14 травня 2021 року Справа № 160/3140/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
при секретарі: Мартіросян Г.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/3140/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
03.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якій позивач, з урахуванням уточнень від 09.03.2021 року, просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що викладене в листі №0400-010604-8/14441 від 01.02.2021 року про відмову у вжитті заходів з метою повернення ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 6 833,00 гривень;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37989274, адреса: 49000, м. Дніпро, вул.Челюскіна, буд.1) подання про повернення ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , банківські реквізити МФО 322001 в ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" Отримувач: ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ІВАN НОМЕР_2 ) суми помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6833,00 грн. (шість тисяч вісімсот тридцять три гривень 00копійок), згідно з квитанцією №0013880 від 13.11.2018 року;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49001, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , банківські реквізити МФО322001 в ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" Отримувач: ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ІВАN ( НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 908,00 гривень;
- у випадку задоволення позовної заяви стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49001, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , банківські реквізити МФО 322001 в ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" Отримувач: ОСОБА_1 ІВАN НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 коп.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 03.03.2021 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.
Ухвалою суду від 03.03.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 160,161 КАС України.
Позивачем усунуті недоліки позовної заяви, викладені в ухвалі суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 року відкрито спрощене позовне провадження по справі №160/3140/21, та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в порядку положень ст.262 КАС України.
Також, ухвалою суду від 17.03.2021 року було витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії таких документів:
- звернення позивача до Пенсійного фонду від 12.01.2021 року щодо повернення сплачених коштів за майно, придбаного вперше;
- лист/відмова Пенсійного фонду №0400-010604-8/14441 від 01.02.2021 року;
- відомості (інформацію) щодо підстав відмови позивачеві у здійсненні повернення сплачених коштів за майно, придбаного вперше у розмірі 6833,00 гривень та іншій наявні докази щодо суті спору.
19.04.2021 року позивачем долучені додаткові докази по справі.
22.04.2021 року від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на адміністративний позов разом із витребуваними судом доказами по справі.
Приписами статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 14.05.2021 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вперше придбав житло та при укладенні договору безпідставно (помилково) сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від вартості придбаного ним майна.
На думку позивача, він має право на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості вказаної квартири у загальній сумі 6833,00 грн., а тому звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про повернення безпідставно сплачених коштів з тих підстав, що квартиру придбано ним вперше.
Проте, відповідач відмовив у поверненні позивачеві помилково сплачених коштів, у зв'язку із чим позивач просить суд повернути йому вказану суму, яка була сплачена помилково, тому звернувся до суду із цією позовною заявою.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Відповідач заперечує проти позову. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що 12.01.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 6833,00 гривень.
Між тим, зі змісту поданої позивачем заяви не можна зробити висновок стосовно доведеності обставин щодо обов'язку Управління повернути сплачені кошти.
ІV. ДОВОДИ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 року відкрито провадження у справі №160/3140/21, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, в порядку положень ст. 262 КАС України.
Також, цією ухвалою суду від 17.03.2021 року, Головному управлінню Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області було запропоновано надати пояснення по справі №160/3140/21.
Станом на 14.05.2021 року від Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області письмові пояснення по справі не надано, хоча третя особа повідомлялася судом належним чином згідно з положень КАС України, що також підтверджується матеріалами справи.
V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Дослідивши матеріли справи встановлено, що 13 листопада 2018 року, позивач, ОСОБА_1 , придбав вперше квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі-продажу квартири, укладеного із ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В., зареєстровано в реєстрі за №5239.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №246356791 від 01.03.2021 року власником вказаної квартири є позивач, що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44010868 від 13.11.2018 року.
Ця інформаційна довідка, також підтверджує той факт, що квартира, що була придбана позивачем згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В., зареєстровано в реєстрі за №5239 є першим нерухомим майном (житлом), що позивач придбав.
При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від 13.11.2018 року, позивачем було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості об'єкту нерухомого майна, в сумі 6833,00 грн., що також підтверджується квитанцією №0013880 від 13.11.2018 року. Копія квитанції позивачем долучена до матеріалів справи.
Враховуючи, що позивачем купівля нерухомості відбувалась вперше, він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 12.01.2021 року, в якій просив повернути помилково сплачений збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні нерухомого майна в розмірі 6833,00 гривень.
За результатами розгляду цієї заяви, 01.02.2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало відповідь №0400-010604-8/14441 від 01.02.2021 року, у якій фактично повідомили позивачу про відмову у поверненні йому помилково (надмірно) сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі продажу в сумі 6833,00 гривень.
Вважаючи відмову відповідача протиправною та незаконною, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до п.9 ст.1 цього Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовані у Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року № 1740 (далі - Порядок №1740).
