Справа № 560/2637/20
Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
17 травня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хмельницького апеляційного суду на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хмельницького апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
28 травня 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Хмельницького апеляційного суду, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Хмельницького апеляційного адміністративного суду, яка полягає у невиплаті позивачу донарахованого щомісячного грошового утримання за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно у розмірі 23 895,04 грн.;
- стягнути з Хмельницького апеляційного суду на користь позивача 23895,04 грн. заборгованості з щомісячного грошового утримання за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно;
- на підставі ст. 382 КАС України зобов'язати Хмельницький апеляційний суд подати звіт про виконання судового рішення та встановити строк для його подання.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Хмельницького апеляційного суду, що полягає у невиплаті донарахованого щомісячного грошового утримання ОСОБА_1 за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року у розмірі 23 895,04 грн.
Стягнуто з Хмельницького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 23 895,04 грн. заборгованості з щомісячного грошового утримання за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно із врахуванням податків.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.09.2011 року по справі №2270/10174/11, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011 року:
- визнано бездіяльність Апеляційного суду Хмельницької області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації за роботу в умовах режимних обмежень та недоплаті у зв'язку з цим грошового утримання в період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно протиправною;
- зобов'язано Апеляційний суд Хмельницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , з урахуванням вже виплачених коштів, надбавку за роботу з секретною інформацією форми №2 за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно у розмірі 15% (п'ятнадцять відсотків) від посадового окладу судді.
На виконання вказаного рішення суду Апеляційним судом Хмельницької області проведено розрахунок розміру надбавки за роботу з секретною інформацією за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно в розмірі 24200,03 грн., що підтверджується даними копії "Розрахунку потреби в коштах на виплату ОСОБА_1 надбавки за роботу з секретною інформацією форми №2 за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно у розмірі 15% від посадового окладу судді на виконання виконавчого листа по адміністративній справі №2270/10174/11" (далі - Розрахунок потреби в коштах на виплату надбавки за роботу з секретною інформацією, Розрахунок потреби в коштах. Розрахунок).
У цьому Розрахунку, крім суми донарахованої надбавки за роботу з секретною інформацією, також зазначено/зроблено розрахунок суми донарахованого щомісячного грошового утримання за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно в розмірі 23895,04 грн.
При цьому, у виплаті щомісячного грошового утримання в сумі 23895,04 грн., нарахованого на підставі того ж виконавчого листа, відповідач відмовив, посилаючись на зміну законодавства та відсутність кошторисних призначень, що підтверджується листом відповідача від 11 грудня 2014 року №06-172/14.
06.01.2015 позивачем подано виконавчий лист до ДКС України, разом з тим ДКС України відмовлено у виплаті 23895,04 грн., щомісячного грошового утримання позивачу, оскільки в судовому рішенні не визначено суми до стягнення, а казначейство не має права перебирати на себе функцію встановлення сум, які необхідно виплатити.
У своїх листах від 11.02.2015 №5-13/505-2660, від 30.04.2015 №5-13/555-12251, від 15.11.2018 № 5-13/3065-18869 та від 27.12.2018 № 5-13- 11/21818 ДКС України повідомила позивача, що питання щодо виплати коштів відповідно до законодавства розглянеться Казначейством "після встановлення судом суми коштів до стягнення", також вказано, "що до компетенції Казначейства не належить трактування постанов суду".
Також, судом встановлено, що 15.04.2020 позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із заявою, в якій просив: змінити спосіб та порядок виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року; встановити спосіб та порядок її виконання шляхом стягнення з Апеляційного суду Хмельницької області на його користь 23895,04 грн., заборгованості з щомісячного грошового утримання за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року у задоволенні заяви позивача про зміну способу та порядку виконання рішення по адміністративній справі №2270/10174/11 відмовлено з посиланням на те, що "конкретна сума щомісячного грошового утримання за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно - в розмірі 23895,04 грн. вже нарахована відповідачем, тому питання невиплати вказаних коштів Державною казначейською службою України, може бути предметом звернення позивачем до суду з іншим адміністративним позовом стосовно спірної виплати".
