12 травня 2021 року
м. Київ
справа №596/818/20
провадження № 61-6159ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід судді Каларашу Андрію Андрійовичу в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові, третя особа - слідчий слідчого відділу слідчого управління Державного бюро розслідувань у м. Львові Янчака Юрія Ігоровича, про відшкодування моральної шкоди,
14 квітня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами електронного поштового зв'язку на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.
У травні 2021 року на виконання вимог ухвали Верховного Суду ОСОБА_1 було надано уточнення до касаційної скарги та заяву про відвід судді Каларашу А. А.
В обґрунтування заяви про відвід скаржник посилається на те, що залишаючи касаційну скаргу без руху, суддя-доповідач Калараш А. А. вдається до надмірного формалізму, вимагаючи надати належним чином оформлену касаційну скаргу та її копії, чим створює штучні перешкоди позивачу у доступі до правосуддя, що на думку заявника свідчить про упереджене ставлення судді-доповідача до скаржника. На думку ОСОБА_1 його касаційна скарга відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, а вищевказані вимоги суду є надуманими. На підставі вищенаведеного просить задовольнити відвід судді Каларашу А. А.
Вивчивши подану заяву, Верховний Суд дійшов висновку, що вона є необґрунтованою, виходячи з таких підстав.
За правилами статті 36 ЦПК України учасник справи має право заявити відвід чинному складу суду, визначеному у передбаченому законом порядку для розгляду цієї касаційної скарги.
Відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Так, в заяві ОСОБА_1 стверджує, що вимоги суду касаційної інстанції щодо надання належно оформленої касаційної скарги свідчать про упереджене ставлення судді до позивача.
Залишаючи касаційну скаргу без руху, суд касаційної інстанції зазначив, що скаржником належним чином не були зазначені підстави касаційного оскарження, оскільки посилання в скарзі на те, що судові рішення оскаржуються в зв'язку з неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також з підстав порушення принципу юридичної визначеності, єдності і сталості судової практики, викладеної в постановах Верховного Суду у подібних справах, не в повній мірі відповідають переліку підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, зазначеному в частині другій статті 389 ЦПК України.
Суд також наголосив скаржнику на тому, що доводи його касаційної скарги мають ознаки обґрунтування підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, проте, з врахуванням імперативної вказівки норми пункту п'ятого частини другої статті 392 ЦПК України на обов'язковість зазначення в скарзі підстав касаційного оскарження з переліку, визначеного частиною другою статті 389 ЦПК України суд не має права на власний розсуд поза волею скаржника тлумачити зміст скарги та обирати підставу касаційного оскарження, а повинен переглядати справу лише в межах вимог, зазначених скаржником.
Крім того, суд вказав скаржнику на те, що останнім зазначено неповну назву суду першої інстанції, рішення якого оскаржує ОСОБА_2 , а також не надано копій касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи. Суд роз'яснив, що копії касаційної скарги необхідно скаржнику надавати до суду в зв'язку з тим, що до початку роботи Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи діють положення закону щодо надсилання касаційної скарги та її копій в паперовій формі для подальшого надсилання судом після відкриття касаційного провадження у справі іншим учасникам справи копій саме тієї касаційної скарги, яку скаржник подав до суду. На час отримання Верховним Судом цієї касаційної скарги в передбаченому законом порядку не оголошувався початок роботи Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Аналіз вимог частини першої статті 394 ЦПК України свідчить про те, що суд має право вирішувати питання щодо відкриття касаційного провадження лише за умови отримання належно оформленої касаційної скарги. Тобто, законодавець передбачив зобов'язання суду перевіряти касаційну скаргу на чітку відповідність вимогам статті 392 ЦПК України.
Заявляючи відвід судді Каларашу А. А., Данильчук І. Д. не погоджується з процесуальним рішенням суду та на власний розсуд тлумачить норми права, якими визначено вимоги до форми та змісту касаційної скарги, а тому в розумінні вимог частини четвертої статті 36 ЦПК України такі обставини не можуть бути підставою для відводу судді.
Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об'єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення ЄСПЛ у справі Білуха проти України, N33949/02, §49 - 52, від 09 листопада 2006 року).
За правилами статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Посилання заявника на упередженість судді Верховного Суду не обґрунтовані належним чином доказами, тому не спростовують презумпцію безсторонності суду та зводяться до припущень.
Заява не містить будь-яких інших обставин, які можуть бути підставою для відводу судді-доповідача Калараша А. А., а незгода заявника з процесуальним рішенням суду не може бути підставою для відводу судді.
За таких підстав суд визнає заяву про відвід необґрунтованою та передає матеріали справи до відповідного структурного підрозділу суду для виконання вимог статті 40 ЦПК України.
Керуючись статтями 36,37,40 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Калараша Андрія Андрійовича визнати необґрунтованою та передати до відповідного структурного підрозділу суду для виконання вимог статті 40 ЦПК України
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя А. А. Калараш