ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 квітня 2021 року справа №640/23287/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Арсірія Р.О. та Огурцова О.П., за участю секретаря Проценко Р.А. та представників:
позивача 1: Косьміна Д.В.;
позивача 2: не з'явились;
відповідача: Пуленця А.С.;
третьої особи 1: Суховій О.В.;
третьої особи 2: Кондрашової А.О.;
третьої особи 3: Пуленця А.С.;
третьої особи 4: не з'явились
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАТХОРТ» (далі по тексту - позивач 1, ТОВ «ХАТХОРТ»)
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРНУМ КОНТРАКТ» (далі по тексту - позивач 2, ТОВ «ВЕРНУМ КОНТРАКТ»)
до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач);
треті особи 1. Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі по тексту - третя особа 1);
2. Антимонопольний комітет України (далі по тексту - третя особа 2);
3. Міністерство юстиції України (далі по тексту - третя особа 3);
4. Національне агентство з питань запобігання корупції (далі по тексту - третя особа 4)
про 1) визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення оприлюднення у встановлений законом спосіб проекту акта - постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів» від 09 вересня 2020 року №840, з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також з метою відкритого обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю;
2) визнання протиправною та нечинною постанови «Про реалізацію експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів» від 09 вересня 2020 року №840;
3) визнання протиправним та нечинним Порядку реалізації експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2020 року №840
На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28 квітня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).
Позивач 1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, у зв'язку із протиправною бездіяльністю відповідача щодо нездійснення оприлюднення у встановлений законом спосіб проекту акта - постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів» від 09 вересня 2020 року №840, з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також з метою відкритого обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю, та вважаючи протиправною постанову «Про реалізацію експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів» від 09 вересня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач 1 зазначає, що Кабінет Міністрів України, приймаючи оскаржувану постанову, яка є регуляторним актом, повинен був вжити заходів щодо забезпечення оприлюднення шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації проекту регуляторного акта, з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також з метою відкритого обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю. Проте, такі дії вчинені не були, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача під час прийняття регуляторного акта, що порушенням статті 19 Конституції України, частини четвертої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та статей 5, 6, 9, 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
На думку позивача 1, відповідач у постанові «Про реалізацію експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів» від 09 вересня 2020 року №840 фактично покладає на одну особу дистриб'юторські функції у межах всього ринку тютюнових виробів України, чим усуває будь-яку реальну можливість конкуренції у зазначеному сегменті ринку. Така діяльність відповідача прямо суперечить вимогам Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки являє собою не що інше, як антиконкуренті дії органу влади.
Оскаржувана постанова передбачає, що відповідний Порядок є підставою для укладення з Національним оператором угод про надання відповідних послуг. Це положення призводить до того, що решта учасників ринку будуть вимішені укладати угоди про надання послуг з легалізованим монополістом - Національним оператором. Прийняття оскаржуваної постанови є явною дискримінацією суб'єктів господарювання, які провадять свою діяльність на ринку тютюнових виробів, а тому Кабінет Міністрів України явно вийшов за межі наданих йому повноважень.
Крім того, позивач 1 вказує на порушення відповідачем порядку прийняття оскаржуваної постанови, зокрема на не погодження проекту постанови із Антимонопольним комітетом України.
Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду, позивач 1 зазначає, що одним із основних видів діяльності ТОВ «ХАТХОРТ» є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, та отримало ліцензію на право оптової торгівлі тютюновими виробами на період з 17 липня 220 року по 17 липня 2025 року. Таким чином, позивач 1 вважає, що він є суб'єктом ринку тютюнових виробів, який здійснює оптову та роздрібну торгівлю тютюновими виробами.
Крім того, позивач 1 вважає, що оскаржувана постанова порушує його права та законні інтереси та завдає суттєвої майнової шкоди.
Ухвалою від 07 жовтня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження в адміністративній справі №640/23287/20 та призначив підготовче засідання.
