Справа № 727/515/21
Провадження № 2/727/651/21
12 травня 2021 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
Головуючого-судді: Одовічен Я.В.
За участю секретаря: Семенишина І.Д.
позивача: ОСОБА_1
представника позивача Куцак О.М.
відповідача: ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів на утримання дітей, -
Позивач звернулася до суду з вказаною вище позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів на утримання дітей.
Посилалася на те, що 26.02.2015 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб. Від спільного життя у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сімейне життя у них не склалось, вони з відповідачем втратили почуття любові та поваги один до одного. Сторони разом не проживають однією сім'єю та не ведуть спільного господарства. З 02.12.2020 року вона та діти проживають окремо в орендованій квартирі. Вважає, що інтересам їх малолітніх дітей відповідатиме проживання разом із нею, їх матір'ю. Нею подано заяву до Служби у справах дітей про визначення місця проживання дітей. Вона не створює жодних перешкод для спілкування їх дітей як з відповідачем, так і з його батьками та родичами.
Відповідач не має постійного місця роботи, тому вважає, що аліменти мають бути визначені у твердій грошовій сумі. У добровільному порядку спір між ними врегульовано не було, оскільки відповідач відмовився від укладення письмової угоди щодо визначення місця проживання дітей та добровільного визначення розміру аліментів.
Просила розірвати шлюб, визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_6 разом із матір'ю та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі у розмірі по 4000 грн. 00 коп. щомісячно на кожну дитину до досягнення дітьми повноліття.
Також просила стягнути з відповідача понесені судові витрати, включаючи витрати на правову допомогу.
Ухвалою суду від 28.01.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідачем було подано відзив на позов, в якому останній позовні вимоги визнав частково. Зазначив, що не заперечує проти розірвання шлюбу та стягнення з нього аліментів на утримання дітей у твердій грошовій сумі у розмірі по 2000 гривень щомісячно на кожну дитину.
Вказував на те, що між ними немає спору про місце проживання дітей, оскільки питання їх виховання та утримання вирішується ними спільно. У задоволенні позовних вимог у частині визначення місця проживання дітей просив відмовити.
01.04.2021 року судом витребувано від Служби у справах дітей Чернівецької міської ради письмовий висновок щодо розв'язання спору у справі про визначення місця проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 16 квітня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач у судовому засіданні позов підтримала та підтвердила, викладені в ньому обставини. Пояснила суду, що примирення між ними неможливе, їх шлюб розпався. Між ними є спір про місце проживання дітей, оскільки відповідач на момент припинення шлюбних відносин бажав, щоб старша донька залишилась проживати разом із ним. Окрім того, батьки чоловіка погрожували їй, вимагали, щоб вона відмовилась від стягнення аліментів на дітей. На утримання дітей вона в середньому щомісячно витрачає біля 8000 гривень. Просила позов задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково. Не заперечував проти розірвання шлюбу. Вимоги про стягнення аліментів також визнав частково, не заперечував проти стягнення з нього по 2000 гривень аліментів щомісячно на кожну дитину. Зазначив, що він є приватним підприємцем, однак доходів не отримує, стан його здоров'я задовільний, інших утриманців не має. Вказував, що він завжди піклувався дітьми. Саме позивач прийняла раптове рішення про розірвання шлюбу, забрала дітей та почала проживати за іншою адресою. На даний час він спілкується з позивачкою та дітьми, приймає участь у вихованні та утриманні дітей. Між ними спору про місце проживання дітей не існує, оскільки питання в їх вихованні та утриманні вирішуються в добровільному порядку. Підтвердив, що дійсно бажав, щоб їх старша донька проживала разом із ним. Вважає, що позовна вимога позивача про визначення місця проживання дітей є передчасною.
Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив обставини, викладені у поданому до суду відзиві. У задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання дітей просив відмовити.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Чернівецької міської ради у поданій до суду заяві просив розглянути справи у його відсутності.
Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що між сторонами 26 лютого 2015 року було зареєстровано шлюб, прізвище після укладення шлюбу в дружини « ОСОБА_7 » що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.7).
Від шлюбу у сторін є двоє малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.8-9).
Відповідно до договору оренди житлового приміщення від 02.12.2020 року ОСОБА_1 орендує квартиру в АДРЕСА_1 .(а.с.10).
27.01.2021 ОСОБА_1 подано заяву до Служби у справах дітей про визначення місця проживання дітей (а.с.21-22).
Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Аналогічні положення містяться у частині 1 статті 24 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Положеннями частин 3 та 4 Сімейного кодексу України визначено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Отже, одним із принципів побудови сімейних та шлюбних відносин є принцип вільної згоди та добровільності їх існування. Шлюбні відносини тривають доти, доки існує бажання подружжя і надалі виконувати сімейні функції і надалі реалізовувати завдання сім'ї. Кожен з подружжя у будь-який час за наявності підстав, які унеможливлюють подальше шлюбне життя, має право висловити своє бажання розірвати шлюбні відносини. Реалізація цього права, яким наділений кожен з подружжя, повинна відбуватися з чіткім дотриманням матеріальних та процесуальних норм, для запобігання порушення інтересів іншого з подружжя або прав та інтересів дітей.
