05.05.2021 Справа№ 914/1187/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., розглянувши матеріали
заяви Комунального підприємства «Полігон ТПВ», м.Івано-Франківськ
про забезпечення позову
у справі №914/1187/21
за позовом Комунального підприємства «Полігон ТПВ», м.Івано-Франківськ
до фізичної особи-підприємця Хомки Уляни Ярославівни, Львівська область, м.Жидачів
про стягнення 71265,70 грн
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Полігон ТПВ» до фізичної особи-підприємця Хомки Уляни Ярославівни про стягнення 71265,70 грн.
Разом з позовною заявою до суду надійшла і заява про забезпечення позову (вх.№1865/21 від 30.04.2021 р.), в якій заявник просив суд:
- накласти арешт на все рухоме і нерухоме майно відповідача, яке знаходиться в неї або в інших осіб;
- накласти арешт на грошові кошти відповідача, які знаходяться на банківських рахунках у ПАТ КБ «Приватбанк» чи інших банківських установах;
- заборонити відповідачеві вчиняти будь-які дії щодо відчуження чи продажу її рухомого і нерухомого майна та заборонити вчиняти дії щодо зняття і розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на її банківських рахунках.
Пунктом другим частини першої статті 138 Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість подання заяви про забезпечення позову одночасно з пред'явленням позову до суду, до якого подається позовна заява.
Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 ст.140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Суд, ознайомившись з матеріалами заяви про забезпечення позову та позовної заяви, не вбачає необхідності у наданні додаткових доказів та пояснень, а відтак, і існування виняткового випадку для призначення заяви до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін.
В позовній заяві Комунальне підприємство «Полігон ТПВ» стверджувало, що між ним та фізичною особою-підприємцем Хомкою Уляною Ярославівною 15.08.2018 р. було укладено договір купівлі №1, на виконання умов якого КП «Полігон ТПВ» поставило товар на суму 69190 грн на підставі видаткової накладної №РН-0000015 від 31.08.2018 р., проте станом на момент звернення з позовною заявою відповідач не оплатив його вартість, хоча зобов'язаний був зробити це ще на початку вересня 2018 року, як того вимагає п.4.1. договору купівлі № 1 від 15.08.2018 р.
Предметом позовних вимог є стягнення 69190 грн основної суми боргу та 2075,70 грн 3% річних.
У заяві про забезпечення позову КП «Полігон ТПВ» звернуло увагу суду на те, що відповідач протягом майже трьох років не оплачує вартість поставленого товару та фактично не має наміру виконувати взяті на себе згідно договору зобов'язання, що зумовило звернення позивача до суду з проханням накласти арешт на все рухоме і нерухоме майно та грошові кошти відповідача.
На переконання заявника, застосування судом таких заходів забезпечення позову буде гарантією виконання відповідачем своїх зобов'язань та змусить його вчинити дії щодо відшкодування суми боргу, оскільки відповідач не зможе користуватись (розпоряджатись) належним йому майном і грошовими коштами.
Комунальне підприємство «Полігон ТПВ» зазначило, що забезпечення позову шляхом вжиття визначених ним у заяві заходів є потрібним з метою недопущення несумлінних дій відповідача щодо існуючої заборгованості, а також з огляду на те, що невжиття заходів щодо накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання в майбутньому рішення господарського суду за цим позовом.
Розглянувши подану заяву, суд не вбачає підстав для вжиття заходів забезпечення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п.п.1, 2, 4 ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами щодо наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватися у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача боргу за договором купівлі-продажу і 3% річних за допущене прострочення оплати.
В заяві про забезпечення позову заявник просить суд накласти арешт на все рухоме і нерухоме майно та грошові кошти відповідача, а також заборонити відповідачеві вчиняти будь-які дії щодо відчуження чи продажу цього рухомого і нерухомого майна, зняття та розпорядження грошовими коштами.
Разом з тим, заявник у своїй заяві не навів жодних доказів наявності фактичних обставин, з якими він пов'язує застосування таких заходів забезпечення позову, та достатнього обгрунтування своєму припущенню про те, що існує ризик невиконання майбутнього рішення суду.
Посилаючись на існування заборгованості відповідача як на підставу для висновку про існування обставин, що унеможливлять реалізацію судового рішення у цій справі в разі задоволення позову, заявник не довів того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язань чи виконання потенційного судового рішення, адже наявність у відповідача боргу і навіть його несплата протягом тривалого часу може бути лише наслідком ведення останнім звичайної господарської діяльності та мати тимчасовий характер.
Дослідивши подану заяву, суд вказує, що наведені у ній міркування, за умови відсутності будь-яких доказів на їх підтвердження, не надають суду можливості дійти однозначних висновків про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, відповідно, такі посилання самі по собі не можуть слугувати достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Варто також зазначити, що позивач, заявляючи про необхідність накладення арешту на майно відповідача, не враховує того, що арешт має стосуватись саме майна, яке належить до предмета спору, в той час як в даному випадку предмет спору стосується грошових коштів і адекватним йому заходом забезпечення позову може бути накладення арешту, власне, на грошові кошти у сумі, обмеженій розміром позову та можливими судовими витратами, а не накладення арешту на рухоме та нерухоме майно.
Крім того, як передбачено ч.4 ст.137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
На переконання суду, накладення арешту на все майно та грошові кошти відповідача, а також заборона йому вчиняти будь-які дії щодо користування та розпорядження своєю власністю є неспівмірними щодо заявлених позовних вимог. Можливі негативні наслідки від вжиття таких заходів забезпечення позову у вигляді порушення права власності відповідача є значнішими, ніж негативні наслідки, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з врахуванням того, що заявником не було доведено, що такі наслідки взагалі можуть настати.
Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про необгрунтованість поданої заяви про забезпечення позову, а тому у її задоволенні необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у задоволенні заяви Комунального підприємства «Полігон ТПВ» про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.
Суддя З.П. Гоменюк