19 травня 2021 року Справа № 915/1400/20
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Давченко Т.М.
за участі секретаря Кнауб А.А.
та представників сторін:
від позивача ? Львовського І.В.;
від відповідача ? Шибка О.Л.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/1400/20
за позовом Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області),
просп. Шевченка, 12, м. Одеса, 65058,
до фізичної особи-підприємця Грищенка Михайла Анатолійовича,
АДРЕСА_1 ;
про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу
Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області, правонаступником якої є Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (далі ? Екоінспекція), пред?явлено позов про стягнення з фізичної особи-підприємця Грищенка Михайла Анатолійовича грошових коштів у сумі 180265 грн. 68 коп. - шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), яка сталася 19.04.2019 близько 16:00 на 293 км.+ 760 м. автодороги М-05 “Київ-Одеса” в напрямку до м. Києва на території Кривоозерського району Миколаївської області, під час якої вантажний автомобіль “Рено” д/н НОМЕР_1 з напівпричепом (автоцистерною) д/н НОМЕР_2 , який перевозив нафтопродукти на замовлення автоперевізника підприємця Грищенка, перекинувся на узбіччя і відбувся розлив дизельного палива в кількості 27640 куб.м., що призвело до забруднення землі нафтопродуктами та понесення збитків у спірній сумі.
Указані збитки Екоінспекція вважає підлягаючими відшкодуванню за рахунок підприємця Грищенка у порядку ст. 1172 ЦК України.
Екоінспекція також просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором.
За вказаними вимогами ухвалою суду від 15.12.2020 відкрито провадження у даній справі, вирішено розглянути справу за правилами загального позовного провадження у розумний строк, тривалість якого обумовлюється запровадженням в Україні карантину через спалах у світі коронавірусу “COVID-19” та введенням Урядом України протиепідемічних заходів, а також призначено підготовче засідання на 26.01.2021.
Ухвалою від 26.01.2021, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження у справі; підготовче засідання відкладено на 02.03.2021.
Ухвалою від 02.03.2021 задоволено клопотання Державної екологічної інспекції у Миколаївській області від 01.03.2021 вх. № 3167/21 та замінено позивача, Державну екологічну інспекцію у Миколаївській області, на його правонаступника ? Державну екологічну інспекцію Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області).
Іншою ухвалою від 02.03.2021, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 16.03.2021.
Ухвалою від 16.03.2021, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.04.2021, проте в указану дату засідання не відбулося у зв?язку з перебуванням головуючого судді у відрядженні, про що сторонам у справі направлено відповідне повідомлення від 14.04.2021.
Ухвалою від 19.04.2021 призначено розгляд справи на 19.05.2021.
Згаданою вище ухвалою від 15.12.2020 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України, - п?ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Указану ухвалу вручено відповідачу 23.12.2020, що підтверджується підписом останнього на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення з ухвалою від 15.12.2020. Отже, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву у строк до 07.01.2021 включно.
Від підприємця Грищенка відзив або інші документи по суті справи не надійшли.
Ураховуючи викладене, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України - за наявними в ній матеріалами.
Вислухавши представника позивача, який просив суд задовольнити позовну заяву з викладених у ній підстав та представника відповідача, який просив суд відмовити в задоволенні позову у зв?язку з відсутністю вини підприємця Грищенка у скоєнні згаданої вище ДТП, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області в особі державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області Євич С.В. на підставі положень ст. 20-2 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, Положення про Державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 11.08.2017 № 312, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.09.2017 за № 1080/30948 (із змінами згідно наказу Мінприроди від 04.10.2018 № 347), проведено замірювання земельної ділянки на узбіччі автодороги М-05 траса Київ-Одеса, 293 км + 760 м біля смт. Криве Озеро, де мала місце ДТП, в результаті якої було розлите пальне дизельне в кількості 27,640 куб.м.
Інспектором встановлено, що указане вище пальне перевозив автомобіль “Рено” д/н НОМЕР_3 з напівпричепом (автоцистерною) д/н НОМЕР_4 , яким керував водій ОСОБА_1 ; власником автомобіля є ОСОБА_2 .
За результатом замірювання виявлено, що площа забруднення склала 210 кв.м., глибина проникнення 0,5 м.
Результати замірювання оформлені актом від 19.04.2019, підписаним інспектором Євич С.В. та заступником голови Кривоозерської селищної ради Підвисоцьким А.В. (а.с.10-11).
