№ 33/824/2360/2021 Суддя І інстанції - Перекупка Г.А.
12 травня 2021 року суддя Київського апеляційного суду
Немировська О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - Симоненко Злати Віталіївни на постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 квітня 2021 року про визнання винним ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , працює: ДП КК «Рошен», президент, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 та ч. 1 ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
згідно з постановою судді, ОСОБА_1 16.07.2020 о 08.30, рухаючись по Дніпровському шосе у с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області та керуючи автомобілем марки «Audi Q7» державний номерний знак НОМЕР_1 , перед початком руху не пересвідчився, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого здійснив наїзд на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , після чого залишив місце пригоди. Зазначеними діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.10. та 10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України від 10.10.2001№ 1306 (далі - ПДР) чим вчинив адміністративні правопорушення, передбачені стст. №122-4 та 124 КУпАП.
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 - Симоненко З.М. просить змінити постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 квітня 2021 року про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушень, передбачених ст. 122-4 та 124 КУпАП, виключити з постанови посилання на визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст.122-4 та 124 КУпАП, а провадження по справі в цій частині закрити в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що вказаний факт не встановлений матеріалами справи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
В ч. 1 ст. 247 КУпАП визначено обставини, за якими провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю, якими, зокрема, є: відсутність події і складу адміністративного правопорушення (п. 1); вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони (п. 4), закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу (п. 7).
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до чч. 4-7 ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, приходжу до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи, відносно ОСОБА_1 12.08.2020 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, відповідно до якого він 16.07.2020, рухаючись по Дніпровському шосе у с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області та керуючи автомобілем марки «Audi Q7» державний номерний знак НОМЕР_1 , перед початком руху не пересвідчився, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого здійснив наїзд на ОСОБА_3 , чим допустив порушення вимог п. 10.1 ПДР.
Після настання події ОСОБА_1 залишив місце пригоди, чим допустив порушення вимог п. 2.10. а) ПДР, про що також складено протокол.
Доводи, викладені захисником Симоненко З.В. в апеляційній скарзі, висновку судді місцевого суду не спростовують.
В діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, оскільки він усвідомлював, що починає рух транспортного засобу при знаходженні ОСОБА_4 та ОСОБА_2 безпосередньо перед автомобілем, та мав передбачати, що це може бути небезпечним для них.
Посилання апелянта на те, що матеріали не були належним чином оформлені, а схема ДТП неправильно складена, є безпідставними, оскільки з пояснень ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та наявних в справі записів з двох камер відео спостереження можливо встановити механізм виникнення ДТП та послідовність дій ОСОБА_1 , який розуміючи свою причетність до ДТП, покинув місце пригоди.
Пункт 1.3 ПДР, передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з вимогами п. 1.4 ПДР України, кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
В пункті 1.9 ПДР України закріплено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За положеннями п. 10.1 ПДР перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Відповідно до п.2.10 а) ПДР у разі причетності до ДТП водій зобов'язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.
Також не можна погодитись з доводами апелянта про те, що ОСОБА_1 в момент ДТП перебував у стані крайньої необхідності, оскільки не встановлено небезпеки, яка загрожувала майну, життю та здоров'ю ОСОБА_1 і його сина, яка могла б бути усунена лише здійсненням наїзду на ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Захисник ОСОБА_1. вказує, що така небезпека виникла внаслідок того, що автомобіль, яким керував ОСОБА_1 оточила агресивно налаштована група велосипедистів, яка почала наносити удари по автомобілю, дзеркалам та склу і намагалась відчинити двері автомобіля.
Дії ОСОБА_1 в цей момент - свідомий початок руху автомобіля, який є джерелом підвищеної небезпеки, не можна визнати максимально безпечними для оточуючих, з метою залишення місця пригоди і що у нього не залишалось інших засобів реагування, як про те зазначає апелянт.
Слід також врахувати, що ОСОБА_1 не здійснив виклику поліції ні в момент, коли до автомобіля наблизилась група велосипедистів, ні відразу після того, як сталась ДТП.
Також не може бути взятий до уваги аргумент апелянта про те, що вартість належного ОСОБА_1 автомобіля є вищою, ніж вартість велосипедів.
За наявних в справі доказів є безпідставним посилання апелянта про не проведення працівниками поліції огляду належного ОСОБА_1 і внаслідок цього відсутність даних щодо характеру та локалізації пошкоджень автомобіля, в зв'язку з чим неможливо достовірно встановити механічні пошкодження велосипедів та потерпілого, що утворились внаслідок взаємного контактування саме при події, яка сталась 16.07.2020, а не в будь-який інший день.
Обставинами, які виключають адміністративну відповідальність згідно ст. 17 КУпАП є дії особи в стані крайньої необхідності, необхідної оборони.
Під крайньою необхідністю законодавець визначив в ст. 18 КУпАП дію, яка хоч і передбачена КУпАП, або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, проте вчинена для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам, і свободам громадян,установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.
Таким чином, складовою встановлення факту перебування особи в стані крайньої необхідності є наявність одночасно сукупності таких факторів, як неможливість усунути небезпеку, яка загрожує в даному випадку власності, правам, і свободам громадян іншими засобами, ніж порушення ПДР, і якщо заподіяна шкоду є менш значною, ніж відвернена.
Матеріали справи містять достатніх доказів для встановлення обставин, за яких сталась ДТП.
При складанні протоколів було відібрано пояснення, як від ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , так і від ОСОБА_1 .
В матеріалах справи містяться відеозаписи з двох камер відео спостереження, за якими можливо об'єктивно визначитись із характером та послідовністю дій ОСОБА_1 .
Так, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження по справі, оскільки датою виявлення правопорушення є 16.07.2020, а тому строк накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення сплинув.
Доводи апелянта про те, що в разі закриття адміністративного провадження за закінченням строків накладення адміністративного стягнення не потрібно встановлювати вину особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, є безпідставними.
Крім того, апелянт сама зазначає, що провадження має бути закрито через відсутність складу адміністративного правопорушення.
Апелянт посилається на положення Узагальненого науково-консультативного висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України відповідно до якого під час закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, вина особи не встановлюється. Однак цей висновок не впливає на законність висновку судді місцевого суду, оскільки відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення серед іншого зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Положеннями ч. 2 ст. 38 КУпАП, визначено, що якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.
Зі змісту наведених норм вбачається, що закриття провадження на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП можливе за одночасної наявності двох умов, а саме вчинення адміністративного правопорушення та сплив строку, передбаченого статтею 38 цього Кодексу.
Закриття провадження по справі на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП можливе лише за умови встановлення судом факту вчинення особою винної протиправної дії чи допущення винної протиправної бездіяльності, що підлягає під ознаками адміністративного правопорушення, оскільки для обчислення встановленого законом строку для накладення адміністративного стягнення та закриття провадження по справі у зв'язку зі спливом цього строку необхідним є встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення. Крім того статтею 38 КУпАП передбачені не строки розгляду справи про адміністративне правопорушення, а строки накладення адміністративного стягнення.
Тому закриття провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП можливе лише за умови встановлення судом факту вчинення особою винної протиправної дії чи допущення винної протиправної бездіяльності, що підпадає під ознаки адміністративного правопорушення.
Відтак доводи захисника про відсутність у суду правових підстав для встановлення вини особи, апеляційний суд вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Суд в разі заперечення особою своєї вини чи наявності в її діях складу адміністративного правопорушення спочатку в повному обсязі досліджує всі обставини справи, встановлює, чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи належить особа до суб'єктів цього правопорушення, чи винна вона в його вчиненні, і лише після цього закриває провадження у справі. Справа про адміністративне правопорушення може бути закрита у зв'язку із закінченням на момент її розгляду строків накладення адміністративного стягнення лише щодо особи, визнаної судом винуватою у його вчиненні. Відсутність події і складу адміністративного правопорушення відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП і закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених у ст.38 КУпАП та у п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, є окремими підставами для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. В кожному конкретному випадку суд повинен спочатку вирішити питання про винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і лише після цього вирішити питання про накладення адміністративного стягнення.
З урахуванням матеріалів справи та встановлених обставин ДТП, вважаю необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника в частині перебування ОСОБА_1 в стані крайньої необхідності, оскільки він свідомо почав рух, в той час, коли перед автомобілем, яким він керував, знаходились ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Посилання ОСОБА_1 на те, що він злякався дій декількох велосипедистів, які могли пошкодити автомобіль та відкривши двері, завдати шкоди здоров'ю його та йогосина, не можуть бути визнані обставиною, яка може бути підставою для визнання його дій в стані крайньої необхідності, що виключає адміністративну відповідальність. Із заявою про вчинене відносно ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 129, ч. 2 ст. 296 КК України адвокат Симоненко З.М. звернулась лише 21.07.2020. За даною заявою 21.07.2020 були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №4202111200000349 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України. Даних про хід досудового розслідування у справі немає.
За порушення зазначених вимог п. 10.1 ПДР України передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП.
Відповідальність за ст.124 КУпАП настає в тому разі, коли внаслідок порушення Правил дорожнього руху було спричинено пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Тобто, обов'язковою ознакою правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, є спричинення пошкодження об'єктів, зазначених у цій статті.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.278 КУпАП за змістом якого орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення окрім іншого, повинен вирішити чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч.4 ст.256 КУпАП, при складанні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права та обов'язки, передбачені ст.268 КУпАП.
В п.2 розділу ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 року, закріплено, що протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. За наявності свідків і потерпілих протокол про адміністративне правопорушення підписується також цими особами. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання, які долучаються до протоколу.
Відповідно до положень ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 122-4 та 124 КУпАП складені з дотриманням вимог, передбачених ст. 256 КУпАП, та містять в собі всі необхідні відомості, а тому суддя місцевого суду обґрунтовано визнав їх доказами у справі про адміністративне правопорушення.
Порушень працівниками поліції вимог КУпАП під час складення протоколів про адміністративне правопорушення в ході апеляційного перегляду не встановлено.
В ст. 245 КУпАП закріплено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно положень ст. 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У відповідності до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. До основних засад правосуддя відноситься змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При розгляді даної справи суддя районного суду повною мірою дотримався вимог ст. ст. 245, 251, 252, 278, 280, 283 КУпАП, правильно встановив всі фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4 та 124 КУпАП.
Висновок судді місцевого суду відповідає фактичним обставинам справи, та не спростовується доводами апеляційної скарги. За таких обставин підстав для скасування постанови судді місцевого суду відносно ОСОБА_1 немає.
На підставі наведеного та керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя
постановив:
апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - Симоненко Злати Віталіївни залишити без задоволення, а постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 квітня 2021 року про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4 та 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення - без змін.
Постанова судді апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Київського апеляційного суду Немировська О.В.