14 травня 2021 року Справа № 160/1629/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
при секретарі: Мартіросян Г.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/1629/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
02.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач, з урахуванням уточнень від 15.03.2021 року, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 0400-010303-8/120729 від 16 грудня 2020 року щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу роботи позивача стаж роботи в "Солонянській райсільгоспхімії" з 12 квітня 1989 року по 03 червня 1991 року відповідно до трудової книжки колгоспника №172 виданої 28 квітня 1981 року колгоспом імені Б.Хмельницького Солонянського району Дніпропетровської області та врахувати заробітну плату позивача до липня 2000 року, яка зазначена у архівних довідках №К-77 від 28 вересня 2020 року, №К-79 від 28 вересня 2020 року, №К-76 від 28 вересня 2020 року, №К-78 від 28 вересня 2020 року, виданих КУ "Трудовий архів Солонянського району";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком з 07 грудня 2020 року.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 02.02.2021 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.
Ухвалою суду від 03.02.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 160,161 КАС України.
Позивачем, у строк визначений в ухвалі суду, усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №160/1629/21 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку положень ст.262 КАС України.
Також, ухвалою суду від 17.03.2021 року було витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії таких документів:
- пенсійної справи позивача;
- звернення позивача про призначення пенсії за віком від 07.12.2020 року;
- лист/відмова Пенсійного фонду №0400-010303-8/120729 від 16.12.2020 року та інші докази щодо суті спору.
13.04.2021 року від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на адміністративний позов з додатками та доказами направлення позивачу та витребуваними судом доказами по справі.
За приписами статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 14.05.2021 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у період часу з 1977 року по 2000 роки працював на різних посадах спочатку в колгоспі імені Щорса (в подальшому реорганізований в КСП «Імені Щорса»), потім колгоспі «Імені Б.Хмельницького»), Солонянській райсільгоспхімії, АТЗТ «Петриківське Солонянського району Дніпропетровської області, про що є записи у його трудовій книжці колгоспника №172, виданій 28 квітня 1981 року колгоспом «Імені Б.Хмельницького» Солонянського району Дніпропетровської області.
Вказує, що у зв'язку з наявність відповідного віку та стажу роботи 07 грудня 2020 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, надавши для підтвердження трудового стажу належну йому трудову книжку колгоспника №172, видану 28 квітня 1981 року колгоспом «Імені Б.Хмельницького» Солонянського району Дніпропетровської області, архівні довідки №К-77 від 28 вересня 2020 року, №К-79 від 28 вересня 2020 року, №К-76 від 28 вересня 2020 року, №К-78 від 28 вересня 2020 року, № К-78а від 28 вересня 2020 року, видані КУ «Трудовий архів Солонянського району», військовий квиток та інші документи відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Однак, відповідачем при зарахуванні загального страхового стажу не було взято до розрахунку стаж роботи в Солонянській райсільгоспхімії з 12 квітня 1989 року по 03 червня 1991 року згідно трудової книжки, посилаючись на те, що між датою звільнення та датою наказу більше одного місяця та наявне виправлення, окрім цього, неврахована заробітна плата до липня 2000 року, з посиланням на те, що згідно первинних документів зазначено скорочене ПІБ.
Позивач вважає таку відмову у призначенні пенсії необґрунтованою та протиправною, оскільки обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб-колгоспників покладається на голову колгоспу або на його відповідальну особу, тому позивач не має нести відповідальність за підприємство, установу, організацію що вносило такі записи, адже, на нього не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Відповідач позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року не менш, як 27 років.
За наданими позивачем документами, загальний страховий стаж складає 23 роки 11 місяців 20 днів (стаж враховано по 31.01.2017 року).
До загального стажу не враховано період роботи 12.04.1989 року по 03.06.1991 року, оскільки між датою звільнення та датою наказу більше одного місяця та наявне виправлення.
Заробітна плата до липня 2000 року не врахована, оскільки згідно первинних документів зазначено скорочене ПІБ.
Враховуючи вищезазначене, відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення відмовити позивачеві у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 07.12.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при цьому, надавши на підтвердження трудового стажу належну йому трудову книжку колгоспника №172, видану 28 квітня 1981 року колгоспом «Імені Б.Хмельницького» Солонянського району Дніпропетровської області, архівні довідки №К-77 від 28 вересня 2020 року, №К-79 від 28 вересня 2020 року, №К-76 від 28 вересня 2020 року, №К-78 від 28 вересня 2020 року, №К-78а від 28 вересня 2020 року, видані КУ «Трудовий архів Солонянського району», військовий квиток, тощо.
Проте, листом №0400-010303-8/120729 від 16.12.2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було відмовлено позивачеві в призначені пенсії, оскільки до його загального стажу не враховано період його роботи з 12.04.1989 року по 03.06.1991 року, оскільки між датою звільнення та датою наказу більше одного місяця та наявне виправлення, а також заробітна плата до липня 2000 року не врахована, оскільки згідно первинних документів зазначено скорочене ПІБ.
Враховуючи наведене вище, відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову позивачеві у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.
Позивач вважає, що відповідач, приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на пенсійне забезпечення, у зв'язку із чим звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із такого.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, прийнятий 9 липня 2003 року (далі Закон №1058-IV в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
Згідно з ч.3 ст.4 Закону №1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до змісту ст. 5 Закону №1058-IV, то цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Приписами статті 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон №1788-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Статтею 1 Закону №1788-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 2 Закону №1788-ХІІ за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Частиною 1 ст. 7 Закону №1788-ХІІ встановлено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 62 цього Закону основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Судом встановлено, що 07.12.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом №0400-010303-8/120729 від 16.12.2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було відмовлено позивачеві в призначені пенсії, оскільки до його загального стажу не враховано період його роботи 12.04.1989 року по 03.06.1991 року, оскільки між датою звільнення та датою наказу більше одного місяця та наявне виправлення, а також заробітна плата до липня 2000 року не врахована, та згідно первинних документів зазначено скорочене ПІБ.