Викладені обставини також підтверджуються актом відділу інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції у Миколаївській області від 19.04.2019 № 11, я кому указано, що на місці розливу дизельного палива було здійснено відбір проб ґрунту та за допомогою лопати та вимірювальної металевої рулетки (зав. № 6001, свідоцтво № 591/803, дійсне до 16.11.2019) виконані вимірювання розмірів забрудненої земельної ділянки. За результатом проведених вимірювань встановлено, що площа забрудненої земельної ділянки складає 210 кв.м., глибина проникнення дизельного палива становить 0,5 м (а.с. 13).
В ході проведення заходу державного нагляду (контролю) встановлено, що перевезення, під час якого сталося ДТП, здійснювалося в межах господарської діяльності підприємця Грищенка, яким на замовлення ТОВ “ТРАНСНАФТАСЕРВІС” здійснювалося перевезення дизельного палива об?ємом 27640 куб.м. Викладені обставини підтверджуються товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 19.04.2019 № 2, в якій автоперевізником зазначено підприємця Грищенка (а.с. 12).
За результатами дослідження проб, відібраних згідно указаного вище акту, Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області складено протокол вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів від 26.04.2019 № 11, в якому зафіксовано забруднення земельної ділянки (місця розливу дизельного пального внаслідок ДТП) нафтопродуктами (100000 мг/кг на площі 210 кв.м. з глибиною відбору 0,5м) (а.с. 14).
Згідно листа Відділу у Кривоозерському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 23.04.2019 № 235/114-19, станом на 01.01.2019 вартість 1 кв.м. земель в межах населеного пункту по Кривоозерській селищній раді Кривоозерського району Миколаївської області, що знаходиться в ІІІ економіко-планувальній зоні 11 кварталу та відноситься до земель комунальної власності, інші відкриті землі, становить 45 грн. 66 коп. (а.с. 15).
У відповідності до листа Слідчого управління ГУНП в Миколаївській області від 10.12.2020 № 5672/24/1-2020, кримінальне провадження № 120191500000066, відкрите відділом розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Миколаївській області за ознаками ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами), закрите 31.05.2019 в порядку п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України ? у зв?язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с. 41-43).
Згідно з постановою ГУНП в Миколаївській області від 31.05.2019 про закриття кримінального провадження № 12019150000000166, під час спірного ДТП автотранспортний засіб відповідача під керуванням водія ОСОБА_3 виїхав за межі проїзної частини та перевернувся. В результаті ДТП водій ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень в той же день помер в Кривоозерській ЦРЛ. При судово-токсикологічному дослідженні крові Трет?якова М.Л. етиловий спирт не виявлений. Згідно висновку судово-автотехнічної експертизи визначення технічного стану транспортного засобу на момент ДТП ходова частина, рульове керування, робоча гальмівна система автомобіля з напівпричепом фургоном знаходились в працездатному стані.
Згідно висновку експерта від 20.05.2019 № 19-513 (дослідження технічного стану транспортного засобу), ходова частина належного відповідачу автомобіля з напівпричепом на момент огляду знаходилася в несправному стані через наявність несправностей, описаних в дослідницькій частині висновку.
Руйнування шини переднього правого колеса сталося в результаті прихованого внутрішнього пошкодження, що поступово розвивалося в процесі експлуатації та яке у міру розростання в певний момент привело до розриву брекера, повного розшарування каркаса в ході обертання колеса і відриву бігової доріжки і розгерметизації шини, що могло призвести до неочікуваного для водія відведення автомобіля праворуч від обраного напрямку руху. Решта описаних несправностей ходової частини автомобіля та напівпричепу об?єктивно виникли в процесі ДТП. Встановити, чи міг водій передбачити можливість розриву шини правого переднього колеса автомобіля в дорозі в даному випадку не представляється можливим, через відсутність фрагментів, які були розташовані безпосередньо б місці утворення внутрішнього руйнування.
За умов, приведених в ухвалі про призначення експертизи і даних, отриманих при проведенні дослідження, виникнення несправності ходової частини автомобіля у вигляді розгерметизації шини правого переднього колеса знаходиться в причинному зв?язку з настанням ДТП.
Позивач зазначає, що забруднення землі нафтопродуктами є порушенням вимог ст. ст. 164, 167, 211 ЗК України, ст. 40, Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст. 7 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”.
