Рішення від 17.05.2021 по справі 2а-7625/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2021 року м. Київ № 2а-7625/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Апарату Ради національної безпеки і оборони України

треті особи Профспілка працівників державних установ міста Києва; Первинна профспілкова організація Апарату Ради національної безпеки та оборони України

про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апарату Ради національної безпеки і оборони України (далі також - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Профспілка працівників державних установ міста Києва та Первинна профспілкова організація Апарату Ради національної безпеки та оборони України, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог (14 липня 2015 року) просить:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Секретаря РНБО України від 12 травня 2011 року №51/2011 "Про реалізацію положення Указу Президента України від 05 квітня 2011 року №353/2011";

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Секретаря РНБО України від 10 червня 2011 року №394/2011-к в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи в Апараті РНБО України на підставі пункту 1 частин першої статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників;

- поновити ОСОБА_1 на роботі;

- зобов'язати Апарат РНБО України здійснити ОСОБА_1 виплати за час вимушеного прогулу з компенсацією відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари, тарифи та послуги.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.03.2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 10.03.2015 року ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19.03.2014 року скасовано, справу направлено на новий касаційний розгляд.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2015 року касаційну скаргу позивача задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.11.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

14.07.2015 року позивачем здійснено уточнення позовних вимог та надано до суду позовну заяву, в якій позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати розпорядження Секретаря РНБОУ від 12.05.2011 року №51/2011 "Про реалізацію положень Указу Президента України від 05.04.2011 року №353/2011"; визнати незаконним та скасувати розпорядження Секретаря РНБОУ від 10.06.2011 року №394/2011-к в частині звільнення позивача з роботи в Апараті РНБОУ на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про правцю України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників та поновити позивача на роботі; зобов'язати Апарат РНБОУ здійснити позивачу виплати за час вимушеного прогулу з компенсацією відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари, тарифи та послуги.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.04.2017 року скасовано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2016 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2016 року, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2017 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у складі колегії суддів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2019 року Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 року залишено без змін.

Постановою Верхового Суду від 08.07.2020 року Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2019 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховним Судом зазначено, що «…суди не перевірили доводи позивача щодо наявності вакантних посад, оскільки довідка відділу кадрів Апарату РНБО України від 26.08.2011 року №12/98-к про те, що станом на 15.07.2011 року в Апараті РНБО України вакантною була посада прес-секретаря, на думку позивача, є неналежним доказом, з огляду на те, що позивача звільнено 10.06.2011 року згідно з оскаржуваним розпорядженням Секретаря РНБО України №394/2011. Також суди не надали оцінки твердженням позивача про порушення з боку роботодавця вимог частини третьої статті 22 Закону України від 15.09.1999 року №1045-ХІV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 13.12.2001 року №2886-ІІІ), згідно з якою у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2020 року визначено суддю Маруліну Л.О. для розгляду адміністративної справи №2а-7625/11/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.07.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Через канцелярію суду 13.08.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву про невизнання адміністративного позову повністю. Зазначено, що штатний розпис, затверджений розпорядженням Секретаря РНБО України №51/2011 від 12.05.2011 року повністю відповідає затвердженій Указом Президента України від 05.04.2011 року №353/2011 штатній чисельності працівників (стаття 1) та визначеній цим же Указом структурі Апарату РНБО України. Відповідачем вказано, що позивач фактично оскаржує розпорядження Секретаря РНБО України від 10.06.201 року №394/2011, яким у повному обсязі задоволено заяву позивача від 09.06.2011 року про надання відпустки та звільнення з роботи. Звертає увагу суду, що трудовий зв'язок позивача з відповідачем був закінчений 16.07.2011 року, а довідка відділу кадрів Апарату РНБО України від 26.08.2011 року №12/98-к є належним доказом відсутності вакантних посад, які могли б бути запропоновані позивачеві в зміненій структурі Апарату Ради. На думку відповідача, термін попередження про звільнення, який передбачений чинним законодавством України, Апаратом РНБО України витриманий. Крім того, відповідач звертає увагу суду на ту обставину, що Апарат РНБО України є юридичною особою публічного права, що діє відповідно до Положення про Апарат РНБО України, затверджене Указом Президента України від 14.10.2005 року №1446. Зауважує, що саме Президент України своїм Указом від 05.04.2011 року №353/2011 зменшив чисельність працівників Апарату Ради на 2/3 та повністю змінив структуру відповідача, що стало безумовною підставою для подальшого вивільнення працівників з Апарату Ради.

Через канцелярію суду 25.08.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, де зазначено, що штатний розпис, затверджений Розпорядженням Секретаря РНБО від 12.05.2011 року №51/2011 «Про реалізацію положень Указу Президента України від 05.04.2011 року №353/2011 не ґрунтується на штатній чисельності та штатах, затверджених Президентом України, як Головою Ради національної безпеки і оборони України, оскільки Указ Президента від 05.04.2011 року №353/2011 очевидно таких даних не містить. Позивач вважає, що відзив Апарату РНБО не може бути взятий до уваги судом, оскільки підписаний особою, яку неможливо ідентифікувати та встановити її повноваження щодо представництва та до відзиву не додано документи, що підтверджують надіслання відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Разом з відповіддю на відзив позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з Апарату Ради РНБО на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з вартості судово-економічної експертизи (висновок №14955 від 17.08.2020 року) в розмірі 10 500 гривень.

Позивачем через канцелярію суду 20.01.2021 року, 17.02.2021 року, 11.03.2021 року, 19.04.2021 року та 07.05.2021 року подано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за станом на 20.01.2021 року, 19.02.2021 року,12.03.2021 року, 20.04.2021 року, 14.05.2021 року та копії постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.01.2021 року та Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021 року в аналогічній справі №2а-9821/11/2670.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини п'ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

ОСОБА_1 обіймав посаду заступника керівника управління фінансової безпеки - завідувача відділу фінансової безпеки і детінізації економіки Департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки Апарату РНБО України, віднесену до II категорії посад державних службовців, та мав 4 ранг державного службовця.

