іменем України
19 травня 2021 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 739/1383/20
Головуючий у першій інстанції - Чепурко В.В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/626/21
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Харечко Л.К.,
суддів: Губар В.С., Онищенко О.І.,
учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Новгород - Сіверського районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року у складі судді Чепурко В.В., повний текст якого складений 02 лютого 2021 року у м. Новгород-Сіверський, Чернігівської області,
У грудні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 17.01.2007 у розмірі 10 859,84 грн та судових витрат в сумі 2 102,00 грн, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідач 17.01.2007 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав відповідну заяву.
При підписанні заяви ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку та Пам'яткою клієнта складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Заявою відповідача підтверджується факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Тобто, підписавши заяву між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).
Як вказував АТ КБ «ПриватБанк», він свої зобов'язання виконав, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором, проте, ОСОБА_1 в порушення умов кредитного договору та ст. ст. 526, 527, 1054 ЦК України своїх зобов'язань не виконав, не повернув своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим, станом на 30.09.2020 утворилась заборгованість у розмірі 10 859,84 грн, яка складається з:
2 933,90 грн - заборгованість за кредитом;
7 865,94 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом;
60,00 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором.
Заочним рішенням Новгород - Сіверського районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 17.01.2007 у розмірі 2 933,90 грн, у задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 567,88 грн судових витрат.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду в частині відмови у позові скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на підтвердження позовних вимог позивачем були надані усі належні докази на підтвердження укладення кредитного договору. Своїм підписом відповідач підтвердив той факт, що був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Кредит був отриманий у вигляді встановлення кредитного ліміту на кредитну картку.
На думку АТ КБ «Приватбанк», кредитний договір, який був укладений між сторонами, повністю відповідає вимогам чинного законодавства, в зв'язку з чим, місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення відсотків по кредиту (сторони погодили розмір відсотків у вигляді 3 % на місяць), допустивши, при цьому, грубе порушення норм ст. ст. 1054, 1048 ЦК України.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подавався.
Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Встановлено, що 17.01.2007 ОСОБА_1 підписав заяву про отримання кредитного ліміту на кредитну картку № НОМЕР_1 («Універсальна») (а. с. 11).
Текст вказаної заяви свідчить про те, що Банк надав позичальнику строковий кредит в сумі 3 000,00 грн з базовою відсотковою ставкою за кредитним лімітом на момент підписання договору - 3 % на місяць із розрахунку 360 днів у році. Термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії платіжної картки. Сплата заборгованості за кредитним лімітом може здійснюватися як шляхом внесення коштів на картку клієнтом, так і списанням банком коштів з платіжної картки.
Довідка АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 9) свідчить про те, що на виконання кредитного договору № б/н від 17.01.2007 відповідачу була видана кредитна картка: № НОМЕР_1 дата відкриття - 17.01.2007 з терміном дії до 01/09.
Також матеріалами справи підтверджено, що у період з 05.02.2007 по 24.12.2008 збільшувався кредитний ліміт (а. с. 10).
З виписки по рахунку відповідача, починаючи з дня оформлення кредитної картки, починаючи з 05.02.2007 вбачається, що останньому був встановлений кредитний ліміт в сумі 3 000,00 грн, яким він користувався, за що, відповідно, Банк нараховував відсотки, також, накладав штраф за прострочення погашення кредиту та нараховував відсотки за прострочення погашення кредиту (а. с. 31-34).
На підтвердження заявленої Банком заборгованості ОСОБА_1 надано відповідний розрахунок станом на 30.09.2020, згідно з яким розмір заборгованості за кредитним договором становить 10 859,84 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 2 933,90 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 7 865,94 грн та пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором в сумі 60,00 грн (а. с. 3-8).
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші, тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором.
У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Обґрунтовуючи право вимоги повернення тіла кредиту, відсотків і пені Банк посилався на Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи Банку, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог у письмовому вигляді, регулюються відносини між Банком і Клієнтом по відкриттю і обслуговуванню карткового рахунку Клієнта та інших банківських послуг, зазначених в заяві.
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09.04.1985 року на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі № 1-12/2013 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11.07.2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
Отже пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки, Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору.
Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач підписав заяву, в якій визначені умови договору кредиту, зокрема, визначена не тільки сума кредиту, яка надається позичальнику і термін дії кредитного ліміту, але й базова відсоткова ставка за кредитним лімітом на момент підписання договору.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року № 1734-VIII договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Кодексу).
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що, в порушення вимог статтей 12, 81 ЦПК України судом першої інстанції залишено поза увагою те, що сторонами на момент укладення кредитного договору були погоджені умови кредитного договору, а тому, суду на підставі підписаної відповідачем заяви та з урахуванням інших наданих позивачем доказів, слід було визначити й стягнути наявну заборгованість не тільки за кредитом, але й і за відсотками.
Вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов'язань є недоведеними, оскільки позивачем не було надано доказів про те, що сторони обумовили в договорі умови настання відповідальності за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, у зв'язку з чим, суд вірно відмовив у задоволенні позову в цій частині.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач отримав кредитні кошти відповідно до умов укладеного 17.01.2007 сторонами кредитного договору, користувався ними, порушуючи при цьому умови договору, не сплачуючи обов'язкові платежі в установлені строки, що і стало наслідком виникнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками.
Так, згідно з розрахунком, наданим судом першої інстанції заборгованість відповідача перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором станом на 30.09.2020 становить 10 859,84 грн, проте, апеляційним судом встановлено, що вказана заборгованість складає 4 746,65 грн, з яких: 2 933,90 грн - заборгованість за кредитом і 1 812,75 грн - заборгованість за відсотками (3 % на місяць або 36 % річних).
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, розглядаючи дану справу, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного її вирішення, що стало наслідком прийняття невірного по суті рішення про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення відсотків за користування кредитом.
Частинами 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, враховуючи, що вимоги позивача задовольняються на 44 %, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають поверненню судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 924,88 грн і судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 387,32 грн.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Новгород - Сіверського районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року в частині відмови АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками за користування кредитом - скасувати, а позовні вимоги в цій частині задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ - 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1-д) заборгованість за відсотками за користування кредитом за кредитним договором № б/н від 17.01.2007 в розмірі 1 812,75 (одна тисяча вісімсот дванадцять грн 75 коп).
Заочне рішення Новгород - Сіверського районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судових витрат у розмірі 567,88 грн - змінити, збільшивши суму стягнення до 924,88 (дев'ятсот двадцять чотири грн 88 коп).
В іншій частині заочне рішення Новгород - Сіверського районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ - 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1-д) судові витрати, понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 387,32 (одна тисяча триста вісімдесят сім грн. 32 коп).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуюча Судді: