Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/752/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС", місто
до Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія", місто Харків,
про стягнення страхового відшкодування,-
Позивач, Приватне акціонерне товариство "Страхова група ТАС", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія", про стягнення 24 361,46 грн. страхового відшкодування, 1 351,20 грн. пені, 337,80 грн. три відсотка річних, а також 1 242,13 грн. інфляційних втрат.
11 березня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву залишено без руху, із наданням позивачу строку на усунення недоліків - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Вказана ухвала отримана позивачем 15 березня 2021 року, тобто 25 березня 2021 року є присічною датою для формування позивачем заяви. в порядку статті 174 Господарського процесуального кодексу України. 22 березня 2021 року, на виконання вимог ухвали суду, позивач усунув недоліки, які послугували підставою для залишення позовної заяви без руху, шляхом направлення заяви про усунення недоліків (вх. № 6433).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/752/21. Розгляд справи № 922/752/21 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.
Відповідач своїм правом на подання відзиву по справі не скористався, хоча як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвалу господарського суду Харківської області від 24 березня 2021 року про відкриття провадження у справі отримав 29 березня 2021 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 18 травня 2020 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" (надалі - страховик) та ОСОБА_1 (надалі - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № AZ14 1170307, за яким було застраховано ризик настання збитків страхувальника, що спричинені пошкодженням, знищенням, втратою забезпеченого транспортного засобу (автомобіля Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_1 ).
22 травня 2020 року в см. Високий відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: автомобіля Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Chevrolet Niva державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
Страхувальник 22 травня 2020 року звернувся до страховика з заявою про подію, що має ознаки страхового випадку. Із протоколу огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 23 травня 2020 року, вбачається, що автомобіль Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_1 , після скоєного ДПТ, має якісні та кількісні пошкодження деталей, які наведені у даному акті огляду. Страховик затвердив страховий акт № 11260/42/920 від 27 травня 2020 року, відповідно до якого розмір страхового відшкодування становить 24 361,46 грн. Відповідно до платіжного доручення № 101443 від 29 травня 2020 року на суму 24 361,46 грн. позивач перерахував страхувальнику грошові кошти із відповідним призначенням платежів.
Як підтверджено матеріалами справи, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність особи, що керувала транспортним засобом Chevrolet Niva державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО 004147182 (діючий поліс на 22 травня 2020 року). Вказаним полісом встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, що складає 100 000,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявою вих. № 01127/9220 від 09 червня 2020 про виплату страхового відшкодування. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, представник відповідача за довіреністю отримав вказану заяву 15 червня 2020 року.
21 серпня 2020 року постановою Харківського районного суду Харківської області водія ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративному правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Враховуючи те, що на момент звернення до суду відповідач не здійснив перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, останній був змушений, з метою ефективного захисту своїх прав і законних інтересів, звернутись до суду з даним позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування у сумі 24 361.46 грн. та пені у сумі 1 351,20 грн., 3% річних у сумі 337,80 грн., інфляційного збільшення у сумі 1 242,13 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
22 травня 2020 року в см. Високий відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: автомобіля Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Chevrolet Niva державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 ОСОБА_1 , як страхувальник Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС", 22 травня 2020 року звернувся до страховика із заявою про подію, що має ознаки страхового випадку. Із протоколу огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 23 травня 2020 року, вбачається, що автомобіль Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_1 , після скоєного ДПТ, має якісні та кількісні пошкодження деталей, які наведені у даному акті огляду. Страховик затвердив страховий акт № 11260/42/920 від 27 травня 2020 року, відповідно до якого розмір страхового відшкодування становить 24 361,46 грн. Відповідно до платіжних доручення № 101443 від 29 травня 2020 року на суму 24 361,46 грн. позивач перерахував страхувальнику грошові кошти із відповідним призначенням платежів. Вина фізичної особи ОСОБА_2 , встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем за № АО 004147182 (діючий поліс на 22 травня 2020 року).
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Крім того, статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові в справі № 910/2603/17 від 04 липня 2018 року висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 905/2970/16 від 10 липня 2018 року.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02 квітня 2018 року Верховний Суд зазначив, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, підлягають застосуванню спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01 лютого 2018 року.
Відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку суми страхового відшкодування, який слугує додатком до страхового акту № 11260/42/920 від 27 травня 2020 року, складеного з урахуванням проведеної калькуляції № 10218_42 від 26 травня 2020 року, вартість робіт по відновленню автомобіля "автомобіль Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_1 , склала 24 361,46 грн.
Як було зазначено вище, на підставі страхового акту № 11260/42/920 від 27 травня 2020 року позивач, відповідно до платіжного доручення № 101443 від 29 травня 2020 року, перерахував страхувальнику грошові кошти у загальному розмірі 24 361,46 грн. із відповідним призначенням цих платежів.
З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За таких обставин, враховуючи розмір права вимоги, яке перейшло до позивача (24 361,46 грн.), зважаючи на визначені полісом серії АО № 4147182 розміри лімітів відповідальності (100 000,00 грн.) та франшизи (0,00 грн.), суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу суму цього страхового відшкодування (вартість відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_1 ) у розмірі 24 361,46 грн.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача суми відшкодування в розмірі 24 361,46 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 1 351,20 грн. пені, 337,80 грн. три відсотка річних, а також 1 242,13 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму боргу.
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.
Враховуючи те, що заява позивача за вих. № 01127/9220 від 09 червня 2020 року про виплату страхового відшкодування у розмірі 24 361,46 грн. була отримана уповноваженою особою відповідача 15 червня 2020 року і відповідачем у встановленому законом порядку не було спростовано означених обставин, суд дійшов висновку про те, що останнім днем встановленого законом 90-денного терміну для прийняття відповідачем рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову в його здійсненні, є 14 вересня 2020 року. Позивачем помилково вказано на 15 вересня 2020 року як кінцеву дату щодо проведення відповідачем розрахунків в порядку суброгації.
У матеріалах справи відсутні докази прийняття Приватним акціонерним товариством "Харківська муніципальна страхова компанія" рішення та доведення його змісту до відома позивача, а також докази виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" спірної суми страхового відшкодування у розмірі 24 361,46 у строк до 14 вересня 2020 року (включно).
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а тому правовідносини з відшкодування шкоди, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов'язанням.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства, внаслідок методологічних помилок. Суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою інфляційних втрат та 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача протягом періоду прострочення ним виконання грошового зобов'язання, є сума, яка за розрахунком суду складає 340,39 грн. 3% річних та 1 498,16грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині похідних вимог позивача (3% річних та інфляційних втрат), позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в сумі, зазначеній в прохальній частині позовної заяви, а саме в розмірі 1 242,13 грн. інфляційних втрат та 337,80 грн. 3% річних.
Також позивач просив стягнути з відповідача 1 351,20 грн. пені, нарахованої на підставі пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на суму боргу в розмірі 24 361,46 грн. у період з 15 вересня 2020 року по 02 березня 2021 року.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України). Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).
За умовами статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Здійснивши перерахунок пені з урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою наведеної штрафної санкції, яка підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" на користь позивача, є пеня в загальному розмірі 1 351,20 грн.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим позовні вимоги, з урахуванням встановлених судом обставин справи, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених вище.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (61001, місто Харків, вулиця Плеханівська, будинок 63, ідентифікаційний код юридичної особи 21186813) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03117, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 65, ідентифікаційний код юридичної особи 30115243) 24 361,46 грн. страхового відшкодування, 1 351,20 грн. пні, три відсотка річних у сумі 337,80 грн., інфляційні втрати у сумі 1 242,13 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у сумі 2 270,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "13" травня 2021 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/752/21