20 травня 2021 року Чернігів Справа № 620/553/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Житняк Л.О.,
за участі секретаря Бородулі В.В.,
заявника ОСОБА_1 ,
представника відповідача Леонової І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання ОСОБА_1 про накладення штрафу у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду із заявою, в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій просить накласти на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як керівника, відповідального за виконання рішення суду, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за невиконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №620/553/20.
Заява мотивована тим, що ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 у справі №620/553/20 було визнано протиправними дії, вчинені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №620/553/20 в частині невиплати ОСОБА_1 нарахованої доплати до основної пенсії з 01.12.2018 по 01.12.12.2019. Винесено та направлено окрему ухвалу Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо невиконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №620/553/20. Також відповідача було зобов'язано у 30-денний строк з дати отримання цієї ухвали подати до суду звіт про виконання рішення у справі.
На сьогоднішній день відповідач не виконав рішення та ухвалу суду у цій справі.
Вирішуючи заявлене клопотання, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Заявник у судовому засіданні подану заяву підтримав та просив її задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення заяви заперечив, просив у її задоволенні відмовити та вказав, що сформований наразі бюджет йде на погашення заборгованості за 2019 рік.
Заслухавши пояснення заявника, представника відповідача, дослідивши матеріали клопотання та справи, звіт, судом встановлено таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява №60750/00, від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004, заява №60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009, заява №40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006, заява №30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).
В постанові від 03.04.2019 у справі №820/4261/18 Верховний Суд встановив необхідність існування в спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. У зв'язку з цим, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору мають дослідити характер правовідносин, що виникли між сторонами та звертати увагу, що підставою звернення до суду з даним позовом є невиконання судового рішення. Порушенням норм процесуального права є незастосування спеціальних правових норм, передбачених у статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу, що ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 надано правову оцінку діям відповідача, вчиненим на виконання рішення суду у цій справі та визнано їх протиправними, винесено окрему ухвалу та встановлено строк для подачі звіту.
07.10.2020 відповідачем подано звіт.
З урахуванням наведених обставин, характеру спірних правовідносин, суд вважає за необхідне визнати поданий відповідачем звіт про виконання рішення суду від 16.03.2020 у справі №620/553/20 таким, що не підтверджує виконання рішення суду, оскільки покладений вказаним рішенням обов'язок, виконаний не був.
Водночас стосовно наявності правових підстав для накладення штрафу за невиконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №620/553/20, суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 23.04.2020 (справа №560/523/19) зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 31.10.2018 у справі №704/1547/17 сформулював правову позицію, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту можна, зокрема, встановити новий строк подання звіту. Тобто, суд вправі вжити заходів реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту. Для підтвердження мотивації такого підходу потрібно керуватися абзацом першим підпункту 3.2 пункту 3, абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 №16-рп/2009, де зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, а виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Зважаючи на приписи наведених положень процесуального закону, з урахуванням характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи, на підставі частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне встановити новий строк для подання відповідачем звіту про виконання судового рішення в цій справі, з одночасним попередженням про відповідальність керівника суб'єкта владних повноважень за повторне невиконання рішення суду.
Разом з тим, суд наголошує, що невиконання судового рішення тягне за собою кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну відповідальність та застосування штрафних санкцій. Тобто, відповідальність настає за невиконання чи неналежне виконання судових рішень.
Враховуючи наведене, та зважаючи на те, що відповідачем, всупереч вимог статті 129-1 Конституції України, статей 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконується рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №620/553/20, суд вважає за необхідне встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернігівській області новий строк для подання звіту про виконання рішення суду - тридцять днів з дня отримання даної ухвали.
Керуючись статтями 241-243, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про накладення штрафу - відмовити.
Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернігівській області новий строк для подання звіту про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №620/553/20 - тридцять днів з дня отримання даної ухвали.
Попередити Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про можливість накладення на керівника суб'єкта владних повноважень штрафу, передбаченого частиною другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повторного невиконання рішення суду.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.
Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржувану ухвалу.
Повний текст ухвали складено 20.05.2021.
Суддя Л.О. Житняк