ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 травня 2021 року м. Київ № 640/4521/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання протиправним та скасування наказу, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до Міністерства юстиції України (далі також - відповідач, МЮ України), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 4432/5 від 23 грудня 2020 року про задоволення скарги ОСОБА_2 , зареєстрованої 28 жовтня 2020 року за № К-30593.
Ухвалою суду від 16 березня 2021 року відкрито провадження у даній справі, вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Крім того, зазначеною ухвалою суду до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, було залучено ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 ) та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (далі також - приватний нотаріус).
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву або заяву про визнання позову.
МЮ України, будучи належним чином повідомленим про відкриття провадження у справі, отримавши ухвалу про відкриття провадження у даній справі, своїм правом не скористалось, відзиву на позовну заяву та/або заяви про продовження процесуального строку для надання відзиву на позовну заяву, у строк, визначений судом, не надало.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ОСОБА_2 на адресу суду надіслав письмові пояснення у справі, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Приватним нотаріусом письмових пояснень щодо позовної заяви надано не було.
Відповідно до частини восьмої статті 262 КАС України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_2 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою від 28.10.2020, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28.10.2020 за № К-30593 (далі по тексту - скарга) на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.10.2020 № 54407086, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5.
На підставі рішення від 05.10.2020 № 54407086 прийнятим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 проведено державну реєстрацію переходу права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (номер запису про право власності 38502635) на підставі договору про припинення зобов'язання переданням відступного від 12.02.2019, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6
04.11.2020 за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 складено висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України про задоволення вимог такої скарги.
Так, наказом Міністерства юстиції України від 23.12.2020 № 4432/5 (далі за тестом - Наказ) скаргу ОСОБА_2 від 28.10.2020 задоволено в повному обсязі: скасовано рішення від 05.10.2020 № 54407086, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5.
Не погоджуючись з зазначеним наказом МЮ України, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Згідно з доводами позивача порушення процедури прийняття відповідачем оскаржуваного наказу полягає в тому, що позивач належним чином не був повідомлений про розгляд скарги ОСОБА_2 від 28.10.2020, оголошення на офіційному веб-сайті відповідача не бачив, додатково телефонограмою чи засобами електронної пошти його не повідомляли, не був ознайомлений зі змістом скарги та доданих до неї документів, що позбавило можливості надати свої усні і письмові пояснення з метою спростування доводів скаржника.
При цьому, суд зазначає, що в рамках даної адміністративної справи судом підлягає дослідженню питання виключно щодо дотримання відповідачем при розгляді скарги ОСОБА_2 , а також прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення, вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25 грудня 2015 року.
Водночас надання оцінки правомірності прийняттю рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватним нотаріусом відносно нерухомого майна: квартири, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 468773680000, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не належить до юрисдикції адміністративного суду.
Суд дійшов висновку, що даний спір є виключно публічно-правовим і його вирішення жодним чином не стосується та не може стосуватися майнових прав та інтересів позивача. Так, в даній адміністративній справі предмет спору жодним чином не стосується майнових прав позивача і спрямований на захист її прав та інтересів у сфері виключно управлінської діяльності відповідача.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож адміністративний суд має з'ясувати, чи були дії колегії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були їх рішення прийняті на законних підставах.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, повноваження Міністерства юстиції України у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128).
При цьому, відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
Пунктом 2 Порядку № 1128 встановлено, що для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін'юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін'юстом. Склад колегій затверджується Мін'юстом чи відповідним територіальним органом.
До повноважень колегії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації належить розгляд скарги по суті, встановлення наявності чи відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Процедура розгляду скарги визначена статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком № 1128.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав.
Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Міністерство юстиції України розглядає скарги, зокрема, на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).
Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.
За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:
1) відмову у задоволенні скарги;
2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Рішення, передбачені підпунктами «а», «ґ» та «д» пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.
Положеннями ч. 8 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що вичерпний перелік підстав для відмови Міністерством юстиції України та його територіальними органами у задоволенні скарги, серед яких, зокрема: 1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті; 2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; 3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; 4) наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; 5) є рішення цього органу з того самого питання; 6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; 7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень; 8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги; 9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу; 10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.
Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.
Так, п. 5 Порядку № 1128 передбачено, що Мін'юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме: оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом; наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін; наявність інформації про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави; наявність рішення Мін'юсту чи його територіального органу з такого самого питання; здійснення Мін'юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника; подання скарги особою, яка не має на це повноважень; закінчення встановленого законом строку подачі скарги; розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін'юсту чи його територіального органу.
Судом встановлено, що 28.10.2020 до Міністерства юстиції України надійшла скарга ОСОБА_2 на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.10.2020 №54407086, прийняте приватним нотаріусом. Внаслідок даного рішення було проведено державну реєстрацію права власності шляхом реєстрації переходу права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (номер запису про право власності 38502635) на підставі договору про припинення зобов'язання переданням відступного від 12.02.2019, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6
Пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України (далі - Положення), затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 02.07.2014 № 228, встановлено, що Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мін'юст у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Згідно п. 10 Положення, Мін'юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.
Статтею 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено повноваження Міністерства юстиції України, зокрема Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом.
Відповідно до висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 04.11.2020 рекомендовано скаргу ОСОБА_2 від 28.10.2020 задовольнити, скасувати рішення від 05.10.2020 № 54407086, прийняте приватним нотаріусом.
На підставі висновку колегії від 04.11.2020 Міністром юстиції України прийнято оскаржуваний наказ від 23.12.2020 № 4432/5, п. 1 якого скаргу ОСОБА_2 від 28.10.2020 задоволено в повному обсязі; п. 2 скасовано рішення від 05.10.2020 № 54407086, прийняте приватним нотаріусом.
У дангому контексті суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2 Порядку № 1128, розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом. Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком. Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін'юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін'юстом. Склад колегій затверджується Мін'юстом чи відповідним територіальним органом.
За приписами п. 9 Порядку № 1128, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує: 1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту; 2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту прийнято, вчинено на законних підставах; 3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації; 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
Аналізуючи приписи зазначеної вище норми, слід дійти висновку, що при прийнятті висновку Колегія повинна перевірити всі обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі, обґрунтованість заперечень. За наслідками такої перевірки Колегія повинна об'єктивно встановити, чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб'єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб'єкта оскарження.
Відповідно до п. 10 Порядку № 1128, для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін'юст чи відповідний територіальний орган запрошує скаржника, державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін'юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів. Відсутність осіб, визначених абзацом першим цього пункту, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально не є перешкодою для її розгляду.
При цьому, пунктом 11 Порядку № 1128 передбачено, що Мін'юст чи відповідний територіальний орган своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально повідомляє особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін'юсту та додатково одним з таких способів:
1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел);
2) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).
Згідно даних веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається розміщення оголошення про засідання Колегії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, яке призначено на 04.11.2020. Одним з питань поярдку денного засідання визначено «Розгляд скарги ОСОБА_2 від 28.10.2020, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.10.2020 за № К-30593».
Разом з тим, дані вказаного веб-сайту не дають можливості встановити дотримання визначених Порядком № 1128 строків розміщення оголошення - не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації.
Більше того, п. 12 Порядку № 1128 визначено, що копії скарги у сфері державної реєстрації та доданих до неї документів надаються особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку (крім скаржника), в день розгляду Мін'юстом чи відповідним територіальним органом скарги у сфері державної реєстрації колегіально.
За відповідним клопотанням осіб, визначених в абзаці першому цього пункту, колегія відкладає розгляд скарги у сфері державної реєстрації на не більше ніж одну годину для забезпечення можливості ознайомлення таких осіб з відповідною скаргою та доданих до неї документів. Особи, визначені в абзаці першому цього пункту, мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов'язково приймаються колегією до розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що телефонограмою повідомлено ОСОБА_2 про те, що 04.11.2020 о 09 год. 20 хв. буде проводитись розгляд скарги зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 жовтня 2020 року за № К-30593. Аналогічна телефонограма була направлена суб'єкту оскарження - приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 .
