Справа №:755/7307/21
Провадження №: 3/755/4439/21
"12" травня 2021 р.
м. Київ
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В. розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 44-3 Кодексу України про адміністративне правопорушення, установила:
згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 385457 від 20.04.2021 ОСОБА_1 (далі - особа, що притягається до адміністративної відповідальності) 20.04.2021 о 08:40 год. перебуваючи на робочому місці та виконуючи функції продавця-консультанта в магазині «Дніпро М» здійснював прийняття відвідувачів, чим порушив вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
У судове засідання, особа, що притягається до адміністративної відповідальності, будучи повідомленою про день, час та місце розгляду справи, згідно положень КУпАП, не з'явилася.
Забезпечувалося судом і СМС інформування такої особи за номером телефону наявним у справі.
Інформацію про дату, час та розгляд самого провадження даним складом суду розміщувалася на сайті Судової влади цього місцевого суду у розділі інформацію для громадян з найменуванням «ГРОМАДЯНАМ» (https://dn.ki.court.gov.ua/sud2604/).
Разом з тим, ужиті заходи попри їх об'ємність не сприяли досягненню мети забезпечення участі в судовому засіданні особи, що притягається до адміністративної відповідальності.
З огляду на, що Суд, виходячи з вище зазначених правових норм та беручи до те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (див. у т.ч. постанову ВС від 15 травня 2019 року у справі № 0870/8014/12), вважає за можливе провести розгляд справи у її відсутність.
А тому, Суд дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
У відповідності з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 44-3 КУпАП нею передбачено відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Однак, така відповідальність настає для посадових осіб суб'єта господарювання.
Відповідно до ст. 55 ГК суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
Таким чином, саме суб'єкт господарювання несе відповідальність за забезпечення виконання вимог норм Постанови КМУ № 1236, тобто суб'єктом правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, є виключно він.
Згідно ст. 65 ГК для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді.
Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства.
Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.
При оформленні матеріалів даної справи працівниками поліції не установлено факт того, що особа на яку складено цей протокол є посадовою особою суб'єкта господарювання у розрізі норм ГК, тобто суб'єктом правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, що свідчить про недотримання працівниками поліції вимог ч. 2 ст. 251 КУпАП.
Апріорі ними з'ясовано, що вона перебуває на посаді продавця, тобто до її компетенції не віднесено питання правил дотримання карантину.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості звинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.
Відповідно до положень статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Як наслідок на переконання суду дані відображенні у протоколі про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення за ст. 44-3 КУпАП є сумнівними з вищезазначених у судовому рішенні підстав, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду здобуто не було та суду не надано.
Стаття ж 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
Тим самим, дана правова норма (ст. 284 КУпАП) не передбачає судового рішення про направлення справи на дооформлення.
Згідно п. 1) ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, враховуючи вище викладене Суд вважає, що у діях особи, що притягається до адміністративної відповідальності відсутній склад адміністративного правопорушення передбачений ст. 44-3 КУпАП, так як його вину УПП не доведено належним чином, а не обґрунтовано на припущеннях, що є неприйнятим та суперечить, як нормам національного законодавства, так і міжнароджного.
У зв'язку з чим, дане адміністративне провадження, з урахуванням вимог п. 1) ст. 247 КУпАП, підлягає закриттю, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з встановленням обставин визначених п. 1) ст. 247 КУпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-24, 44-3, 251, 252, 260, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя постановила:
провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 Кодексу України про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1) ст. 247 даного Кодексу.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки визначені КодексомУкраїни про адміністративне правопорушення, з урахуванням норм статтею 287-294 даного Кодексу, і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
С у д д я Оксана БІРСА