Справа № 525/867/20 Номер провадження 22-ц/814/1175/21Головуючий у 1-й інстанції Ячало Ю. І. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.
18 травня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: судді Кривчун Т.О.
Суддів: Бондаревської С.М., Дряниці Ю.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк"
на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 12 лютого 2021 року (повний текст складено 22.02.2021 року)
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що, з метою отримання банківських послуг відповідач ОСОБА_1 підписав заяву без номера від 16.04.2010 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Того ж дня позичальником було підписано Довідку про умови кредитування з використання картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду».
При цьому, оскільки відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконує, станом на 11.05.2020 року виникла заборгованість в загальному розмірі 130412,20 гривень, яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту в сумі 3238,65 гривень; заборгованість за нарахованими відсотками згідно ст.625 ЦК України в сумі 119322,71 гривень; пеня в сумі 119322,71 гривень; штраф (фіксована частина) в сумі 500,00 гривень; штраф (процентна складова) в сумі 6186,30 гривень.
З урахуванням наведеного прохали стягнути з відповідача заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 130412,30грн та вирішити питання судових витрат (а.с.1-3).
Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 12 лютого 2021 рокупозов Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 16 квітня 2010 року в сумі 9924,95 гривень
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" судові витрати в сумі 159,97 гривень.
З вказаним рішенням не погодився позивач, представник якого, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин справи, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати в частині відмови у стягненні 119322,71грн процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що, укладений між сторонами договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, відтак, відповідач погодився з усіма його умовами, підписавши Анкету-заяву, а відсутність підпису позичальника на Тарифах, Умовах та Правилах не свідчить про неукладеність правочину з урахуванням суті договору приєднання.
Вказують, що відповідачем було підписано Довідку про умови кредитування з використання кредитки Універсальна, 55 днів пільгового періоду, де визначено базову відсоткову ставку 2,5 % на місяць, а тому підстави для відмови у її стягненні відсутні.
Зауважують, що виписка по картковому рахунку є належним доказом щодо заборгованості відповідача, та підлягає дослідженню судом апеляційної інстанції.
Суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.
У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Місцевим судом установлено, що 16.04.2010 року ОСОБА_1 підписана анкета-заява без номера про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» та отримана платіжна картка Кредитка «Універсальна» (а.с.17).
За змістом анкети-заяви вона разом з Пам”яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами становить Договір про надання банківських послуг.
Окрім того, 16.04.2010 року відповідачем було підписано довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду (а.с.18).
У подальшому, відповідачу видавались кредитні картки, строк дії останньої № НОМЕР_1 (видана 23.05.2012 року), - до жовтня 2015 року, що підтверджується довідкою КБ «ПриватБанк» (а.с.16).
Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , старт карткового рахунку датований 16.04.2010 р. з встановленням кредитного ліміту у розмірі 0,00грн., в подальшому кредитний ліміт змінювався, а саме 04.09.2010р. - 300,00грн, 24.10.2011р. - 0,00грн, 26.12.2011р. - 500,00грн, 16.01.2012р. - 1000,00грн, 15.05.2012р.- 1500,00грн, 01.08.2013р. - 2000,00грн, 09.09.2013р. - 3400,00грн, 11.03.2014р. - 3210,00грн, 21.08.2015р. - 2897,99грн, 19.09.2016р. - 0,00грн (а.с.15).
Згідно з наданим банком розрахунком станом на 11.05.2020 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 130412,30 грн, з яких: 3238,65 грн - заборгованість за тілом (простроченим) кредиту; 1164,64грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 119322,71грн - нарахована пеня; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 6186,30 штраф (процентна складова) (а. с.4-9).
Задовольняючи вимоги банку в частині стягнення тіла кредиту суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з відповідача суми заборгованості за кредитом у визначеному розмірі.
Стягуючи суму штрафів у розмірі 6686,30грн, суд зауважував, що заборгованість в сумі 119322,71грн є саме пенею, відтак, враховуючи визначену чинним законодавством заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а при виборі того, який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність, в її стягненні слід відмовити.
Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Так, аналізуючи зазначені норми права та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також враховуючи вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання відповідачем обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, позивач має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати відповідачем обов'язку з повернення, зокрема, фактично отриманої суми кредитних коштів.
Як убачається з матеріалів справи, зокрема, розрахунку заборгованості, станом на 11.05..2020 року заборгованість ОСОБА_1 перед Банком за тілом (простроченим) кредиту становила - 3238,65 грн., яка і була стягнута судом першої інстанції з боржника на користь позичальника.
При цьому, згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відтак, оскільки Банком оскаржується рішення місцевого суду лише в частині відмови в стягненні процентів, то і судом апеляційної інстанції переглядається в цій частині, в іншій частині рішення місцевого суду не переглядається.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Відтак, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Так, зі змісту позову вбачається, що Банк прохає стягнути з відповідача такі суми: заборгованість за тілом кредиту в сумі 3238,65 гривень; заборгованість за нарахованими відсотками згідно ст.625 ЦК України в сумі 119322,71 гривень; пеня в сумі 119322,71 гривень; штраф (фіксована частина) в сумі 500,00 гривень; штраф (процентна складова) в сумі 6186,30 гривень.
Проте, такі вимоги відрізняються від наданого Банком розрахунку заборгованості в частині розміру процентів, а саме: 3238,65 грн - заборгованість за тілом (простроченим) кредиту; 1164,64 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 119322,71грн - нарахована пеня; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 6186,30 штраф (процентна складова) (а. с.4-9).
Так, аналізуючи наданий Банком розрахунок, кошти в сумі 119322,71грн є саме нарахованою пенею, а розмір відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст.625, складає 1164,64грн.
Виходячи з принципу диспозитивності цивільного процесу та вимог апеляційної скарги, колегія суддів переглядає рішення місцевого суду саме в частині відмови у стягненні відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст.625, в сумі - 1164,64грн.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц (14-318цс18).
З наведеного вбачається, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов'язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.
При цьому, як вбачається з Довідки, ОСОБА_1 було підписано кредитний договір та видано кредитну картку (останню) з терміном дії до 10/15 року (а.с.16).
Разом з тим, термін дії кредитної картки не встановлює закінчення терміну дії кредитного договору та настання строку виконання грошового зобов'язання, оскільки кредитна картка є фактично платіжно-розрахунковим документом, який видає банк своїм клієнтам для оплати необхідних для них товарів і послуг.
Відповідно до ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, суд дійшов висновку, що, оскільки стороною позивача не надано суду доказів, з яких можливо встановити строк дії договірних відносин, які виникли між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 та у зв'язку з недоведеністю наявності у позичальника прострочених зобов'язань, то вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_1 1164,64грн - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦПК України до задоволення не підлягають.
Посилання в апеляційній скарзі на Довідку про умови кредитування з використання кредитки Універсальна, 55 днів пільгового періоду, де визначена базова відсоткову ставка 2,5 % на місяць, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки в позові Банком не заявлялись вимоги про стягнення договірних відсотків.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення процентів.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382,383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк",- залишити без задоволення.
Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 12 лютого 2021 року, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун
СУДДІ С.М. Бондаревська
Ю.В. Дряниця
Повний текст постанови виготовлено 18.05.2021 року.