Ухвалою від 01 лютого 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва об'єднав в одне провадження позовні вимоги в адміністративних справах №640/23287/20 за позовом ТОВ «ХАТХОРТ» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності, скасування постанови №840 від 09 вересня 2020 року та №640/31206/20 за позовом ТОВ «ВЕРНУМ КОНТРАКТ» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України №840 від 09 вересня 2020 року та присвоїв об'єднаній справі номер №640/23287/20.
Позивач 2 звернувся до суду вважаючи протиправними постанову Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів» від 09 вересня 2020 року №840 та Порядок реалізації експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2020 року №840.
Обґрунтування позовних вимог позивача 2 здебільшого збігаються із мотивами позовної заяви позивача 1. Серед іншого позивач 2 зазначає, що Кабінет Міністрів України перевищив свої повноваження, оскільки оскаржувані постанова та порядок всупереч Закону України «Про державне регулювання виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» передбачають створення додаткового посередника (національного оператора) між виробниками тютюнових виробів та оптовими торгівцями тютюновими виробами.
Позивач 2 також вказує про порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції та про держану регуляторну політику в частині прийняття регуляторного акта, про відсутність антикорупційної експертизи проекту спірної постанови та про порушення Регламенту при прийнятті оскаржуваної постанови.
Своє право на звернення до суду із відповідним позовом позивач 2 мотивує тим, що ТОВ «ВЕРНУМ КОНТРАКТ» є суб'єктом правовідносин, у яких застосовується спірна постанова оскільки внаслідок її прийняття позивач 2 не може здійснювати свою діяльність щодо безпосереднього придбання тютюнових виробів у виробників, їх транспортування власним транспортом або транспортом виробника та подальшого постачання в торгові точки без одночасного придбання нав'язуваних цією постановою інформаційно-логістичних послуг з боку національного оператора на ринку тютюнових виробів. Крім того, згідно з умовами укладеного позивачем 2 договору оптового постачання тютюнових виробів позивач 2 зобов'язався поставити і передати у власність покупцю товар на умовах та в порядку, визначених цим договором.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог, у зв'язку із таким: введений оскаржуваною постановою проект розрахований на 1 рік, носить рекомендаційний характер та надає добровільне право учасникам ринку долучитися до пілотного проекту; участь у пілотному проекті є добровільною та не створює для осіб, які не беруть у ньому участь жодних наслідків. Відповідач зазначає, що оскаржуваний акт спрямований на створення нормативних передумов для виконання зобов'язань України відповідно до Угод про Асоціацію, удосконалення підходів до взаємодії між суб'єктами ринку тютюнових виробів та створення системи відслідковування тютюнових виробів за рахунок визначення суб'єкта, який може виконувати логістично-інформаційну функцію.
Відповідач наголошує, що оскаржувана постанова є пілотними проектом, тому не встановлює тривалих правовідносин та не створює зобов'язань, які є обов'язковими для виконання невизначеним колом осіб і не носить дискримінаційний характер.
Третя особа 1 у письмовому поясненні заперечила проти позовних вимог, підтримавши мотиви відзиву.
Третя особа 2 у письмовому поясненні зазначила, що Антимонопольний комітет України не залучався до розроблення та запровадження спірного Порядку та відсутність його погодження, однак, своєї позиції щодо позовних вимог не висловила.
Треті особи 3 та 4 письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надали.
У судовому засіданні 28 квітня 2021 року представник позивача 1 підтримав позовні вимоги, представники відповідача та третіх осіб 1-3 проти позову заперечили; представники позивача 2 та третьої особи 4 до суду не прибули.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Частина друга статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.
Враховуючи викладене, в контексті спірних правовідносин право на захист виникає за умови доведення факту застосування до позивачів норм оскаржуваного акта, та/або того, що позивачі є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Суд встановив, що відповідно до пунктів постанови «Про реалізацію експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів» від 09 вересня 2020 року №840 (далі по тексту - Постанова №840) Кабінет Міністрів України постановив:
погодитися з пропозицією Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства щодо реалізації на території України до 31 грудня 2021 року експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів»;
затвердити Порядок реалізації експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів».
Згідно з пунктом 1 Порядку реалізації експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів» (далі по тексту - Порядок) цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів» та встановлює:
1) критерії для визначення суб'єкта господарювання, який може здійснювати функції національного оператора на ринку тютюнових виробів України (далі - національний оператор);
2) функції національного оператора;
3) рекомендації щодо взаємодії з національним оператором.
