"19" травня 2021 р.
Справа № 642/2844/21
2-о/642/175/21
19 травня 2021 р. Ленінський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Проценко Л.Г.,
за участю секретаря - Канаєвої К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою адвоката Золотухіної Ілони Валеріївни, яка діє в інтересах заявника - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Холодногірський районний у місті Харкові відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Харкова, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, -
До суду звернувся адвокат Золотухіна І.В. із заявою про встановлення факту смерті чоловіка заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на території м. Антрацит Луганської області Україна.
В обґрунтування заяви зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території так званої «ЛНР», помер чоловік заявника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На тимчасово окупованій території, за місцем смерті ОСОБА_2 , було видано свідоцтво про смерть, зразка «ЛНР». Адвокат Золотухіна І.В. звернулася до заінтересованої особи із заявою про видачу свідоцтва про смерть встановленого зразка держави України, однак письмовою відповіддю у видачі свідоцтва заінтересованою особою було відмовлено. Встановлення факту смерті необхідно заявнику, для отримання свідоцтва про смерть встановленого зразка держави України та реалізації спадкових прав.
В судове засідання адвокат Золотухіна І.В., заявник та представник заінтересованої особи не з'явились, про слухання справи були повідомлені належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд вправі встановити факт смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Заявниця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб 28 липня 1973 р., що підтверджується ксерокопіями паспортів громадян України НОМЕР_1 та НОМЕР_2 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Антрацит Луганської області, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №189 від 22.10.2020р., а також свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 , виданим «отделом записи актов гражданского состояния Антрацитовского горрайонного управления юстиции Министерства юстиции ЛНР».
Відповідно до ч.2 ст.317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064.
Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про становлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до п.1 Постанови Верховної ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької і Луганської області тимчасово окупованими територіями» визнані тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Згідно ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовій режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органі, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою вищезазначеної статті, є недійсними і не створює правових наслідків.
Відповідно до ч.2 ст.319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Пунктом 5 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000, в редакції, затвердженій Наказом Міністерства юстиції України № 1154/5 від 22.11.2007 року, з наступними змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації є: лікарське свідоцтво про смерть; фельдшерська довідка про смерть; лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті в певний час. Відповідно до п.13, 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Вказані вище нормативно-правові акти не містять спеціальної норми щодо порядку державної реєстрації факту смерті на тимчасового окупованій території, що унеможливлює державну реєстрацію факту смерті в позасудовому порядку.
При оцінці наданого свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 , як доказу в даній справі, суд враховує вимоги міжнародно-правових актів і принципів, адже відповідно до ст.ст.3, 8, 9 Конституції України, які визначають, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст.ст.26, 27, 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись; учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору; договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору та з урахуванням будь-яких відповідних норм міжнародного права, які застосовуються у відносинах між учасниками.
При цьому, в практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
За таких підстав надане свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серія НОМЕР_4 суд визнає належними і допустимими доказами на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 на території м.Антрацит Луганської області Україна.
Вирішуючи питання щодо оцінки зазначених доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини, зокрема «Лоізіду проти Туреччини», «Кіпр проти Туреччини», а також Молдови та Росії (зокрема, «Мозер проти Республіки Молдова та Росії»), де ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії, ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також те, що встановлення факту смерті породжує юридичні наслідки, тобто від нього залежить виникнення особистих чи майнових прав заявника, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заявник не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує факт смерті. Таким чином є всі підстави для задоволення даної заяви та встановлення факту смерті чоловіка заявниці - ОСОБА_2 .
Відповідно до ч.4 ст.317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 89, 264, 265, 268, 317, 430 ЦПК України, суд -
Заяву адвоката Золотухіної Ілони Валеріївни (61052, м.Харків, вул.Полтавський шлях, 33), яка діє в інтересах заявника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), заінтересована особа - Холодногірський районний у місті Харкові відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Харкова (61052, м.Харків, вул.Маліновського, 10/14), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився у ст. Сторожева Зеленчуцького району Ставропільського краю, громадянина України, чоловічої статі, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території міста Антрацит Луганської області Україна, та який був зареєстрований на час смерті за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня складення повного рішення.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя Л.Г. Проценко