Указом Президента України від 05.04.2011 року № 353/2011 "Деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України": затверджено граничну чисельність працівників Апарату РНБО України у кількості 90 штатних одиниць (пункт 1); визначено структуру Апарату РНБО України (пункт 2); доручено Секретареві РНБО України: ужити в установленому порядку заходів щодо приведення штатного розпису Апарату РНБО України у відповідність із цим Указом; забезпечити здійснення в установленому порядку заходів, пов'язаних зі скороченням чисельності працівників Апарату РНБО України, в тому числі попередження в установленому порядку працівників про наступне звільнення, забезпечення при їх звільненні безумовного виконання вимог законодавства України про державну службу, про працю (пункт 4).

Також, вищевказаним Указом Президента України Секретарю РНБО України було доручено вжити в установленому порядку заходи щодо приведення штатного розпису Апарату РНБО України у відповідність із цим Указом.

Листом від 06.04.2011 року № 12/17-557-12-8 Секретар Ради національної безпеки і оборони України повідомив Профспілковий комітет Апарату Ради національної безпеки і оборони України про підготовку відповідного розпорядження Секретаря РНБОУ, яким буде передбачено проведення заходів щодо введення нової структури, приведення штатного розпису Апарату Ради у відповідність із цим Указом, а також попередження усіх працівників Апарату Ради про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням посад та ліквідацією структурних підрозділів, що відсутні у затвердженій структурі; поінформовано, що станом на 5 квітня 2011 року в Апараті Ради працює 187 осіб, з яких скороченню підлягатимуть майже сто осіб, строк проведення звільнення не раніше двох місяців після попередження відповідно до чинного трудового законодавства; згідно зі статтею 49-4 КЗпПУ запропоновано профспілковому комітету Апарату Ради провести консультації щодо реалізації Апаратом Ради заходів з цих питань та пом'якшення несприятливих наслідків майбутнього вивільнення працівників Апарату Ради.

Розпорядженням Секретаря Ради національної безпеки і оборони України від 08.04.2011 року № 37/2011 "Про виконання Указу Президента України від 05.04.2011 року № 353/2011" затверджено організаційну структуру та чисельність підрозділів Апарату Ради, визначених структурою, затвердженою Указом Президента України від 05.04.2011 року № 353/2011; доручено Відділу кадрів (М. Осійчук) спільно із керівниками самостійних структурних підрозділів Апарату Ради відповідно до вимог законодавства України про державну службу та про працю попередити працівників Апарату Ради про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням посад та ліквідацією структурних підрозділів, що відсутні у затвердженій структурі; доручено Відділу кадрів (М. Осійчук), Службі Секретаря Ради національної безпеки І оборони України (Ю. Демедюк) провести відповідні консультації із профспілковим комітетом; доручено Фінансово-економічному управлінню (Л. Міхно), з урахуванням пропозицій Служби Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (Ю. Демедюк), контрольного управління (Ю. Сіденко), відділу кадрів (М. Осійчук), розробити та до 12 квітня 2011 року подати на затвердження проект розпорядження щодо приведення штатного розпису Апарату Ради у відповідність із названим Указом.

13.04.2011 року позивача письмово попереджено про можливе звільнення з роботи в Апараті Ради національної безпеки і оборони України за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (про що свідчить його особистий підпис у відповідній графі попередження) у зв'язку зі змінами в організації праці, скороченням посад та ліквідацією департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки, згідно з розпорядженням Секретаря РНБО України від 08.04.2011 року № 37/2011 "Про виконання Указу Президента України від 05.04.2011 року № 353/2011".

Розпорядженням Секретаря РНБО України від 12.05.2011 року № 51/2011 "Про реалізацію положень Указу Президента України від 05.04.2011 року № 353/2011" на виконання Указу Президента України від 05.04.2011 року №353/2011 «Деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України» внесено зміни до організаційної структури та чисельності підрозділів Апарату РНБО України, затвердивши її у новій редакції; затверджено штатний розпис Апарату РНБО України на 2011 рік; утворено робочу групу з питань вивільнення працівників Апарату РНБО України, що підлягають скороченню, та штатної розстановки тих працівників, які залишаються, і затверджено її персональний склад; робочій групі визначено надано Секретарю РНБО України до 20.05.2011 року пропозиції штатної розстановки тих працівників, які залишаються; відділу кадрів ( ОСОБА_3 ) - в установленому порядку здійснити комплекс заходів, передбачених Кодексом законів про працю України; фінансово-економічному управлінню ( ОСОБА_4 ) - забезпечити всі виплати відповідно до чинного законодавства.

З протоколів засідання робочої групи з питань вивільнення працівників Апарату РНБО України, що підлягають скороченню, та штатної розстановки тих працівників, які залишаються, створеної згідно з розпорядженням Секретаря Ради національної безпеки і оборони України від 12.05.2011 року №51 «Про реалізацію Указу Президента України від 05.04.2011 року №353/2011» від 17.05.2011 року, 18.05.2011 року, 25.05.2011 року робочою комісією було проведено три засідання, в результаті яких підготовлено список кандидатур на зайняття посад керівників самостійних структурних підрозділів в Апараті Ради, сформовано і підтримано остаточний список працівників Апарату Ради, які мають переважне право на залишені на роботі в Апараті Ради, який було передано на погодження Секретарю Ради; підготовлено та подано до профспілкового комітету Апарату Ради подання про надання згоди на звільнення тих працівників, які є членами Профспілкової організації Апарату Ради, однак підлягають звільненню.

