справа № 754/3351/19
провадження № 22-ц/824/8041/2021
12 травня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г.М.,
суддів: Рейнарт І.М., Семенюк Т.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за скаргою стягувача ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю боржника - ОСОБА_2 , за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року у складі судді Сенюти В. О.,
встановив:
31.03.2021 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Вахрамеєвої Я. В. від 18.03.2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП №63932911.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року скаргу на дії/бездіяльність органу примусового виконання повернуто заявнику без розгляду на підставі ч.4 ст.183 ЦПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року та направити справу для продовження розгляду до Деснянського районного суду м. Києва.
Свої доводи мотивує тим, що підставою для повернення скарги слугувала відсутність доказів направлення копії скарги ОСОБА_3 , який не є учасником виконавчого провадження №63932911.
Чинним процесуальним законодавством не передбачений обов'язок надіслання копій скарги учасникам виконавчого провадження листом з описом вкладення.
Нормами Цивільного процесуального кодексу України не передбачена можливість повернення судом скарги на дії/бездіяльність державного виконавця без розгляду у зв'язку з ненаданням доказів надіслання (надання) копії скарги іншим учасникам виконавчого провадження.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та проводити судовий розгляд без присутності його представника (а.с.37).
Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року скаргу ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції повернуто заявнику без розгляду.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам частини другої статті 183 ЦПК України, оскільки до неї не додано доказів її направлення іншому учаснику справи ОСОБА_3 , а також опису вкладення. Таким чином, скарга на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України підлягає поверненню заявнику без розгляду.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Суд першої інстанції, повертаючи заявнику скаргу на дії державного виконавця, застосував до спірних правовідносин вимоги статті 183 ЦПК України, яка їх не регулює.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз'яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім'я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім'я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Ураховуючи викладене, суд у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 27 січня 2021 року (справа № 569/13154/20).
Верховний Суд у вказаній постанові звернув також увагу на те, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.
Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Враховуючи викладене, оскаржувана ухвала не може бути визнана законною і обґрунтованою та у відповідності до положень частини 1 статті 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 374, 379, 382 -384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року скасувати.
Справу за скаргою стягувача ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю боржника - ОСОБА_2 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк