14 травня 2021 року
м. Київ
справа № 420/222/20
адміністративне провадження № К/9901/23740/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року (суддя Радчук А.А.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року (судді Лук'янчук О.В., Бітов А.І., Ступакова І.Г.) у справі № 420/222/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Головне управління ДМС в Одеській області, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 24 грудня 2017 року № 247 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення відносно ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він та його дружина є медичними працівниками, які змушені були покинути країну походження Афганістан унаслідок переслідування та погроз зі сторони представників талібану, які пов'язані з професійною діяльністю родини. На своє звернення до Головного управління ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач отримав повідомлення, що наказом відповідача від 24 грудня 2017 року № 247 йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначений наказ ОСОБА_1 вважає незаконним, посилаючись на те, що міграційним органом не враховано ситуацію в Афганістані, де продовжується внутрішній збройний конфлікт. Позивач стверджує, що він має об'єктивні побоювання за своє життя та здоров'я, а тому його заява не може вважатися очевидно необґрунтованою.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи означене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за результатами розгляду та проведеного аналізу матеріалів особової справи позивача неможливо визначити жодні обставини або конкретні елементи, які б могли вказувати на наявність обґрунтованих побоювань переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у випадку повернення на територію країни громадянської належності. Позивачем до заяви про надання статусу біженця не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих доказів про факти погроз, переслідування у країні походження, які б слугували причиною неможливості повернення до Афганістану позивач не надав, та обґрунтованих пояснень не навів. Крім того, позивач не зміг належним чином обґрунтувати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в контексті наявності в нього ознак, передбачених пунктами 1, 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Твердження позивача не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні.
З такими висновками Одеського окружного адміністративного суду погодився і суд апеляційної інстанції, зазначивши про те, що інформація по країні походження позивача сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
На рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судових рішень, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Зокрема, скаржник вказує на те, що справу в суді першої інстанції розглянуто неповноважним складом суду внаслідок об'єднання двох адміністративних справ в одне провадження.
Ухвалою від 05 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не є перешкодою для перегляду оскаржуваних судових рішень.
Ухвалою від 13 травня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 є громадянином Афганістану, уродженцем м.Мазарі-Шаріф, провінція Балх, за національністю таджик, віросповідання - мусульманин-суніт, рідна мова - дарі, сімейний стан - одружений на громадянці Афганістану ОСОБА_3 , з якою має трьох малолітніх дітей.
Позивач має вищу медичну освіту, яку здобув на території Афганістану у період 2014- 2019 років у приватному університеті «Туркістан».
З території Афганістану ОСОБА_1 вибув 20 серпня 2019 року авіарейсом Кабул (Афганістан) - Дубай (ОАЕ) - Москва (РФ) на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1, який (зі слів позивача) був зіпсований при перетині кордону України.
На території Російської Федерації ОСОБА_1 перебував більше трьох місяців. За міжнародним захистом не звертався.
28 листопада 2019 року позивач нелегально в'їхав на територію України (м. Харків).
19 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС в Одеській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду заяви Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області склало висновок від 24 грудня 2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом Головного управління ДМС в Одеській області від 24 грудня 2019 року № 247 було відмовлено ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
08 січня 2020 року ОСОБА_1 отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області за № 5/1-447 від 24 грудня 2020 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись із правомірністю наказу відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду про його скасування.
Нормативне регулювання, оцінка висновків судів та позиція за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, визначених статтею 341 КАС України, виходить з такого.
Судом апеляційної інстанції установлено, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду (суддя Єфіменко К.С.) від 13 березня 2020 року об'єднано в одне провадження адміністративні справи за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДМС в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу № 247 від 24 грудня 2019 року, зобов'язання прийняти рішення (справа № 420/221/20) та за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання прийняти рішення (справа №420/222/20), присвоївши їм загальний номер № 420/221/20. Витребувано через Відділ надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи Одеського окружного адміністративного суду справу № 420/222/20.
Зі змісту ухвали від 13 березня 2020 року слідує, що адміністративні справи № 420/221/20 та № 420/222/20 містять однорідні позовні вимоги до одного й того ж відповідача та подані до суду подружжям.