16.05.2011 року позивачем Секретареві Ради Національної безпеки і оборони України, у зв'язку з реорганізацією Апарату РНБО та попередженням про вивільнення, подано заяву з проханням розглянути можливість пропонування іншої роботи відповідно до кваліфікації та вимог законодавства про державну службу - посади завідувача Юридичного відділу.

В подальшому, відповідачем на розгляд профспілкового комітету відповідно до статті 43 КЗпП України внесено подання зі списком членів профспілки (одним з яких був позивач) для надання згоди на їх звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке погоджено на засіданні профспілкового комітету Апарату РНБО України 01.06.2011 року, що оформлено відповідним протоколом № 13 та вирішено надати згоду на звільнення, зокрема, ОСОБА_1 .

Крім того, звільнення ОСОБА_1 як члена профкому первинної профспілкової організації Апарату РНБО України погоджено також і постановою Президії Київського міського комітету профспілки працівників державних установ міста Києва від 03.06.2011 року № 4.2.

На підставі заяви позивача від 09.06.2011 року, протоколу засідання профспілкового комітету Апарату РНБОУ від 01.06.2011 року №13, постанови президії Київського міського комітету профспілки працівників державних установ міста Києва від 03.06.2011 року №4.2 розпорядженням Секретаря РНБО України від 10.06.2011 року № 394/2011 позивачу надана відпустка до 15.07.2011 року з наступним звільненням останнім днем відпустки з роботи в Апараті Ради національної безпеки і оборони України у зв'язку із змінами в організації праці та скороченням чисельності працівників Апарату Ради національної безпеки і оборони України, пункт 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно з довідкою відділу кадрів Апарату РНБО України від 26.08.2011 року № 12/98-к станом на 15.07.2011 року в Апараті РНБО України вакантною була посада прес-секретаря.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо звільнення із займаної посади та вважаючи, що відповідачем безпідставно звільнено позивача без вжиття передбачених КЗпП України заходів стосовно переведення працівника за його згодою на іншу роботу, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом з метою захисту законних прав та інтересів.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В частині позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Секретаря РНБОУ від 12.05.2011 року №51/2011 "Про реалізацію положення Указу Президента України від 5 квітня 2011 року №353/2011", суд зазначає наступне.

Правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України, її склад, структуру, компетенцію і функції, визначено Законом України "Про Раду національної безпеки і оборони України".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" Рада національної безпеки і оборони України відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Статтею 8 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" визначено, що поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради національної безпеки і оборони України здійснює її апарат, який підпорядковується Секретареві Ради національної безпеки і оборони України. Функції, структура та штатна чисельність апарату Ради національної безпеки і оборони України визначаються Президентом України. Посадові особи апарату Ради національної безпеки і оборони України є державними службовцями.

Суд звертає увагу, що законодавством України передбачено повноваження Президента України щодо затвердження: функцій, структури, штатної чисельності апарату Ради національної безпеки і оборони України.

Під штатним розписом суд розуміє перелік посад в установі (організації) із зазначенням їх кількості і розмірів посадових окладів (Наказ Головного управління державної служби України "Про затвердження Порядку підготовки організаційних документів в Головному управлінні державної служби України та його територіальних органах" від 13.07.2006 року № 255).

Таким чином, штатною чисельністю (яку відповідно до статті 8 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" встановлює Президент України) є кількісний склад працівників відповідного підприємства, установи, організації.

Указом Президента України № 353/2011 від 05.04.2011 року "Деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України": затверджено граничну чисельність працівників Апарату Ради національної безпеки і оборони України у кількості 90 штатних одиниць (пункт 1); визначено структуру Апарату Ради національної безпеки і оборони України (пункт 2); доручено Секретареві Ради національної безпеки і оборони України: ужити в установленому порядку заходів щодо приведення штатного розпису Апарату Ради національної безпеки і оборони України у відповідність із цим Указом; забезпечити здійснення в установленому порядку заходів, пов'язаних зі скороченням чисельності працівників Апарату Ради національної безпеки і оборони України, в тому числі попередження в установленому порядку працівників про наступне звільнення, забезпечення при їх звільненні безумовного виконання вимог законодавства України про державну службу, про працю (пункт 4).

Статтею 11 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" визначено повноваження Голови Ради національної безпеки і оборони України.

Голова Ради національної безпеки і оборони України, зокрема, затверджує Положення про апарат Ради національної безпеки і оборони України, його структуру і штати (пункт 6 частини 1 статті 11 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України").

На підставі положень статті 8 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" Президентом України було видано Указ № 353/2011 від 5 квітня 2011 року "Деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України", яким затверджено граничну чисельність працівників Апарату Ради національної безпеки і оборони України у кількості 90 штатних одиниць (пункт 1); визначено структуру Апарату Ради національної безпеки і оборони України (пункт 2).

Також, вищевказаним Указом Президента України Секретарю Ради національної безпеки і оборони України було доручено ужити в установленому порядку заходи щодо приведення штатного розпису Апарату Ради національної безпеки і оборони України у відповідність із цим Указом.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" Секретар Ради національної безпеки і оборони України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується.

Як вже було встановлено, штатним розписом є перелік посад в установі (організації) із зазначенням їх кількості і розмірів посадових окладів.

Відповідно до підпунктів 10 та 13 пункту 7 Положення про Апарат Ради національної безпеки і оборони України, затвердженого Указом Президента України від 14 жовтня 2005 року №1446/2005, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, зокрема, затверджує в установленому порядку штатний розпис, кошторис видатків Апарату Ради; призначає на посади та звільняє з посад працівників Апарату Ради, вирішує відповідно до законодавства інші питання проходження державної служби в Апараті Ради, якщо інше не передбачено законодавством.

