Справа № 346/45/21
Провадження № 22-ц/4808/623/21
Головуючий у 1 інстанції Беркещук Б. Б.
Суддя-доповідач Фединяк
13 травня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач)
суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А.
секретаря Єлісевич О.М.,
розглянувши у відкритому судвомк засідання цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк» Крилової Олени Леонідівни на рішення Коломийського міськрайонного суду від 09 лютого 2021 року, ухвалене в складі судді Беркещук Б. Б. у м.Коломиї ,
У січні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" ( далі АТ КБ "ПриватБанк") звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором .
Позовна заява мотивовано тим, що 11 липня 2016 року між Публічним акціонернем товариством комерційний банк "Приватбанк" (правонаступник якого є позивач) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н шляхом підписанням заяви, згідно умов якого остання отримала у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний ліміт на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 35 000 грн. Позичальник підписав заяву разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та Витяг з «Тарифів». Крім того відповідно до п.2.1. 2.4 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено будь-який розмір Кредитного ліміту, встановленого Банком. Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах передбачених договором. В редакції Умов та Правил від 01 березня 2019 року сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181 -го дня з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту, останній зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого кредиту в розмірі 86,4 % для картки «Універсальна» та 84 % для картки «Універсальна Голд». Відповідно до п.2.1.1.2.1. договору, договір діє протягом 5 років з моменту його підписання. Якщо протягом цього жодна з сторін не проінформує другу про розірвання даного договору, він автоматично пролонгується на той же строк. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язанням ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 15 листопада 2020 року виникла заборгованість в сумі 53037,82 грн, що складається із: 42 450,71 грн- заборгованість за тілом кредиту (прострочене тіло кредиту) та 10 587,11 грн- заборгованість за простроченими відсотками, яку просив стягнути з ОСОБА_1 та 2102 грн судового збору на користь банку.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 09 лютого 2021 року у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 11.07.2016 року, що виникла станом на 15.11.2020 року в сумі 53 037,82 грн відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник АК КБ «Приватбанк» Крилова О. Л. подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення суду з ухваленням нового про задоволення позову, посилаючись на допущення судом порушення норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, з моменту підписання ОСОБА_1 заяви, між сторонами був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання до запропонованого банком договору. Крім того, підпис позичальника в анкеті-заяві заяві засвідчує те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отримання кредиту саме на таких умовах. Сторонами при укладенні кредитного договору від 11 липня 2016 року досягнуті усі істотні умови договору. Банк надав позичальнику кредит, проте останньою не повернуто вказаний кредит не сплачено відсотки за користування кредитом, тобто фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приват банк» не повернуті. Відмова у стягненні процентів за користування кредитними коштами не відповідає вимогам ст. 1046, 1048 ЦК України.
12 квітня 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечила. Вказує, що факт отримання картки «Універсальна» не підтверджено, так як і погодження чи ознайомлення з тарифами, умовами та правилами кредитування.
Сторони у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, проте в судове засідання не з'явились, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що не доведено доказами видачу позичальнику кредиту у заявленій сумі, та факт виникнення у ОСОБА_1 зобов'язань перед ним щодо повернення грошових коштів (кредиту) за договором №б/н від 11.07.2016 року. Суд вважав позовну вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача за указаним кредитним договором заборгованості у сумі 53 037,82 грн., яка складається з: 42 450,71 грн. - заборгованість за тілом кредиту;в т.ч. 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту; 42 450,71 грн -заборгованість за простроченим тілом кредиту; 10 587,11 грн - заборгованість за простроченими відсотками, необґрунтованою та недоведеною, а відповідно такою, що не підлягає задоволенню, як і відповідно, стягнення судового збору
Ухвалене судом першої інстанції рішення не повністю відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Судом встановлено, що 11.07.2016 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с.14).
До кредитного договору Банк надав розрахунок заборгованості за кредитним договором, копію анкети-заяви позичальника, Витяг з Тарифів карт Банку «Універсальна», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/.
