Житомирський апеляційний суд
Справа №289/2017/20 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2
12 травня 2021 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі матеріали кримінального провадження № 289/2017/20 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 19 квітня 2021 року, якою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 19 червня 2021 року, -
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічну пору доби, за адресою: АДРЕСА_1 . Вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням вимог кримінального процесуального закону без повного та всебічного з'ясування обставин справи. Зазначає, що судом не було належним чином обґрунтовано наявності жодного з ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також того, що застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_8 інших (альтернативних) запобіжних заходів, не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки. Вважає, що висунуте ОСОБА_8 обвинувачення не може бути виправданням продовження тримання його під вартою.
В ухвалі суду зазначено, що в провадженні Радомишльського районного суду Житомирської області знаходиться кримінальне провадження №12020060280000272 по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , оскільки вказаний строк спливає, а ризики, які слугували підставою для обрання такого запобіжного заходу не зникли і існують на даний час, тому до нього не може бути застосовано іншого більш м'якого виду запобіжного заходу.
Враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину у сфері статевої свободи та статевої недоторканності малолітньої особи, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, дані про особу обвинуваченого, а також наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшилися, що свідчить про неможливість їх запобіганню застосуванням більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого, ніж тримання під вартою, суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора та продовжив дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Заслухавши доповідача, доводи захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з виділених матеріалів судового провадження №289/2017/20, в провадженні Радомишльського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження №12020060280000272 по обвинуваченню ОСОБА_8 за ч.2 ст. 156 КК України.
У відповідності до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Частиною другою цієї статті встановлено, що вирішення питань судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 Кодексу. Зокрема, у ст. 199 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом має бути перевірено, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлений при обранні такого запобіжного заходу ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Приймаючи рішення про задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , судом першої інстанції дотримано вимоги ст.ст. 176-178 183, 196, 331 КПК України.
Так, відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується зокрема тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину у сфері статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.
Також, судом враховано відсутність зареєстрованого місця проживання обвинуваченого та клопотань до суду від його родичів чи інших осіб про тимчасове прийняття на проживання; відсутність постійного джерела доходів; відсутність міцних соціальних зв'язків.
На підставі викладеного, судом враховано наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, зокрема те, що перебуваючи на волі, під загрозою можливого покарання, обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу, свідків у цьому кримінальному провадженні, що свідчить про неможливість їх запобіганню застосуванням більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого, ніж тримання під вартою.
Вказані обставини підтвердив прокурор і при апеляційному розгляді.
Враховуючи зазначене та доведеність прокурором неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім того, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки апелянтом не наведено доказів щодо зменшення ризиків, які існували під час постановлення судом попередніх ухвал про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 . Також, прокурором зазначено, що ОСОБА_8 може незаконно впливати на потерпілу та свідків в даному кримінальному провадженні, оскільки в процесі судового розгляду може виникнути потреба в додатковому допиті останніх.
Доводи апелянта про те, що покази допитаних свідків вказують на невинуватість обвинуваченого, а тому у нього відсутні підстави для незаконного впливу на свідків, а також про те, що обставини кримінального правопорушення, які зазначені в клопотанні прокурора, не відповідають показам потерпілої, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки оцінка доказів, які містяться у даному кримінальному провадженні, не є предметом даного апеляційного розгляду.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що до обвинуваченого ОСОБА_8 можливо застосувати більш м'який запобіжний захід колегія суддів вважає безпідставними, оскільки захисником не наведено наявність достатніх стримуючих факторів від порушень з боку обвинуваченого своїх зобов'язань в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Колегія суддів звертає увагу, що стан здоров'я, майновий стан, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого ОСОБА_8 не змінилися з часу попереднього продовження строку дії запобіжного заходу, що свідчить про відсутність зменшення ризиків в цій частині.
Доводи апелянта про те, що суд не розглянув можливість застосування відносно обвинуваченого інших (альтернативних) запобіжних заходів, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки ризики, які зазначені в клопотанні та встановлені судом існують і залишаються актуальними та вони виключають можливість зміни його на більш м'який.
Таким чином, під час апеляційного розгляду встановлено, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для продовження відносно ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Частиною 4 статті 183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Проте, зі змісту обвинувального акту не вбачається що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , був вчинений останнім із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Враховуючи, що при постановленні оскаржуваної ухвали поза увагою суду залишився обов'язок, передбачений ч.3 ст. 183 КПК України, а саме визначити розмір застави, колегія суддів вважає необхідним визначити розмір застави в межах, передбачених ч.5 ст.182 КПК України.
На підставі викладеного, ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали, якою слід продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , задовольнити частково.
Ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 19 квітня 2021 року, якою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 19 червня 2021 року -скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 19 червня 2021 року (включно).
Одночасно визначити обвинуваченому ОСОБА_8 розмір застави 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що у грошовому виразі складає 181 600 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою у строк дії ухвали на відповідний депозитний рахунок (Одержувач коштів: Житомирський апеляційний суд, код одержувача: 42261525, МФО: 820172, Банк: ДКСУ у м. Києві, рахунок: UA058201720355279002000085932).
3 моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_8 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_8 такі обов'язки:
-прибувати до суду за кожною вимогою;
-повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
-не відлучатись за межі населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває;
-заборонити спілкуватися зі свідками, потерпілими, іншими особами у кримінальному провадженні;
-здати на зберігання до слідчого свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.
Роз'яснити заставодавцю обов'язок із забезпечення належної поведінки обвинуваченого та його явки за викликом.
У разі внесення застави обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді :