Справа № 487/2227/20
Провадження № 2/487/283/21
11.05.2021 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гаврасієнко В.О., за участю секретаря Полінкевич К.Г., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики
22.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 2000 доларів США та судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач надав у борг відповідачу грошові кошти у розмірі 2000 доларів США, які відповідач зобов'язаний повернути до 02.04.2020 року. Внаслідок досягнення зазначених домовленостей та передання коштів, відповідачем власноруч було складено розписку, в якій зазначено чітке підтвердження факту одержання позики та зобов'язання її повернути. У визначений сторонами строк сума боргу не повернута, відповідач ухиляється від виконання зобов'язання, що стало підставою для звернення до суду із дійсною позовною заявою. На підставі викладеного просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 2000 доларів США та судові витрати.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.04.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
06.08.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача адвокат Ярмолович О.Є. просив суд закрити провадженні по справі з зв'язку з тим, що розгляд справи підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, посилаючись на те, що сторони є фізичними особами-підприємцями та між ними укладено договір підряду №06-11-19 СТ від 06.11.2019, відповідно до якого ФОП ОСОБА_3 зобов'язаний виконати роботи на об'єкті, а ФОП ОСОБА_1 їх оплатити. В подальшому у сторін договору підряду виник спір щодо виконання умов вказаного договору. Так у досудовому порядку реалізації господарсько-правової відповідальності ФОП ОСОБА_1 направив ФОП ОСОБА_3 претензію від 02.04.2020 року, у якій зазначив, що на виконання договору підряду ним була надана ФОП ОСОБА_3 зворотно-фінансова допомога у сумі 2000 доларів США та датою звороту коштів було визначено 02.04.2020 року, що підтверджує написана власноруч ОСОБА_3 дольова розписка.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили позовні вимоги задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що у вересні 2019 року між ним та позивачем був укладений договір на виконання робіт в м. Одеса. До грудня 2019 року позивач сплачував за роботу, але в січні 2020 року перестав оплачувати йому за роботу. Йому були потрібні гроші на зняття квартири та інші потреби та позивач запропонував йому взяти у борг 2000 доларів США і він написав розписку. Він брав у позивача гроші на виконання робіт, які він для нього і зробив, але з претензією про сплату грошей за виконані роботи він до позивача не звертався. Грошові кошти він отримував у позивача для оплати оренди квартири та оплати роботи його помічників.
Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 2000 доларів США в рахунок оплати виконаної ним роботи на замовлення позивача за договором підряду.
Вислухавши пояснення учасників процесу, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики № б/н у письмовій формі, відповідно до якого позикодавець надав позичальнику грошову суму у розмірі 2000 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві зазначену суму до 02.04.2020 року.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (постанова Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, справа № 6-63цс13). На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За змістом ч.ч. 1.2 ст.207 та ч.2 ст.1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України 18.09.2013 року у справі № 6-63 цс 13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до статті 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначенні родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Укладення, а тому і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству, оскільки відповідно до статей 1046, 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 373/2054/16-ц). Підписуючи дану розписку ОСОБА_3 , засвідчив: факт отримання ним грошових коштів в розмірі 2000 доларів США на строк кінцевого погашення до 02.04.2020 року, відсутність будь яких фактичних обставин, що впливають на його волю та волевиявлення при підписанні даної розписки та отримання вищевказаної грошової суми.
09.04.2020 року ОСОБА_1 на адресу відповідача ОСОБА_3 направлено лист з проханням повернути грошову суму 2000 доларів США, яку він отримав згідно боргової розписки.
Однак в порушення умов договору до теперішнього часу грошові кошти відповідачем позивачу не повернуті.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Всупереч укладеному договору позики та вказаним нормам відповідач у встановлений строк не виконав покладені на нього зобов'язання та не повернув борг позивачу.
Суд не може погодитися з запереченнями та доводами відповідача та його представника, щодо отримання зазначених у розписці коштів в рахунок оплати виконання робіт за договором підряду, так як у договорі підряду №06-11-19 від 06.11.2019 року укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обумовлені інші предмет та підстави укладення договору, зазначені інші правовідносини, суми виконання робіт, а також заперечення відповідача не доведені належними та допустимими доказами. Також суд звертає увагу, що договір позики укладався між фізичними особами, а договір підряду від 06.11.2019р. між фізичними особами-підприємцями.
Крім того, суд враховує, що у судовому засіданні відповідач не заперечував факт написання ним розписки та отримання від позивача грошових коштів.
Відповідно до ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 78, 79 ЦПК України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). З огляду на встановлені обставини у справі, а також на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за вищевказаним договором позики, відсутність належних доказів про спростування даної обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, а тому грошові кошти за договорами позики підлягають стягненню з боржника у повному обсязі.
Згідно з п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Як передбачено ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У відповідності до ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Позивачем в обґрунтування вимог, щодо стягнення витрат на правову допомогу на користь позивача, долучено до справи: ордер на надання правничої допомоги, копію квитанції до прибуткового касового ордера №5 від 07.04.2020 року на суму 5000,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 .
Окрім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 78, 81, 141,259, 260,263, 264, 265,280-284,354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 2000 (дві тисячі) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір 840,80 грн. та витрати на правову допомогу 5000 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського Апеляційного суду або через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складено 21 травня 2021 р.
Суддя: В.О. Гаврасієнко