справа №380/4381/21
17 травня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій на підстав п. 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи на посаді вчителя підготовчих класів колгоспу «Дружба» з 01.08.1979 по 01.09.1982 та на посаді вихователя дошкільних груп колгоспу ім. Чапаєва - з 22.09.1982 до 21.01.1988, що дає право на отримання грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій по день її призначенні відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
В обґрунтування позовних вимог позивачка покликається на те, що починаючи з 01 серпня 1979 року по 05 вересня 2000 року працювала в сфері освіти, а з 13.10.2003 і до сьогодні працює вихователем дошкільної установи № 3. Зазначає, що згідно з записами у трудовій книжці педагогічний стаж позивачки складає 37 років, а відтак стверджує, що має право на пенсію за вислугою років, а також на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, після виходу на пенсію за віком така одноразового грошова допомога не була призначена позивачці. Коли 11.09.2020 позивачка звернулася з відповідною заявою до відповідача, останній повідомив, що грошова допомога в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не може бути виплачена, оскільки у позивачки не має необхідного стажу 30 років на педагогічних посадах. Зокрема, відповідачем не враховано роботи в період з 01.08.1979 по 01.09.1982 на посаді вчителя підготовчих класі в колгоспі «Дружба» та роботи з 22.09.1982 по 21.02.1988 на посаді вихователя дошкільної групи в колгоспі імені Чапаєва, оскільки колгосп не належить до закладів державної чи комунальної власності. Позивачка вважає таку відмову протиправною, аргументуючи тим, що у вказані періоди колгоспи відносились до соціалістичної власності, а не до особистої, тому вказаний період роботи позивачки прирівнюється до роботи в закладах державної та комунальної власності.
Відповідач позов не визнає. У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що відповідно до записів у трудовій книжці позивачка працювала, зокрема, на посаді вчителя підготовчих класів колгоспу «Дружба» з 01.08.1979 по 01.09.1982 та на посаді вихователя дошкільних груп колгоспу ім. Чапаєва з 22.09.1989 по 21.01.1988. Зазначає, що відповідно до Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР» колгосп - це кооперативна організація селян, які добровільно об'єднались для спільного ведення сільськогосподарського виробництва і не належать до закладів та установ державної або комунальної форми власності. Документів, які підтверджують протилежне, позивачкою не надано. Таким чином, стверджує, що відсутні підстави для зарахування періоду роботи у колгоспі до спеціального стажу, що дає право на призначення грошової допомоги згідно з пунктом 7-1 розділу XV Закону № 1058-IV. Відтак, оскільки немає необхідного стажу роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, затверджених Постановою № 909, права на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону № 1058-IV у позивачки немає.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити, що ухвалою судді від 29.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Відповідно до записів трудової книжки позивачки НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 01.08.1979 до 01.09.1982 працювала на посаді вчителя підготовчих класів колгоспу «Дружба»; у період 22.09.1982 до 21.01.1988 - на посаді вихователя дошкільних груп колгоспу ім. Чапаєва; з 22.12.1988 - вихователем Городоцької дошкільної установи № 1; 05.09.2000 переведена вихователем Городоцької дошкільної установи № 3 до 05.09.2000; з 13.10.2003 до сьогодні працює вихователем Городоцької дошкільної установи № 3.
Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо підстав невиплати їй грошової допомоги згідно з п. 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом від 24.09.2020 № 6570-6890/С-02/8-1300/20 відповідач повідомив, що одноразова грошова допомога не призначена позивачці, оскільки немає необхідного стажу 30 років на педагогічних посадах. Стаж на вказаних посадах складає 29 років 2 місяці 3 дні у Городоцьких дошкільних установах № 1 та № 3. При цьому до «спеціального» стажу не враховується робота у період з 01.08.1979 по 01.09.1982 на посаді вчителя підготовчих класів в колгоспі «Дружба» та робота з 22.09.1982 по 21.01.1988 на посаді вихователя дошкільної групи в колгоспі імені Чапаєва, оскільки колгосп не належить до закладів державної або комунальної форми власності.
Вважаючи відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя ст. 46 Основного Закону).
Відповідно до п. 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах, державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" - статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у в розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. (Розділ XV доповнено пунктом 7-1 згідно із Законом № 3668-VI від 08.07.2011).
