Справа № 420/4258/21
20 травня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши у письмовому провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 10 лютого 2020 року №Ф-145351-50,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області за результатом якого позивач просить:
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 10 лютого 2020 року № Ф-145351-50.
В обґрунтування вимог позову позивач зазначає, що Позивач вважає вимогу від 10 лютого 2020 року № Ф-145351-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску протиправною, оскільки сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Позивач зазначає, що з 09.07.2013 по час звернення до суду працює в ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується відповідною довідкою та ФОП ОСОБА_3 нараховано та сплачено ЄСВ за працівника - позивача у справі.
Ухвалою суду від 24.03.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У встановлений ухвалою суду від 24.03. 2021 року, строк відповідач відзив на позовну заяву не подав, станом на дату розгляду справи про причини неподання відзиву у встановлений судом строк суд не повідомив, заяву про продовження встановленого судом процесуального строку для подання відзиву, в порядку ч. 2 ст. 121 КАС України, не подав.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.
22.05.2012 року ОСОБА_1 зареєстрована як ФОП, що підтверджується роздруківкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.
Як зазначає позивач та не спростовується відповідачем 14 грудня 2020 року ОСОБА_1 через Єдиний портал державних послуг "Дія" отримано інформацію про нарахування боргу (недоїмки). В подальшому з Єдиного реєстру боржників позивачу стало відомо про відкриття Першим Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконавчого провадження № 63859330 на підставі документу, виданого посадовою особою ГУ ДПС в Одеській області.
23 грудня 2020 року ОСОБА_1 подано до Головного управління ДПС в Одеській області запит щодо надання засвідчених належним чином відповідного податкового повідомлення, що стало підставою відкриття виконавчого провадження № 63859330, та підтвердження дотримання пункту 42.5 статті 42 ПКУ під час надсилання згаданого податкового повідомлення.
Листом Головного управління ДПС в Одеській області від 19.01.2021 № 418/6/15-32-13-04-10 надано корінець вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 лютого 2020 року № Ф- 145351-50 та витяг списку № 2421 рекомендованих відправлених листів.
Згідно корінця вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 лютого 2020 року № Ф-145351-50 загальна сума боргу платника єдиного внеску станом на 31 січня 2020 року становить 29 293,44 грн.
17.12.2020 ОСОБА_1 ініціювала процедуру припинення підприємницької діяльності ФОП, подавши державному реєстратору відповідну заяву.
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 від 17 грудня 2020 року на підставі власного рішення.
Як встановлено судом, відповідно до довідки ФОП ОСОБА_2 з 09.07.2013р. по час звернення до суду ОСОБА_1 працює в ФОП ОСОБА_2 , обіймає посаду офіціант-адміністратор.
Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до суду з даним позовом.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов'язку сплачувати єдиний соціальний внесок у мінімальному розмірі, який з 09.07.2013р. є найманим працівником та її роботодавець сплачував за неї єдиний соціальний внесок у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Підпункт 14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (надалі - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у п.1 (крім абзацу сьомого) ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у п.п.4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Дана правова позиція викладена у відповідності до постанов Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №160/3114/19; від 23.01.2020р. у справі №480/4656/18.
Як вбачається з довідки ФОП ОСОБА_2 з 09.07.2013 по час звернення до суду ОСОБА_1 працює в ФОП ОСОБА_2 , обіймає посаду офіціант-адміністратор, тобто є найманим працівником.
У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством відповідно до довідки ФОП ОСОБА_2 .
Доказів отримання позивачем у спірний період доходів від провадження господарської діяльності, як фізичної особи-підприємця судом не встановлено, а податковим органом про наявність таких доходів не зазначено, у зв'язку з чим відповідно до ч.1 ст.86 КАС України, обставини відсутності у позивача доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від ФОП ОСОБА_2 , не підлягають доказуванню.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням встановлених фактів суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 10 лютого 2020 року №Ф-145351-50 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 10 лютого 2020 року № Ф-145351-50.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) судові витрати у сумі 908 грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293,295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.С. Єфіменко