ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.05.2021Справа № 910/3987/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В., розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ"
до Моторно (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 25 257, 52 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до "Моторно (транспортного) страхового бюро України" про стягнення 25 257, 52 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу №5/31-10/2015 від 31.10.2015 та п.п. 41.1. ст 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у позивача виникло право звернення до Моторно (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АІ/5559469 у розмірі 25 257, 52 грн, з яких: 2 817,64 грн - 3% річних за користування чужими коштами; 11 550,02 грн - інфляційні втрати та 10 889,86 грн - пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3987/21, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
12.04.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що нараховані позивачем 3% річних, інфляційні втрати є погашені відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ухвали Господарського суду м. Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18. Також, відповідач зазначив, що у зв'язку з ліквідацією ПрАТ «Страхова компанія «Україна» МТСБУ на підставі п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виконало зобов'язання з відшкодування шкоди. Окрім того, відповідач вказав про сплив строку позовної давності.
19.04.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у відповідності до якої позивач заперечив проти тверджень відповідача щодо пропуску строку позовної давності. Позивач повідомив, що обсяг зобов'язань, які перейшли до МТСБУ у зв'язку з визнанням ПрАТ «СК «Україна» банкрутом передбачає відшкодування основної суми боргу та штрафні санкції за невиконання страховиком своїх зобов'язань.
29.04.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач стверджує про звернення позивача з пропуском строку позовної давності.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
13.05.2015 в м. Києві на Столичному шоссе, зупинка Віта 2 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: автомобіля Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля Peugeot 107, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Згідно із постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.05.2015 у справі №752/8480/15-п визнано винним водія транспортного засобу Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 36,54 гривень.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5559469 Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна».
Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу від 23.06.2015 було проведено огляд пошкодженого автомобіля Peugeot 107, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та визначено вартість матеріального збитку завданого в результаті ДТП, що становить 51 300,55 грн.
За доводами позивача 06.10.2015 ОСОБА_2 подав до Приватного акціонерного товариство "Страхова компанія "Україна" заяву про страхове відшкодування.
09.10.2015 між ОСОБА_2 та ФОП Шиян Д.С. було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_2 відступив ФОП Шиян Д.С. права вимоги в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.
31.10.2015 між ФОП Шиян (клієн) та ТОВ "Маркс.Капітал" (фактор) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-10/2015.
Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку №1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 09.10.2015.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 договору).
Пунктом 1.4. договору передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 (п. 23 Додатку №1 до договору); страхова компанія Приватне акціонерне товариство "СК "УКРАЇНА"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що починаючи з 31.10.2015 року кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування № АІ/5559469, яке виникло в результаті ДТП, є ТОВ "Маркс.Капітал".
Однак, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна", порушуючи умови договору страхування (полісу) № АІ/5559469, не здійснило виплату грошового зобов'язання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
30.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору № АІ/5559469.
24.04.2018 ТОВ "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі №910/842/18, у тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору № АІ/5559469. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед ТОВ "Маркс.Капітал".
Отже, ТОВ "Маркс.Капітал" у заяві про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "СК "Україна" просило визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" та включити грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів у розмірі 14 262 000 грн. 30 коп., в тому числі за договором № АІ/5559469 на суму 68 816,97 грн, з яких: 43 559,45 грн - розмір завданого збитку, 2817,64 грн - 3 % річних, 11 550,02 грн - інфляційних втрат, 10 889,86 грн - пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 позивач визнаний кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати ПрАТ "СК Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог
02.09.2019 у зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату відшкодування в сумі суму 68 816,97 грн, з яких: 43 559,45 грн - розмір завданого збитку, 2817,64 грн - 3 % річних, 11 550,02 грн - інфляційних втрат, 10 889,86 грн - пені.
10.10.2019 відповідачем було частково виконано зобов'язання за договором страхування №АІ/5559469, здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 43 559,45 грн.
У зв'язку із не виконанням відповідачем зобов'язання за договором страхування №АІ/5559469 у повному обсязі позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення 2817,64 грн - 3 % річних, 11 550,02 грн - інфляційних втрат, 10 889,86 грн - пені.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, розмір грошової вимоги у сумі 25 257,52 грн (2817,64 грн - 3 % річних, 11 550,02 грн - інфляційних втрат, 10 889,86 грн - пені) та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" встановлені у справі №910/842/18, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
В силу положень частини першої та другої статті 41 вказаного Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
З огляду на викладене, суд вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів.
Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі у розмірі 68 816,97 грн, з яких: 43 559,45 грн - розмір завданого збитку, 2817,64 грн - 3 % річних, 11 550,02 грн - інфляційних втрат, 10 889,86 грн - пені, проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.09.2019 позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату відшкодування у розмірі 68 816,97 грн, з яких: 43 559,45 грн - розмір завданого збитку, 2817,64 грн - 3 % річних, 11 550,02 грн - інфляційних втрат, 10 889,86 грн - пені.
Відповідно до підпункту п. ґ п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Судом встановлено, що 10.10.2019 відповідач виплатив позивачу кошти у розмірі 43 559,45 грн за відшкодування шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 13.05.2015 на підставі ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну, визначені нормами статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до вимог частини другої статті 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
Грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Зокрема, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені Законом і договором страхування (зокрема, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати) (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15 та від 01.06.2016 у справі №910/22034/15).
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 зазначеного закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Водночас, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 цього Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 вказаного закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула статті 41 Закону - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
Отже, в даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов'язків до МТСБУ за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
При цьому, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу №5/31-10/2015 від 31.10.2015 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі (пункт 3.1.).
Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку здійснити відшкодування суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування.
Враховуючи встановлений факт переходу до відповідача обов'язку здійснити відшкодування суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права.
Як визначено ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Статтею 263 Цивільного кодексу України наведені підстави зупинення перебігу позовної давності, зокрема в ч. 1. вказаної статті зазначено, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 264 Цивільного кодексу позовна давність переривається, зокрема, у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача кредиторських вимог за договором №АІ/5559469, внаслідок ліквідації боржника - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме: 3% річних, інфляційних втрат та пені.
Вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України мають похідну природу від основного грошового зобов'язання, тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.
В той же час, згідно положень ст. 529 Цивільного кодексу України, сплата пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є різновидом неустойки, тому до цієї вимоги застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.
Враховуючи положення ст. 261 та ст. 262 Цивільного кодексу України суд відзначає, що перебіг строку позовної давності розпочинається від дня, коли позивач міг довідатись про порушення свого права, тобто у даному випадку від дати настання страхової події - з 13.05.2015, отже строк позовної давності мав закінчитись 13.05.2018 включно.
Водночас, в період з 02.03.2018 по 17.07.2019 внаслідок відкриття провадження про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" та ввення мораторію на задоволення вимог кредиторів до моменту ліквідації боржника, перебіг позовної давності був зупинений на підставі п. 2. ч. 1. ст. 263 Цивільного кодексу України.
В межах зазначених строків позивач звернувся до Господарського суду міста Києва у справі №910/842/18 із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", у зв'язку із чим перервав перебіг трирічного строку позовної давності.
Враховуючи вище викладене, оскільки з даним позовом позивач звернулось після припинення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у межах загального строку позовної давності, заява відповідача про її застосування щодо вимог про стягнення 2817,64 грн - 3 % річних та 11 550,02 грн - інфляційних втрат задоволенню не підлягає.
Поряд з тим, спеціальний строк позовної давності тривалістю в один рік щодо вимоги про стягнення пені у розмірі 10 889,86 грн сплив 13.05.2016 та про її застосування заявлено відповідачем у справі.
Відповідно до ч. 4. ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на те, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, при цьому позивачем не наведено будь-яких поважних причин пропущення вказаного строку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 10 889,86 грн.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі наведеного, суд, оцінивши всі доводи сторін по даній справі прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до Моторно (транспортного) страхового бюро України.
Позивач також заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 ГПК України.
Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання професійної правничої допомоги №11/2020 з додатковою угодою № 1 до нього від 26.10.2020, Акт надання послуг від 26.02.2021 на суму 4 000,00 грн, детальний опис робіт (наданих послуг) до вказаного акту та ордер серія ВІ №1033616 від 23.02.2021.
Зважаючи на підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідними документами, враховуючи часткове задоволення позову, витрати на професійну правничу допомогу слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 275,39 грн.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, бульвар Русанівський, 8, ідентифікаційний код 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36019, м. Полтава, вул. Колективна, 10, ідентифікаційний код 37686922) 3% річних у розмірі 2817,64 грн, інфляційні втрати у розмірі 11 550,02 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 275,39 грн та судовий збір у розмірі 1291,28 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Дата складення повного тексту рішення: 19.05.2021.
Суддя О.В. Гулевець