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі - Порядок № 1191).
Вказаний Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 "Прикінцевих положень" Закону № 1058-IV.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
До вказаного Порядку № 909 входять посади вчителів, вихователів загальноосвітніх навчальних закладів та вихователі дошкільних навчальних закладів всіх типів.
Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
У пункті 1 статті 39 Закону України «Про позашкільну освіту» зазначено перелік позашкільних закладів, на які поширюється дія даного Закону.
Статтею 10 Закону України «Про освіту» передбачено, що невід'ємними складниками системи освіти є, зокрема, дошкільна освіта.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про дошкільну освіту» систему дошкільної освіти становлять дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності.
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки позивачки НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 01.08.1979 до 01.09.1982 працювала на посаді вчителя підготовчих класів колгоспу «Дружба»; у період 22.09.1982 до 21.01.1988 - на посаді вихователя дошкільних груп колгоспу ім. Чапаєва; з 22.12.1988 працювала вихователем Городоцької дошкільної установи № 1; 05.09.2000 переведена вихователем Городоцької дошкільної установи № 3 до 05.09.2000; з 13.10.2003 і до сьогодні працює вихователем Городоцької дошкільної установи № 3.
Як вбачається зі змісту відповіді Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги позивачці відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV є не зарахування відповідачем періоду роботи позивачки з 01.08.1979 по 01.09.1982 на посаді вчителя підготовчих класів в колгоспі «Дружба» та роботи з 22.09.1982 по 21.01.1988 на посаді вихователя дошкільної групи в колгоспі імені Чапаєва, оскільки колгосп не належить до закладів державної або комунальної форми власності.
При цьому, відповідно до статей 16, 18 Закону Української PCP «Про народну освіту» від 28.06.1974, що діяв на час роботи позивачки у вказані періоди, з метою створення найсприятливіших умов для виховання дітей дошкільного віку і подання необхідної допомоги сім'ї створюються дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки загального і спеціального призначення та інші дитячі дошкільні заклади. Влаштування дітей у дитячі дошкільні заклади провадиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють.
Дитячі дошкільні заклади організовувались виконавчими комітетами районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також з їх дозволу державними підприємствами, установами та організаціями, колгоспами, іншими кооперативними та іншими громадськими організаціями.
Таким чином, в періоди роботи позивачки з 01.08.1979 по 01.09.1982 та з 22.09.1982 по 21.01.1988 в Україні визнавалось дві форми власності: соціалістична та особиста. Колгоспи відносились до соціалістичної власності, а не до особистої.
Відповідно до статті 10 Конституції УРСР від 20.04.1978 основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.
Стаття 11 Конституції УРСР визначала, що у виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
Враховуючи те, що в цей період колгоспи відносились до соціалістичної власності, а не до особистої, вказаний період роботи позивачки прирівнюється до роботи в закладах державної та комунальної власності.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.01.2019 у справі № 466/2943/17, що у силу пункту 5 частини другої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що стаж роботи позивачки на посаді вчителя підготовчих класів колгоспу «Дружба» з 01.08.1979 до 01.09.1982 та на посаді вихователя дошкільних груп колгоспу ім. Чапаєва - з 22.09.1982 до 21.01.1988 безпідставно не зарахований відповідачем до стажу працівника освіти, що дає право на призначення і виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Інших доводів щодо відсутності підстав для отримання позивачкою грошової допомоги відповідачем не зазначено.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій на підстав п. 7-1 розділу 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового ОСОБА_1 періоду роботи на посаді вчителя підготовчих класів колгоспу «Дружба» з 01.08.1979 по 01.09.1982 та на посаді вихователя дошкільних груп колгоспу ім. Чапаєва - з 22.09.1982 до 21.01.1988, що дає право на отримання грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, суд вважає, що у випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивачки буде зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином поверненню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення”, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій на підстав п. 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на посаді вчителя підготовчих класів колгоспу «Дружба» з 01.08.1979 до 01.09.1982 та на посаді вихователя дошкільних груп колгоспу ім. Чапаєва - з 22.09.1982 до 21.01.1988, що дає право на отримання грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з врахуванням п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885).
Суддя Сидор Н.Т.