Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/705/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", місто Харків,
до фізичної особи-підприємця Жменя Ольги Іванівни, місто Харків,
про стягнення 143 224,25 грн.,-
Позивач, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, фізичної особи-підприємця Жменя Ольги Іванівни, про стягнення заборгованості за неналежне виконання договірних зобов'язань у розмірі 101 403,07 грн. основного боргу, 30 394,58 грн. інфляційних витрат та 11 426,60 грн. три відсотка річних.
22 березня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 922/705/21. Розгляд справи № 922/705/21 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено, зокрема, відповідачу, згідно ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали суду для подання відзиву на позов.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 22 березня 2021 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно ст.248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
01 березня 2008 року між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (теплопостачальна організація, позивач у справі) та фізичною особою-підприємцем Жменя Ольгою Іванівною (споживач, відповідач у справі) було укладено договір № 2452 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді (далі за текстом - договір), за умовами теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (пункт 1.1. договору). Розрахунковим періодом є календарний місяць, в якому споживач до 28-го числа поточного місяця здійснює сплату вартості теплової енергії, при розрахунках за показникими приладів обліку, та до 18-го числа місяця, наступного за розрахунковим, привідсутності приладів комерційного обліку (пункт 6.3., 6.4. договору). Згідно пункту 6.10. договору споживач з 12 по 15 число, наступного за розрахунковим, отримує від теплової організації, документи за розрахунковий період: рахунок-фактуру та акт звіряння розрахунків. Відповідно до пункту 10.1. договір набув чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2008 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.
Додатком № 1, № 2 та № 3 визначеного обсяги постачання теплової енергії, схему межі поділу теплової мережі, а також умови припинення постачання теплової енергії. Додатком № 4 визначено, що об'єктом теплоспоживання є кафе по вулиці Тимирязева, будинок 26А у місті Харкові, на якому міститься прилад обліку. Додатком № 5 передбачено порядок облік теплової енергії при наявності вузла обліку та експлуатація обліку теплової енергії.
Доказів розірвання чи припинення договору за взаємною згодою сторін чи за рішенням суду матеріали справи не містять.
За вказаною вище адресою (вулиці Тимирязева, будинок 26А у місті Харкові) знаходиться житловий будинок, в якому відповідач має нерухоме майно - нежитлові приміщення цокольного поверху № 43,43а, 45, 45а в літ. "А-6", загальною площею 28,9 кв. м., згідно договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 2040 від 20 листопада 2007 року.
24 травня 2018 року позивачем сформовано та направлено відповідачу акти звіряння станом на 01 січня 2018 року та станом на 01 травня 2018 року, а також акти відпуску - отримання теплової енергії за березень 2017 року, за квітень 2017 року, за жовтень - втень 2018 року разом із рахунками-фактурами по кожному із актів (а. с. 31, том 1). Втім, за даними позивача, відповідач жодним чином не відреагував на них, заборгованість не погасив. 11 серпня 2020 року відповідачу було направлено акти виконаних робіт за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2019 року по квітень 2020 року із рахунками-фактурами по кожному із актів, та акти звірення станом на 01 січня 2020 року та 01 серпня 2020 року (а. с. 55, том 1). Втім заборгованість залишилась не погашеною.
На виконання умов договору позивачем формувались акти підключення/відключення споживача залежно від опалювального сезону в період з 2016 року по 2018 рік та в період з 2019 року по 2020 рік.
05 жовтня 2020 року були проведені дії з демонтажу вимірювальної техніки у будинку за адресою вулиця Тимирязева, будинок 26А у місті Харкові.
Станом на 01 січня 2021 року позивач за відповідачем рахує за відповідачем заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 101 403,07 грн., яка виникла за 2017-2020 роки та на яку нараховує похідні вимоги (інфляційні нарахування та 3% річних).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором енергопостачання.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію. В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту надання послуг з постачання теплової енергії до нежитлового приміщення відповідача, яке знаходиться в будинку за адресою: вулиця Тимирязева, будинок 26А у місті Харкові, позивачем надано акти включення та відключення вказаного будинку залежно від періоду опалювального сезону, які підписані уповноваженими представниками. Крім того, наявні в матеріалах справи рахунки-фактури підтверджують фактичні об'єми поставленої позивачем на користь відповідача теплової енергії.