У зв?язку з викладеними обставинами, за результатом обстеження земельної ділянки, проведених лабораторних досліджень та з урахуванням отриманої від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області інформації державним інспектором Євич С.В. на підставі Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 27.10.1997 № 171 (у редакції наказу Мінприроди від 04.04.2007 № 149) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.05.1998 за № 285/2725 (далі ? Методика) здійснено розрахунок розміру шкоди, зумовленої забрудненням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, згідно якого розмір шкоди склав 180265 грн. 68 коп. (а.с. 16-17).
Позивачем направлено підприємцю Грищенку вимогу від 27.06.2019 № 02/02-02/1489 про відшкодування шкоди , зумовленої забрудненням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, в якій запропоновано відповідачу відшкодувати шкоду в сумі 180265 грн. 68 коп. До вимоги додано розрахунок розміру шкоди. Направлення указаних документів підприємцю Грищенку підтверджується фіскальними чеками поштового відділення (а.с. 21-22).
За твердженнями позивача, указану вище вимогу підприємцем Грищенком залишено без реагування та виконання, заподіяні збитки не відшкодовані і досі.
Викладені обставини є підставою для звернення Екоінспекцією до суду з позовом у даній справі.
Чинним законодавством визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об?єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією ч. 1 ст. 13 Конституції України).
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Пунктом а) ч. 1 ст. 20-2 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про використання та охорону земель.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 № 995 “Про утворення територіальних органів Державної екологічної інспекції” утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної екологічної інспекції за переліком згідно з додатком, у тому числі Державну екологічну інспекцію у Миколаївській області.
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2020 № 802 “Про утворення міжрегіональних територіальних органів та ліквідацію територіальних органів Державної екологічної інспекції” ліквідовано територіальні органи Державної екологічної інспекції (за переліком згідно з додатком 2), шляхом утворення міжрегіональних територіальних органів Державної екологічної інспекції (за переліком згідно з додатком 1).
На виконання вказаної постанови 22.12.2020 Державною екологічною інспекцією України прийнято наказ № 502 “Про питання діяльності Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області)”.
Відповідно до п. 3 цього наказу Державна екологічна інспекція у Миколаївській області припиняє здійснення функцій і повноважень, визначених Положенням про Державну екологічну інспекцію у Миколаївській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 28.04.2020 № 124. Пунктом 4 наказу встановлено, що датою початку здійснення відповідних повноважень і виконання функцій Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) є 23.12.2020.
Таким чином, Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) є правонаступником прав та обов?язків Державної екологічної інспекції у Миколаївській області та виконує відповідні функції у спірних правовідносинах.
У відповідності до Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.04.2020 за № 350/34633, Державна екологічна інспекція відповідної області (далі ? Інспекція) є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується. Державна екологічна інспекція відповідного округу (далі ? Інспекція) є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.
Повноваження Інспекції поширюються на територію Автономної Республіки Крим, відповідних областей, міст Києва та Севастополя, внутрішні морські води, територіальне море, виключну (морську) економічну зону України, континентальний шельф України та лимани. Голови місцевих державних адміністрацій координують діяльність Інспекцій та сприяють їм у виконанні покладених на них завдань. Інспекція у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем?єр-міністра України, наказами Міндовкілля, дорученнями Міністра захисту довкілля та природних ресурсів, його заступників, наказами Держекоінспекції, дорученнями Голови Держекоінспекції, актами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та Київської міської державних адміністрацій, обласних та Київської міської рад, іншими актами законодавства України, а також цим Положенням. Основними завданнями Інспекції є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах відповідної території (п.п. 1-3 розділу І Положення № 350/34633).
Згідно п. 10 розділу ІІ Положення № 350/34633, однією із функцій Інспекції є пред?явлення претензій про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розрахування їх розміру, а також звернення до суду з відповідними позовами.
У відповідності до ст. 167 Земельного кодексу України та ст. 45 Закону України “Про охорону земель”, господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин забороняється. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
У разі виявлення фактів забруднення ґрунтів небезпечними речовинами спеціально уповноважені органи виконавчої влади у галузі охорони земель вживають заходів до обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, притягнення винних до відповідальності згідно із законом і проведення в установленому порядку робіт з дезактивації, відновлення забруднених земель, консервації угідь і визначення режимів їх подальшого використання.
Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов?язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища; здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб. При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України (ст. 40 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”).
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов?язані додержувати правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруднення ними або їх складовими навколишнього природного середовища і продуктів харчування. Екологічні вимоги при виробництві, зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні, захороненні токсичних та інших небезпечних для навколишнього природного середовища і здоров?я людей речовин, віднесення хімічних речовин до категорії токсичних та їх класифікація за ступенем небезпечності визначаються нормативно-правовими актами на підставі висновку з оцінки впливу на довкілля і погоджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (ст. 52 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”).
Статтею 66 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачено, що у разі аварії, що спричинила забруднення навколишнього природного середовища, підприємства, установи, організації зобов?язані негайно приступити до ліквідації її наслідків. Одночасно посадові особи або власники підприємств, керівники установ і організацій зобов?язані повідомляти про аварію і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, виконавчому комітету сільської, селищної, міської ради, центральному органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, відповідній обласній, Київській, Севастопольській міській державній адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та населенню.
Статтею 211 ЗК України передбачено відповідальність за порушення земельного законодавства. Так, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами.
Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов?язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації у повному обсязі (ч. 1 ст. 69 Закону).
Згідно ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.
Пунктом “е” ст. 41 Закону передбачено, зокрема, такий економічний захід забезпечення охорони навколишнього природного середовища, як відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди.
Для настання деліктної відповідальності необхідним є встановлення судом складу цивільного правопорушення, а саме: а) протиправної поведінки заподіювача шкоди; б) наявності шкоди; в) причинно-наслідкового зв?язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди; г) вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинно-наслідковий зв?язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об?єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, передбачених законом, коли відповідальність настає незалежно від вини.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
Частинами 1-2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов?язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов?язків.
Аналіз положень статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв?язку з виконанням своїх трудових (службових) обов?язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб?єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб?єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц.
Враховуючи встановлені судом під час розгляду даної справи обставини, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що наданими позивачем доказами підтверджується перебування станом на дату виникнення ДТП (19.04.2019) ОСОБА_1 у трудових відносинах із відповідачем.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2 Методики, остання розроблена відповідно до Законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про відходи” та інших нормативно-правових актів. Методика встановлює порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди суб?єктами господарювання та фізичними особами в процесі їх діяльності через забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і поширюється на всі землі України незалежно від форм їх власності.
Пунктами 3.1 - 3.3 Методики встановлено, що землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені негативні кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності чи впливу інших чинників. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових шкодочинних речовин, яких раніше не було, а і збільшенням вмісту речовин, що перевищує їх граничнодопустиму концентрацію, які характерні для складу незабрудненого ґрунту або у порівнянні з даними агрохімічного паспорта (для земель сільськогосподарського призначення). Землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель.
Суд встановив факт забруднення внаслідок ДТП, що мала місце 19.04.2019, земельної ділянки в межах населеного пункту смт. Криве Озеро, на правому узбіччі автодороги М-05 траса Київ-Одеса, 293 км 760 м в напрямку м. Київ, 15 м на схід від дорожнього полотна, про що свідчить згадані вище акт від 19.04.2019 № 11 та протокол від 26.04.2019 № 11.
Згідно з п.п. 3.4-3.5.1 Методики в редакції, чинній на час виникнення ДТП, визначення обсягу забруднення земельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням через різноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов. За наявності інформації про кількість (об?єм, маса) забруднюючої речовини, яка проникла у певний шар землі, визначаються площа, глибина проникнення. Якщо за зовнішніми ознаками забруднення земельної ділянки неможливо встановити площу забруднення чи глибину проникнення, ці параметри визначають за підпунктом 3.6 цієї Методики. При виявленні засмічення визначаються на місці обсяги засмічення відходами та інші показники, які необхідні для визначення розмірів шкоди. Об?єм відходів (куб.м), що спричинили засмічення, встановлюють за об?ємними характеристиками цього засмічення через добуток площі засмічення земельної ділянки та товщини шару цих відходів. Товщину шару відходів ділянки визначають вимірюванням.
За змістом пунктів 4.1, 4.2 Методики розміри шкоди обчислюються уповноваженими особами, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення земель, протягом шести місяців з дня виявлення порушення. Основою розрахунків розміру шкоди від забруднення земель є нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка зазнала забруднення.
