Номер провадження: 22-ц/813/3857/21
Номер справи місцевого суду: 496/2082/19
Головуючий у першій інстанції Буран В. М.
Доповідач Сегеда С.
05.05.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
Гірняк Л.А.,
суддів: Комлевої О.С.,
за участю:
секретаря Хухрова С.В.,
представника ТОВ «Кредитні ініціативи» - адвоката Борщенка К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні,апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23 вересня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання припиненим кредитного договору та визнання певної суми заборгованості,
встановив:
10.06.2020 року ОСОБА_1 , в особі його представника - адвоката Пахомова І.Ю., звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати припиненим з 18.09.2014 року кредитний договір № 05-01-16/742 від 06.10.2006 р., укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (нині - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), який в подальшому переуступив свої права Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») та визнати заборгованість в рамках договору у розмірі 432743,53 грн. (а.с. 1-3).
Свої вимоги обґрунтовував тим, що06.10.2006 року між позивачем та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено Кредитний договір № 05-01-16/742 від 06.10.2006 р. (а.с.4-8). За умовами Кредитного договору, позикодавець надав позичальникові грошові кошти в сумі 45 000, 00 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 12% річних строком до 05.10.2016 року. У грудні 2012 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступив право вимоги на користь ТОВ «Кредитні ініціативи».
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області № 496/18855/16-ц від 18.09.2014 р. було стягнуто з позивача на користь відповідача суму боргу у гривневому еквіваленті, у сумі 432 743,53 грн., рішення набрало чинності.
Навесні 2018 року на адресу позивача надійшов лист від ТОВ «Кредитні ініціативи», яким повідомлено, що розмір боргу ОСОБА_1 перед Товариством станом на 02.03.2018 р. складає 59 345,83 доларів США, що відповідає курсу НБУ 1 582 723,38 грн.
З цих підстав, позивач вважав, що ТОВ «Кредитні ініціативи» порушив норми ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки після винесення рішення суду, якою було визначено суму боргу позивача перед банком, продовжив нараховувати відсотки та штрафні санкції на підставі кредитного договору, у зв'язку з чим позивач, як споживач банківських послуг, не був обізнаним належним чином в ціні продукції (розміру кредиту), що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив його вимоги задовольнити.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 23 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання припиненим кредитного договору та визнання певної суми заборгованості, був задоволений частково (а.с.190-196).
Визнано припиненим кредитний договір № 05-01-16/742 від 06 жовтня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (нині - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), який в подальшому переуступив свої права ТОВ «Кредитні Ініціативи».
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23 вересня 2020 року, в частині задоволення позовних вимог та постановлення нового, яким відмовити в позові в повному обсязі (а.с.199-206).
22.03.2021 року на адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_1 , в особі його представника - адвоката Пахомова І.Ю., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апеляційна скарга є необґрунтованою, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23 вересня 2020 року- без змін (а.с.233-234).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , ТОВ «Кредитні ініціативи» у судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та заявив клопотання про застосування строків позовної даності, також підтримав наданий раніше відзив, в якому зазначив, що позивач, підписуючи Кредитний договір, погодився на його умови щодо сплати неустойки та інших платежів.
За грошовими зобов'язаннями між сторонами раніше були винесені наступні рішення: у справі № 523/2250/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_1 про визначення недійсним іпотечного договору, та за зустрічним позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 05-01-16/742 від 06.10.2006 р., яка станом на 31.05.2013 р. складає 303 252,58 грн., звернуто стягнення на предметом іпотеки, а саме: однокімнатну квартиру.
Крім того, рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 18.09.2014 року по справі 496/2082/14-ц з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» було стягнуто заборгованість за кредитним договором 05-01-16/742 у сумі 432 743,53 грн.
Щодо позовної давності, то представник відповідача вважає, що судові процеси між сторонами існують з 2014 року, позивач звернувся до суду 2019 року, а відповідно до ст. 261 ЦПК України, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається від дня, коли особа дізналась про порушення її прав.
Крім викладеного, представник ТОВ «Кредитні ініціативи» зазначив, що у разі пред'явлення до боржника вимог в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України, то право кредитодавця нараховувати відсотки припиняється, а ст. 625 ЦК України, регулює наслідки прострочення виконання зобов'язання, та відповідно боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором. У своїх поясненнях поданих суду в порядку ст. 43 ЦПК України, також зазначив, що відповідач згідно Договору відступлення прав вимоги, як новий кредитор набув право вимагати від позичальника належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, при цьому одностороння відмова від зобов'язання або зміна умов договору не допускається (ст. 525, 526 ЦК України) (а.с. 42-96, 136-142).
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області № 496/2082/14-ц від 18.09.2014 року з позивача на користь відповідача було стягнуто заборгованість у сумі визначеній позивачем в грошовому еквіваленті 432 743,53 грн., при цьому у рішенні зазначено також цю суму в доларах США, яка станом на час звернення до суду складала 30 175,00 доларів США (а.с.29-30).
Матеріалами справи також встановлено, що Одеський апеляційний суд постановою від 25.04.2019 року залишив без змін рішення Приморського районного суду м. Одеса від 13.06.2018 року про відмову у визнанні Кредитного договору № 05-01-16/742 від 06.10.2006 р. недійсним (а.с.13-19).
