18 травня 2021 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2021 року, якою відмовлено в задоволенні подання Державної установи «Снігурівська виправна колонія №5» про умовно-дострокове звільнення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новоолександрівка Братського району Миколаївської області, українця, громадянина України, до засудження проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше судимого.
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_6
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Засуджений ОСОБА_5 просить ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2021 року скасувати та постановити нову, якою умовно-достроково звільнити його від відбування покарання.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2021 року, залишено без задоволення подання Державної установи «Снігурівська виправна колонія №5» про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_5 .
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
Засуджений ОСОБА_5 не погоджується з постановленою ухвалою, вважає її незаконною.
Зазначає, що відбув більше ніж 2/3 від строку призначеного покарання, має 10 заохочень, на нього не було накладено жодного стягнення, позитивно характеризується за місцем відбування покарання.
На думку апелянта він сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
24 лютого 2021 року адміністрація Державної установи "Снігурівська виправна колонія (№5)" за погодженням з спостережною комісією Вітовської райдержадміністрації Миколаївської області звернулася до суду з поданням, в якому просила розглянути питання про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 відбуває покарання за вироком Братського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2017 року за ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі.
Початок строку 09 червня 2017 року, кінець строку 09 грудня 2022 року.
З 03 травня 2019 року засуджений відбуває покарання у державній установі "Снігурівська виправна колонія (№5)".
Відмовляючи в задоволенні подання, суд першої інстанції дійшов висновку, про відсутність достатніх підстав стверджувати, що ОСОБА_5 за час відбування покарання став на шлях виправлення, а також те, що зміни у особистості засудженого є достатньо позитивними і він повністю готовий до самокерованої правослухняної поведінки.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідача про зміст оскаржуваної ухвали, доводи, викладені в апеляційній скарзі, думку прокурора, який просив залишити ухвалу суду без змін, вивчивши матеріали судового провадження та особової справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, суд приходить до наступного.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до осіб, що відбувають покарання, зокрема, і у виді позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Відповідно до положень п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого, при цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Згідно до вимог ст. 6 КВК України, виправлення засудженого це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Системний аналіз Кримінального та Кримінально-виконавчого законодавства України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м'яким», свідчить про те, що висновок про можливість застосування умовно-дострокового звільнення засудженого повинен ґрунтуватися на аналізі даних про його поведінку за весь час відбуття покарання, в тому числі й даних, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину і особу засудженого в цілому. При цьому основним, вирішальним є не факт відбуття певної частини покарання, а виправлення засудженого. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання є заохочувальною нормою кримінального та кримінально-виконавчого законодавства, оскільки має на меті стимулювання засуджених до чіткого виконання правил внутрішнього розпорядку, дотримання вимог режиму відбування покарання, прагнення до продуктивної праці, відшкодування матеріальних збитків, нанесених злочином, каяття у скоєному злочині. Доцільність умовно-дострокового звільнення визначається тим, що засуджений за певний час перебування у місцях позбавлення або обмеження волі виправився, змінив поведінку, з огляду на що відсутня необхідність повного відбування призначеного судом строку покарання. Отже, виправлення засудженого передбачає такі зміни у його поведінці та особистості, які дають підстави вважати, що він у разі застосування цієї пільги спроможний свідомо дотримуватись соціальних норм життя та не має установок на повернення до злочинної діяльності. Оцінка ступеню виправлення повинна ґрунтуватися не лише на юридичних критеріях, але й враховувати весь комплекс педагогічних та психологічних аспектів оцінки особистості, які мають підстави вважати, що у засудженого сформувалась соціально визначена самоврегульована поведінка. Сумлінна поведінка засудженого передбачає не тільки наявність у останнього заохочень, застосованих у порядку, визначеними статтями 67, 130 Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі КВК України), але й те, що засуджений подає позитивний приклад для поведінки інших засуджених. При цьому, під сумлінною поведінкою слід розуміти зразкове додержання засудженим вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях, безперечне виконання законних вказівок та розпоряджень адміністрації установи виконання покарань, корисну ініціативу, соціальну активність, участь у вирішенні питань організації навчання, відпочинку, побуту, вплив на виправлення інших засуджених, розвиток корисних соціальних зв'язків, відсутність порушень дисципліни. Сумлінне ставлення до праці це чесне та повне виконання засудженим своїх трудових обов'язків відповідно до статей 59, 60, 118 КВК України, покращення кількісних та якісних показників роботи, підвищення робітничої кваліфікації, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, суворе дотримання правил техніки безпеки тощо. Сумлінне ставлення до праці передбачає прагнення засудженого до перевиконання встановлених норм виробітку або зразкового виконання робіт, участь у вирішенні питань організації праці, відшкодування збитків, заподіяних злочином, та надання матеріальної допомоги сім'ї або виплати аліментів.