Позивач, вважаючи, що відповідач своєю бездіяльністю протиправно не виплачує йому донараховану суму щомісячного грошового утримання в розмірі 23895,04 грн., звернувся до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що Хмельницьким окружним адміністративним судом при прийнятті рішення від 20 вересня 2011 року по справі №2270/10174/11 не вирішувалась позовна вимога про стягнення заборгованості щомісячного грошового утримання суддів за період з лютого 2006 року по квітень 2011 із врахуванням донарахованих сум компенсації за роботу в умовах режимних обмежень в період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно, а також відсутнє і рішення зобов'язального характеру відносно можливих таких позовних вимог.
Враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з Хмельницького апеляційного суду на користь позивача 23 895,04 грн. заборгованості з щомісячного грошового утримання за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю, суд першої інстанції вказав, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, у зв'язку з чим, враховуючи встановлені обставини справи, відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде виконуватись рішення суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом розгляду в межах даної справи є питання стягнення заборгованості з виплати щомісячного грошового утримання судді за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частинами 1 та 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (далі Закон України №1402-VIII) передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч.1 ст. 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон №1402-VIII) Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Згідно зі ст. 148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до п. 4 ч.5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з ч.1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що належним відповідачем у справі, зокрема, щодо фінансування Хмельницького апеляційного суду в частині виплати суддівської винагороди, повинен бути орган, який наділений відповідними повноваженнями, яким, в силу наведених вище положень, у даній справі є ДСА України.
Проте, як зазначалось вище, позовні вимоги щодо нарахування та виплати заборгованості з щомісячного грошового утримання за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року заявлено позивачем до Хмельницького апеляційного суду, тобто до неналежного відповідача.
З приводу наведеного, колегія суддів звертає увагу на приписи ч. 3 ст. 48 КАС України, якими передбачено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина 4 статті 48 КАС України).
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду першої інстанції є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
Колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов'язки, визначені КАС України.
За правилами ч. 7 ст. 48 КАС України заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача.
Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.
Така правова позиція щодо застосування норм процесуального права зокрема була висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі № 2040/5355/18.
Крім того, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб'єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір.
Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
З огляду на викладене, враховуючи предмет даного позову, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, в порушення вказаних вимог процесуального закону, вирішуючи спір про визнання протиправною бездіяльність Хмельницького апеляційного суду, що полягає у невиплаті донарахованого щомісячного грошового утримання ОСОБА_1 за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року у розмірі 23 895,04 грн., не з'ясував належність відповідача у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
Матеріали справи не містять жодних доказів того, що суд першої інстанції запропонував позивачу здійснити заміну неналежного відповідача на належного або залучити до участі у справі другого відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів не може констатувати обґрунтованість звернення з цими позовними вимогами виключно до Хмельницького апеляційного суду, як відповідача, адже такі обставини справи, як наявність достатнього обсягу виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, участь ДСА України та відповідача у розпорядження ними та сума заборгованості, яка підлягає стягненню/виплаті судом першої інстанцій не встановлювалися та не досліджувалися, а враховуючи відсутність повноважень у суду апеляційної інстанції щодо заміни відповідача на належного або залучення в якості співвідповідача, що унеможливлює дослідження таких обставин під час апеляційного перегляду справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи та не здійснивши заміну неналежної сторони, яка, в силу обмежень, встановлених статтею 48 КАС України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Одночасно колегія суддів роз'яснює позивачу його право повторно звернутися з адміністративним позовом до належного відповідача - відповідного органу Державної судової адміністрації України.
При цьому, слід звернути увагу апелянта на те, що порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягало у невирішенні питання заміни неналежного відповідача або залучення другого відповідача призвело до відмови у задоволенні позову саме з вищенаведених підстав та мотивів, що в свою чергу не свідчить про відсутність порушеного права позивача у спірних відносинах або про пропуск позивачем строку звернення до суду у разі звернення з адміністративним позовом до належного відповідача.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Хмельницького апеляційного суду задовольнити повністю.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хмельницького апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів скасувати.
Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Постанова суду складена 17 травня 2021 року (у зв'язку з перебуванням суддів Білої Л.М. у період з 05.04.2021 року по 23.04.2021 року на лікарняному, а у період з 26.04.2021 по 30.04.2021 у відпустці, ОСОБА_2 у період з 05.05.2021 року по 14.05.2021 року у відпустці).
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.