Пунктами 4.6, 4.7 Методики передбачено, що розмір шкоди від забруднення земель визначається за формулою 1: Р Ш = А х Г ОЗ х П Д х К З х К Н х К ЕГ, де Р Ш - розмір шкоди від забруднення земель, грн; А - питомі витрати на ліквідацію наслідків забруднення земельної ділянки, значення якого дорівнює 0,5; Г ОЗ - нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що зазнала забруднення (засмічення), грн./м 2; П Д - площа забрудненої земельної ділянки, м 2; К З - коефіцієнт забруднення земельної ділянки, що характеризує кількість забруднюючої речовини в об?ємі забрудненої землі залежно від глибини просочування; К Н - коефіцієнт небезпечності забруднюючої речовини, значення якого визначається за додатком 1; К ЕГ - коефіцієнт еколого-господарського значення земель визначається за додатком 2. Довідку про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що зазнала забруднення, надають територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Суд встановив, що позивач, як уповноважений орган, що здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про використання та охорону земель, на підставі проведених вимірювань показників складу та властивостей ґрунту, відібраних на місці скоєння ДТП, у відповідності з вищевказаними положеннями Методики, провів розрахунки розміру шкоди, зумовленої забрудненням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, згідно якого розмір цієї шкоди склав 180265 грн. 68 коп. Розрахунок шкоди суд визнає вірним.
При цьому, закриття в даному випадку кримінального провадження у зв?язку з відсутністю складу кримінального правопорушення не означає відсутність вини відповідача для цивільно-правової відповідальності.
Крім того, не притягнення водіїв до відповідальності за порушення правил дорожнього руху, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16 та від 16.04.2019 у справі № 927/623/18.
Як зазначалося вище, постановою ГУНП в Миколаївській області від 31.05.2019 про закриття кримінального провадження № 12019150000000166, вина водія транспортного засобу у виникненні ДТП не встановлена. Поряд із тим, слідством з'ясовано, що причиною аварії стало руйнування шини переднього правого колеса сталося в результаті прихованого внутрішнього пошкодження. Встановити наявність або відсутність у водія можливості передбачити ймовірність розриву шини правого переднього колеса автомобіля в дорозі виявилося неможливим ? через відсутність необхідних фрагментів.
Суд зауважує, що основним видом діяльності відповідача, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є “49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний)”.
Згідно ст. 1 Закону України “Про автомобільний транспорт”, автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Статтею 34 указаного Закону встановлено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати безпеку дорожнього руху.
Отже, в даному випадку позивач, як власник транспортного засобу, автомобільний перевізник та володілець джерела підвищеної небезпеки зобов?язаний був утримувати транспортний засіб у належному технічному і санітарному стані, забезпечувати його зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону, а також забезпечувати безпеку дорожнього руху.
Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 73 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
В даному випадку суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні”, яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з “Достатність доказів” на нову - “Вірогідність доказів” та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування “вірогідності доказів”.
Стандарт доказування “вірогідності доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20.
В даному випадку суд визнає, що наявні у матеріалах справи докази дозволяють дійти висновку про наявність в даному випадку всіх елементів складу правопорушення, що має наслідком відповідальність відповідача у вигляді стягнення збитків за забруднення земельної ділянки.
З огляду на викладене, позовні вимоги Екоінспекції підлягають задоволенню в повному обсязі, а указана вище сума збитків має бути стягнута з відповідача.
Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).
Ураховуючи викладене, витрати Екоінспекції на оплату позовної заяви судовим збором, згідно з платіжним дорученням від 30.07.2020 № 363 у сумі 2703 грн. 99 коп., належить покласти на відповідача.
У судовому засіданні 19.05.2021, згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238 ГПК України, суд
1. Позов Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Грищенка Михайла Анатолійовича, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 , на користь держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), просп. Шевченка, 12, м. Одеса, 65058, ідентифікаційний код 43879780, грошові кошти в сумі 180265 (сто вісімдесят тисяч двісті шістдесят п?ять) грн. 68 коп. - збитки, завдані державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Грищенка Михайла Анатолійовича, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 , на користь держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), просп. Шевченка, 12, м. Одеса, 65058, ідентифікаційний код 43879780, судовий збір в сумі 2703 (дві тисячі сімсот три) грн. 99 коп.
Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 21.05.2021.
Суддя Т.М. Давченко