19.04.2021 року м.Дніпро Справа № 904/5832/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
судді: Парусніков Ю.Б., Білецька Л.М.,
секретар судового засідання Колесник Д.А.
представники сторін:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф": Варяничко Сергій Валерійович адвокат, довіреність №1 від 11.01.2021 р.;
від Компанії "Еф.Ті.Ен.Монітор ЛТД": Данильчук Олексій Ігорович адвокат, довіреність №2/20 від 12.08.2020 р.;
представники відповідача-1 та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Центрального апеляційного господарського суду та відправленння повідомлення на електронні пошти
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 року (повний текст складено 25.01.2021 року) у справі № 904/5832/19 (суддя Ліпинський О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф", м. Київ
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіо-Партнер Груп", м. Дніпро
відповідача-2 Компанії "Еф.Ті.Ен.Монітор ЛТД", Лондон
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 ОСОБА_1 , м. Київ
про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів,-
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 року у справі № 904/5832/19 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивач не довів порушення його прав та інтересів оспорюваним правочином.
Суд зазначив, що в розумінні вимог ст.167 Господарського кодексу України права позивача, як учасника товариства, можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг взяти участь у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні.
За укладеним господарським товариством договором права та обов'язки набуває саме товариство як сторона договору. При цьому сукупність прав та обов'язків безпосередньо учасників цього товариства укладенням товариством договору жодним чином не змінюється.
Не погодившись з рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення не ґрунтується на нормах актів цивільного законодавства України, конституційних принципах та правилах господарського процесу, зокрема ч.3 ст. 238 Цивільного кодексу України.
Апелянт викладає обставини справи, зазначає, що:
- спірний договір був підписаний однією особою, який був одночасно керівником обох підприємств, між якими укладено цей договір;
- згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.05.2018 року у справі № 916/2872/16 акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав;
- у постанові від 06.06.2018 року у справі № 908/1029/16 Верховний Суд вирішив за необхідне зазначити про те, що особа, маючи корпоративні права, вправі очікувати від їх реалізації, зокрема, матеріальне благо, не може бути обмежена у судовому захисті своїх прав;
- позивач має право будь-яким не забороненим способом захищати свої права і свободи від порушення і протиправних посягань;
- норми ч.3 ст.215, ч.5 ст.216,ч.ч1.2. ст.228 Цивільного кодексу України надають право на оскарження правочину будь-якій заінтересованій особі, а не тільки стороні правочину;
- у даній справі інтерес позивача спрямований виключно на відновлення власних порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Апелянт вважає, що посилання господарського суду Дніпропетровської області в оскаржуваному рішенні на постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/5676/18, № 916/2084/17, № 905/2559/17, № 904/10956/16 є помилковим та свідчить про неправильне установлення цим судовим органом України обставин та неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, оскільки усі ці справи не є подібними, не є тотожними даному спору.
Просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ41-140618 від 14.06.2018 року, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2.
Представник Компанії “Еф.Ті.Ен.Монітор ЛТД” відзив на апеляційну скаргу не надав, у судовому засіданні 19.04.2021 року проти доводів апелянта заперечував.
Відповідач-1 та третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача відзиви на апеляційну скаргу не надали, участь своїх представників у судове засідання не забезпечили.
Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно ст. 2 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
У розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину до моменту визнання його недійсності судом.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Статтею 116 Цивільного кодексу України закріплені права учасників господарського товариства у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема: брати участь в управлінні товариством, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
Згідно зі ст.167 Господарського кодексу України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг взяти участь у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні.
Відповідно до ст.ст. 92, 97 Цивільного кодексу України дієздатність юридичної особи реалізується через її органи у межах визначених законом та статутом повноважень. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
З викладеного вбачається, що за укладеним господарським товариством договором права та обов'язки набуває саме товариство як сторона договору. При цьому сукупність прав та обов'язків безпосередньо учасників цього товариства укладенням товариством договору жодним чином не змінюється.
Представництвом, відповідно до ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно з ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов'язки юридичної особи (ст. 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.
Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені товариства, а не його учасника.
Отже, підписання директором товариства договору без передбаченого статутом попереднього погодження учасниками товариства може порушувати права та інтереси товариства, а не корпоративні права позивача.
Наведена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі № 910/5676/18, від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16. В ухвалах від 17.12.2019 у справі № 916/1731/18 та від 13.01.2020 у справі № 910/10734/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в зазначених постановах.
З матеріалів справи вбачається, що позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіо-Партнер Груп" (далі - відповідач-1) та Компанії "Еф.Ті.Ен.Монітор ЛТД" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ41-140618 від 14.06.2018 року (том 1 а.с.3-12).
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий орган ТОВ "Імперіо-Партнер Груп" (колишня назва - ТОВ "Група УМВБ"), учасником якого є позивач, уклав спірний договір з продажу простих іменних акцій з перевищенням повноважень, визначених статутом товариства, зокрема, без прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства.
Також позивач вважав, що спірний правочин суперечить вимогам ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України, оскільки вчинений керівником товариства у своїх власних інтересах.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Група УМВБ" № 15 від 20.09.2013 року та № 16 від 03.10.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" увійшло до складу засновників (учасників) ТОВ "Група УМВБ" (код ЄДРПОУ 36471995) із розміром внеску до статутного капіталу - 111 701 683,00 грн., що складає 13 % статутного капіталу (том 1 а.с.23-29).
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.06.2018 року між відповідачем-1 та відповідачем-2, за представництвом брокера, укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ41-140618 (далі - договір), за умовами якого відповідач-1 продав, а відповідач-2 прийняв у власність прості іменні акції в бездокументарній форми випуску, емітовані Приватним акціонерним товариством "Українська міжбанківська валютна біржа" номінальною вартістю 100 (сто) грн. 00 копійок, у кількості 35 964 штук на загальну суму 3 596 400,00 грн.(том 1 а.с.60-65).