На виконання вимог Указу Президента України № 353/2011 від 05.04.2011 року "Деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України" та на підставі наданих підпунктами 10, 13 пункту 7 Положення про Апарат Ради національної безпеки і оборони України, затвердженого Указом Президента України від 14 жовтня 2005 року № 1446/2005, повноважень, - Секретарем Ради національної безпеки і оборони України було вжито заходів щодо приведення штатного розпису Апарату Ради національної безпеки і оборони України у відповідність із вказаним Указом, зокрема, прийнято Розпорядження від 8 квітня 2011 року № 37/2011 "Про виконання Указу Президента України від 05.04.2011 року № 353/2011"та Розпорядження від 12.05.2011 року № 51/2011 "Про реалізацію положень Указу Президента України від 05.04.2011 року № 353/2011".

З аналізу вищезазначених норм права, суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваного Розпорядження від 12.05.2011 року № 51/2011 "Про реалізацію положень Указу Президента України від 05.04.2011 року № 353/2011" відповідачем 2 не було порушено вимоги чинного законодавства України, а прийняття вказаного розпорядження входить до повноважень останнього.

При цьому, позивача 13.04.2011 року було попереджено про можливе звільнення з роботи в Апараті Ради національної безпеки і оборони України за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, а звільнено 16.07.2011 року, тобто без порушень порядку - за три місяці позивача повідомлено про наступне вивільнення. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Розпорядження від 12.05.2011 року № 51/2011 "Про реалізацію положень Указу Президента України від 05.04.2011 року № 353/2011" є законним, а позовні вимоги позивача в частині скасування даного Розпорядження, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог визнати незаконним та скасувати розпорядження Секретаря РНБОУ від 10.06.2011 №394/2011-к в частині звільнення позивача з роботи в Апараті РНБОУ на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, а також, його поновлення на роботі, суд зазначає наступне.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексу законів про працю України.

За змістом пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установ, організацій, скорочення численності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Порядок вивільнення працівників, закріплений Кодексом законів про працю України, включає наступні вимоги, які повинні бути дотримано роботодавцем: строк попередження про наступне вивільнення (не пізніше ніж за два місяці до вивільнення) (частина 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України); врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством (частина 2 статті 49-2 Кодексу законів про працю України); пропонування працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (частина 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України); отримання згоди профспілкового комітету, членом якого є працівник (стаття 43); доведення до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (частина третя статті 49-2 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

У свою чергу, відповідно до пункту 12 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" кваліфікація офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту.

За визначенням пунктів 8, 13, 20, 21 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти; галузь знань - основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка; спеціальність - складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка; спеціалізація - складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти.

Роботодавець є таким, що належно виконав вимоги щодо працевлаштування при реорганізації установи, якщо запропонував працівнику наявну в установі роботу, тобто вакантну посаду за відповідною професією чи спеціальністю або іншу роботу (в тому числі нижче оплачувану роботу чи нижчу посаду), яку працівник може виконувати з урахуванням його стану здоров'я, освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівникові всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, які є в установі в цілому, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник працював.

Згідно роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року №9 суд, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України має з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Між тим, у постанові №9 також зауважено, що судами слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Як вже було встановлено судом, Розпорядження Секретаря Ради національної безпеки і оборони України від 12.05.2011 року № 51/2011 «Про реалізацію положень Указу Президента України від 05.04.2011 року № 353/2011» видано на виконання Указу Президента України від 05.04.2011року № 353/201 «Деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України» (згідно з пунктом 8 Положення про Апарат Ради національної безпеки і оборони України, затвердженого Указом Президента України від 14.10.2005 року № 1446/2005).

Листом №12/17-557-12-8 від 06.04.2011 року Секретарем Ради національної безпеки і оборони України було повідомлено Профспілковий комітет Апарату Ради національної безпеки і оборони України про необхідність у відповідності до статті 49-4 КЗпПУ повідомити працівників про наступне вивільнення та вжити відповідних заходів.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 , який обіймав посаду заступника керівника управління фінансової безпеки - завідувача відділу фінансової безпеки і детінізації економіки Департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки Апарату РНБО України, віднесену до II категорії посад державних службовців, та мав 4 ранг державного службовця, 13 квітня 2011 року було попереджено про зміни в організації праці, скорочення посад та ліквідацію Департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки, про що свідчить особистий підпис останнього на бланку ознайомлення.

Згідно протоколу №13 засідання профспілкового комітету Апарату РНБО України від 01.06.2011 року було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 - заступника керівника управління - завідувача відділом Департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки, член профспілкового комітету (подання керівництва Апарату РНБО України додається).

Розпорядженням Секретаря РНБО України від 10.06.2011 року № 394/2011 позивачу надана відпустка до 15.07.2011 року з наступним звільненням останнім днем відпустки з роботи в Апараті Ради національної безпеки і оборони України у зв'язку із змінами в організації праці та скороченням чисельності працівників Апарату Ради національної безпеки і оборони України, пункт 1 статті 40 КЗпП України.

Трудовий зв'язок позивача з відповідачем закінчився 16.07.2011 року, одночасно з закінченням строку відпустки.

Матеріалами справи підтверджено, що про звільнення позивача було попереджено 13.04.2011 року, таким чином, суд приходить до висновку, що термін попередження про звільнення, передбачений чинним законодавством України, роботодавцем витриманий.

Також, як встановлено матеріалами справи, на виконання норм чинного законодавства, відповідачем був спрямований лист від 06.04.2011 року № 12/17-557-12-8 з інформацією щодо майбутнього скорочення працівників Апарату Ради та приведення штатного розпису у відповідність до Указу Президента України від 05.04.2011 року №353/2011року до Профспілкового комітету.

За результатами роботи робочої групи з питань вивільнення працівників Апарату Ради 26.05.2011 року внесено на розгляд Профспілкового комітету відповідно до статті 43 КЗпП України подання зі списком - членів профспілки для надання згоди на їх звільнення відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідачем на розгляд профспілкового комітету відповідно до статті 43 КЗпП України внесено подання зі списком членів профспілки (одним з яких був позивач) для надання згоди на їх звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке погоджено на засіданні профспілкового комітету Апарату РНБО України 01.06.2011 року, що оформлено відповідним протоколом № 13 та вирішено надати згоду на звільнення, зокрема, ОСОБА_1 .