Висновок про виправлення засудженого має ґрунтуватися на аналізі даних про його поведінку за весь період відбування покарання, а не за час, що безпосередньо передує розгляду питання про можливість застосування умовно-дострокового звільнення від покарання.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення у відповідності з вимогами ст. 81 КК України та статей 537, 539 КПК України.
Так, ОСОБА_5 відбуває покарання за вироком Братського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2017 року за ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі.
Початок строку 09 червня 2017 року, кінець строку 09 грудня 2022 року.
Відмовляючи в задоволенні подання, суд першої інстанції дійшов висновку, про відсутність достатніх підстав стверджувати, що ОСОБА_5 за час відбування покарання став на шлях виправлення, а також те, що зміни у особистості засудженого є достатньо позитивними і він повністю готовий до самокерованої правослухняної поведінки.
Як слідує із матеріалів особової справи, а саме характеристики від 16 березня 2020 року, ОСОБА_5 за час відбування покарання в установі з 03 травня 2019 року характеризується посередньо. До виконання передбачених законом вимог персоналу установи ставиться не завжди сумлінно через особисту неорганізованість. Намагається дотримуватися правомірних взаємовідносин та ввічливого ставлення з персоналом установи. Стягнень та заохочень не має (а.о.с. 31).
Згідно характеристики від 15 лютого 2021 року на засудженого ОСОБА_5 , за час відбування покарання в установі характеризується позитивно. На виробництві установи не працевлаштований за станом здоров'я, однак виконує разові доручення по благоустрою відділення. Дотримується норм, які визначають порядок, умови відбування покарання та розпорядок дня установи. За зразкову поведінку та сумлінне ставлення до праці, за виконання разових доручень адміністрації установи тричі був заохочений правами начальника установи. Стягнень не має. Приймає участь у програмі диференційованого виховного впливу "Правова просвіта". Перебуває на профілактичному обліку як "Відчужений від основної маси засуджених" (а.с. 4).
Як слідує із медичної довідки в.о. начальника лікарні Снігурівської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 5 ОСОБА_7 від 28 січня 2021 року, засуджений ОСОБА_5 пройшов курс лікування, станом на 28 січня 2021 року стан його здоров'я задовільний. Рішенням лікарсько-консультативної комісії признаний працездатним та може бути працевлаштований за його згодою (а.с. 7).
Доводи апелянта, щодо відбутого ним строку призначеного судом покарання та наявність у нього заохочень не заслуговують на увагу, оскільки були враховані судом першої інстанції. Крім того, слід зауважити, що відповідно до матеріалів судової та особової справи засудженого, ОСОБА_5 раніше неодноразово був засуджений за вчинення злочинів, до нього тричі застосовувався інститут умовно-дострокового звільнення, проте після звільнення з місць позбавлення волі він знову продовжував вчиняти кримінальні правопорушення.
З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що засуджений ОСОБА_5 своєю поведінкою та ставленням до праці не довів свого виправлення, що виключає можливість його умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах особової справи засудженого, даних щодо його особи та поведінки під час відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства, також рішення суду постановлене з урахуванням вимог кримінального матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а тому підстав для його скасування немає.
Окрім того, апелянт не навів жодної достатньо переконливої підстави для скасування ухвали суду першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга засудженого ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 376, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України,
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2021 року, якою відмовлено у задоволенні подання Державної установи «Снігурівська виправна колонія №5» про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_5 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: