Справа №491/1301/18
12 травня 2021 року Ананьївський районний суд Одеської області
у складі: головуючого у справі судді - Желяскова О.О.,
за участю: секретаря судового засідання - Гула О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ананьїв Одеської області, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок» до ОСОБА_1 про стягнення плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій,
На розгляді в Ананьївському районному суді Одеської області перебуває цивільна справа за позовною заявою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок» до ОСОБА_1 про стягнення плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Згідно позовної заяви, відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» в 2005 році в АДРЕСА_1 створено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок», до якого увійшли власники квартир будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
В позовній заяві зазначено, що діяльність об'єднання регулюється, в тому числі, Статутом, який затверджено рішенням установчих зборів від 28 травня 2005 року та затверджено міськвиконкомом 15 серпня 2005 року. Державна реєстрація об'єднання, як юридичної особи, відбулася 16 серпня 2005 року і була поновлена 13 березня 2015 року.
При цьому, як зазначає позивач, пунктом 2.2 Статуту завданням та предметом діяльності об'єднання є, зокрема, належне утримання будинку та прибудинкової території. Відповідно до пункту 2.3 Статуту об'єднання має право на встановлення розміру платежів за надані житлово-комунальні послуги.
Як зазначено в позовній заяві, відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , на ім'я якого відкрито особовий рахунок, користується послугами з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які ОСББ «Затишок» надає в повному обсязі відповідно до взятих на себе обов'язків згідно статуту та умов Договору.
Проте, як вказує позивач, у зв'язку з систематичним ухиленням від сплати зазначених послуг з грудня місяця 2015 року у відповідача виникла заборгованість, яка станом на 1 грудня 2018 року склала 2616 гривень 18 копійок.
Згідно позовної заяви, 21 листопада 2011 року позивачем на адресу відповідача направлено лист з вимогою щодо сплати заборгованості, який ОСОБА_1 отримав, але оплати послуг не відбулося.
При цьому, позивач зазначає, що договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з ОСОБА_1 не укладено, оскільки з 2005 року по час звернення до суду з позовною заявою відповідач ігнорує пропозиції щодо його підписання. В той же час ОСОБА_1 разом з іншими мешканцями будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 послуги отримує, тому повинен вносити плату в розмірах, встановлених ОСББ «Затишок» згідно з калькуляціями на послуги відповідно до рішення загальних зборів ОСББ «Затишок» від 10 вересня 2005 року.
В позовній заяві позивач звертає увагу на те, що ОСОБА_1 свідомо ухиляється від укладення договору та оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території, тому неодноразово спір з цього приводу розглядався судом. Останнє рішення Ананьївського районного суду Одеської області було ухвалено 2 лютого 2017 року, за зазначене рішення по суті залишено в силі постановою апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2018 року, але на момент звернення до суду з позовною заявою відповідачем не виконується.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на користь ОСББ «Затишок» плату за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розмірі 2616 гривень 18 копійок.
Ухвалою суду від 14 січня 2019 року у справі було відкрито провадження, прийнято рішення про здійснення її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Відповідачу, у вказаній ухвалі, було роз'яснено право та надано час для подання відзиву на позовну заяву, роз'яснено порядок його реалізації, а також право звернутися до суду з зустрічною позовною заявою.
1 березня 2019 року на адресу Ананьївського районного суду Одеської області надійшов відзив відповідача на позовну заяву (а.с.44-48) з додатком (а.с.49). У відзиві відповідач зазначив, що проти задоволення позовних вимог він заперечує, навів обґрунтування своїх заперечень.
Під час розгляду справи 12 березня 2019 року судом було розглянуто та задоволено клопотання позивача про витребування доказів, а саме витребування з Подільського управління ГУ ДФС в Одеській області інформацію щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків відповідача, про що постановлено відповідну ухвалу (а.с.63).
На виконання вказаної ухвали Подільським управлінням ГУ ДФС в Одеській області листом від 21 березня 2019 року №8642/9/15-32-55-11-08 (а.с.77) було надано суду інформацію, відповідно до якої реєстраційний номер облікової картки платника податків відповідача - НОМЕР_1 .
20 березня 2019 року на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву (а.с.72-75), в якому позивач навів свої заперечення проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.
Разом з відповіддю на відзив на позовну заяву до суду надійшло клопотання представника позивача про виклик та допит свідків (а.с.76), а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Вказане клопотання було розглянуто судом у судовому засіданні, яке відбулося 19 вересня 2019 року.
При цьому, у вказаному судовому засіданні представник позивача клопотання про виклик та допит свідків підтримала частково та просила його задовольнити лише в частині виклику та допиту свідка ОСОБА_4 (а.с.114).
Судом за результатом розгляду, з урахуванням уточнень представника позивача, клопотання про допит свідка ОСОБА_4 було задоволено, про що без видалення до нарадчої кімнати було постановлено відповідну ухвалу.
12 травня 2021 року представник позивача - ОСОБА_5, яка діє в порядку самопредставництва юридичної особи, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.25), у судове засідання не з'явилася.
Проте, 12 травня 2021 року на адресу суду надійшла заява представника позивача (а.с.216), в якій вона зазначила, що просить суд справу розглянути без її участі, на позовних вимогах наполягає та просить їх задовольнити.
Крім того, також 12 травня 2021 року на адресу надійшла заява представника позивача (а.с.218), в якому серед іншого ОСОБА_5 зазначила, що відмовляється від свого клопотання про допит свідка ОСОБА_4 .
Суд було взято до уваги, що одними з загальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність та змагальність, які полягають зокрема в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог (ч.3 ст.12 ЦПК України), а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.3 ст.13 ЦПК України).
При цьому, як зазначалося, ухвалу про виклик та допит свідка ОСОБА_4 було постановлено саме за клопотанням ОСОБА_5 , у зв'язку з чим суд вважає що заява представника позивача про відмову від допиту зазначеного свідка підлягала задоволенню, про що судом без видалення до нарадчої кімнати було постановлено відповідну ухвалу.
12 травня 2021 року відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Бойко Олександр Олександрович у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили.
Проте, 12 травня 2021 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача - ОСОБА_1 (а.с.215), в якому він просив суд відкласти судове засідання, призначене на 12 травня 2021 року на іншу дату до закінчення карантинних заходів, оскільки бажає прийняти особисту участь у судовому засіданні.
Розглядаючи вказане клопотання суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно статі 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Пунктом 10 частини 3 статті 2 ЦПК України одним з основних принципів цивільного судочинства визнано розумність строків розгляду справи судом.
Відповідно до частини 2 статті 121 ЦПК України строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.
Як зазначалося, провадження у справі відкрито 14 січня 2019 року та справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, як малозначна справа.
Відповідачу, в ухвалі про відкриття провадження у справі було роз'яснено його право подати відзив на позовну заяву, який відповідно до ч.2 ст.174, ч.1 ст.178 ЦПК України є заявами по суті справи, в якій відповідач викладає заперечення проти позову.
Відповідач, як зазначалося, вказаним правом скористався, подавши 1 березня 2019 року відзив на позовну заяву (а.с.44-48), в якому він висловив свою позицію по суті справи та доводи, якими він обгрунтовує заперечення проти позовних вимог.
Частиною 8 статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідач та його представник неодноразово приймали участь у судових засіданнях з розгляду справи та надавали пояснення по суті справи, зокрема,12 березня 2019 року (а.с.60-62), 19 вересня 2019 року (а.с.113-118), що відповідає вимогам ч.8 ст.279 ЦПК України.
Крім того, слід звернути увагу на те, що розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями відповідача обґрунтованих зокрема впровадженими карантинними обмеженнями (а.с.159, 189, 208).
При цьому, самі по собі карантинні заходи не є перешкодою для участі у судовому засіданні.
Так, з метою забезпечення доступу громадян України до правосуддя Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким, зокрема, внесено зміни до статті 212 ЦПК України та доповнено її частиною 4 наступного змісту «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» або Державною судовою адміністрацією України.», тобто надано можливість учасниками справи приймати участь у судових засіданнях навіть не з'являючись до приміщення суду.
Крім того, жодним з карантинних заходів, запроваджених на території України згідно Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (та попередніми постановами КМУ) не передбачалося та не передбачається заборони на відвідування судових засідань в приміщенні суду.
Враховуючи викладене, суд, з урахуванням досить тривалого терміну розгляду справи, з метою забезпечення завдання цивільного судочинства щодо забезпечення своєчасності вирішення справи, дотримання принципу розумності строків, прийшов до висновку, що задоволення клопотання ОСОБА_1 , яке надійшло на адресу суду 12 травня 2021 року, призведе до безпідставного затягування розгляду справи, у зв'язку з чим в його задоволенні було відмовлено, про що без видалення до нарадчої кімнати було постановлено протокольну ухвалу.
Частиною 1 статті 223 ЦПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Частиною 2 статті 223 ЦПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.
Відповідно до ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
При цьому, враховуючи наявність відомостей про належне сповіщення сторін про дату, час та місце розгляду справи, відсутність, передбачених ч.2 ст.223 ЦПК України, підстав для відкладення розгляду справи, з урахуванням положень ч.ч.1, 3 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників судового процесу.
Враховуючи неявку у судове засідання усіх учасників справи, на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснюється.
Суд дослідивши матеріали справи, з урахуванням пояснень учасників справи, наданих ними в заявах по суті справи та попередніх судових засіданнях, приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.
Так, позивач - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗАТИШОК» звернулося до суду з позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача плату за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розмірі 2616 гривень 18 копійок.
Правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем регулюються Цивільним кодексом України, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (від 24 червня 2004 року №1875-IV), Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII), Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (29 листопада 2001 року № 2866-III) та іншими нормативними актами.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 .
При цьому, позивач також зазначає, що договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з ОСОБА_1 не укладено, оскільки з 2005 року по час звернення до суду з позовною заявою відповідач ігнорує пропозиції щодо його підписання. В той же час ОСОБА_1 разом з іншими мешканцями будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 послуги отримує, тому повинен вносити плату в розмірах, встановлених ОСББ «Затишок» згідно з калькуляціями на послуги відповідно до рішення загальних зборів ОСББ «Затишок» від 10 вересня 2005 року.
Проте, слід зазначити, що Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (від 24 червня 2004 року №1875-IV) (далі - Закон №1875-IV), який втратив чинність лише 1 травня 2019 року, а отже регулював досліджуваний в даній справі час правовідносин між позивачем та відповідачем, згідно його преамбули визначалися основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Абзацом 2 частини 1 статті 1 Закону №1875-IV визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до абзацу 8 частини 1 статті 1 Закону №1875-IV власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку.
Згідно абзацу 14 частини 1 статті 1 Закону №1875-IV споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Вказане узгоджується з положеннями частини 1 статті 316, частини 1 статті 317 ЦК України, відповідно до яких правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Абзацом 17 частини 1 статті 1 Закону №1875-IV визначено, що утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Частиною 1 статті 13 Закону №1875-IV визначено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Як вбачається з матеріалів, предметом спору є стягнення плати за комунальні послуги, передбачені п.2 та п.3, ч.1 ст.13 Закону №1875-IV.
Згідно частини 1 статті 19 Закону №1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно пункту 1 частини 3 Закону №1875-IV споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону №1875-IV й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).
Відповідно до частини 2 статті 19 Закону №1875-IV учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону №1875-IV).
У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
При цьому, в даному випадку слід звернути увагу на те, що з урахуванням положень частини 2 статті 19 Закону №1875-IV в даному випадку в разі відсутності укладеного договору про надання житлово-комунальних послуг, обов'язок зі сплати за користування ними, виникає в особи, як у власника житлового приміщення.
Саме з правом власності на житлове приміщення пов'язуються також норми Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Відносини власників приміщень і управителя регулюються договором між ними, який укладається на основі Типового договору, форму якого затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (стаття 13 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»).
Відповідно до статті 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» власники квартир, приміщень зобов'язані укласти договір про обслуговування та оплату комунальних послуг з управителем незалежно від членства в об'єднанні. Відмова від укладення договору, від оплати рахунків або несплата рахунків не допускається. Такі дії є порушенням прав інших членів об'єднання і підставою для звернення до суду про стягнення заборгованості із плати за відповідними рахунками у примусовому порядку. Власники несуть відповідальність за своєчасність здійснення платежів на рахунок управителя незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інше не передбачено договором.
Вказане відповідає положенням частини 1 статті 322 ЦК України, якою визначено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Такий висновок також узгоджується з правовими висновками, висловленими в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц.
В даній справі факт відсутності укладеного договору про надання житлово-комунальних послуг між позивачем між відповідачем не оспорювався та підтверджувався обома сторонами у справі.
При цьому, відповідачем, разом з відзивом на позовну заяву надано суду копію свідоцтва про право власності на житло (а.с.48), виданого 30 квітня 1999 року Ананьївським міськвиконкомом, згідно якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Згідно частини 5 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Отже зазначене свідоцтво є документом, що підтверджує право власності, в даному випадку, на квартиру.
Згідно частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Частиною 2 статті 355 ЦК України визначено, що майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно частини 4 статті 355 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
У свідоцтві про право власності на житло (а.с.48), виданому 30 квітня 1999 року Ананьївським міськвиконкомом, частки власників не визначені, а отже квартира належить їм на праві спільної сумісної власності.
Частинами 1 та 2 статті 368 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згідно статті 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Зі змісту наведених норм Конституції України та статей 322, 355, 368 ЦК України вбачається, що співвласники у спільній сумісній власності наділені рівними правами та обов'язками щодо предмета власності.
При цьому, як зазначалося, з урахуванням положень частини 2 статті 19 Закону №1875-IV в разі відсутності укладеного договору про надання житлово-комунальних послуг, обов'язок зі сплати за користування ними, виникає в особи, як у власника житлового приміщення.
Таким чином, з урахуванням відсутності укладеного договору про надання житлово-комунальних послуг відповідачами у справі на рівні з ОСОБА_1 мали б виступати інші співвласники квартири АДРЕСА_1 , які мають рівні з ОСОБА_1 права та обов'язки щодо неї, як об'єкта права власності.
При цьому, позивачем клопотань про заміну неналежного відповідача або залучення до участі у справі співвідповідачів до суду не надходило.
В свою чергу зі змісту частин 1 та 2 статті 51 ЦПК України вбачається, що суд позбавлений можливості залучити до участі у справі співвідповідачі з власної ініціативи.
Верховний Суд в постанові від 28 квітня 2021 року у справі №707/2-1006/2011 (провадження № 61-5425св20) зазначив, що якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом із тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутності визначенні процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Такий правовий висновок викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).
Враховуючи викладене суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСББ «ЗАТИШОК» до ОСОБА_1 слід відмовити.
З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 141, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок» до ОСОБА_1 про стягнення плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.
Копію рішення направити або вручити учасникам справи.
Відомості про сторін у справі на виконання п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач:Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок», юридична адреса: АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 33113191;
Відповідач:ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1
Суддя: О.О.Желясков
Рішення набрало законної сили "__"__________________20__року.