88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
01.05.2021 м. Ужгород Справа № 907/147/21
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №907/147/21
за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Самвер», м. Перечин до товариства з обмеженою відповідальністю «Вуд-Маркет», м. Ужгород про стягнення суми 128 469,77 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 128 469,77 грн. в т. ч. суму основної заборгованості в розмірі 100 000,00 гривень, 3% річних у розмірі 10 630,15 гривні та інфляційні втрати у розмірі 17 839,62 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено зобов'язання з оплати за поставку пиловника дуба у кількості 23,6 м3 на підставі видаткової накладної №304 від 21.11.2018 року ( що призвело до звернення позивача до господарського суду із вимогами про стягнення з відповідача суми 128 469,77грн.)
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на наведене, оскільки справа №907/147/21, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, будь-яких клопотань щодо розгляду спору з повідомленням (викликом) сторін подано не було, у зв'язку з чим, враховуючи також, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22.03.2021 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та, встановлено сторонам строк для подання відповіді на відзив (позивачем) та заперечень (відповідачем) (якщо такі будуть подані) не пізніше 01.05.2021.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Ухвала суду від 22.03.2021 була надіслана відповідачу рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вулиця Залізнична, будинок 11 та як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, отримана відповідачем 27.03.2021.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався. У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву позивача.
Згідно ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїми правами на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Самвер» (далі по тексту - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуд-Маркет» (далі по тексту - відповідач) було досягнуто усної домовленості щодо поставки позивачем на користь відповідача пиловника дуба (далі по тексту - товар) у кількості 23,6 мз.
На виконання домовленості 21 листопада 2018 року позивачем було передано, а відповідачем було прийнято у власність товар, загальна вартість якого складає 191 160,00 гривень, що підтверджується видатковою накладною № 304 від 21.11.2018 р.
Факт наявності господарської операції та поставки відповідачеві товару (пиловника дуба) також підтверджується товарно-транспортною накладною № 304 від 21.11.2018 р., на якій відповідачем проставлено відмітку про прийняття товару та наступною частковою оплатою в розмірі 91 160,00 грн. відповідачем вартості придбаного у позивача товару.
За доводами позивача, що підтверджуються матеріалами справи Відповідач не виконав зобов'язання згідно умов Договору, а саме не здійснив повну оплату товару.
Так, 04.04.2019 р. відповідачем було здійснено часткову оплату отриманого товару у сумі 31 160,00 гривень.
Позивач стверджує, що з метою досудового регулювання спору, 13.07.2020 р. позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 83. Як наслідок, 17.07.2020 р. відповідачем було здійснено часткову оплату у розмірі 10 000,00 грн. 07.08.2020 р. ТОВ «Самвер» повторно звернулося до ТОВ «Вуд-Маркет» з вимогою про погашення заборгованості з оплати отриманого товару претензія № 106. 21.08.2020 р. відповідач здійснив часткову оплату в розмірі 10 000,00 грн. 09.09.2020 р. позивач надіслав на адресу відповідача чергову претензію № 117. Відповідно 24.09.2020 р. було здійснено оплату в сумі 10 000,00 грн. та додатково 29.10.2020 р. було здійснено оплату в сумі 10 000,00 грн. 04.11.2020 р. було направлено відповідачу претензію № 144 з вимогою про оплату суми заборгованості у розмірі 120 000,00 грн. 01.12.2020 р. відповідачем було частково сплачено суму у розмірі 10 000,00 грн. Чергову претензію було надіслано 08.12.2020 р. 30.12.2020 р. ТОВ «Вуд-Маркет» проведено чергову оплату суми у розмірі 10 000,00 грн.
15.01.2021 р. на адресу відповідача направлено претензію № 15 з вимогою про оплату непогашеної заборгованості у розмірі 100 000,00 грн. Однак, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало приводом звернення до суду з метою стягнення заборгованості та штрафних санкцій.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (стаття 181 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 Господарського Кодексу України.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару
Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за поставлений позивачем товар згідно видаткової накладної № 304 від 21 листопада 2018 р. внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУД-МАРКЕТ» м.Ужгород виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 100 000,00 грн., яка станом на день розгляду даної справи є непогашеною, відповідачем у встановленому законом порядку не спростована та не заперечена.