У пункті 4 Порядку зазначено, що національний оператор забезпечує виконання логістично-інформаційної функції під час постачання тютюнових виробів, забезпечує розгортання системи контролю з урахуванням положень та принципів, викладених у Директиві Європейського Парламенту і Ради ЄС №2001/37/ЄС від 5 червня 2001 р. про зближення нормативних, регламентарних і адміністративних положень держав - членів ЄС відносно виробництва, презентації на ринку та продажу тютюнових виробів та Директиві Європейського Парламенту і Ради ЄС №2014/40/ЄС від 3 квітня 2014 р. про наближення законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень держав-членів щодо виробництва, представлення та продажу тютюнових виробів і супутніх продуктів та про скасування Директиви 2001/37/ЄС. Національний оператор забезпечує безперебійний обмін інформацією про обіг тютюнових виробів із Мінфіном, Мінекономіки і ДПС.
Відповідно до пунктів 6, 7 Порядку передбачено, що цей Порядок є підставою для визначення виробниками та імпортерами тютюнових виробів національного оператора та укладення з ним угод про надання відповідних послуг.
Протягом сорока п'яти робочих днів з дня набрання чинності постановою, зазначеною у пункті 3 цього Порядку, виробники та імпортери тютюнових виробів можуть визначати національного оператора з метою укладення в подальшому з ним угод про надання відповідних послуг.
Наведене свідчить, що оскаржувана Постанова запровадила тимчасово до 31 грудня 2021 року експериментальний проект «Національний оператор на ринку тютюнових виробів» та визначає: 1) критерії для визначення суб'єкта господарювання, який може здійснювати функції національного оператора; 2) функції національного оператора; 3) рекомендації щодо взаємодії з національним оператором.
При цьому оскаржувана Постанова передбачає добровільну участь виробників та імпортерів тютюнових виробів у визначенні національного оператора та в укладанні з ним угод про надання послуг.
Таким чином, колегія суддів робить висновок, що дія оскаржуваних Постанови та Порядку поширюється лише на суб'єктів суб'єкта господарювання, які відповідають певним критеріям для здійснення функції національного оператора, а також виробників та імпортерів тютюнових виробів, які добровільно вирішили взяти учать у визначенні національного оператора та в укладанні з ним угод.
Позивачі вважають, що ТОВ «ХАТХОРТ» та ТОВ «ВЕРНУМ КОНТРАКТ» є суб'єктами правовідносин, у яких застосовується оскаржувана Постанова.
Зокрема позивач 1 вказує, що він є суб'єктом ринку тютюнових виробів, який здійснює оптову та роздрібну торгівлю тютюновими виробами, на підтвердження чого надає копію відповідної ліцензії на право оптової торгівлі тютюновими виробами.
У свою чергу позивач 2 зазначає, що внаслідок прийняття оскаржуваної Постанови не може здійснювати свою діяльність щодо безпосереднього придбання тютюнових виробів у виробників, посилаючись договір оптового постачання тютюнових виробів, укладених із покупцем.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Однак, суд звертає увагу, що у справі відсутні докази, які б підтверджували, що ТОВ «ХАТХОРТ» та ТОВ «ВЕРНУМ КОНТРАКТ» є особами, щодо яких застосовано норми оскаржуваної Постанови та Порядку, а також особами, які є суб'єктом правовідносин, у яких будуть застосовані Постанова №840 та Порядок.
Зокрема позивачі не довели, що ТОВ «ХАТХОРТ» та ТОВ «ВЕРНУМ КОНТРАКТ» є суб'єктами господарювання, які відповідають певним критеріям для здійснення функції національного оператора, або, що ТОВ «ХАТХОРТ» та ТОВ «ВЕРНУМ КОНТРАКТ» є виробниками та імпортерами тютюнових виробів та добровільно вирішили взяти учать у визначенні національного оператора та укласти з ним відповідні угоди.
Можливість оскаржити нормативно-правовий акт відповідно до статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України повинна бути документально підтвердженою та не може базуватись на припущеннях.
Суд не приймає в якості доказів надані позивачами копії ліцензії на право оптової торгівлі тютюновими виробами та договору оптового постачання тютюнових виробів, оскільки вони не підтверджують статусу позивачів як осіб, щодо яких застосовано норми оскаржуваної Постанови та Порядку, або осіб, які суб'єктом правовідносин, у яких будуть застосовані Постанова №840 та Порядок.
Надані позивачами копії ліцензії на право оптової торгівлі тютюновими виробами та договору оптового постачання тютюнових виробів лише свідчать, що ТОВ «ХАТХОРТ» має право здійснювати діяльність з оптової торгівлі тютюновими виробами, а ТОВ «ВЕРНУМ КОНТРАКТ» уклало договір про оптове постачання тютюнових виробів. Однак, ці обставини не надають права оскаржувати Постанову №840 та Порядок згідно з частиною другою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, на думку суду, позивачі не довели права на оскарження Постанови №840 та Порядку, що, у свою чергу, виключає необхідність перевіряти законність оскаржуваного нормативно-правового акта.
Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ХАТХОРТ» та ТОВ «ВЕРНУМ КОНТРАКТ» щодо оскарження Постанови №840 та Порядку нормативно та документально не підтверджуються.
В частині позовних вимог позивача 1 про визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо нездійснення оприлюднення у встановлений законом спосіб проекту акта - постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту «Національний оператор на ринку тютюнових виробів» від 09 вересня 2020 року №840, суд звертає увагу на таке.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №802/2678/15-а (провадження №К/9901/1141/18), від 03 серпня 2018 року у справі №808/967/17 (адміністративне провадження №К/9901/992/17), від 28 лютого 2019 року у справі №683/182/17 (провадження №К/9901/21182/18), від 24 квітня 2019 року у справі №803/1184/17 (адміністративне провадження №К/9901/29206/18, №К/9901/26536/18).
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Як свідчить зміст оскаржуваної Постанови №840, вона запровадила тимчасово до 31 грудня 2021 року експериментальний проект «Національний оператор на ринку тютюнових виробів», має рекомендаційний характер та передбачає добровільну участь виробників та імпортерів тютюнових виробів у визначенні національного оператора та в укладанні з ним угод про надання послуг.
Проте, позивач 1 не довів та не надав належних і допустимих доказів того, що ТОВ «ХАТХОРТ» добровільно долучилося до участі у експериментальному проекті «Національний оператор на ринку тютюнових виробів», або, що він є виробником чи імпортером тютюнових виробів, та приймає участь у визначенні національного оператора і має намір укладати з ним угоди.
З огляду на викладене колегія суддів, що поведінка Кабінету Міністрів України не створює для позивач 1 жодних правових наслідків та не впливає на його права, інтереси чи обов'язки, а тому відмовляє у задоволенні цієї частині позовних вимог.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачі не довели обставин, на яких ґрунтуються їхні вимоги, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «ХАТХОРТ» та ТОВ «ВЕРНУМ КОНТРАКТ» задоволенню не підлягає.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАТХОРТ» та Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕРНУМ КОНТРАКТ» відмовити повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАТХОРТ» (79049, Львівська обл., м. Львів, проспект Червоної Калини, буд. 62А; ідентифікаційний код 43392556);
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕРНУМ КОНТРАКТ" (07400, Київська область, Бровари, бульвар Незалежності, 14, офіс 312, ідентифікаційний код 42213403);
Кабінет Міністрів України (01008, Київ, вул. Грушевського, 12/2, ідентифікаційний код не відомий);
Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (01008, Київ, вул. Михайла Грушевського, б.12/2, ідентифікаційний код 37508569);
Антимонопольний комітет України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; ідентифікаційний код 00032767);
Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13; ідентифікаційний код 00015622);
Національне агентство з питань запобігання корупції (01103, Київ, бульвар Дружби Народів, 28; ідентифікаційний код 40381452).
Дата складення повного рішення суду - 13 травня 2021 року.
Головуючий суддя В.А. Кузьменко
Судді Р.О. Арсірій
О.П. Огурцов