Справа № 146/415/20
Провадження № 22-ц/801/880/2021
Категорія: 20
Головуючий у суді 1-ї інстанції Пилипчук О. В.
Доповідач:Денишенко Т. О.
21 травня 2021 рокуСправа № 146/415/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Денишенко Т.О.,
суддів Голоти Л.О., Оніщука В. В.,
за участі секретаря судового засідання Лучицького А. О., особи, яка подала апе-ляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Самара В.О., представника відповідача Томашпільської об'єднаної територіальної гро-мади в особі Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області Щербатого А. І., розглянувши за правилами, встановленими для розгля-ду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому судово-му засіданні в м. Вінниці, в режимі відеоконференції, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до Томашпільської об'єднаної територіальної
громади в особі Томашпільської селищної ради Тульчинського району Він-
ницької області, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій об-
ласті про визнання права на земельну частку ( пай ),
за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення То-машпільського районного суду Вінницької області від 01 лютого 2021 року, ухвалене в приміщенні суду в смт Томашпіль Вінницької області за головуван-ня судді Пилипчука О. В., повний текст якого виготовлений 10 лютого 2021 року,
21 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся у Томашпільський районний суд Вінницької області з позовом до Томашпільської об'єднаної територіальної громади в особі Томашпільської селищної ради Тульчинського району Він-ницької області про визнання права на земельну частку ( пай ). В обгрунту-вання позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що рішенням загальних зборів членів КСП «Поділля» с. Ракова від 18 листопада 1994 року він був прийнятий у члени цього сільськогосподарського підприємства. На початку 2020 року позивачу стало відомо про видачу 23 травня 1995 року КСП «Поділля» державного акту на право колективної власності на землю серії ВН № 000006, до якого додава-лися списки членів підприємства. У цих списках прізвище позивача відсутнє. Вважаючи своє право на земельну частку ( пай ) порушеним, ОСОБА_1 про-сив суд визнати за ним як членом КСП «Поділля» право на земельну частку ( пай ) у розмірі 2,8300 в умовних кадастрових гектарах по Раківському старос-тинському округу Томашпільського району Вінницької області та зобов'язати відповідача Томашпільську об'єднану територіальну громаду в особі Томаш-пільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області виділити йо-му в натурі зазначену земельну ділянку.
Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 30 верес-ня 2020 року задоволене клопотання представника позивача адвоката Самара В.О. та до участі у справі в якості співвідповідача залучене Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 01 люто-го 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено ( 113-120 ).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 оскаржує його в апеляційному порядку, просить скасувати дане судове рішен-ня, ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. Скаржник вважає судове рішення ухваленим на підставі неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, висновків су-ду, що не відповідають дійсним обставинам справи, за неповного з'ясування су-дом обставин, які мають значення для справи.
Ухвалою апеляційного суду від 25 березня 2021 року клопотання ОСОБА_1 задоволене, йому поновлений процесуальний строк на апеляційне оскар-ження рішення суду першої інстанції від 01 лютого 2021 року.
