Справа № 620/4657/20 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М.
13 травня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Земляної Г.В., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову, - Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 21.07.2020 по 28.08.2020;
- стягнути на її користь недоотриману суддівську винагороду за період з 21.07.2020 по 28.08.2020 у розмірі 33 437 грн. 19 коп.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що нарахування відповідачем суддівської винагороди у спірному періоді відбулось всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення її прав та гарантій незалежності судді.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
В апеляційній скарзі Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і ухвалити постанову про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Зокрема, скаржник наполягає на тому, що прийняття рішення Конституційним Судом України від 28.08.2020 №.10-р/2020 не є підставою для нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону з 18.04.2020 до 28.08.2020, оскільки зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відтак, посилання суду першої інстанції на неконституційність Закону № 553-ІХ не можуть бути підставою для визнання дій відповідача протиправними та, відповідно, зобов'язання вчинити дії.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов до наступного висновку.
Указом Президента України № 278/2020 від 16 липня 2020 р. «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Щорського районного суду Чернігівської області.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки Щорського районного суду Чернігівської області № 2 від 16.10.2020 р. позивач з 21.07.2020 р. працює на посаді судді цього суду.
За даними розрахункового листа, наданого Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, у липні та серпні 2020 р. позивачеві виплачувалась суддівська винагорода в обмеженому розмірі, в результаті чого ОСОБА_1 не було виплачено 36 281 грн. 39 коп.
Названий розрахунковий лист також свідчить, що у вересні 2020 р. відповідач добровільно здійснив доплату до посадового окладу та виплатив позивачеві 2 844 грн. 20 коп.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що чинність норм Закону №553-ІХ, які встановлювали обмеження суддівської винагороди, не може виправдовувати правомірність дій відповідача щодо нарахування суддівської винагороди в обмеженому розмірі, оскільки Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивачу повинен керуватися нормами частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, які не зазнали змін у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ. При цьому, Рішенням від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами.
Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно статті 19 Основного Закону правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу приписів частини 1 статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України установлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Спеціальним законом, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 р. № 1402-VIII (надалі за текстом - «Закон № 1402-VIII»).
Частиною 1 статті 135 цього Закону установлено, що Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 названої статті Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частин 4, 5 статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
За змістом статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Відповідно до частини 1 статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу приписів частини 1 статті 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
12 березня 2020 р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Цією постановою на всій території України установлено карантин.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 р. № 553-IX Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено, зокрема, статтею 29 за змістом якої у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
У рішенні від 08.04.2016 р. № 4-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 р. №3-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 р. №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів.
Таким чином, з огляду на те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Судова колегія також звертає увагу на те, що положення частини 1 та 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду№ 10-р/2020 від 28.08.2020 р.
З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанова складена в повному обсязі 18 травня 2021 р.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
суддя В.П.Мельничук
суддя Г.В.Земляна