Крім того, звільнення ОСОБА_1 як члена профкому первинної профспілкової організації Апарату РНБО України погоджено також і постановою Президії Київського міського комітету профспілки працівників державних установ міста Києва від 03.06.2011 року № 4.2.

Згідно з пунктом 15 Тимчасового положення про Раду національної безпеки і оборони України, яке затверджено Указом Президента України від 30.08.1996 року № 772/96, Положення про Апарат Ради, структуру, штатний розпис та граничну чисельність його працівників затверджував Президент України за поданням Секретаря Ради.

Проте, дане Тимчасове положення втратило чинність з прийняттям Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України" від 05.03.1998 року №183/98-ВР, оскільки відповідно до частини другої статті 2 зазначеного Указу Президента України, Тимчасове положення було чинним до прийняття Верховною Радою України відповідного Закону.

Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 05.03.1998 року № 183/98-ВР визначив правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України, її склад, структуру, компетенцію і функції.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 цього Закону поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради національної безпеки і оборони України здійснює її апарат, який підпорядковується Секретареві Ради національної безпеки і оборони України.

Функції, структура та штатна чисельність апарату Ради національної безпеки і оборони України визначаються Президентом України.

Пунктом 6 частини першої cтатті 11 цього Закону передбачено, що Голова Ради національної безпеки і оборони України затверджує Положення про апарат Ради національної безпеки і оборони України, його структуру і штати.

Згідно з підпунктами 10,13 пункту 7 Положення про Апарат Ради національної безпеки і оборони України, затвердженого Указом Президента України від 14.10.2005 року № 1446/2005, Секретар Ради національної безпеки і оборони України затверджує в установленому порядку штатний розпис, кошторис видатків Апарату Ради; призначає на посади та звільняє з посад працівників Апарату Ради, вирішує відповідно до законодавства інші питання проходження державної служби в Апараті Ради.

Президент України, Голова Ради національної безпеки і оборони України, на підставі згаданих вище та інших норм законодавства України 05.04.2011 року видав Указ Президента України "Деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України" №353/2011, яким: затвердив граничну чисельність працівників Апарату Ради у кількості 90 штатних одиниць; визначив нову структуру Апарату Ради національної безпеки і оборони України; доручив Секретареві Ради національної безпеки і оборони України низку заходів.

Таким чином, Президент України, Голова Ради національної безпеки і оборони України скоротив чисельність та скоротив штат працівників Апарату Ради, що передбачає собою одночасне звільнення працівників і зменшення кількості та ліквідацію певних посад.

Станом на 05.04.2011 року гранична чисельність працівників Апарату Ради становила 210 штатних одиниць.

Вакантні штатні посади в Апараті РНБО України були відсутні, за виключенням посади прес-секретаря, однак, дані посади не могли бути запропоновані позивачу, оскільки в нього відсутній досвід та професійні якості визначеним для даної посади, що підтверджується довідкою відділу кадрів Апарату РНБО України від 26.08.2011 року № 12/98-к, наявною у матеріалах справи.

Згідно з частиною другою статті 49-2 КЗпП України, при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Роботодавець при доборі кандидатур працівників, які мають залишитись на роботі в Апараті Ради, керувався положеннями частини першої статті 42 (більш висока кваліфікація і продуктивність праці) та частиною 3 статті 184 КЗпП України.

Виходячи з положень статті 40 КЗпП України, розірвання трудового договору можливе як при ліквідації підприємства, установи, організації, так і при скороченні чисельності або штату працівників.

При цьому, з урахуванням приписів статті 49-2 КЗпП України власник, або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівнику всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Отже, роботодавець одночасно з попередженням повинен був запропонувати як рівнозначні посади, так і нижчі ніж та, яку обіймав позивач.

Водночас, кваліфікація як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі.

Слід зазначити, що положеннями статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Таким чином, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Такий підхід до тлумачення приписів статті 42 Кодексу законів про працю України висловлений Верховним Судом у постановах від 18.07.2019 у справі №814/1852/16, від 21.08.2019 у справі №826/7069/16, від 08.11.2019 у справі №820/1783/16, від 28.02.2020 у справі № 815/3565/17.

Судом враховано, що позивач 16.05.2011 року звертався до Секретаря РНБО України із заявою призначити його на посаду завідувача Юридичним відділом.

Так, відповідачем в обґрунтування доводів зазначено, що згідно протоколу засідання від 18.05.2011 року робочою групою, на підставі аналізу наданих завідувачем відділу кадрів кваліфікаційних характеристик, інформації про продуктивність праці, було визначено іншого працівника, який у зв'язку із вищою кваліфікацією та/або продуктивністю праці має перевагу перед іншими працівниками, що працювали в Управлінні, а саме: ОСОБА_5 , відповідно до частини першої статті 42 КЗпП, перевага під час розгляду питання про заміщення посади завідувача Юридичним відділом була надана саме йому, а не позивачу.

Також, відповідач посилається на довідку від 26.08.2011 року №12/98-к, відсутність в Апараті вакантних посад, які відповідно до своєї кваліфікації «юриста-спеціаліста» або «магістра державного управління» міг би обіймати позивач та на заяву позивача про надання відпустки із наступним звільненням.

Приписами частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України обумовлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно матеріалів справи, новий штатний розпис затверджено Розпорядженням Секретаря РНБО України №51/2011 12.05.2011 року, а попередження позивача про наступне вивільнення відбулось 13.04.2011 року, на підставі чого суд приходить до висновку про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України щодо пропонування іншої роботи відповідно до кваліфікації одночасно з попередженням про звільнення.

Так, суд не приймає як належний доказ довідку відділу кадрів Апарату РНБО України, датовану 26.08.2011 року, оскільки вказана довідка не могла братись до уваги при прийнятті спірного розпорядження та при проведенні аналізу продуктивності праці працівників в силу дати її складання (26.08.20011 року, дата попередження про звільнення позивача - 13.04.2011 року).

Також, з довідки, датованої 26.08.2011 року №12/98-к, що станом на 15.07.2011 року в Апараті Ради національної безпеки і оборони України була вакантна посада прес-секретаря неможливо встановити відсутність в Апараті РНБО України вакантних посад, які відповідно до своєї кваліфікації міг обіймати позивач, а тому суд не приймає до уваги вказану довідку як належний доказ. Крім того, вказана довідка не може слугувати підставою для неможливості запропонувати позивачу іншу роботу одночасно з попереджанням про звільнення, відповідно до вимог частини 49-2 КЗпП України.

Також, встановити використання наданих відповідачем характеристик у 2011 році при звільненні позивача не надається можливим.

Отже, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження проведення відповідачем порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації працівників, відсутні будь-які висновки комісії, довідки тощо датовані 2011 роком.

Відповідачем не надано доказів проведення перевірки, дослідження документів та інших відомостей про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Відомості про наявність або про відсутність дисциплінарного стягнення у позивача також відсутні.

При цьому, суд враховує постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2011 року по справі №2а-9312/11/2670, якою визнано протиправним та скасовано розпорядження Секретаря Ради Національної безпеки і оборони України від 21.06.2011 року №433/2011 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани.

Суд наголошує, що для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Такий аналіз може бути проведений шляхом підготовки довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

Відповідачем в межах розгляду справи не надано такої довідки або будь-якого висновку порівняльного аналізу, відтак, суд зазначає про відсутність в матеріалах справи доказів проведення відповідачем порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, та позивача.

Суд зазначає, що такий аналіз мав бути проведений під час процедури скорочення штатної чисельності працівників.

Крім того, відповідачем не надано належних доказів, які б підтвердили наявність у позивача більш низької кваліфікації і продуктивності праці в порівнянні з іншими працівниками, які залишились на роботі і кваліфікації тих працівників, які підлягали звільненню.

Відтак, відповідачем не виконано всі передбачені чинним законодавством України норми, які регулюють порядок проведення скорочення працівників, а тому відповідачем не доведено правомірності звільнення позивача.

Щодо твердження позивача про порушення з боку роботодавця вимог частини третьої статті 22 Закону України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 13 грудня 2001 року №2886-III), згідно з якою у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень», суд зазначає, що дане положення не може стосуватися відповідача в частині обов'язку не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, адже дана норма стосується виключно власника, в той час як звільнення в Апараті РНБО України відбувались на підставі Указу Президента України.

Позаяк, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що позивачеві пропонувалися будь-які посади в Апараті РНБОУ. Разом з тим, відсутність вказаного порушення не впливає на вирішення спірних правовідносин.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.01.2021 року по справі №2а-9821/11/2670.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував на необхідності надання оцінки аргументам учасників справи, які мають значення для розгляду справи в суді.

Серед іншого, в пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, Суд зазначив, що у цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду вирішувати, який шлях міг би бути най адекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції. Відповідно було порушення цього положення.

Крім того, як зазначено у Висновку Консультативної ради європейських суддів від 18 грудня 2008 року № 11 (2008) до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, якість судового рішення залежить, головним чином, від якості його обґрунтування, при цьому викладення підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але є насамперед гарантією проти свавілля, оскільки, по-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати доводи, що становлять основу рішення та забезпечують його правомірність; по-друге, дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими та давати можливість читачеві прослідкувати логіку міркувань, що призвели до ухвалення суддею рішення. До того ж, обґрунтування повинно засвідчувати дотримання суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (а саме додержання прав сторони захисту та права на справедливий суд). Крім того, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам'ятати також і про обов'язок судді сприяти встановленню юридичної визначеності, адже вона гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.

Посилання відповідача на те, що позивач звернувся до Секретаря РНБО України з особистою заявою щодо надання йому відповідно до статті 3 Закону України «Про відпустки» відпустки з подальшим звільненням з роботи в Апараті РНБО України на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП, яка була задоволена та на її підставі видано розпорядження від 10.06.2011 року № 394/2011-к є необґрунтованими, оскільки, як свідчать матеріали справи, згідно вказаного розпорядження розірвання трудового договору відбулося на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (у зв'язку із змінами в організації праці та скороченням чисельності працівників Апарату Ради національної безпеки і оборони України), тобто, позивача звільнено не на підставі його заяви, а у зв'язку із скороченням штату, а тому, вказана заява не була підставою для звільнення позивача.

З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання незаконним та скасування розпорядження Секретаря РНБО України від 10 червня 2011 року №394/2011-к в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи в Апараті РНБО України на підставі пункту 1 частин першої статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників підлягають задоволенню.

Щодо поновлення позивача на посаді, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 21 та частини першої статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначених у частині першій статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, позаяк встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд приймає рішення про поновлення працівника на попередній роботі.

З огляду на визнання незаконним та скасування судом розпорядження Секретаря РНБО України від 10 червня 2011 року №394/2011-к в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи в Апараті РНБО України на підставі пункту 1 частин першої статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, суд дійшов висновку про поновлення позивача на посаді заступника керівника управління - завідувача відділу фінансової безпеки і детінізації економіки управління фінансової безпеки департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки з 16.07.2011 року.

Щодо вимог позивача зобов'язати Апарат РНБО України здійснити ОСОБА_1 виплати за час вимушеного прогулу з компенсацією відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари, тарифи та послуги, суд зазначає наступне.

За змістом статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі також - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Пунктом 2 вказаного Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 цього Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

За змістом пункту 10 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

Згідно з вимогами абзацу 6 пункту 2 Порядку №100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

У довідці Апарату РНБО України №161 від 15.07.2011 року зазначено, що у червні 2011 року ОСОБА_1 мав два періоди непрацездатності: 01.06-03.06.2011 року та 06.06-15.06.2011 року, які виключаються з розрахункового періоду. Крім того, 04.06-05.06.2011 року є вихідними днями (субота, неділя), інші дні червня місяця 2011 року, з 14.06.2011 року ОСОБА_1 перебував у відпустці. Таким чином, всі дні червня 2011 року підлягають виключенню з розрахункового періоду.

Враховуючи наведене, до розрахунку має бути включена заробітна плата за фактично відпрацьовані дні протягом двох місяців (червень, травень 2011 року) робочі дні - у даному випадку заробітна плата лише за травень 2011 року, яка становила 13 087,89 гривень.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України від 25.08.2010 року №9111/0/14-10/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2011 рік» у травні 2011 року було 19 робочих днів, а тому середньоденний заробіток визначається шляхом ділення заробітної плати за травень 2011 року на кількість робочих днів у травні 2011 року і становитиме: 688,84 гривень (13 087 гривень/19 днів).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 № 1013 відбулося підвищення розміру посадового окладу позивача на 25%, коефіцієнт підвищення - 1,25.

Відповідно з 01.12.2015 року заробітна плата для розрахунку середнього заробітку має бути скоригована на коефіцієнт підвищення 1,25. Середньоденний заробіток становитиме 861,05 гривень (688, 84 гривень х 1,25).

Також, додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року № 292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» було встановлено посадовий оклад 6 375 гривень.

Пунктом 2 примітки додатку 1 встановлено, що посадові оклади державних службовців Апарату Ради національної безпеки і оборони України, передбачені цим додатком, підвищуються на 10 відсотків. Таким чином, з 01.05.2016 року посадовий оклад становив 7 012, 50 гривень (6375 х 1,1), а коефіцієнт підвищення з даного часу становив 1,795.

Відповідно, середньоденний заробіток 861,05 гривень з 01.05.2016 року становить 1545, 58 гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року № 15 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.2017 року № 71) «Питання оплати праці працівників державних органів» за відповідною посадою з 01.01.2017 року було встановлено посадовий оклад 7 100 гривень. При цьому, пунктом 5 примітки до Схеми посадових окладів було встановлено, що посадові оклади керівних працівників, державних експертів та головних спеціалістів Апарату Ради національної безпеки і оборони України, які здійснюють фахову та юридичну експертизу проектів нормативно-правових актів, передбачені цією схемою, підвищуються на 20 відсотків.

Отже, посадовий оклад завідувача відділу фінансової безпеки і детінізації економіки управління фінансової безпеки департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки Апарату Ради національної безпеки і оборони України, встановлений Схемою посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2017 році мав бути збільшеним на 20 відсотків, і становити з 01.01.2017 року 8 520,00 гривень.

Відповідно, середньоденний заробіток 1545, 58 гривень має коригуватися на відповідний коефіцієнт 1,215 і з 01.01.2017 року становить 1877, 88 гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 року №24 «Про впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2018 році» за відповідною посадою з 01.01.2018 року було встановлено посадовий оклад 9 600 гривень. При цьому, пунктом 2 примітки до Схеми посадових окладів було встановлено, що посадові оклади державних службовців Апарату Ради національної безпеки і оборони України, передбачені цією схемою, підвищуються на 25 відсотків, а посадові оклади керівних працівників, державних експертів, головних спеціалістів, які здійснюють підготовку висновків щодо проектів нормативно-правових актів та/або проводять фахову, наукову, юридичну експертизу проектів таких актів підвищуються на 45 відсотків.

Згідно з даними посадової інструкції Позивача, останній здійснює підготовку проектів рішень Ради національної безпеки і оборони України .

Відповідно до вимог частин третьої, четвертої статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України і є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади, тобто є нормативно - правовим актом.

Таким чином, середньоденний заробіток 1 877,88 гривень має коригуватися на відповідний коефіцієнт 1,634 та з 01.01.2018 року становить 3 068,46 гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 року №102 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2019 році» за відповідною посадою з 01.01.2019 року встановлено посадовий оклад у розмірі 3,01 мінімального розміру посадового окладу.

Пунктом 8 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено на 2019 рік для визначення посадових окладів як розрахункова величина має застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01.01.2018 року - 1 762 гривень.

Абзацом 2 частини третьої статті 51 Закону України «Про державну службу» встановлено, що мінімальний розмір посадового окладу групи 9 у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міст обласного значення, не може бути менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (1762 грн. х 2 = 3524 грн.) Таким чином, оклад мав становити: 3, 01 х 3524 = 10 607,24 гривень.

При цьому, пунктом 3 примітки до Схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2019 році (у коефіцієнтах) було встановлено, що посадові оклади держаних службовців Апарату Ради національної безпеки і оброни України визначаються відповідно до цієї схеми з коефіцієнтом 1,25, а посадові оклади керівних працівників, державних експертів, головних спеціалістів, які здійснюють підготовку висновків щодо проектів нормативно-правових актів та/або проводять фахову, наукову, юридичну експертизу проектів таких актів визначаються відповідно до цієї схеми з коефіцієнтом 1,45.

Таким чином, з 01.01.2019 року посадовий оклад мав становити 15 380,50 гривень, а коефіцієнт підвищення з даного часу становить 1,105, який встановлений шляхом ділення розміру окладу з 01.01.2019 року 15 380,50 гривень на розмір посадового окладу до підвищення 13 920,00 гривень.