Згідно з частиною 2 статті 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Частиною 3 статті 105 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Як було встановлено судом, сторони з грудня 2021 року не підтримують шлюбних стосунків, в них окремий бюджет, спільне господарство ними не ведеться. Спірних питань про розподіл майна немає, а тому суд дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе і суперечить інтересам сторін.
Враховуючи зазначені вище вимоги закону, суд вважає, що шлюб між сторонами необхідно розірвати.
Щодо заявлених позовних вимог про визначення місця проживання дітей суд зазначає наступне:
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, детально врегульовані Сімейним кодексом України та спеціальними законодавчими актами.
За змістом положень статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Статтею 29 Цивільного кодексу України регламентовано, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У частині першій статті 161 СК України зазначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Аналізуючи положення частини першої статті 161 СК України, суд зауважує, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Частинами 5, 6 ст. 19 СК України регламентовано, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
На виконання зазначених положень Закону, ухвалою суду від 01.04.2021 року було витребувано від Органу опіки та піклування висновок щодо розв'язання спору у справі.
На виконання ухвали суду Органом опіки та піклування було надано суду Висновок від 27.04.2021 року про доцільність визначення місця проживання дітей.
Згідно вказаного висновку, працівники Служби проводили співбесіди з батьками, відвідували родину за місцем проживання. Встановлено, що мати дітей ОСОБА_1 проживає разом із дітьми в орендованій квартирі АДРЕСА_2 та належним чином виконує батьківські обов'язки. За вказаним місцем проживання створені належні умови проживання, є місце для сну та відпочинку, створені комфортні умови для нормального фізичного та духовного розвитку. Діти доглянуті, є вихованками ДНЗ №38 комбінованого типу м.Чернівці. За період відвідування дітей дошкільного закладу обоє з батьків цікавляться дітьми, здійснюють оплату (а.с.99-102).
Розглянувши дане питання, уповноваженим органом було прийнято рішення щодо визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без зазначення позиції з окресленого питання в зв'язку з тим, що відсутній спір між матір'ю та батьком, діти фактично проживаю із матір'ю.
За змістом ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Даючи оцінку аргументам відповідача та його представника щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визначення місця проживання дітей разом із матір'ю, суд вважає їх необґрунтованими та відхиляє з огляду на таке.
Як було встановлено судом та підтверджено сторонами у судовому засіданні, ОСОБА_3 відмовився від укладення із позивачкою нотаріально-посвідченого договору про визначення місця проживання малолітніх доньок разом із матір'ю.
Окрім того, відповідач пояснив суду, що дійсно після фактичного припинення шлюбних відносин у грудні 2020 року бажав, що старша донька ОСОБА_8 залишилася проживати разом із ним, про що повідомив позивача.
Також суд враховує, що відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні категорично заперечував проти визначення місця проживання малолітніх дітей разом із матір'ю ОСОБА_1 та позовні вимоги в цій частині не визнав.
Наведені обставини безумовно підтверджують факт наявності спору між батьками щодо місця проживання дітей.
З огляду на наведене, суд не погоджується із висновком Органу опіки та піклування від 27.04.2020 року та не приймає його до уваги.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Так, на виконання зазначених вимог Закону, судом було встановлено, що мати ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності та отримує значні доходи (а.с.107).
Позивачу орендує квартиру АДРЕСА_2 , тобто остання забезпечена житлом, умови проживання в якому задовільні (а.с.10).
Як вбачається з довідки №1-10/02 від 12.02.2021 року Дошкільного навчального закладу №38 доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 дійсно є вихованками навчального закладу. З кінця вересня 2020 року ОСОБА_5 приводила та забирала мати. З жовтня 2020 року по грудень 2020 року приводив та забирав дітей батько, інколи бабуся. У цей період мати ОСОБА_9 цікавилася життям своїх дітей у садочку, спілкуючись із вихователями у телефонному режимі. Оплату за відвідування дітей в закладі здійснюють обоє батьків (а.с.51-52).
Мати дітей ОСОБА_1 на обліку в Чернівецькій обласній психіатричній лікарні та Чернівецькому обласному наркологічному диспансері не перебуває, що підтверджується сертифікатами про проходження оглядів (а.с.61-61).