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки виданої ОСОБА_1 , змінювався встановлений кредитний ліміт відповідно:11.07.2016 - 2 600 грн.; 05.09.2017 = 5 000 грн, 24.12.2017 - 10 000 грн.; 25.12.2017 - 10 000 грн.; 29.05.2018 - 15 000 грн.; 30.05.2018 - 15 000 грн, 11.07.2018 - 16 000 грн, 05.02.2019 - 17 000 грн, 15.10.2019 - 22 000 грн, 23.01.2020 - 27 000 грн. 07.02.2020 - 35 000 грн (а.с.12)
За розрахунком Банку станом на 15 листопада 2020 року в ОСОБА_1 виникла заборгованістьзса кредитним договором в сумі 53 037,82 грн., яка складається з: 42 450,71 грн. - заборгованість за тілом кредиту;в т.ч. 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 42 450,71 грн. -заборгованість за простроченим тілом кредиту; 10 587,11 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с.10-12 ).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 07 лютого 2014 року, посилався на Умови та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна'та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору.
Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом не може бути, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження№ 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (11 липня 2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (05 січня 2021 року ), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» дотримано вимоги, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Також установлено, що відповідно укладеного між сторонами кредитного договору без номера про надання банківських послуг від 11 липня 2016 року, станом на 15.10.2019 року змінився встановлений кредитний ліміт і становив 22 000 грн. Цього факту не заперечує ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву банку (а.с.86-91), підтверджується інформацією, яка міститься у довідці банку про зміну встановленого кредитного ліміту (а.с.12), випискою за договором № б/з станом на 16.11.2020 (а.с.60-68) та рухом коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 (а.с.121-168).
У звзку з цим, колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідачки і заперечуються нею, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 липня 2016 року шляхом підписання анкети-заяви. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вимоги банку щодо стягнення 22 000 грн (двадцять дві тисячі гривень) заборгованості за кредитним договором без номера про надання банківських послуг від 11 липня 2016 року не доведені, тому оскаржуване рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19. Щодо відмову у стягненні 20 450, 71 грн заборгованості за кредитним договором без номера про надання банківських послуг від 11 липня 2016 року, то в цій частині рішення суду є законним та обгрунгованим, так як позивачем не подано доказів про отримання відповідачкою зазначених коштів. Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що за кредитним договором без номера про надання банківських послуг від 11 липня 2016 року з відповідача необхідно стягнути також 10 587,11 грн - заборгованість за простроченими відсотками з огляду на таке. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правову позицію про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і Витяг з Умов та Правил, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді наявність у кредитора права на самостійне списання грошових коштів і зміну процентної ставки, а також сплату комісії та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення строків виконання договірних зобов'язань. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 липня 2016 року шляхом підписання заяви-анкети, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував, тому задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із частковим задоволенням позову щодо стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 22 000 грн з заявленої суми позову у розмірі 53 037,82 грн - що становить 41 % (22 000 грн* 100%) : 53 037,82 грн), з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк» документально підтверджені судові витрати сплачені банком при поданні апеляційної скарги у розмірі задоволеної частини, що складає 41 % та становить 1292 (одна тисяча двісті девяносто дві) грн 73 коп від загальної суми сплаченого судового збору у розмірі 3153 грн ( (3153 грн :100 %)*41 %).
Таким чином, підлягає стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк» 1292 (одна тисяча двісті девяносто дві) грн 73 коп. за подання апеляційної скаргиза подання апеляційної скарги.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України) становить 2 189 грн.
Ціна позову в даній справі становить 53 037,82 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2189 грн*100=218 900 грн).
Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст. 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк» Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 09 лютого 2021 року в частині відмови у стягненні 22 000 грн (двадцять дві тисячі гривень) заборгованості за кредитним договором без номера про надання банківських послуг від 11 липня 2016 року укладеним між Публічним акціонернем товариством комерційний банк "Приватбанк" (правонаступник якого є позивач) та ОСОБА_1 скасувати й ухвалити у цій частині позову нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк» 22 000 грн (двадцять дві тисячі гривень) заборгованості за кредитним договором без номера про надання банківських послуг від 11 липня 2016 року та 1292 (одна тисяча двісті девяносто дві) грн 73 коп. за подання апеляційної скарги.
В решті оскаржуване рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст складено 17 травня 2021 року.
Судді: В.Д.Фединяк
І.В.Бойчук
В.А.Девляшевський