Таким чином, відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову позивачеві у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.
На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 року №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 року №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 року №412.
Відповідно до пункту 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 цієї постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 цієї постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Також, слід зазначити, що порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників видно, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Слід вказати, що Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії позивачеві.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні до загального стажу роботи позивача стаж його роботи в "Солонянській райсільгоспхімії" з 12 квітня 1989 року по 03 червня 1991 року, згідно його трудової книжки колгоспника №172 виданої 28 квітня 1981 року колгоспом імені Б.Хмельницького Солонянського району Дніпропетровської області.
Щодо доводів Пенсійного органу, що не можливо зарахувати надані довідки про заробітну плату за №К-77 від 28 вересня 2020 року, №К-79 від 28 вересня 2020 року, №К-7б від 28 вересня 2020 року, №К-78 від 28 вересня 2020 року, виданих КУ "Трудовий архів Солонянського району", оскільки ПІБ зазначено не повністю, слід зазначити про таке.
Описка чи помилка у довідці, оскільки ПІБ зазначено не повністю, що не відповідає паспортним даним, є фактично формальною підставою для незарахування відповідачем до трудового стажу позивача вказаних періодів його трудової діяльності, зазначених у довідці, так як наявність двох працівників у спірний період на одному і тому ж самому підприємстві з однаковими прізвищами ім'ям та по батькові, на думку суду є малоймовірним, а тому суд вважає, що дані довідки слід взяти до уваги так як така підтверджує відповідний трудовий стаж саме позивача, про що зазначено також і в його трудовій книжці.
У цьому випадку відповідачем не дотримано норм чинного законодавства щодо врахування спірних періодів до трудового стажу для призначення пенсії за віком, а відповідач у цьому випадку діяв не в межах та не в спосіб встановлений чинним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 Закону № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 672/914/16-а та від 11.07.2019 року у справі № 127/1849/17.
Крім того, суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 31.03.2020 року у справі № 446/656/17.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити пенсію за віком позивачу з 07.12.2020 року, слід зазначити про таке.
Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до вимог статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 5 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно з частинами першою та другою статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Згідно частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи з зазначених положень, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти будь-яке рішення.
Таким чином, суд не вправі перебирати на себе функції суб'єкта владних повноважень та своїм рішенням зобов'язувати останнього продовжити контракт про проходження служби цивільного захисту із позивачем, оскільки за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження суб'єкта владних повноважень щодо укладення таких контрактів є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією відповідного органу чи посадової особи.
Слід наголосити, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, з урахуванням наведеного вище, слід відновити порушене право позивача шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути питання, віднесені до його дискреційних повноважень з урахуванням висновків суду.
За наведених обставин порушені права позивача підлягають відновленню шляхом визнання протиправним та скасування рішення відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 0400-010303-8/120729 від 16 грудня 2020 року щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального стажу роботи ОСОБА_1 стаж роботи в "Солонянській райсільгоспхімії" з 12 квітня 1989 року по 03 червня 1991 року, згідно трудової книжки колгоспника №172 виданої 28 квітня 1981 року колгоспом імені Б.Хмельницького Солонянського району Дніпропетровської області та врахувати при призначення пенсії довідки про заробітну плату за №К-77 від 28 вересня 2020 року, №К-79 від 28 вересня 2020 року, №К-76 від 28 вересня 2020 року, №К-78 від 28 вересня 2020 року, виданих КУ "Трудовий архів Солонянського району", а також шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.12.2020 року, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
Таким чином, зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, з урахуванням положень ч.2 ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" №33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірної відмови позивачу у призначені пенсії за віком.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, та з системного аналізу матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову, у зв'язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, слід задовольнити в частині визнання протиправним та скасування рішення відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010303-8/120729 від 16 грудня 2020 року щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального стажу роботи ОСОБА_1 стаж роботи в "Солонянській райсільгоспхімії" з 12 квітня 1989 року по 03 червня 1991 року, згідно трудової книжки колгоспника №172 виданої 28 квітня 1981 року колгоспом імені Б.Хмельницького Солонянського району Дніпропетровської області та врахувати при призначення пенсії довідки про заробітну плату за №К-77 від 28 вересня 2020 року, №К-79 від 28 вересня 2020 року, №К-76 від 28 вересня 2020 року, №К-78 від 28 вересня 2020 року, виданих КУ "Трудовий архів Солонянського району", а також в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.12.2020 року, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 681,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010303-8/120729 від 16 грудня 2020 року щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального стажу роботи ОСОБА_1 стаж роботи в "Солонянській райсільгоспхімії" з 12 квітня 1989 року по 03 червня 1991 року, згідно трудової книжки колгоспника №172 виданої 28 квітня 1981 року колгоспом імені Б.Хмельницького Солонянського району Дніпропетровської області та врахувати при призначення пенсії довідки про заробітну плату за №К-77 від 28 вересня 2020 року, №К-79 від 28 вересня 2020 року, №К-76 від 28 вересня 2020 року, №К-78 від 28 вересня 2020 року, виданих КУ "Трудовий архів Солонянського району".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.12.2020 року, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 681,00 гривень.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 14.05.2021 року.
Суддя В.В. Ільков