ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Вн. №27/499
18 травня 2021 року м. Київ № 640/17048/20
за позовомОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
Суддя О.В.Головань
Обставини справи:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про:
визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення за день звільнення;
зобов'язання відповідача нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористанні дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення.
Ухвалою суду від 10.08.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без виклику сторін.
26.08.2020 р. відповідачем надано відзив на позов.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд, -
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України; його звільнено у запас наказом Міністра оборони України №116Р дск від 20.12.2017 р. відповідно до п. "а" (у зв'язку з закінченням строку дії контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №292 ДСК від 22.12.2017 р. позивача виключено ді списків особистого складу та направлено для зарахування на військовий облік до Вишгородського районного військового комісаріату.
Позивач має статус учасника бойових дій (посвідчення від 20.08.2015 р. НОМЕР_2 ).
Оскільки позивачу при звільненні не було виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, він звернувся з цього приводу до командира військової частини НОМЕР_1 .
Листом від 30.01.2020 р. за №222/4/182 позивача повідомлено про те, що грошове забезпечення виплачується виключно до дня виключення військовосужбовця зі списків особового складу військової частини.
Позивач - ОСОБА_1 - вважає вказану відмову протиправною з таких підстав.
З посиланням на ст. 16-2 Закону України "Про відпустки", п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей" позивач зазначає, що учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, і припинення відпустки на час особливого періоду не означає права на відпустку, що може бути реалізоване або шляхом отримання відпустки, або грошової компенсації.
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.
Відповідач зазначає, що додаткова відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року повної тривалості, і невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься і не підлягає грошовій компенсації при звільненні, що узгоджується з позицією Міністерства соціальної політики України, викладеної у листі від 04.08.2016 р. №430/13/116-16.
Також відповідач посилається на пропуск строку звернення до суду.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 р. № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Аб. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 р. № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 р. № 1932-XII "Про оборону України".
За визначенням ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Ст. 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII, п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі №620/4218/18 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84153019.
В даному випадку позивач має статус учасника бойових дій (посвідчення від 20.08.2015 р. НОМЕР_2 ).
Відповідно, позивач протягом 2015-2017 років мав право на нарахування додаткової відпустки та (за неможливістю її використати) на виплату грошової компенсації.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З врахуванням викладеного протиправною є бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2017 роки, а належним способом захисту є зобов'язання провести відповідні нарахування та виплати.
Щодо посилання відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що з ч. 5 ст. 122 КАС України, згідно з якою для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, на правовідносини сторін не розповсюджується, оскільки перелічені категорії спорів не включають в себе спори щодо соціальних виплат, права на які особа набула під час проходження публічної служби.
Згідно загального правила ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В даному випадку вказана подія відбулася після отримання позивачем листа від 30.01.2020 р. за №222/4/182 про відмову у виплаті компенсації.
Також суд зазначає, що п. 3 р. XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, виплачується і за минулі роки.
Відповідна правова позиція з вказаного питання, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі №620/4218/18, що була відсутня станом на час звільнення позивача.
За таких обставин суд залишає без задоволення клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 241-246, 255, 257-263, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 22.12.2017 р.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Головань
Повний текст рішення
виготовлено і підписано 18.05.2021 р.