Відповідно, середньоденний заробіток 3 068,46 гривень має коригуватися на відповідний коефіцієнт 1,105 і з 01.01.2019 року становить 3 390,65 гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2020 року №16 за відповідною посадою з 01.01.2020 року було встановлено посадовий оклад у розмірі 14 900 гривень. При цьому, пунктом 5 примітки до Схеми посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2020 році було встановлено, що посадові оклади керівних працівників, державних експертів, головних спеціалістів, які здійснюють підготовку висновків щодо проектів нормативно-правових актів та/або проводять фахову, наукову, юридичну експертизу проектів таких актів в Апараті Ради національної безпеки і оборони України визначаються відповідно до цієї схеми з коефіцієнтом 1,3.

Таким чином, з 01.01.2020 року посадовий оклад мав становити 19 370,00 гривень, а коефіцієнт підвищення з даного часу становить 1,259, який встановлений шляхом ділення розміру окладу з 01.01.2020 року 19 370,00 гривень на розмір посадового окладу до підвищення 15 380,50 гривень.

Відповідно, середньоденний заробіток становить 3 390,65 гривень має коригуватися на відповідний коефіцієнт 1,259 та з 01.01.2020 року становить 4 268,83 гривень.

Таким чином, з урахуванням вищевказаних підвищень посадових окладів працівників Апарату Ради національної безпеки і оборони України, з урахуванням кількості робочих днів, згідно із листами Міністерства соціальної політики України від 25.08.2010 №9111/0/14-10/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2011 рік», від 23.08.2011 № 8515/0/14-11/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік», від 21.08.2012 №9050/0/14-12/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік», від 04.09.2013 № 9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік», від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», від 20.07.2015 № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік», від 05.08.2016 №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік», довідкових матеріалів розрахунку норм тривалості робочого часу на 2018 рік, від 08.08.2018 року №78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік», від 29.07.2019 року №1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік», у період з 16.07.2011 року по 17.05.2021 року розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу буде складати:

за період з 16.07.2011 року по 30.11.2015 року - 757724, 00 грн. (1100 х 688,84);

за період з 01.12.2015 року по 30.04.2016 року - 91271, 30 грн. (106 х 861, 05);

за період з 01.05.2016 року по 31.12.2016 року - 259657, 44 грн. (168 х 1545, 58);

за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року - 465714, 24 грн. (248 х 1877, 88);

за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року - 767115, 00 грн. (250 х 3068,46);

за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року - 847662, 50 грн. (250 х 3390, 65);

за період з 01.01.2020 року по 17.05.2021 року - 1 459 939, 86 грн. (342 х 4268, 83). Таким чином, суд приходить до висновку, що загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить 4 649 084,34 грн. (757 724, 00 грн. + 91 271,30 грн. + 259 657,44 грн. + 465 714,24 грн. + 767 115,00 грн + 847 662,50 грн. + 1 459 939, 86 грн. грн.), що підлягає стягненню з Апарату Ради національної безпеки і оборони України на користь ОСОБА_1 .

Вказана правова позиція щодо застосування коефіцієнту коригування передбаченого пункту 10 постанови КМ України №100 від 08.02.1995 року також викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №804/8042/17.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, на виконання вимог статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва допускає до негайного виконання рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 39 363,00 гривень та поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи позивача та відповідача щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з метою ефективного забезпечення захисту прав позивача.

Щодо витрат на проведення судової експертизи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин третьої - восьмої статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов'язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків.

У випадках, коли сума витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача, експерта або проведення експертизи повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи судом встановлено, що за заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» проведена судово-економічна експертиза у відповідності до статей 101-106 Кодексу адміністративного судочинства України з приводу підтвердження проведеного ним розрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.07.2011 року по 31.07.2020 року після звільнення з посади заступника керівника управління - завідувача відділу фінансової безпеки і детінізації економіки управління фінансової безпеки департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки Апарату Ради національної безпеки і оборони України для подання до Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №2а-7625/11/2670, про що свідчить висновок експерта від 17.08.2020 року №14955.

Отже, позивачем долучено до матеріалів справи висновок експерта від 17.08.2020 року №14955, який підлягає перевірці відповідно до вимог законодавства.

Згідно частини другої статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Отже, питання розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, а саме, Порядку №100 та КзпП України, органом, який розглядає трудовий спір і не входить до предмету експертного дослідження.

Враховуючи те, що проведення експертизи позивачем та предмет висновку експерта не є дослідженням обставин, які входять до предмета доказування по справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат в цій частині та стягненні за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачену позивачем суму судових витрат з проведення експертизи.

Розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 9, 12, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Секретаря РНБО України від 10 червня 2011 року №394/2011-к в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи в Апараті РНБО України на підставі пункту 1 частин першої статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника управління - завідувача відділу фінансової безпеки і детінізації економіки управління фінансової безпеки департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки з 16.07.2011 року.

4. Стягнути з Апарату Ради національної безпеки і оборони України (01601, м. Київ, вул. П. Болбочана, 8, код ЄДРПОУ 21656169) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 4 649 084,34 грн. грн. ( чотири мільйони шістсот сорок дев'ять тисяч вісімдесят чотири гривні тридцять чотири копійки).

5. Допустити негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника керівника управління - завідувача відділу фінансової безпеки і детінізації економіки управління фінансової безпеки депаратменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки з 16.07.2011 року.

6. Допустити негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 39 363, 00 грн. (тридцять дев'ять триста шістдесят три гривень 00 копійок).

7. В іншій частині відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Апарату Ради національної безпеки і оборони України (01601, м. Київ, вул. П. Болбочана, 8, код ЄДРПОУ 21656169);

Третя особа 1: Профспілка працівників державних установ міста Києва (01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 7/14, код ЄДРПОУ 02670696);

Третя особа 2: Первинна профспілкова організація Апарату Ради національної безпеки і оборони України (01220, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8, клд ЄДРПОУ 25885838).

Повне рішення складено 17.05.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна