Номер справи 623/4146/20
Номер провадження 2/623/162/2021
іменем України
12 травня 2021 року року м. Ізюм
Ізюмський міськрайонний суд Харківської області
в складі головуючого судді Одарюка М.П.,
за участю секретаря судового засідання Костенко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізюмі справу № 623/4146/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінансова Інновація", третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький Ігор Вікторович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Єфіменко Денис Олегович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
Зміст позовних вимог, пояснення сторін.
27 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінансова Інновація", третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький Ігор Вікторович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Єфіменко Денис Олегович в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:
1) визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
2) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» на користь ОСОБА_1 7308,00 грн безпідставно набутих коштів.
3) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4100,00 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що виконавчий напис № 9393 від 18 вересня 2020 року, винесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 15957 гривень 00 копійки є неправомірним та таким, що не підлягає виконанню, оскільки напис винесений приватним нотаріусом з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, а відрахування, які були здійсненні із заробітної плати на підставі постанови приватного виконавця № 63135423 від 05.10.2020 року в сумі 7308,00 стягнути з відповідача, як безпідставно набуті.
Представник позивача надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
У відзиві наданому суду 05 січня 2021 року, відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому досягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості. Щодо стягнення з відповідача стягнутих по виконавчому напису нотаріуса грошових коштів у розмірі 2917,00 грн в порядку повернення стягнутого за виконавчим написом, зазначає що, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує , що таке право виникло в стягувача раніше. Крім цього, відповідно до наданого розрахунку заборгованості за договором № 200223-14221-1 від 23.02.2020 року ТОВ « ФК « Фінанс Інновація» отримано 1866,30 грн. ( а.с.46- 48).
Також відповідач надав клопотання, в якому просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.
У відповіді на відзив позивачка вказує на те, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. п.2.3 глави 16 Порядку вчинення виконавчих дій нотаріусами України та у зв'язку з порушенням нотаріусом чинного законодавства ОСОБА_1 була позбавлена можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги ТОВ «ФК « Фінанс Інновація», або ж виконати їх, що не може свідчити про безспірність суми пред'явленої до стягнення.(а.с.68-69).
У відповіді на відзив позивачка вказує на те, що нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Ще одним грубим порушенням з боку нотаріуса є вчинення виконавчого напису на борговому документі без дотримання вимог Закону щодо наявності заборгованості. Позивач вказує на необґрунтованість заперечень відповідача на позовну заяву і є всі підстави для задоволення її позовних вимог ( а.с.68,69).
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Суд, перевіривши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, інтересів.
У відповідності до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, з'явлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Суд на підставі ст.ст. 12, 13, 43, 81 ЦПК України розглядає справу у межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Особа, яка бере участь у справі, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виник спір.
В судовому засіданні встановлено, що 18.09.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. вчинено виконавчий напис № 9393, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ « Фінансова компанія « Фінанс Інновація» заборгованість за Кредитним договором № 200223-14221-1 від 23.2020 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ « ФК « Фінанс Інновація» заборгованості за період з 23.08.2020 року по 08.09.2020 року в сумі 17057,00гривень, у тому числі: заборгованість за сумою кредиту становить 15957,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 3000,00 грн;прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 12957,00 грн. За вчинення виконавчого напису нотаріусом отримано плати в розмірі 1100,00 грн.
На підставі вищевказаного виконавчого напису, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Єфіменком Д.О. 24.09.2020 року відкрито виконавче провадження № 63135423 з примусового виконання виконавчого напису № 9393, виданого 18.09.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Баршацьким І.В. вчинено виконавчий напис № 9393, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ « Фінансова компанія « Фінанс Інновація» заборгованість за Кредитним договором № 200223-14221-1 від 23.2020 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» заборгованості за період з 23.08.2020 року по 08.09.2020 року в сумі 17057,00гривень ( а.с.6-7).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Єфіменком Д.О. 05.10.2020 винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію , стипендію та інші доходи боржника (а.с.9) та з довідки Управління освіти Ізюмської міської ради Харківської області від 24.02.2021 № 98 вбачається, що з заробітної плати ОСОБА_1 за період з 05 жовтня 2020 року по 28 лютого 2021 року було здійснено відрахування із заробітної плати у розмірі 20% в сумі 7308,00 грн ( з яких : 494,00 грн - витрати на проведення виконавчих дій; 6197,00 грн - борг перед стягувачем; 617,00 грн - 10% основної винагороди приватного виконавця) по постанові приватного виконавця № 63135423 від 05.10.2020 року ( а.с.111).
Норми права, що регулюють правовідносини під час розгляду справи.
Статтею 18 ЦК України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за №282/20595.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка передбачена пунктом 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат». При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувану можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів. Відповідно до п.п. 1.1, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2,3.5 п.3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені «Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Відповідно до розділу 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. При цьому, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору між сторонами стосовно заборгованості, як такого.
З огляду на викладене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Пунктом 1 Переліку документів передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченою угодою, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються, зокрема, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами першою та другою статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За загальним правилом цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Наявність цивільно-правової відповідальності повинна бути доведена належними та допустимими доказами. Підлягає доказуванню наявність правових підстав для стягнення штрафу та пені, а також розмір заборгованості, заявлений до стягнення.
Відповідачами не надано суду доказів на підтвердження існування у ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № 200223-14221-1 від 23.02.2020 року, факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів, а також не надано доказів відступлення прав вимоги.
Відповідно до Постанови Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 760/2193/15-ц висловлено позицію про те, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки тільки первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
Проте, із матеріалів справи не вбачається, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус отримував від стягувача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), а тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у написі, є безспірними.
Таким чином, нотаріусом не було з'ясовано питання щодо безспірності заборгованості, зокрема розміру основної суми боргу, штрафу та відсотків за користування кредитом, не було з'ясовано даного питання з боржником.
Також, судом було встановлено, що виконавчий напис нотаріусом було вчинено не на документі, який встановлює заборгованість, а на окремому новоствореному нотаріусом документі, що не передбачено чинним законодавством.
З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Щодо вимог позивачки про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
За таких обставин, з урахуванням того, що виконавчий напис за реєстровим номером № 9393, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. визнано недійсним, а отже - відпала підстава, на якій відповідач стягнув з позивача 7308,00 грн., вимоги позивача про повернення зазначених коштів, як безпідставно набутих на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є обґрунтованими, а тому суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем і позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, за виключенням 617,00 грн -10% основної винагороди приватного виконавця.
Положеннями статті 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».
Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як зазначено Великою Палатою ВС у постанові по справі № 755/9215/15-ц від 19.02.2020 року, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Згідно з частиною першою та третьою статті 27Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Враховуючи те, що законодавством України щодо діяльності адвоката не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
На підтвердження факту понесених судових витрат позивачем до матеріалів справи було надано копію Договору № б/н від 04 листопада 2020 року про надання правової (правничої) допомоги, детальний опис витрат на правову (правничу) допомогу від 14 грудня 2020 року, квитанція № 299 від 04 листопада 2020 року про сплату відповідних сум (а.с.15,15а)
Таким чином, ОСОБА_1 сплатила обумовлений гонорар Адвокату в повному обсязі.
Відповідно до частини 3 статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частинами 5-6 статті 137 ЦПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витратна оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 137 ч.4-6 ЦПК України відповідач заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, з підстав не співмірності витрат, однак не виконав обов'язку доведення не співмірності витрат.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частинах 4-5статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, позивач не надав.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Таким чином, судом встановлено, що позивачем надано до суду належні докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, зокрема, докази щодо обсягу наданих послуг та виконаних робіт, переліку складових наданих послуг, у зв'язку із чим, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність витрат на правничу допомогу по даній справі в розмірі 4100,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача по справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст.ст. 14, 15, 20, 1046 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263-268, 280-284, 288 ЦПК України, ст.ст. 84, 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат», Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Міністерством юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінансова Інновація", третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький Ігор Вікторович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Єфіменко Денис Олегович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити частково.
Визнати виконавчий напис, вчинений № 9393 від 18 вересня 2020 року, винесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 15957 гривень 00 копійки таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» ( код ЄДРПОУ 41146462, адреса: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4 офіс 520, р/р НОМЕР_1 в АТ КБ « Приватбанк», МФО 305299) на користь ОСОБА_1 6691,00 грн безпідставно набутих коштів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» ( код ЄДРПОУ 41146462, адреса: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4 офіс 520, р/р НОМЕР_1 в АТ КБ « Приватбанк», МФО 305299) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4100,00 грн та судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Заходи забезпечення позову, у вигляді зупинення стягнення за виконавчим написом стягнення за виконавчим написом № 9393 від 18.09.2020 року, винесеного приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Єфіменко Д.О про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» заборгованості в розмірі 15957,00 грн - скасувати.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області або безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Головуючий суддя М.П. Одарюк
Повний текст рішення складено 18 травня 2021.