З огляду на вказані пункти 10 та 11 Порядку № 1128, суд вважає, що відповідач зобов'язаний був у визначений спосіб, крім шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України додатково або телефонограмою або засобами електронної пошти повідомити позивача за два дні до розгляду скарги. Вказану інформацію Мін'юст міг отримати з особової справи нотаріуса чи інших офіційних джерел, мережі Інтернет.
При цьому, суд вважає, що позивач не зобов'язаний був здійснювати щоденний моніторинг сайту Міністерства юстиції України щодо розміщення на ньому інформації щодо розгляду скарги, оскільки відповідно до вимог ч. 1 статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Отже, позивачем не були подані письмові пояснення по суті скарги, адже останні й не могли бути подані, оскільки ні скарг, ні додатків до них позивач взагалі не отримував, бо не був повідомлений про дату та час розгляду скарги.
За таких обставин, відповідач належним чином не повідомив позивача про розгляд скарги, що у свою чергу позбавило останнього права на прийняття участі у розгляді скарги, надання своїх пояснень (заперечень) та доказів на їх обґрунтування з метою її повного та об'єктивного розгляду і прийняття законного і обґрунтованого рішення.
При цьому, жодних доказів того, що ОСОБА_4 . України було належним чином повідомлено зацікавлену особу ОСОБА_1 про час і місце засідання колегії телефонограмою або засобами електронної пошти суду не надано.
У контексті наведеного, суд звертає увагу на те, що ухвалою від 16.03.2021 відповдіачу було запропоновано надати суду відзив на позовну заяву, відповідні докази, на які він посилається при його обґрунтуванні проти наведених позивачем обставин та правових підстав позову.
Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, у визначений судом строк відповідачем не було виконано покладний на нього обов'язок щодо доказування правомірності оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч. 9 статті 80 КАС України, у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно з ч. 4 статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Порушення Міністерством юстиції України Порядку № 1128 (в частині не повідомлення позивача про час та дату розгляду скарги, ненадання йому копії скарги з додатками) є самостійною достатньою та необхідною підставою для скасування наказу без перевірки його по суті, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 19.06.2019 у справі № 826/14385/16, в якій зазначено, що: «Міністерство юстиції України повинно обрати і притримуватися такої процедури розгляду скарги, за якої не тільки скаржник, але й суб'єкт оскарження та зацікавлені особи повинні бути обізнаними про подання скарги, дату, час і місце її розгляду. Інакше кажучи, обрати форму повідомлення зацікавленої особи про скаргу і порядок її розгляду, які з погляду стороннього зовнішнього спостерігача має свідчити про поінформованість суб'єкта оскарження чи зацікавленої особи, а також про об'єктивну спроможність суб'єктів реєстраційних відносин виразити і донести до Міністерства юстиції України свою позицію щодо доводів скарги».
Як зазначив Верховний Суд, використане у нормативному приписі пункту 9 Порядку №1128 слово «обов'язково» для вираження волі на те, що під час розгляду скарги по суті Мін'юст має запросити скаржника та/або його представника (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі або встановлених відповідно до відомостей реєстрів вказує на істотність, безальтернативність та необхідність вчинення дій, спрямованих на прикликання скаржника та суб'єкта оскарження (тобто особи, чиї дії оскаржуються) для розгляду скарги по суті. Таке запрошення має на меті не лише проінформувати зацікавлених осіб про розгляд скарги, але й забезпечити їм реальну можливість взяти участь у засіданні, з тим, щоб їхні пояснення були прийняті та враховані.
Недотримання порядку розгляду скарги не може і не повинно визнаватися формальним порушенням.
Крім того, як зазначив Верховний Суду в постанові від 18.06.2020 у справі №820/1063/17, неповідомлення скаржника та / або його представника (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі, не може вважатися формальним порушенням.
У контексті норми п. 11 Порядку №1128 Верховний Суд в постанові від 18.06.2020 у справі №820/1063/17 дійшов висновку, що обставини належного повідомлення всіх осіб, яких стосується скарга, призначена до розгляду на засіданні відповідної комісії, сприяють належному виконанню відповідачем своїх функцій та мають істотне значення для вирішення скарги. З огляду на передбачені законом вимоги, встановивши, що скаржника, суб'єкта, дії якого оскаржуються, або інших заінтересованих осіб не повідомлено про час та місце розгляду скарги або йому не надіслано скарги, комісія не має законних підстав розглядати скаргу по суті.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі №822/1874/17 (провадження №К/9901/15719/18).
Таким чином, МЮ України повинне вдаватись до розумних і необхідних заходів для розгляду скарги і забезпечення прав учасників реєстраційних відносин.
Недотримання порядку розгляду скарги у вимірі сказаного, мети, значення і призначення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, за наслідками якої один із суб'єктів реєстраційних дій втрачає речове право, а інший набуває, і при цьому відбувається обмеження права першого на можливість щонайменше донести свою позицію про правильність дій державного реєстратора чи суб'єкта державної реєстрації прав, не може і не повинно визнаватися формальним порушенням.
Отже, неприбуття лише належним чином повідомлених осіб не перешкоджає розгляду справи. Якщо на засідання не прибула особа, яку належним чином не повідомили, то це перешкоджає розгляду скарги. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 826/9791/17, від 26.04.2019 у справі № 821/669/17, від 24.12.2019 у справі № 826/13305/17, від 18.06.2020 у справі №820/1063/17.
Як вже зазначалось, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем заінтересованої особи (позивача у даній справі) про розгляд відповідної скарги.
Тому, оскаржуваний наказ не підлягає перевірці по суті встановлених ним обставин, тобто результатів перевірки скарги, оскільки позбавлення заінтересованої особи можливості взяти участь у розгляді скарги є істотним порушенням процедури розгляду скарги, яке ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість рішення, що є достатньою підставою для визнання протиправним та скасування спірного наказу.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 826/19452/16, від 20.05.2019 у справі № 826/9046/16.
З аналізу матеріалів справи та норм права, суд приходить до висновку, що не повідомлення всіх учасників до розгляду скарги та не витребування (не перевірення) всіх доказів призвело до того, що відповідачем не було належним чином встановлено всі фактичні обставини та, відповдіно, прийнято передчасне рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що під час розгляду скарги відповідачем порушено процедуру розгляду скарг у сфері державної реєстрації, а саме: вимоги пунктів 9-12 Порядку № 1128, а тому наказ підлягає скасуванню, оскільки відповідачем його було прийнято із порушенням процедури, визначеної чинним законодавством.
Рішенням від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
При цьому особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Відповідно до рішення Верховного Суду від 19.03.2018 справа № 9901/414/18, провадження № П/9901/414/18 завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому, захист прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття «належне урядування».
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Також суд зазначає про необхідність дотримання таких принципів права як «законні очікування» та «юридична визначеність», які знайшли своє відображення в практиці Суду Європейського Союзу (European Court of Justice, ECJ), який виступає останньою інстанцією у справах про застосування acquis communautaire - права Європейського Союзу (ЄС) - та забезпечує єдність застосування права ЄС в державах-членах.
Виходячи з системного аналізу адміністративно-правових принципів суд приходить до висновку, що у випадку, коли законодавством передбачена певна процедура (порядок) прийняття рішень, розгляду питань і вчинення дій суб'єктом владних повноважень, то така процедура повинна будь що бути дотримана цим суб'єктом.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про порушення прав позивача, як заінтересованої особи, яка не була належним чином повідомлена про розгляд скарги, за результатом розгляду якої, прийнято оскаржуване рішення, яке потягнуло за собою юридичні наслідки у вигляді зміни прав та обов'язків позивача.
При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям, а тому наявні підстави для визнання його протиправним та скасування в судовому порядку.
Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908, 00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок 13; код ЄДРПОУ 00015622), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 ) - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 4432/5 від 23 грудня 2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908, 00 грн. (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Є.В. Аблов