Використавши визначене законом та забезпечене ухвалою апеляційного су-ду від 08 квітня 2021 року право на подання відзиву на апеляційну скарзу, який надійшов в суд апеляційної інстанції 20 квітня 2021 року, Томашпільський се-лищний голова Немировський В. Ф. висловив заперечення щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , зазначивши, що суд першої інстанції 01 люто-го 2021 року ухвалив у цій справі правильне по суті, обгрунтоване, законне та справедливе рішення, виходячи з наданих позивачем доказів. Так, на думку се-лищного голови, позов є недоведеним щодо перебування ОСОБА_1 в членах КСП «Поділля» станом на момент видачі підприємству державного акту на пра-во колективної власності на землю, тобто станом на 23 травня 1995 року. Такий факт не доводиться в установленому порядку тією обставиною, на яку посила-ється позивач, що у певний період він проходив строкову військову службу, оскільки залишається недоведеною та обов'язкова умова для можливості задо-волення позову, що як військовослужбовець строкової військової служби ОСОБА_1 залишався членом КСП і збереження за такою категорією осіб членства в КСП передбачене статутом цього КСП. Позивач не надав суду статут КСП «По-ділля», з якого убачалося б збереження членства у підприємстві для осіб, при-званих на строкову військову службу, не надав свою трудову книгу із записами про прийняття в члени КСП «Поділля», можливе вибуття з цих членів. Крім цього ОСОБА_1 у позовній заяві, у суді першої інстанції не згадував про свою строкову військову службу, жодних відповідних доказів в установленому про-цесуальному порядку не надавав. Томашпільський селищний голова Неми-ровський В. Ф. окремо наголошує, що у суді першої інстанції відповідачем в особі Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області зверталася увага на необхідність застосувати при вирішенні вимог ОСОБА_1 строку позовної давності. Показання двох свідків з приводу підтвердження фак-ту поінформованості позивача про його порушене право лише у 2020 році не є переконливими доказами. Статті 261 ЦК України, 76 ЦК УРСР передбачають початок перебігу позовної давності від дня коли особа довідалася або могла до-відатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Пози-вач міг дізнатися про можливе порушення свого права ще у 1995 році, коли був виданий державний акт на право колективної власності на землю, адже як член КСП, як він стверджує, він мав можливість у будь-який момент ознайомитися із списком претендентів на земельні частки ( паї ). У подальшому під час паюван-ня землі, надання людям земельних наділів ОСОБА_1 міг дізнатися причину того, чого йому земельна ділянка (пай) не надається. Позивач не довів суду факти, на які посилався як на підставу своїх вимог. Його апеляційна скарга необгрунтована, тому у її задоволенні належить відмовити у повному обсязі.
16 квітня 2021 року до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 повноважного представника відповідача Головного управ-ління Держгеокадастру у Вінницькій області Чорного Р. О., де зазначається про відповідність оскаржуваного судового рішення нормам чинного законодавства. Позивач міг і повинен був дізнатися про порушення свого права на земельну частку (пай). Поважних причин пропущення ОСОБА_1 строку позовної давності немає. Крім цього право на земельний пай набувається за наявності та-ких трьох умов: перебування в членах КСП, включення до списку осіб, дода-ного до Державного акту на право колективної власності на землю, одержання КСП Державного акту. Суд повинен перевірити саме ці обставини і залежно від встановленого вирішити питання вимог позивача. З прийняттям Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодав-чих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної влас-ності» розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Щодо земель колективної власності, то у зв'язку із внесенням з 01 січня 2019 року змін до частин п'ятої, тринадцятої Закону України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі ( на місцевості ) земельних ділянок власникам земельних часток ( паїв )» виключно сільські, селищні та міські ради наділені повноваженнями щодо виділення в натурі ( на місцевості ) земельних ділянок власникам земельних часток ( паїв ), а також повноваженнями з роз-порядження нерозподіленими та невитребуваними земельними ділянками і зе-мельними частками ( паями ). Вказаний Закон є спеціальним законом щодо по-рядку та процедури виділення власникам земельних паїв в натурі із земель, що належали сільськогосподарським підприємствам на праві колективної власнос-ті. Беручи до уваги, що у цій справі йдеться про виділення земельної частки ( паю ) в натурі на місцевості із земель колективної власності колишнього КСП «Поділля», а не із земель державної власності, розпорядником таких земель є відповідна селищна рада, а не Головне управління Держгеокадастру у Вінниць-кій області. Лише органи місцевого самоврядування приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) в натурі ( на місцевості ). Представник відпо-відача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Чорний Р.