При цьому, розрахунки вартості спожитої теплової енергії проводились позивачем на підставі показань встановленого за адресою вулиці Тимирязева, будинок 26А у місті Харкові (що є адресою відповідача) приладу обліку, з урахуванням максимального теплового навантаження на нежитлові приміщення, виконаного згідно з нормативним документом "Норми та вказівках по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94, та з урахуванням теплових втрат від наружної стіни будинку до місця установки приладу обліку, як-то визначено у Правилах технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14 лютого 2007 року № 71, та відповідно до положень Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03 жовтня 2007 року та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630, які визначають, що вартість спожитої теплової енергії розподіляється між власниками нежитлових приміщень пропорційно тепловим навантаженням, а між власниками квартир - пропорційно площам квартир.
Крім цього, враховуючи, що з жовтня 2020 року у житловому будинку, в якому розташоване нежитлове приміщення відповідача, демонтовано прилад обліку, позивач здійснював розрахунок вартості спожитої теплової енергії на потреби опалення, згідно з нормативним документом "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94.
25 травня 2018 листом № 38 відповідачу було надіслано акти виконаних робіт по відпуску теплової енергії за період з березня 2017, квітня 2017 року та з жовтня 2017 року по квітень 2018 року разом із рахунками-фактурами до цих актів, а також 11 серпня 2020 року листом № 75 позивач відповідачу направив акти виконаних робіт по відпуску теплової енергії з жовтня 2018 року по квітень 2020 року із рахунками-фактурами до них.
Необхідно зазначити, що акти виконаних робіт по відпуску теплової енергії, за своїм сутнісним змістом, засвідчують факт отримання споживачем теплової енергії та зобов'язує останнього сплатити грошові кошти за спожиту теплову енергію, відповідно до укладеного договору. Зауважень щодо переданого газу (його об'ємів чи невірно здійснених розрахунків) від відповідача не надходило.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, однією із основних умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Як-то вказано у пунктах 6.3., 6.4. договору розрахунковим періодом є календарний місяць, в якому споживач до 28-го числа поточного місяця здійснює сплату вартості теплової енергії, при розрахунках за показникими приладів обліку, та до 18-го числа місяця, наступного за розрахунковим, привідсутності приладів комерційного обліку.
Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією облік обсягу споживання теплової енергії (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198) споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення статей 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про своєчасну та повну оплату поставленої теплової енергії, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 101 403,07 грн.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов'язання та умовами обороту.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення оплати поставленого продукції. За таких обставин, оскільки відповідач прийняв продукцію, однак не здійснив повний розрахунок її вартості, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 101 403,07 грн. основної суми заборгованості по сплаті договором є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до ч. 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Разом із тим, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати поставленої теплової енергії, позивач просив суд стягнути 30 394,58 грн. інфляційних витрат та 11 426,60 грн. три відсотка річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень нормативних законодавчих приписів, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень норми ст. 625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річні, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних судом було встановлено, що такий розрахунок не у повній мірі відповідає положенням законодавства в силу допущених арифметичних помилок.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою інфляційних втрат та 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача протягом періоду прострочення ним виконання грошового зобов'язання з оплати спожитої теплової енергії, є сума, яка за розрахунком суду складає 11 434,93 грн. 3% річних та 31 712,55 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині похідних вимог позивача (стягнення 3 % річних та інфляційних втрат), позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в сумі, зазначеній в прохальній частині позовної заяви, а саме в розмірі 30 394,58 грн. інфляційних втрат та 11 426,60 грн. 3% річних.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що наданий розрахунок до матеріалів позовної заяви індексу інфляції є некоректним та таким, що повністю не відповідає дійсності, адже сума складає 131 797,65 грн., яка збігається із сумою даної похідної вимоги в прохальній частині позову. Перерахунок похідних вимог суд здійснив виходячи із зазначеного позивачем періоду (01 червня 2017 року по 03 березня 2021 року) та з урахуванням суми основного боргу.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають повному задоволенню, з урахуванням вище викладеного.
Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Жменя Ольги Іванівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, місто Харків, вулиця Мефодіївська, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи 31557119) заборгованість у сумі 101 403,07 грн., інфляційні втрати у сумі 30 394,58 грн., 3% річних у сумі 11 426,60 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в розмірі 2 270,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "13" травня 2021 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/705/21