Провадження № 22-ц/803/2471/21 Справа № 185/6187/19 Головуючий у першій інстанції: Гаврилов В. А. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
12 травня 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А,
при секретарі Догоновій О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 17.06.2012 року з відповідачем було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 17000,00 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач порушив умови договору, у зв'язку з чим станом на 31.05.2019 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 820398,56 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 16513,78 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 799298,49 грн., пеня та комісії у розмірі 4586,29 грн. При цьому позивач вказує, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Тому позивач просив стягнути частину вказаної вище заборгованості у розмірі 120645,68 грн., а саме заборгованість за тілом кредиту - 16513,78 грн. та заборгованість по процентам за користування кредитом з 17.06.2012 року по 30.01.2017 року в сумі 104131,90 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення їм судових повісток (а.с. 181-183).
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення, виходячи з наступного.
Встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви ОСОБА_1 від 17.06.2012 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за змістом якої відповідач виявляє бажання оформити на своє ім'я платіжну банківську карту (а.с. 8).
Зазначена вище анкета-заявка не містить відомостей про розмір тіла кредиту (кредитного ліміту), строк дії кредитного договору, відсутня також інформація про розмір процентів за користування кредитом, комісії, неустойки (пені).
Долучені до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджені наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначено права та обов'язки сторін договору надання банківських послуг, - відповідачем не підписані (а.с. 9-32).
Зазначена вище анкета-заява містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем.
На підтвердження свого позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором №б/н від 17.06.2012 року, згідно якого станом на 31.05.2019 року банком нарахована заборгованість, зокрема, 16513,78 грн. - заборгованість за кредитом та 104131,90 грн. заборгованості по процентам за період з 17.06.2012 року по 30.01.2017 року, що всього становить 120645,68 грн. (а.с. 5-7).
За положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 17.06.2012 року розмір процентів за користування кредитом не зазначений (а. с. 8).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17.06.2012 року, посилався на Витяг з Умови та Правила надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, як невід'ємну частину кредитного договору.
Витягом з Умови та Правила надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256,що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (17.06.2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (01.07.2019 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).
Суд зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, які містяться у матеріалах справи, не визнається відповідачем та не містить його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17 червня 2012 року, шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитом, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 17.06.2012 року, оскільки Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до п. 22 ч. 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19.
Матеріали справи не містять доказів визнання ОСОБА_1 , зокрема, факту погодження між сторонами розміру та порядку нарахування відсотків у будь-якому розмірі.
Необхідно також зауважити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 17.06.2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Виходячи з викладеного, встановивши отримання відповідачем тіла кредиту в сумі 16513,78 грн., що також підтверджується випискою з особового рахунку (а.с.75-80) та не спростовано відповідачем, - колегія приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку тіла кредиту в розмірі 16513,78 грн.
Долучені до матеріалів справи довідка банку про видачу відповідачу восьми банківських карток та довідка про зміну кредитного ліміту - не відповідають вимогам ст.ст. 77-80 ЦПК України, оскільки не містять реєстраційного номеру, дати оформлення довідки, підпису, найменування посади та прізвища особи, що видала вказані довідки (а.с. 121).
Клопотань про надання доказів чи про витребування відповідних доказів судом - учасниками справи не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи, протоколом судового засідання суду апеляційної інстанції.
Колегія звертає увагу, що згідно змісту відзиву на позовну заяву, відповідач визнала факт отримання у АТ КБ "ПриватБанк" кредитної картки, зазначивши також, що останній платіж на погашення заборгованості здійснила більше трьох років тому (а.с. 55-58). Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.
Разом з тим, відповідач, відповідно до її відзиву на позовну заяву, повністю не визнає пред'явлені позовні вимоги та заперечує проти задоволення позову, виклавши заяву про застосування позовної давності (а.с. 55-58).
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено п.1 ч.2 ст.258 ЦК України відносно неустойки.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як було встановлено вище, укладений між сторонами кредитний договір від 17.06.2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Також сторони не погоджували у письмовому вигляді, зокрема, порядок погашення кредитної заборгованості щомісячними платежами, розміру щомісячного платежу у фіксованій сумі або процентному співвідношенні, Графіку погашення кредиту, тощо.
Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріали справи також не містять доказів пред'явлення позивачем відповідачу письмової вимоги до пред'явлення 01.07.2019 року даного позову до суду.
Отже, встановивши, що кредитний договір від 17.06.2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним); приймаючи до уваги, що погашення заборгованості щомісячними платежами також не погоджено; докази пред'явлення письмової вимоги до позичальника щодо погашення боргу (до подання даного позову) у справі відсутні, - колегія приходить до висновку, що загальна позовна давність щодо вимог про стягнення тіла кредиту АТ КБ «ПриватБанк» не пропущена.
Факт здійснення відповідачем останнього платежу 27.03.2014 року на суму 600,00 грн. (а.с.6, 77) не є підставою для початку перебігу строків позовної давності щодо стягнення тіла кредиту, адже, як зазначалось раніше, кредитний договір від 17.06.2012 року не містить строку повернення кредиту (користування ним) чи порядку погашення заборгованості щомісячними платежами.
Тому оскаржуване рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
За положеннями частин 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» також підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору при подачі позовної заяви та апеляційної скарги, пропорційно задоволеним позовним вимогам (13,69%) в розмірі 657,46 грн. ((1921,00 грн. + 2881,50 грн.) х 13,69%).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, колегія приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) за кредитним договором від 17.06.2012 року тіло кредиту в сумі 16513 (шістнадцять тисяч п'ятсот тринадцять) грн. 78 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в сумі 657 (шістсот п'ятдесят сім) грн. 46 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий
Судді