Окрім того, суду було надано висновок за результатами психологічної діагностики родини ОСОБА_1 від 01.02.2021 року. За результатами проведеного психологом дослідження ОСОБА_5 встановлено, що найбільш психологічно значимими членом сім'ї дитина вважає маму, зокрема у складних ситуація схильна опиратися на підтримку та допомогу матері та виявляє бажання жити разом із нею. Ставлення до батька конфліктне: з одного боку характеризується емоційною прив'язаністю, з іншого - почуттям образи. Таким чином, сімейна система сприймається дитиною як нестійка, що в свою чергу несприятливо впливає на її емоційний стан. Основною потребою є потреба в підтримці та емоційному комфорті. Визначення прихильності до батьків молодшої доньки ОСОБА_6 , враховуючи вікові особливості (1 рік 9 місяців) наразі неможливе (а.с.63-64). Перевіривши та з'ясувавши всі необхідні обставини справи, оцінивши всі наявні докази по справі, досліджені в ході судового розгляду в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей за її місцем проживання є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дітей суд зазначає наступне:
Малолітні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають разом із позивачем.
Відповідач ОСОБА_3 записаний як батько в свідоцтві про народження дітей, запис про батьківство не оспорював.
Таким чином, між сторонами виникли сімейні правовідносини, які детально врегульовані Сімейним кодексом України.
У відповідності до ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Положеннями ст.181 Кодексу визначено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
З урахуванням наведеного суд вважає, що в даному випадку аліменти повинні бути визначені у твердій грошовій сумі.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Згідно ст. 184 Сімейного кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст.182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Із досліджених матеріалів справи видно, що відповідач офіційно не працює, його дохід носить мінливий, не регулярний характер.
Як вбачається з довідки Головного управління ДПС у Чернівецькій області, громадянин ОСОБА_3 перебуває на податковому обліку як фізична особа підприємець з 09.12.2020 року. Згідно поданої декларації про майновий стан і доходи за 2020 рік доходи відсутні.
Зі слів відповідача стан його здоров'я задовільний, інших утриманців у нього не має.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2021 рік", прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років на місяць складає 1921 гривень.
Одночасно частиною другою статті 182 СК України в редакції від 08.07.2017 року встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що на даний час з урахуванням положень ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» становить 960 грн. 50 коп.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку платника аліментів.
Суд також враховує ту обставину, що відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, обов'язок по утриманню дитини є рівною мірою як для батька так і для матері і, відповідно до цієї норми, на позивачці також лежить обов'язок по утриманню дитини.
При цьому, суд враховує, що позивач є суб'єктом підприємницької діяльності та одержує значні доходи, одночасно здійснюючи догляд за малолітньою дитиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення нею трирічного віку.
Статтею 2 Конвенції Організація Об'єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 року, яка була підписана Україною 21 лютого 1990 р, та ратифікована Постановою Верховної Гади Української РСР від 27 лютого 1991 року № 7К9-Х1І «Про ратифікацію Конвенції про права дитини» передбачено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації, вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини.
У статті 3 Конвенції Організація Об'єднаних Націй визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, а держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.
Положеннями ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Аналогічні положення закріплені частиною першою ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», згідно якої батьки мають право та зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи матеріальний стан сторін, зважаючи на обов'язок обох батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття та на часткове визнання позову відповідачем в сумі по 2000 грн. на кожну дитину, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, стягнувши із відповідача аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітніх дітей у розмірі по 2200 гривень на кожну дитину щомісячно, оскільки саме такий розмір не ущемляє будь-чиїх прав та законних інтересів.
Щодо стягнення заявлених до стягнення понесених судових витрат у зв'язку одержанням правничої допомоги адвоката на користь ОСОБА_1 у розмірі 82500 гривень - суд зазначає таке.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано ордер адвоката Куцак О.М. та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, квитанцію про оплату послуг від 11.05.2021 року за правову допомогу в Шевченківському районному суді м.Чернівці в цивільній справі №727/651/21.
Згідно ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями ст.137 ЦПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану з справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).
Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
З урахуванням зазначеного, суд зауважує, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція, платіжне доручення або інший банківський документ).
Згідно ч.5, ч. 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак, у порушення наведених вимог Закону, позивачем та його представником не було надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не зазначено часу, витраченого на надання правової допомоги.
Тому суд вважає неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак, необґрунтованими вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 82500 гривень.
З урахуванням складності справи та кількості проведених судових засідань у справі, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3500 гривень. Саме такий розмір витрат на правничу допомогу, на думку суду, є обґрунтованим та співвмірним із послугами, що були надані.
Керуючись ст.ст. 180-183,184,191 Сімейного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 273, 280, 430 ЦПК України суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 26.02.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №288.
Копію рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану для проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем її проживання.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживаючого в АДРЕСА_3 , аліменти у твердій грошовій сумі на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючої в АДРЕСА_1 на утримання малолітньої дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі по 2200 гривень щомісячно, починаючи з 19.01.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживаючого в АДРЕСА_3 , аліменти у твердій грошовій сумі на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючої в АДРЕСА_1 на утримання малолітньої дитини: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі по 2200 гривень щомісячно, починаючи з 19.01.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3500 грн. 00 коп.,а також по сплаті судового збору у розмірі 1816 гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий - суддя Одовічен Я.В.