О. у відзиві просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У повторне судове засідання представник Головного управління Держгеока-дастру у Вінницькій області Чорний Р. О. не з'явився, суду направив 21 травня 2021 року в електронній формі клопотання про розгляд справи без його участі, ще раз наголосивши, що даний відповідач не є розпорядником земельних час-ток ( паїв ). Ураховуючи завчасність повідомлення усіх учасників справи про місце, день та час розгляду справи, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, у відповідності з нормами статті 372 ЦПК України колегія суддів апеля-ційного суду ухвалила розглянути дану справу у відсутності представника Го-ловного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Чорного Р. О.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення по апеляційній скарзі особи, яка її подала, позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Самара В. О., заперечення на апеляційну скаргу представника відповідача Томаш-пільської об'єднаної територіальної громади в особі Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області Щербатого А. І., переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданим у судовому засіданні апеляцій-ного суду доказом у вигляді листа архівного відділу Тульчинської районної державної адміністрації від 11 травня 2021 року № 35, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підста-ву своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначе-ним вимогам, воно є помилковим у частині вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені статтею 367 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішен- ня суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апе-ляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та ( або ) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено та не оспорюється учасниками справи, що відповідно до архівної довідки Комунальної установи «Томашпільський районний трудо-вий архів» від 06 грудня 2019 року № 179 згідно витягу з протоколу від 18 лис-топада 1994 року № 4 загальних зборів членів КСП «Поділля» с. Ракова була задоволена заява ОСОБА_1 та прийнято його в члени цього сільськогос-подарського підприємства. З відповіді на запит адвоката Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02 квітня 2020 року № 0-2-0.35-66/116-20 убачається, що КСП «Поділля» с. Ракова було зареєстровано та вида-но державний акт на право колективної власності на землю від 23 травня 1995 року серії ВН 000006. Сертифікат на право на земельну частку ( пай ) по Ра-ківській сільській раді на ім'я позивача ОСОБА_1 не виготовлявся та не ви-давався. Раківський старостинський округ Томашпільської селищної ради на за-пит адвоката позивача листом від 07 квітня 2020 року № 10-09-10/3/113 повідо-мив про наявність державного акта на право колективної власності на землю від 23 травня 1995 року серії ВН 000006; у доданому до нього списку громадян прізвище ОСОБА_3 відсутнє. Інформацією щодо виготовлення сертифіката на право на земельну частку (пай) на ім'я ОСОБА_1 . Раківський старостинсь-кий округ не володіє. Суд першої інстанції встановив той факт, що позивача було прийнято в члени КСП «Поділля».
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, керу-ючись нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 41, 55, 129 Конституції України, статтями 29, 328, 392, 1216, 1218 ЦК України, статтями 22, 23 Земельного кодексу України, Законом України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі ( на місцевості ) земельних ділянок власникам земельних часток ( паїв )», Указами Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, організаціям», від 03 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення ре-формування аграрного сектора економіки», беручи до уваги роз'яснення пунк-тів сьомого, двадцять четвертого постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного зако-нодавства при розгляді цивільних справ» з наступними змінами, зазначив не надання позивачем доказів, що він залишався членом КСП «Поділля» на момент видачі підприємству державного акта на землю від 23 травня 1995 року серії ВН № 000006. Безспірним також є факт відсутності прізвища позивача у списку-додатку до акта громадян, які мають право на земельну частку ( пай ).
Суд першої інстанції підкреслив, що для визнання за особою права на зе-мельну частку ( пай ) необхідна сукупність наступних факторів: указана особа має бути членом підприємства на час передачі останньому у колективну влас-ність землі; підприємство має отримати державний акт на право колективної власності на землю; у списку громадян, доданому до державного акта, повинна бути вказана особа, яка є членом підприємства та має право на земельну част-ку.
