17 травня 2021 року
м. Київ
справа № 640/4106/20
адміністративне провадження № К/9901/8409/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Н.В. Коваленко,
суддів: Я.О. Берназюка, С.М. Чиркіна
перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, в якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 , сину померлого старшого солдата в запасі ОСОБА_4 , оформлене пунктом 2 протоколу № 177 від 13 грудня 2019 року засідання комісії Міністерства оборони України з виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку із смертю його батька - колишнього військовослужбовця ОСОБА_4 , яка настала протягом року після звільнення його із військової служби від захворювання, пов'язаного із її проходженням, в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2019 року;
- зобов'язати Міністерство оборони України провести виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю його батька - колишнього військовослужбовця ОСОБА_4 , яка настала протягом року після звільнення його із військової служби від захворювання, пов'язаного із її проходженням, в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2019 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Міністерство оборони України звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Згідно із відтиском штемпеля на поштовому конверті касаційна скарга направлена до Верховного Суду 09 березня 2021 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам пункту 4 частини другої та частини четвертої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України. Міністерству оборони України відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору. Скаржнику надано десятиденний строк на усунення недоліків касаційної скарги з дня отримання ухвали про залишення касаційної скарги без руху шляхом надання доказів сплати судового збору та зазначення обґрунтувань підстав касаційного оскарження.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 24 березня 2021 року Міністерство оборони України надало копію платіжного доручення № 248/248 від 06 квітня 2021 року на суму 1 681,60 грн.
Водночас, обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржником не надано.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із відмовою Міністерства оборони України виплатити одноразову грошову допомогу неповнолітньому ОСОБА_2 у зв'язку із смертю його батька - колишнього військовослужбовця ОСОБА_4 .
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
За змістом пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Встановлено, що судом першої інстанції справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Отже, справа в силу пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України віднесена до справ незначної складності.
Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Підставою касаційного оскарження скаржник вказує підпункт «а» частини п'ятої статті 328, статтю 351 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастовчої практики.
При цьому, скаржником не зазначено, який саме висновок необхідно сформулювати щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, що може бути вирішена, шляхом формулювання нової правової позиції.
В касаційній скарзі Міністерство оборони України здійснює детальний опис фактичних обставин у справі, наводить нормативно-правове обґрунтування, яке стосується спірних правовідносин, а також позицію скаржника про те, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалено рішення з порушенням норм чинного законодавства, що є неналежним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частин четвертої та п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частинами четвертою та п'ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Також слід зауважити, що з урахуванням внесених до Кодексу адміністративного судочинства України змін, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Скаржник жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Процесуальний закон передбачає умови, за наявності яких справи незначної складності можуть переглядатися в касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загального ряду.
Цих або інших подібних передумов допуску цієї справи до касаційного провадження касаційна скарга Міністерства оборони України не містить. Касаційна скарга також не містять обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії суспільно значимих.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Таким чином, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини відсутні і обґрунтування щодо їх наявності не наведено, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 329, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
2. Надіслати Міністерству оборони України копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя С.М. Чиркін