Первинні документи, які складені на виконання умов договору та підтверджують факт поставки товару покупцеві мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88), Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила № 363).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на момент складання спірних первинних документів) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Згідно із п. 2.4, 2.5 Положення № 88 (у редакції, чинній на момент складення спірних первинних документів) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Дослідивши надану позивачем видаткову накладну № 304 від 21 листопада 2018 р. суд встановив, що ця видаткова накладна не містять даних (П.І.Б.), посади особи, однак така скріплена печаткою підприємства.
У постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 Верховний Суд, відправляючи справу на новий розгляд, вказав на передчасність відхилення судом апеляційної інстанції, як неналежних доказів, видаткових накладних без зазначення посади та прізвища осіб, відповідальних за прийняття товару, зазначивши, що у постанові від 20.12.2018 у справі №910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.
Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання може мати печатки. Для виготовлення печаток одержання будь-яких документів дозвільного характеру не передбачається.
Згідно з пунктами 65, 68, 72, 73 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.1998 № 1893 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) особи, що персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Печатки і штампи повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах. Бланки дозволяється зберігати у шафах, що надійно замикаються та опечатуються. Печатки і штампи, виготовлені з дозволу органів МВС, здаються для знищення цим органам за місцезнаходженням організацій.
У разі втрати печаток і штампів керівники організацій зобов'язані негайно повідомити про це органи МВС та вжити заходів для їх розшуку.
Матеріали справи не містять доказів звернення Відповідача до правоохоронних органів із заявою про втрату або викрадення печатки підприємства.
Враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів втрати печатки або викрадення чи протиправності використання печатки іншими особами, суд доходить висновку про те, що відбиток печатки на накладній № 304 від 21 листопада 2018 року, нанесений печаткою товариства з обмеженою відповідальністю «Вуд-Маркет», м. Ужгород.
Для додаткового підтвердження здійснення поставки, позивачем надано товарно-транспортну накладну №304 від 21.11.2018 яка також не містять даних (П.І.Б.), посади особи, однак така скріплена підписом та печаткою підприємства.
У відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та поряд ку укладення даного виду договорів.
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України
Видаткова накладна, підписана покупцем, яка є первинним бухгалтерським документом у розумінні 3У «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунку за отриманий товар, у строки, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, а тому сам факт прийняття товару породжує обов'язок його оплати покупцем, незважаючи на те, чи мала місце поставка за договором.
Таким чином, з огляду на те, що у видатковій накладній строк на оплату товару не встановлений, то строк виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару сплив після отримання вказаного товару та підписання видаткової накладної. Отже, відповідач не виконав взяті зобов'язання щодо оплати товару після його прийняття, чим порушено права та законні інтереси позивача щодо своєчасної оплати за поставлений товар.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Станом на день розгляду даної справи у відповідача рахується заборгованість у вищезазначеному розмірі. Вказана сума боргу є непогашена, відповідачем у встановленому законом порядку не спростована та не заперечена.
З огляду на те, що матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості у Відповідача та ним не надано суду жодних доказів у спростування цієї заборгованості перед Позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача в частині стягнення вартості неоплаченого товару в сумі 100 000,00 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Таким чином, Відповідач по справі повинен сплатити на користь Позивача заборгованість в розмірі 100 000,00 грн.
Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки. Порушення відповідачем свого зобов'язання, в частині проведення повної оплати за поставлений товар, надає позивачеві право на нарахування відповідачеві відсотків річних та штрафних санкцій, передбачених законодавством.
З посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України та з огляду на прострочення відповідачем строку оплати за товар, позивачем, заявлено також позовні вимоги про стягнення суми 10 630,15 грн. 3% річних та суми 17 839,62 грн. втрат від інфляції.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на наведене суд, здійснивши перевірку заявлених до стягнення сум 10 630,15 грн. 3% річних та 17 839,62 грн. втрат від інфляції дійшов висновку, що такі підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Самвер», м. Перечин до товариства з обмеженою відповідальністю «Вуд-Маркет», м. Ужгород про стягнення суми 128 469,77 грн. підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 180, 191, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУД-МАРКЕТ» (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вулиця Залізнична, будинок 11, код ЄДРПОУ 37082439) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Самвер» (89200, Закарпатська обл., Перечинський р-н, місто Перечин, вулиця Михайла Кулі, будинок 1А, код ЄДРПОУ 20466663) суму 128 469,77 грн. (сто двадцять вісім тисяч чотириста шістдесят дев'ять гривень 77 коп.) в т. ч. 100 000,00 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару, 10 630,15 грн. 3% річних, 17 839,62 втрат від інфляції, а також суму 2 270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 14.05.2021.
Суддя О.Ф. Ремецькі