Зазначаючи про клопотання відповідача Томашпільської об'єднаної терито-ріальної громади в особі Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, викладене у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 , про за-стосування строків позовної давності у вирішенні цього спору суд на підставі норм статей 254, 256, 261, 267 ЦК України, з урахуванням правової позиції Вер-ховного Суду України від 16 листопада 2016 року, викладеної у справі № 6-2469цс16, сталої практики Європейського суду з прав людини ( пункт 51 рішен-ня від 22 жовтня1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стеббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ), роз'-яснень пункту двадцять шостого постанови Пленуму Верховного Суду від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального за-конодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», пункту шостого поста-нови Пленуму Верховного Суду від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рі-шення», вказав, що про своє порушене право ОСОБА_1 дізнався лише у 2020 році, що підтверджується показаннями у судовому засіданні свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , через що у даному випадку суд дійшов переконання про відсутність підстав для застосування строків позовної давності.
Вимоги ОСОБА_1 визнані судом недоведеними, не підтвердженими належними доказами, такими, що не підлягають задоволенню, через що у позові суд відмовив по суті заявлених вимог, залишивши судові витрати за позивачем.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 підкреслює факт прийняття його в члени КСП 18 листопада 1994 року, строкової військової служби з 15 листопада 1994 року, яку він ніс станом на момент видачі КСП дер-жавного акту на право колективної власності на землю від 23 травня 1995 року серії ВН 000006, віднайдення військового квитка лише за кілька днів до остан-нього судового засідання, через що він не був вчасно поданий суду, та ствер-джує про своє членство в КСП «Поділля» аж до ліквідації підприємства. Дока-зів протилежного, зазначають скаржник та його адвокат, відповідачі суду не представили. ОСОБА_1 просить задоволити вимоги його апеляційної скарги, задоволити його позовні вимоги, скасувавши рішення суду першої інстанції.
Мотиви апеляційної скарги в частині щодо доведеності позивачем його членства в КСП «Поділля», з урахуванням довідки архівного відділу Туль-чинської районної державної адміністрації від 11 травня 2021 року № 35 про відсутність у протоколах засідань звітних зборів КСП «Поділля» с. Ракова за 1994-1995 роки відомостей щодо виключення з членів підприємства ОСОБА_1 , заслуговують на увагу.
Суд першої інстанції вірно зазначив про регулювання правовідносин, що мають місце у даній справі, відповідними нормами Земельного кодексу Укра-їни, Закону України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі ( на місцевості ) земельних ділянок власникам земельних часток ( па-їв )», Указами Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогос-подарського виробництва», від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, організаціям», від 03 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невід-кладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» з наступними змінами.
Однак категорично не можна погодитися з висновком суду першої інстанції у тій частині, що оскільки про своє порушене право ОСОБА_1 дізнався лише у 2020 році, що підтверджується показаннями у судовому засіданні свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , то наявні законні, достатні, об'єктивні підстави для незастосування строків позовної давності у вирішенні цього спору.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і осново-положних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джере-ло права.
У пункті 33 рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції Ради Євро-пи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, слід тлумачити в контексті преамбули Конституції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Згідно рі-шення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти Украї-ни» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керу-ється критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивіль-них справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окре-мих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право влас-ності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Пра-во приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засада-ми цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода дого-вору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросо-вісність та розумність.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» ( далі - Порядок паюван-ня земель ) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підпри-ємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціо-нерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших дер-жавних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та ін-ших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після пере-творення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Право на земель-ну частку ( пай ) згідно з пунктом другим Порядку паювання земель мають чле-ни сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товарис-тва, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються чле-нами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Частиною дев'ятою статті 5 ЗК України ( у редакції від 22 червня 1993 року ) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського під-приємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціо-нерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі ( на місцевості ), яка визначається в порядку, передбаченому частина-ми шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 22 та частини другої статті 23 ЗК України 1990 року ( чинного на момент виникнення спірних правовідносин ) право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Державний акт на право колек-тивної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.
Отже право особи на земельну частку ( пай ) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на зем-лю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду член колективного сіль-ськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до дер-жавного акта на право колективної власності на землю, набуває права на зе-мельну частку ( пай ) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку ( пай ). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка бу-ла членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позба-вити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земель-ну частку ( пай ) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту сьомого Порядку паювання земель має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.
Громадянин, якого помилково ( безпідставно ) не внесено до списку чи вик-лючено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до за-гальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути прове-дено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку. У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку ( пай ) в КСП.
У цій цивільній справі встановлено, відомо з її матеріалів та не спорюється сторонами, що КСП «Поділля» с. Ракова був виданий державний акт на право колективної власності на землю від 23 травня 1995 року серії ВН № 000006, ОСОБА_1 на час передачі державного акта була членом цього КСП. Матеріали справи не містять доказів, що позивач був виключений з членів КСП «Поділля» с. Ракова.
Виходячи із зазначеного, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки на час видачі 23 травня 1995 року КСП «Поділля» с. Ракова державного акта на право колективної власності на землю позивач не був виключений в установле-ному законом порядку з членів КСП, то відповідно він мав право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не був включений до такого списку з невідомих причин. Проте ОСОБА_1 пропустив визначений законом строк звернення до суду з цим позовом з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регу-люють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виник-ли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чин-ність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних право-відносин, а саме ЦК Української РСР.
Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спір-них правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено ( позовна давність ), встановлений у три роки. Відповідно до по-ложень статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності почи-нається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
За змістом пункту шостого Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до статей 71, 75 ЦК Української РСР загальний строк для за-хисту права за позовом особи, право якої порушено ( позовна давність ), вста-новлений у три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.
Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право під-лягає захисту.
У цій справі право на позов у ОСОБА_1 виникло з 23 травня 1995 року, після видачі КСП «Поділля» с. Ракова державного акта на землю. Тому, звер-нувшись до суду у травні 2020 року, позивач пропустив встановлений законо-давством строк звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення своїх прав він дізнався, або повинен був дізнатися, коли почалося розпаювання зе-мель колишніх колгоспників. Тому позивач як член колгоспу повинен був ді-знатися про порушення свого права на земельну частку ( пай ) з часу видачі КСП «Поділля» с. Ракова ( 1995 рік ) акта на право колективної власності на землю. Однак у передбачений законом строк позивач не звернувся до суду з указаними вимогами, що є беззаперечною підставою для відмови у задоволенні його позову.
Звертаючись до суду із позовом, позивач не навів обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду із позовом.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 09 верес-ня 2020 року у справі № 637/53/18 ( провадження № 61-1048св19 ), від 17 черв-ня 2020 року у справі № 600/528/16 ( провадження № 61-36780св18 ).
Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанції норм мате-ріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обста-вин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного судового рі-шення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову у зв'язку з трива-лим ( понад двадцять років ) пропуском строку позовної давності, визначеного законом для звернення в суд за захистом порушеного права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача, заперечень представника відповідача та їх відображення у новому судовому рішенні, пи-тання вичерпності висновку апеляційного суду, убачається, що у цій справі сто-ронам надано умотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуаль-ному сенсах, а доводи, викладені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, узяті до уваги лише в частині щодо мотивів права позивача як колишнього члена КСП «Поділля» с. Ракова на земельну частку ( пай ), втрачене ним через об'єктивно тривалий пропуск строку позовної давності, який нічим не обгрунтовується як пропущений з поважних причин.
Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати су-дове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рі-шення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення пов-ністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або змі-ни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесу-ального права або неправильне застосування норм матеріального права. Непра-вильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлу-мачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Нормами статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір поклада-ється на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі від-мови у позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись нормами статей 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 01 лютого 2021 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Томашпільської об'єднаної територіальної громади в особі Томашпільської селищної ради Туль-чинського району Вінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання права на земельну частку ( пай ) - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, од-нак вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду про-тягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 21 травня 2021 року.
Суддя-доповідач Т. О. Денишенко
Судді Л. О. Голота
В. В. Оніщук