Згідно ст. 82 ч. 4 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За таких обставин рішення про стягнення боргу з ОСОБА_1 у сумі 432 743,53 грн. підлягало виконанню шляхом примусового стягнення.
В березні 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило ОСОБА_1 письмове повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням, та вимагали від ОСОБА_1 сплатити борг за кредитним договором, розмір якого станом на 02.03.2018 р. складає 59 345,83 доларів США, що відповідає курсу НБУ станом на 02.03.2018 р. і складає 1 582 723,38 грн. (а.с.31)
Заперечуючи проти визначеної суми боргу, ОСОБА_1 вважав, що оскільки з нього вже стягнуто суму боргу в гривневому еквіваленті за рішенням суду, нарахування боргу в доларах США, за курсом який існує на момент звернення до нього з відповідною вимогою, є безпідставним.
Вирішуючи даний спір, суд обгрунтовано послався на позицію Верховного Суду, яка викладена в його Постанові від 24.10.2018 року у справі № 346/3105/15-ц (провадження № 61-15629св18), в якій Верховний Суд дійшов наступного висновку: кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, в якій і прийняв його виконання.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції обгрунтовано погодився з таким висновком суду першої інстанції.
Так, ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої ЦК України. Норми даної глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо), зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою, смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора, ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
За змістом ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В Постанові Верховного Суду від 28.01.2019 року у справі № 127/4103/16-ц (провадження № 61-46751св18) суд дійшов висновку, що: «Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанції правових висновків Верховного Суду України про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання процентів за користування кредитом і штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, є безпідставними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах: від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15 року, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.
Як вбачається з матеріалів справи, п.п. 5.3.2. Договору встановлено, що банк має право, у передбачених договором підставах, вимагати від позичальника (незалежно від настання строку погашення кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/ або процентів за користування ним, та/ або процентів за неправомірне користування кредитом, суму неустойки і збитків.
Про необхідність дострокової сплати суми заборгованості за цим Договором з вищевказаних підстав Банк зобов'язаний письмово повідомити Позичальника (поштою з повідомленням, при явці останнього в Банк, вручення Банком особисто Позичальнику під розписку) протягом 30 днів до вчинення необхідних дій по примусовому стягненню коштів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що, звернувшись з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі визначеній позивачем в грошовому еквіваленті 432 743,53 грн. (справа № 496/2082/14-ц рішення від 18.09.2014 року), стягувач достроково звернувся до відповідача з вимогою про повернення всієї суми боргу, таким чином змінивши умови договору, а саме - строк його дії.
При цьому, суд правильно виходив із того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) висловила думку про те, що фактично відсотки за користування кредитом та відповідальність у формі пені за невчасну оплату по графіку погашення не діють поза межами строку дії договору, оскільки дострокове погашення передбачає повернення усієї наявної суми заборгованості. Звертаючись із позовом про дострокове стягнення у повному обсязі заборгованості за кредитним договором, кредитор змінив умови кредитного договору щодо строку його дії, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Відповідно до п.17 Постанови від 30.03.2012 № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин, зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, із ухваленням судового рішення про задоволення вимог кредитора, тобто після 18.09.2014 року, припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, сплата нарахування відсотків, разом із тим виникає грошове зобов'язання із поверненням кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України.
Правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 14.02.2018 року по справі №564/2199/15-ц, звертає увагу на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Суд дійшов правильного висновку про те, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін, може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Таким чином, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема - верховенство права.
Згідно ст. 42 Конституції України - Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.
Враховуючи, що судовим рішенням від 18.09.2014 р. стягнуто суму боргу, яку визначив стягувач у валюті - гривні України, ТОВ «Кредитні ініціативи» не має права вимагати стягнення боргу у доларовому еквіваленті станом на 02.03.2018 року, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про припинення Кредитного договору з 18.09.2014 року.
При цьому суд першої інстанції правильно вказав, що вирішення спору щодо стягнення суми заборгованості за кредитом у розмірі 432 743,53грн., надає право кредитодавцю, яким в даному випадку є ТОВ «Кредитні ініціативи» нараховувати відсотки та індекс інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, згідно якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, тому ця сума боргу може бути збільшеною у визначеному законом порядку.
Разом з тим, відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, за змістом ч. 1, ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Однак, оскільки вимога ТОВ «Кредитні ініціативи», направлена на адресу ОСОБА_1 щодо сплати ним суми боргу у доларовому еквіваленті, розмір якого станом на 02.03.2018 року становить 59 345,83 доларів США, не пов'язана із застосуванням ч.2 ст. 625 ЦК України, позивач обгрунтовано поставив питання про припинення Кредитного договору.
Що стосується строку позовної давності, то суд першої інстанції правильно виходив із того, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався навесні 2018 року, коли отримав від ТОВ «Кредитні ініціативи» вимогу про погашення кредитної заборгованості, яка станом на 02.03.2018 р. складає 59 345,83 доларів США, що відповідає курсу НБУ станом на 02.03.2018 р. і складає 1 582 723,38 грн.
Враховуючи, що у відповідності ст. 257 ЦК України загальна позовна даність становить 3 роки, то позивач має право звернутись до суду у строк до весни 2021 року.
Оскільки позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом 10.06.2020 року , то суд дійшов правильного висновку про те, що ним строк позовної давності не пропущений.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17.05.2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Л.А. Гірняк
О.С. Комлева