Згідно з пунктом 15-1 Порядку №1740, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пункт 15-3 Порядку №1740 передбачає, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Таким чином, проаналізувавши вказані норми Закону та Порядку, слід діти висновку, що громадяни, які придбають нерухоме майно, зокрема квартиру, вперше не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1 % від вартості нерухомого майна (квартири), зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна.
VІІ. ОЦІНКА СУДУ
Дослідивши матеріали справи, встановлено, що згідно з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №246356791 від 01.03.2021 року, позивач є власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі-продажу квартири, укладеного із ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В., зареєстровано в реєстрі за №5239.
Позивач вказує, що квартира, що була придбана ним згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В., зареєстровано в реєстрі за №5239 є першим нерухомим майном (житлом), що він придбав.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбавання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за позивачем будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем до суду не надано.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач вперше придбав житло на підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2018 року та при укладенні договору купівлі-продажу помилково сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1 відсотка від його вартості.
Частиною 2 статті 45 Бюджетного кодексу України передбачено, що Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
Відповідно до пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Мінфіну від 03.09.2013 року №787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Відповідно до пп. 2 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15.04.2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
У постанові від 21.08.2018 року при розгляді у касаційному порядку справи №819/657/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість. Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у п. 9 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше. Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у ПФУ права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
Верховний Суд зазначив, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В іншому випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Верховний Суд врахував правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 21.08.2018 (справа №819/657/17), від 20.03.2018 року (справа № 819/1249/17), від 19.06.2018 року (справа № 819/1554/16).
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, виходячи із встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 відсотка від вартості придбаного нерухомого майна позивачем сплачено помилково, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж, у зв'язку з чим кошти на суму 6833,00 грн., згідно квитанції №0013880 від 13.11.2018 року, сплачені при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу вперше придбаного житла, підлягають поверненню позивачеві.
Підсумовуючи викладене, беручи до уваги вищенаведені обставини в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, з урахуванням положень ч.2 ст. 9 КАС України, слід дійти висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в частині визнання протиправної відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо поверненні ОСОБА_1 помилково (надмірно) сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі продажу в сумі 6833,00 грн., яка викладена у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вих. №0400-010604-8/14441 від 01.02.2021 року, а також в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області подання про повернення ОСОБА_1 суми помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу на суму 6833,00 грн., згідно квитанції №0013880 від 13.11.2018 року.
VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" №30985/96).
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірної відмови позивачу щодо повернення помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області в частині визнання протиправної відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо поверненні ОСОБА_1 помилково (надмірно) сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі продажу в сумі 6833,00 грн., яка викладена у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вих. №0400-010604-8/14441 від 01.02.2021 року, а також в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області подання про повернення ОСОБА_1 суми помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу на суму 6833,00 грн., згідно квитанції №0013880 від 13.11.2018 року.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 681,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо витрат на правничу допомогу, слід зазначити про таке.
Відповідно до ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При цьому, відповідно до ч.3, 5 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, шляхом винесення додаткового рішення в порядку, визначеному ст.252 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються види судових витрат.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України надається визначення витрат на професійну правничу допомогу та зазначається про таке.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до змісту ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються загальні підстави щодо розподілу судових витрат. Зокрема, визначається наступне.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У адміністративних справах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до пунктів 1,5,6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
З приводу зазначеного питання висловився і Конституційний Суд України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
З огляду на наведене вище, до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правничих питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, саме на суд покладається обов'язок оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, а також з огляду на принцип економії в адміністративному судочинстві, встановить що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги від 26.02.2021 року №02/26/21-3, додаткова угода №1 до договору №02/26/21-3 від 26.02.2021 року, рахунок на оплату №3 від 26.02.2021 року, ордер серія АЕ№1058026 та дублікат квитанції №0.0.2092807673.1 від 17.04.2021 року на суму 500,00 гривень.
Згідно матеріалів справим, встановлено, що представником позивача було складено позовну заяву та уточнену позовну заяву. При цьому, будь-яких інших документів складених безпосередньо представником позивача до матеріалів справи надано не було. Детальний (погодинний) розрахунок витрачений адвокатом до справи не долучено.
На підставі викладеного, суд зазначає, що матеріали справи, не доводять факту понесення позивачем витрат у розмірі 1000,00 грн. за складання та подання позовної заяви, а також уточненої позовної заяви, в адміністративній справі №160/3140/21.
Враховуючи зазначене вище, суд проходить до висновку про відмову у розподілі судових витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, згідно приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 681,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо поверненні ОСОБА_1 помилково (надмірно) сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі продажу в сумі 6833,00 грн., яка викладена у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вих. №0400-010604-8/14441 від 01.02.2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області подання про повернення ОСОБА_1 суми помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу на суму 6833,00 грн., згідно квитанції №0013880 від 13.11.2018 року.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 681,00 гривень. В частині вимог про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач : Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).
Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Челюскіна, 1, код ЄДРПОУ 37989274).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 14.05.2021 року.
Суддя В.В. Ільков