Ухвала набрала законної сили 13 березня 2020 року.
Приписами частини другої статті 172 КАС України (у редакції, чинній на час постановлення зазначеної ухвали) передбачено, що суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Згідно з частиною восьмою статті 172 КАС України, справи, що перебувають у провадженні адміністративного суду, в разі об'єднання їх в одне провадження, передаються на розгляд судді, який раніше за інших суддів відкрив провадження у справі.
Отже, справа № 420/222/20 за позовом ОСОБА_1 , рішення у якій наразі є предметом касаційного перегляду, підлягала передачі на розгляд судді Одеського окружного адміністративного суду Єфіменко К.С.
Однак як свідчать фактичні обставини справи, 16 березня 2020 року суддею Одеського окружного адміністративного суду Радчук А.А. справу № 420/222/20 було вирішено та розглянуто з ухваленням рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правова конструкція «суд, встановлений законом» є структурним елементом права на справедливий суд, закріпленого статтею 6 Конвенції, що передбачає дві умови відповідності цьому критерію: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
У справі «Лавентс проти Латвії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, «суд» має завжди бути «встановленим законом». Це формулювання засвідчує принцип верховенства права, притаманний усій системі Конвенції та її протоколів. Адже правовий орган, що не є встановленим відповідно до законодавства, завжди буде позбавлений леґітимності, яка вимагається в демократичному суспільстві для вирішення справ приватних осіб. Вислів «встановлений законом» стосується не лише законності самого існування суду, а й складу суддів при розгляді кожної справи (рішення ЄСПЛ у справах «Булут проти Австрії» («Bulut v. Austria» від 22 лютого 1996 року, заява 1996-11, с. 359, п. 29), та «Бускаріні проти Сан-Марино» («Buskarini v San Marino» від 4 травня 2000 року, заява № 31657/96).
Отже, ураховуючи практику ЄСПЛ, суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної, суб'єктної та територіальної юрисдикції та у складі, визначеному законом.
Ураховуючи норми КАС України і практику ЄСПЛ, є підстави стверджувати, що позов ОСОБА_1 розглянуто неповноважним складом суду, що тягне за собою безумовне скасування оскаржуваних судових рішень.
При цьому термін «неповноважний склад суду» не може сприйматися лише як наявність повноважень суддів щодо здійснення ними своїх професійних обов'язків. Повноваження складу суду належить сприймати і як компетентність у розумінні наявності повноважень на розгляд справ у суді відповідно до предмета спору, вирішення справ судом певної інстанції та судом, який має повноваження на розгляд справ у межах, визначених КАС України, що забезпечує право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судочинство, яке здійснюється з порушенням цих правил, за наявності сумнівів в безсторонності і неупередженості суду, не може вважатися правосуддям, а прийняті з допущенням таких порушень судові рішення не можуть залишатися в силі через їх незаконність.
Також колегія суддів ураховує, що доводи скаржника про розгляд справи неповноважним складом суду містяться і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до частини третьої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, зокрема якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.
Натомість постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін, що суперечить вищенаведеним нормам процесуального закону.
Судова колегія не може погодитися із твердженнями суду апеляційної інстанції про те, що станом на дату постановлення судового рішення по справі №420/222/20 суд першої інстанції не був обізнаний про об'єднання справи з іншою адміністративною справою, а також не мав можливості про це дізнатися з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, адже необізнаність суду про наявність ухвали про об'єднання позовних заяв не є підставою уважати законним рішення, прийняте неповноважним складом суду.
Тобто, фактично визначаючи допущення судом першої інстанції грубого порушення норм процесуального права, що тягне за собою обов'язкове скасування судового рішення, апеляційний суд зазначену помилку не виправив.
Відтак, оскільки доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи, колегія суддів уважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції
При цьому враховуючи, що наведені вище обставини є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегією суддів не надається оцінка іншим доводам касаційної скарги, а також не перевіряється правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень.
За змістом пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.
Під час нового розгляду цієї справи суду першої інстанції необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові, забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного і повного дослідження та вивчення всіх обставин справи, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі № 420/222/20 - скасувати.
3. Справу № 420/222/20 направити на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк