15 квітня2021 колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
представника потерпілого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Дніпровськогорайонного суду м. Києва від 25 листопада 2020 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 25.11.2020 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Київської області, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, одружений, працюючий слюсарем АТ «Київгаз», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий, визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
На підставі ст.ст.75,76 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом одного року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_6 та ПАТ «Страхова група «ТАС» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням - задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду в сумі 30 025 (тридцять тисяч двадцять п'ять) гривень 46 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий 02.07.1996 Ставищанським РВ ГУ МВС України в Київській області) на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в сумі 200 000 (двісті тисяч) гривень.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати за проведення експертних досліджень в сумі 653, 80 грн.
Речові докази передані на зберігання обвинуваченому - залишено у його володінні.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням обвинувачений ОСОБА_6 не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію його дій, порушує питання про зміну вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 25.12.2020 в частині призначеного додаткового покарання; просить змінити в частині стягнення моральної шкоди 200 000 (двісті тисяч) гривень і винести рішення про відмову стягнення моральної шкоди та позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки.
Апелянт вважає, що вирок суду в частині призначеного йому додаткового покарання є явно несправедливим внаслідок його суворості; суд не врахував у повній мірі особу обвинуваченого, який раніше не судимий, є інвалідом 3-ї групи, доглядає матір похилого віку та хвору на онкологічне захворювання, бере активну участь у вихованні сина інваліда, який потребує постійного догляджу, транспортний засіб йому вкрай необхідний для його перевезення, щиро розкаявся, частково відшкодував моральну шкоду потерпілій.
Також, на думку апелянта, суд при вирішенні цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди не в повній мірі встановив характер завданої моральної шкоди, глибину і тривалість моральних та фізичних страждань та настання негативних змін у житті потерпілої. Вважає, що суд має врахувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Представник ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 подав заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 та просив апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без зміни.
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_6 25.10.2019 приблизно о 15:50 год. керуючи технічно справним автомобілем марки «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись проїзною частиною вул. Празька від вул. Азербайджанська в напрямку вул. Алма-Атинська, в місті Києві в районі буд. № 29 в м. Києві, допустив порушення, згідно висновку судової авто-технічної експертизи № 12-2/657 від 04.03.2020, вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, який регламентує, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, а саме з необережності, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, проявив неуважність та необачність, не переконавшись, що це буде безпечно і не створить перешкоду або небезпеку іншим учасникам руху, допустив виїзд керованого ним автомобіля на нерегульований пішохідний перехід, де в подальшому вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка рухалася по нерегульованому пішохідному переході з права на ліво відносно руху автомобіля та мала перевагу в русі.
Внаслідок наїзду, згідно висновку судово-медичної експертизи № 042-110-2020 від 19.02.2020 року потерпіла ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тяжкі тілесні ушкодження, які виразилися у закритій травмі грудної клітки у вигляді численних переломів 2-11 ребер справа, 3-5, 9 ребер зліва, перелому рукоятки грудини зліва, двобічного забою легень, гемотораксу та була доставлена до медичного закладу.
Порушення вказаних пунктів Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_6 знаходяться в причино-наслідковому зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме заподіяння пішоходу ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, представника потерпілої ОСОБА_8 , який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги; думку прокурора, який також заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив вирок суду першої інстанції залишити без змін; провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 286 КК України, за обставин, встановлених судом, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується наявними у ньому доказами, і ніким з учасників судового провадження не оспорюються, а тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин, кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потеропілого або заподіяли тяжкі тілесні ушкодження, є правильною.
Суд першої інсанції призначив ОСОБА_6 покарання відповідно до положень ст. 65 КК України, у межах санкції ст. 286 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що обтяжують та помякшують покарання, яке за своїм видом та розміром є справедливим.
Також суд першої інстанції належним чином вмотивував своє рішення і в частині позбавлення ОСОБА_6 права керування транспортними засобами строком на два роки.
Колегія суддів, враховуючи фактичні обставини злочину, наслідки ДТП, погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_6 основного покарання у виді позбавлення волі строком на три роки, зі звільненням обвинуваченого від відбування основного покарання з іспитовим строком на один рік, виходячи з того, що учасниками криміналтьного провадження - прокурором , потерпілої та його представником питання про призначення більш суворого покарання не ставилися .
Одночасно колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на два роки і апелянт не наводить пререконливих доводів щодо відсутності законних підстав для признгачення додаткового покарання .
Таке покарання, на думку колегії суддів, відповідає засадам призначення покарання та його меті у розумінні ст. 50 КК України, і буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Крім того, суд першої інстанції у вироку дав детальну оцінку встановленим фактичним обставинам і зокрема тому факту, що вчинив ДТП на нерегульованому пішохідному переході, що підвищує суспільну небезпеку скоєного кримінального правопорушення .
Посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_6 на те, що судом першої інстанції не враховано пом'якшуючі обставини - щире каяття та часткове відшкодування моральної шкоди потерпілій, - безпідставні, оскільки судом першої інстанції зазначені обставини враховані при визначені виду і розміру покарання ОСОБА_6 .
Також, суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди ОСОБА_9 , дотримався положень КПК при вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні, а також цивільного законодавства, належним чином вмотивувавши своє рішення.
Після вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення щодо потерпілої ОСОБА_9 остання зазнала фізичних страждань, у зв'язку з чим у неї виникала необхідність адаптуватися до нових, дискомфортних умовіснування та життєдіяльності і, як наслідок отримала моральні страждання в результаті спричинених ДТП чисельних тілесних ушкоджень, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень .
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим кодексом ( КПК України) . Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Згідно ч. 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно роз'яснень, викладених у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. №5) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з обвинуваченого на користь потерпілої, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує характер та обсяг фізичних і душевних страждань потерпілої, яких зазнала потерпіла,характеру немайнових втрат (їх тривалості і можливості відновлення), стану здоров'я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, її вік, погоджується з сумою компенсації моральної шкоди стягненої судом першої інстанції.
При перевірці кримінального провадження колегія суддів апеляційної інстанції підстав для зміни вироку суду першої інстанції не встановлено, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне та обґрунтоване - без зміни.
Щодо заяви представника цивільного позивача адвоката ОСОБА_8 про забезпечення позову судом апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає таку заяву поданою не в тій стадії кримінального процесу. Цивільний позов судом першої інстанції вже розглянутий і відповідно питання про забезпечення цивільного позову в стадії апеляційного перегляду не ґрунтується на вимогах статей глави 31 КПК, адже суд апеляційної інстанції переглядає справу на підставі апеляційної скарги обвинуваченого відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України щодо підстав та обґрунтованості стягнення компенсації моральної шкоди .
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону які б слугували безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів під час апеляційного перегляду не встановила .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25.11.2020 відносноОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України, - залишити без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу оголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду шляхом подачи касаційної скарги протягом трьох місяців.
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2