Іменем України
19 травня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1449/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Щастинської районної державної адміністрації про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії,
26 березня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Щастинської районної державної адміністрації (далі - відповідач, УСХН Щастинської РДА), відповідно до якої, з урахуванням уточнення, позивач просить:
визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Щастинської районної державної адміністрації, викладену в листі від 05 березня 2021 року за № 1138, у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та видачі відповідного посвідчення - «Посвідчення члена сім'ї загиблого»;
зобов'язати Управління соціального захисту населення Щастинської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати ОСОБА_1 згідно з Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, відповідне посвідчення - «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є дружиною померлого чоловіка ОСОБА_2 , який за життя був визнаний інвалідом війни II групи, мав статус особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, одержаного під час виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мав право на пільги, встановлені для ветеранів війни - інвалідів війни, та який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням військового обов'язку по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у зв'язку з чим позивач відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на встановлення статусу члена сім'ї загиблого ветерана війни - інваліда війни та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого.
Позивач 04.03.2021 звернулась до відповідача з заявою про встановлення статусу члена сім'ї загиблого ветерана війни - інваліда війни та видачу посвідчення члена сім'ї загиблого ветерана війни - інваліда війни.
Відповідач листом від 05.03.2021 № 1138 відмовив позивачу у встановленні статусу члена сім'ї загиблого ветерана війни - інваліда війни та у видачі посвідчення члена сім'ї загиблого ветерана війни - інваліда війни. Свою відмову відповідач мотивував тим, що статтею 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено встановлення статусу саме дружинам осіб з інвалідністю внаслідок війни, які померли внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Позивач не погоджується з відмовою та вважає її необґрунтованою та протиправною, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 29.03.2021 позовну заяву ОСОБА_1 , залишено без руху. Запропоновано позивачці протягом п'яти календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, та її примірник для вручення відповідачу.
Ухвалою суду від 08.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Управління соціального захисту населення Щастинської районної державної адміністрації позовних вимог не визнало про що надало відзив на позовну заяву від 16.04.2021 № 1972 (арк. спр. 43-45), у якому заперечувало проти позовних вимог.
Обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач зазначає, що відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" положення цього Закону поширюється на: сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, та прирівняних до них осіб, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби, а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
З аналізу абзацу 1 пункту 1 статті 10 вказаного Закону можна зробити висновок, що суб'єктом даного абзацу пункту 1 статті 10 є сім'ї: військовослужбовців; партизанів; підпільників; учасників бойових дій на території інших держав; прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 Закону, тобто за життя вони мали статус учасника бойових дій чи інваліда війни.
До членів сімей загиблих (тих які пропали безвісті) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених в пункті 1 статті 10 Закону, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.
Статус сім'ям цих осіб надається у разі загибелі (смерті) внаслідок: поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків); захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів; захворювання, пов'язаного з перебуванням на території інших держав воєнних дій та конфліктів.
Управлінням праці та соціального захисту населення Новоайдарської райдержадміністрації померлому ОСОБА_2 видано посвідчення серії НОМЕР_1 від 17.02.2006 в якому зазначено, що ОСОБА_2 є інвалідом II групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Посвідчення безтермінове і дійсне на всій території України.
Таким чином, дане посвідчення, на думку відповідача, підтверджує факт надання пільг, встановлених законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, саме для ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 , є інвалідом II групи, здобув захворювання, пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, факт надання пільг, встановлених законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, підтверджується посвідченням, виданим управлінням праці та соціального захисту населення Новоайдарської райдержадміністрації видано посвідчення серії НОМЕР_1 від 17.02.2006, яким надано право на вказані пільги саме ОСОБА_2 , проте пунктом першим статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" чітко визначено перелік осіб, яких віднесено до членів сімей загиблих, та на яких поширюються підстави для встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, але даною статтею не передбачено підстав для встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни для осіб, що є членом сім'ї померлого ліквідатора аварії на ЧАЕС, тому управління не має законних підстав у встановленні вказаного статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни ОСОБА_1 .
За таких обставин, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (арк. спр. 6) є дружиною ОСОБА_2 (арк. спр. 14), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк. спр. 15).
ОСОБА_2 за життя був визнаний інвалідом війни II групи, мав статус особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, одержаного під час виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мав право на пільги, встановлені для ветеранів війни - інвалідів війни, вказані обставини підтверджено довідками МСЕК серії 2-20 -СМ № 033611, серії 2-20 АБ № 005886, посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи НОМЕР_3 , посвідченням інваліда 2 групи НОМЕР_1 від 17.02.2006, експертним висновком Донецької регіональної міжвідомчої експертної комісії від 05.05.2004 № 23267/5-5 (арк. спр. 10-13).
Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_4 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк. спр. 15), експертним висновком від 25.09.2017 № 5503 підтверджено, що захворювання, що призвело до смерті, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (арк. спр. 17).
04.03.2021 позивач звернулась до відповідача із заявою про встановлення статусу члена сім'ї загиблого ветерана війни - інваліда війни та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого (арк. спр. 42).
За наслідками розгляду звернення позивача про надання статусу члена сім'ї померлого ветерана війни, УСЗН Щастинської РДА листом від 05.03.2021 № 1138 відмовило ОСОБА_1 у встановленні статусу члена сім'ї загиблого ветерана війни - інваліда війни та у видачі посвідчення члена сім'ї загиблого ветерана війни - інваліда війни. Відмову відповідач мотивував тим, що статтею 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено встановлення статусу саме дружинам осіб з інвалідністю внаслідок війни, які померли внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (арк. спр. 7, 41).
Надаючи правову оцінку спірним діям та правовим позиціям учасників справи, суд врахував таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XІІ).
Відповідно до частин 1-2 статті 4 Закону №3551-XІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать також інваліди з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
З огляду на зазначені правові норми обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Дослідженням копії військового квитка НОМЕР_5 на ім'я ОСОБА_2 встановлено, що останній з 01.04.1988 по 11.06.1988 брав участь в роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 30-километровій зоні Чорнобильської АЕС (арк. спр. 8).
Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
Пунктом 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 № 302, передбачено, що: учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій"; інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід"; учасникам війни (стаття 9 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник війни".
ОСОБА_2 видано посвідчення від 17.02.206 серії НОМЕР_1 інваліда 2 групи, який має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Відтак, ОСОБА_2 мав статус ветерана війни відповідно до статті 7 Закону №3551-XІІ, як особа з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, одержаного під час виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №3551-XІІ чинність цього Закону поширюється на: сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Отже, чинність Закону №3551-XІІ поширюється також і на членів сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, пов'язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС, та мали статус ветерана війни.
Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого".
Абзацом 2 пункту 7 цього Положення передбачено, що, зокрема, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
На підставі абз.16 п.1 ч.1 ст.10 Закону №3551-XІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема: один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 була одружена вдруге після смерті ОСОБА_2 .
Враховуючи викладене, а також те, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який відповідно до посвідчення віднесений до осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суд дійшов висновку, що позивач у відповідності до вимог статті 10 Закону № 3551-XII має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого інваліда війни, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про видачу такого посвідчення.
Аналогічної правової позиції дотримувався Вищий адміністративний суд України у своїх рішеннях від 08 лютого 2017 року № К/800/35284/14, від 03 жовтня 2017 року № К/800/31782/17.
При цьому, суд вважає необґрунтованим висновок Управління соціального захисту населення Щастинської районної державної адміністрації, викладений у листі від 05.03.2021 № 1138 щодо відсутності у позивача такого права, оскільки матеріалами справи підтверджується зворотнє.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Судом, на підставі наданих матеріалів, встановлено, що для встановлення позивачці статусу члена сім'ї загиблого та надання відповідного посвідчення наявні всі підстави, виконані всі умови, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
За таких обставин, враховуючи положення частини другої статті 9 КАС України та статтю 13 Конвенції суд вважає за можливим вийти за межі позовних вимог та обрати інший спосіб захисту, який є необхідним для відновлення порушеного права позивача, шляхом зобов'язання відповідача встановити позивачеві статус члена сім'ї загиблого та видачі відповідного посвідчення.
Суд також зазначає, що відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Що стосується обраного позивачкою способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Як вже було встановлено судом, чоловік позивачки помер внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, а тому позивач є членом сім'ї військовослужбовця, у розумінні пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і на неї поширюється чинність цього Закону.
Згідно вищевказаних висновків суд вважає, що відповідачем не було доведено правомірності позиції, викладеної в листі від 05.03.2021 № 1138, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
При цьому суд вважає, що лист відповідача від 05.03.2021 № 1138 (на відміну від Рішення суб'єкта владних повноважень) не є актом індивідуальної дії та не потребує скасування.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача та зважаючи на встановлені у справі фактичні обставини, наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та видачі відповідного посвідчення.
Як наслідок, суд вважає за необхідне зобов'язати Управління соціального захисту населення Щастинської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати ОСОБА_1 згідно з Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, відповідне посвідчення - «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушеного права позивачки.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
При зверненні до суду із позовом, позивачкою сплачено судовий збір у сумі 908 грн (арк. спр. 5).
Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку з тим, що за наслідками розгляду справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки.
Керуючись статтями 2, 5, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Щастинської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03196989, місце знаходження: 93500, Луганська обл., смт. Новоайдар, вул. Банківська, б. 31) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Щастинської районної державної адміністрації щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та видачі відповідного посвідчення - «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Щастинської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати ОСОБА_1 згідно з Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, відповідне посвідчення - «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Щастинської районної державної адміністрації судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень на користь ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Суддя К.Є. Петросян