Справа № 144/533/20
Провадження № 22-ц/801/920/2021
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.
Доповідач:Сало Т. Б.
18 травня 2021 рокуСправа № 144/533/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Якименко М.М., секретар Ліннік Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2020 року, ухвалене суддею Германом О.С. в смт Теплик, повне рішення виготовлено 18 грудня 2020 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
встановив:
У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошові кошти в сумі 12 200 доларів США та 570 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що до нього звернулася ОСОБА_1 із пропозицією передати грошові кошти за земельну ділянку. 26.10.2013 позивачем було передано, а відповідачем прийнято грошові кошти в сумі 12 200 доларів США та 570 гривень, про що складено розписку. Відповідно до розписки, крім підтвердження факту щодо отримання ОСОБА_1 коштів, зазначено, що грошові кошти передані за три земельні ділянки. Додатково в розписці вказано про те, що відповідач розрахунок отримала повністю, претензій до покупця не має, переїхати зобов'язується до 01.06.2014.
Враховуючи, що жодних правових відносин між сторонами не виникло та не існувало, у даному випадку відсутні будь які правові підстави для володіння відповідачем належними позивачу грошовими коштами, таким чином права позивача є порушеними, а передані ним грошові кошти підлягають поверненню йому в повному обсязі.
01.04.2020 на адресу відповідача була направлена вимога про повернення грошових коштів, однак, станом на дату подання позову відповідачем грошові кошти повернуті не були.
Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2020 року задоволено позов у даній справі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 12 200 доларів США та 570 грн. 00 коп., а також судовий збір в сумі 3 324 грн. 40 коп.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скарга мотивована тим, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України; безпідставним є висновок суду, що строк позовної давності необхідно рахувати з моменту отримання відповідачем вимоги про повернення грошових коштів.
У поданих поясненнях ОСОБА_3 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, проаналізувавши розписку та встановлені ним обставини, прийшов до висновку про безпідставність збереження відповідачем грошових коштів, які належать позивачу.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Встановлено, що 26.10.2017 ОСОБА_1 написала розписку, у якій зазначила, що отримала від ОСОБА_2 через ОСОБА_4 кошти в сумі 12 200 (дванадцять тисяч двісті) доларів, а також 570 гривень за земельну ділянку по АДРЕСА_1 (площа 0,3077 га) державний акт виданий 23.10.1998 № 133, за земельну ділянку - пай, державний акт серія ЯЛ №751178 ОСОБА_5 і земельну ділянку по АДРЕСА_2 0,21 га. У розписці також вказала, що розрахунок отримала повністю, претензій до покупця не має, переїхати зобов'язується до 01 червня 2014 року (а.с.11).
01.04.2020 на адресу ОСОБА_1 представником ОСОБА_2 , в порядку ст. 530 ЦК України, направлено вимогу про повернення грошових коштів (а.с.12-17).
Факт написання розписки, отримання від ОСОБА_2 грошових коштів та отримання вимоги про їх повернення ОСОБА_1 не заперечувала.
Як на підставу для звернення до суду із даним позовом ОСОБА_2 послався на те, що між ним та ОСОБА_1 жодних правовідносин не виникло та не існувало, а тому ОСОБА_1 користується належними йому грошовими коштами без будь-яких правових підстав, що є підставою для повернення цих коштів відповідно до положень ст. 1212 ЦК України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов'язанні майно підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Отже, сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у разі якщо правова підстава переходу не виникла або відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв'язку з такими договірними відносинами, що мали виникнути у майбутньому і це сторони попередньо погодили на момент передачі речі (грошей).
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №634/727/16-ц.
Вказаними вище положеннями спростовується позиція ОСОБА_1 щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень ст.1212 ЦК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що правовідносини між сторонами врегульовані на рівні правочину (договорами оренди житлового будинку та земельних ділянок), що виключає можливість застосування положень ст. 1212 ЦК України, однак, такі твердження не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Як пояснила в суді першої інстанції ОСОБА_1 , вона попросила допомоги у ОСОБА_2 , так як трапилася велика «нужда». Колись її брат дружив з позивачем і так сталося, що в останнього були моральні обов'язки перед її сім'єю. ОСОБА_2 погодився допомогти і кошти давав через ОСОБА_4 , яка продиктувала текст розписки на підтвердження, що кошти надані. Вважає, що кошти ОСОБА_2 не повинна повертати, так як це була просто допомога. Вона приносила позивачу 100 000 гривень, однак, він відмовився отримувати кошти в гривнях.
Про земельні ділянки в розписці зазначено як гарантію повернення коштів, а не як заставу як спосіб забезпечення зобов'язання.
У судове засідання до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з'явилася, тому апеляційний суд позбавлений можливості встановити, які зобов'язання виникли у кожної сторони розписки.
Як зазначила ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, ОСОБА_2 , за встановленими судом першої інстанції обставинами, здійснив попередню оплату за купівлю землі.
Однак, доказів не підтвердження факту укладення між сторонами будь-яких договорів та виконання договірного зобов'язання сторонами не надано, а тому не можна говорити про договірний характер правовідносин між сторонами.
Посилання апелянта не те, що в рішенні суду невірно зазначено рік складання розписки (2017), не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту рішення слідує, що це є опискою і не впливає на висновки суду першої інстанції.
Також ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині незастосування позовної давності, однак, наведені нею доводи є помилковими.
Так, відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що вона не мала виконувати обов'язок з повернення ОСОБА_2 коштів протягом семи днів з моменту отримання вимоги, оскільки відповідно до умов розписки вона взяла на себе обов'язок передати землю та переїхати, а обов'язок по поверненню коштів вона на себе не брала.
Встановлено, що розписка від 26.10.2013 не містить строку повернення отриманих коштів. Позовну заяву ОСОБА_2 подав 29.04.2020, після подання 01.04.2020 вимоги, в розумінні статті 530 ЦК України, про повернення коштів, яку відповідач не виконала, тому немає підстав для висновку про сплив позовної давності.
У даному випадку право ОСОБА_2 на повернення безпідставно отриманих коштів було порушеним з моменту, коли ОСОБА_1 відмовилася їх повертати, і саме з цього часу починається перебіг позовної давності, що і було встановлено судом першої інстанції.
Встановлення у розписці дати (01.06.2014), до якої відповідачка зобов'язалась переїхати, не можна розуміти так, що після цієї дати у відповідачки виник обов'язок повернути кошти, а у позивача право на звернення до суду з позовом, оскільки цей термін стосується зазначеного обов'язку (переїхати), а не обов'язку з повернення отриманих коштів, строк виконання якого у розписці не зазначено.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Суд першої інстанції під час ухвалення рішення повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи не являються суттєвими та не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 травня 2021 року.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.В. Ковальчук
М.М. Якименко