Від імені продавця договір підписано заступником генерального директора відповідача-1 - ОСОБА_2 , на підставі довіреності від 02.01.2018 року № 201801-01-д. Від імені покупця (відповідача-2), договір підписано директором - Гінзбург Олександром Леонідовичем.
За даними з картки компанії Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіо-Партнер Груп" у період з 18.04.2016 року по 13.07.2018 року ОСОБА_3 перебував на посаді генерального директора зазначеного товариства.
17.07.2018 року Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийнято рішення № 495 "Про надання ОСОБА_3 письмового погодження щодо набуття істотної участі у професійному учаснику фондового ринку ПрАТ "Українська міжбанківська валютна біржа" (том 1 а.с.75).
Таким чином, суд вірно зазначив, що на час укладення оспорюваного договору ОСОБА_3 був генеральним директором відповідача-1 - продавця за спірним договором та одночасно директором і кінцевим бенефіціарним власником відповідача-2 - покупця за спірним правочином.
Відповідно до статті 7.6. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Група УМВБ" (далі - Статут) Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір Статутного капіталу.
Пунктом 9.3.13 Статуту визначено, що до компетенції Зборів Товариства належить надання учасникам Товариства згоди на відчуження (відступлення) будь-яким чином, дарування, передачу в заставу, в управління, та/чи укладання будь-яких інших договорів, правочинів, попередніх договорів та/чи вчинення інших юридично значимих дії з належними учасникам частками у Статутному капіталі товариства (корпоративними правами).
Виконавчим органом Товариства є Рада директорів Товариства, яку очолює Генеральний директор. Вона здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства та несе відповідальність за виконання покладених на Товариство задач. Рада директорів вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що становлять компетенцію Зборів Товариства та Наглядової ради. Рада директорів Товариства призначається та підзвітна Зборам Товариства. До прийняття рішення зборами Товариства про створення ради директорів (її склад), виконавчим органом управління Товариства є - генеральний директор (одноособово). (пункти 10.1., 10.2. Статуту).
Генеральний директор товариства здійснює керівництво діяльністю Ради директорів, несе персональну відповідальність за виконання покладених на товариство завдань, розподіляє обов'язки між членами ради директорів, керівниками структурних підрозділів та визначає їх повноваження. (пункт 10.8. Статуту).
Відповідно до пункту 10.9.2. Статуту Рада директорів Товариства без попередньої згоди Наглядової ради розпоряджається майном та коштами товариства в межах наданих йому прав, представляє товариство у відносинах з будь-якими українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, укладає в країні та за кордоном договори (контракти) та будь-які інші угоди від імені Товариства на суму, що не перевищує 200 000,00грн. та видає довіреності на здійснення таких угод (дій).
Наглядова рада приймає рішення та надає згоду на вчинення дій щодо укладання товариством, його філіями, дочірніми підприємствами будь-яких правочинів, договорів (угод), в тому в числі купівлі-продажу, дарування, міни, позики, кредитних, лізингу, поруки, застави ті ін. на суму, що перевищує 200 000,00грн. (пункт 11.5.6. Статуту).
Таким чином, Генеральний директор відповідача-1 мав право підписати довіреність, на підставі якої було укладено спірний договір (вартість якого значно перевищує 200 000,00 грн.) після надання згоди Наглядової ради на вчинення таких дій, оскільки він очолює Раду директорів.
Апеляційний суд зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі № 910/5676/18, від 08.10.2019 року у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 року у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 року у справі № 904/10956/16 про те, що підписання директором Товариства договору без передбаченого статутом попереднього погодження учасниками Товариства може порушувати права та інтереси Товариства, а не корпоративні права позивача, сформувалася стала єдина судова практика, правових підстав для відступу від якої колегія суддів не вбачає.
Крім того, статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” №3477-IV від 23.02.2006 року визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За приписами ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Апеляційний суд враховує наведений висновок Великої Палати Верховного Суду при вирішенні даного спору, а також бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи ( рішення від 20 травня 1998 року у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов'янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов'янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини).
Колегія суддів наголошує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" не є стороною договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ41-140618 від 14.06.2018 року, а обґрунтовує своє право на оспорювання даного договору тим, що позивач є учасником ТОВ "Група УМВБ" з часткою в статутному капіталі останнього в розмірі 13 %.
Обставини, про які зазначає апелянт, не можуть порушувати корпоративні права позивача. Висновок суду першої інстанції щодо цього скаржник не спростував. Натомість, доводи його апеляційної скарги зводяться до викладення обставин справи, викладення правової позиції Верховного Суду у різних справах та декларування його права на оскарження спірного правочину.
На думку колегії суддів право позивача на звернення до суду не піддається сумніву відповідачами та третьою особою у даній справі. Між тим, доводи суду про те, що порушення прав юридичної особи спірним правочином не є підставою для висновку про порушення права учасника товариства цим правочином, скаржник не спростував.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019 року у справі № 922/1500/18 та від 31.10.2019 року у справі № 916/1134/18.
За таких обставин, враховуючи відсутність порушення оспорюваним договором прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, апеляційний суд не вбачає необхідності надавати оцінку законності договору.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що апелянт висновки оскаржуваного рішення не спростував, апеляційна скарга не доведена і задоволенню не підлягає.
Судові витрати за її розгляд слід покласти на апелянта відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281 Господарського процесуального кодексу України суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 року у справі № 904/5832/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст складено 20.05.2021 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Л.М. Білецька
Суддя Ю.Б. Парусніков