5 травня 2021 року місто Київ
справа № 755/12800/19
провадження №22-ц/824/2659/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Душиним Олексієм Владиславовичем,
на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 19 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Виниченко Л.М.,
у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,-
У серпні 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з нею.
Позов обґрунтовано тим, що вона з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі з 2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . В шлюбі народився син ОСОБА_7 , 2015 року народження, який після розірвання шлюбу залишився проживати з нею.
3 листопада 2016 року під час проходження медичного обстеження сину ОСОБА_7 у КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дніпровського району м. Києва» було поставлено клініко-функціональний діагноз, код за МКХ 10 Двостороння сенсоневральна глухота ІV ст. Н 90.3 і розроблена індивідуальна програма реабілітації дитини-інваліда № 119/16, згідно якої ОСОБА_7 планувалось проведення слухопротезування - двостороння кохлеарна імплантація у період з 2016 по 2018 роки. Під час обстеження у дитини були встановлені обмеження життєдіяльності до орієнтації, до спілкування, до контролю за своєю поведінкою, до навчання, до здобуття освіти.
З листопада 2016 року ОСОБА_7 була встановлена інвалідність та призначена соціальна допомога з 3 листопада 2016 року по 6 січня 2033 р. у розмірі 1 452,00 грн.
З дня народження тільки вона піклувалась про дитину, дізнавшись про хворобу сина, не жаліючи сил та витрачаючи останні зароблені кошти вона робила все можливе, щоб вилікувати дитину та знайти хоча б якийсь спосіб для покращення його стану здоров'я
23 жовтня 2017 року вона під психічним та фізичним тиском дала згоду на виїзд до Німеччини свого малолітнього сина разом з батьком, оскільки коштів для покупки імплантів та проведення операції в Україні у неї не вистачало, черга на операцію за державні кошти України протягом двох років не наближалась.
Позивачка зазначає, що, скориставшись ситуацією, відповідач приїхавши до Німеччини, відмовився від проведення дитині операції, у той час як вона була рекомендована не тільки лікарями України Інституту отоларингології ім. професора О.С. Коломійченка Національної академії медичних наук України, а й лікарями Університетської клініки в Регенсбурзі (Німеччина), і тому вона була вимушена звернутися із заявою до Центрального органу, на який у відповідності до ст. 6 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, покладено виконання функцій забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, для забезпечення негайного повернення дитини та здійснення її лікування, поки вік дитини ще дозволяє це робити.
Її заява була скерована тим, що вона отримала виклик з Інституту отоларингології ім. професора О.С. Коломійченка Національної академії медичних наук України на засідання комісії з кохлеарної імплантації для проведення операції ОСОБА_7 в Україні за державні кошти, що підтверджується консультативним висновком № 41343. На підтвердження своїх намірів вона 10 липня 2018 року відізвала свою заяву про згоду на виїзд сина на постійне місце проживання до Німеччини.
24 травня 2019 року відповідач з малолітнім сином були депортовані компетентними органами Німеччини на Україну. З 24 травня 2019 року син знаходився в Україні та проживав разом з нею у м. Києві. 20 червня 2019 року дитині була проведена кохлеарна імплантація за державні кошти.
12 липня 2019 року відповідач забрав дитину, сина не повертає та не дозволяє із ним бачитися. Для отримання бажаного результату після проведеної операції вона має забезпечити належний догляд за дитиною, післяопераційну слухомовну реабілітацію сина, налаштування мовного процесора.
Зазначає, що з 2011 року по теперішній час вона працює торговим представником у ТОВ «Дельта Медікел», відповідач не працює та не працював за весь час перебування у шлюбі. Її матір, бабуся ОСОБА_7 , колишній педагог, нині на пенсії, допомагає та допомагатиме їй у майбутньому з вихованням дитини. Відповідач не може створити для сина належних умов для виховання та розвитку, не має достатнього матеріального забезпечення та належних побутових умов.
В свою чергу ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року розірвано. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_7 . З червня 2017 року малолітній син постійно проживає з ним. У дитини є проблеми зі слухом, а саме має діагноз обобічної сенсоневральної глухоти ІV ст., внаслідок чого син потребує систематичної реабілітації та лікування. Він сам займається вихованням та утримує дитину, участі в цьому відповідачка не приймає. Відповідачка надавала нотаріально завірену заяву про згоду на виїзд на постійне місце проживання до Німеччини їхнього сина разом з ним, де він з дитиною проживав з жовтня 2017 року по травень 2019 року та повернулись в Україну у зв'язку з тим, що з'явилась можливість проведення операції для дитини. Він має можливість забезпечити належні умови проживання сину, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідачка забезпечити не в змозі. Разом з тим, він не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідачки з сином.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 19 листопада 2020 року задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини.
Визначено місце проживання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір'ю ОСОБА_1 ..
Вирішено питання розподілу судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Душин О.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити. В апеляційній скарзі посилається на те, що обставини, визнані судом як встановлені, не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до ухвалення судом неправильного рішення. Зокрема посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив та не надав жодної оцінки взаємовідносинам дитини із кожним із батьків, прихильностей дитини до батька чи матері, обставинам поточного стану проживання та виховання дитини.
Так, в основу оскаржуваного рішення суд поклав висновок органу опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини від 17 червня 2020 року № 103/4469/41/3, відповідно до якого уповноважений орган вважав за можливе визначити місце проживання дитини разом із матір'ю.
У той же час суд не надав належної оцінки тому факту, що розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 815 від 4 жовтня 2019 року, яке було видане за результатами звернення ОСОБА_1 , місце проживання дитини було визначене з батьком ОСОБА_2 .
Досліджуючи два протилежних за змістом документи, виданих компетентними органами, суд першої інстанції не наводить у судовому рішення мотивів, за яких він надає перевагу одному із них та відхиляє інший.
Учасники справи правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Гурський С.В. не з'явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи, повідомлені ними причини , зокрема, адвокатом Гурським С.В. про те, що він перебуває на самоізоляції, оскільки в період 26- 30 квітня контактував з особами зараженими короновірусом, а відповідачем ОСОБА_2 про те, що він перебуває на лікарняному у зв'язку з хворобою сина і не може прибути в судове засідання разом з сином, суд визнав неповажними. Зважаючи на те, що неявка відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, його позиція викладена в апеляційній скарзі, суд вважав за можливе розглянути справу у відсутність сторони відповідача.
В судове засідання також не з'явився представник третьої особи: Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровського районної в м.Києві державної адміністрації, будучи повідомленим про день та час розгляду справи шляхом направлення повідомлення на адресу електронної пошти, причини своєї неявки суд не повідомив, у зв'язку з чим суд вважав за можливе розглянути справи у його відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Гаєнко В.С. проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення суду як законне і обґрунтоване залишити без змін..
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення особи, яка з'явилася в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 листопада 2011 року, від якого мають малолітню дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 18 жовтня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний.
Крім того, судом установлено, що дитина сторін проживає з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , за якою зареєстрована. Згоди на реєстрацію малолітнього сина за адресою місця проживання відповідача позивач не надавала. Попередньо дитина була зареєстрована за адресою:: АДРЕСА_2 .
Судовим наказом, виданим Дніпровським районним судом м.Києва від 20 грудня 2019 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 тягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 28 листопада 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Позивачка ОСОБА_1 з лютого 2009 року по даний час проживає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджуться договором оренди. ОСОБА_1 працевлаштована з 4 січня 2016 року, займає посаду торговельного представника у ТОВ «Дельта Медікел», щомісячно отримує заробітну плату. За місцем роботи позивачка характеризується позитивно. Відповідно до сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду від 20 листопада 2019 року, серії 10ААЄ № 306657, який дійсний до 20 листопада 2021 року у ОСОБА_1 наркологічні протипоказання щодо призначення опікунства не виявлені.
Згідно довідки ТОВ «Медиком» від 30 листопада 2019 року ОСОБА_1 пройшла медичне обстеження лікаря психіатра, на диспансерному обліку у психо-неврологічному диспансері не перебуває, за медичною допомогою до психо-неврологічного диспансеру не зверталась.
Відповідно до довідки МВС України серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 на території України станом на 2 грудня 2019 року до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
Згідно посвідчення від 11 липня 2018 року, виданого Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровського району м.Києва серії НОМЕР_2 , позивачці ОСОБА_1 було призначено державну соціальну допомогу на дитину-інваліда до 18 років - ОСОБА_7 , 2015 року народження.
Малолітній дитині ОСОБА_7 встановлено клініко-функціональний діагноз та код за МКХ 10 Двостороння сенсоневральна глухота IV ст.Н 90.3 Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дніпровського району м.Києва» 3 листопада 2016 року було розроблено індивідуальну програму реабілітації дитини-інваліда № 119/16, відповідно якої сину сторін планувалось проведення слухопротезування - кохлеарну імплантацію у період з 2016 по 2018 роки.
Крім того, установлено, що ОСОБА_1 надала нотаріально посвідчену заяву про згоду на виїзд на постійне місце проживання сина разом з батьком ОСОБА_2 до Німеччини. Така згода була надана з метою проведення малолітній дитині операції в Німеччині, оскільки на безкоштовну операцію в Україні існувала велика черга, що тягло за собою сплив часу на шкоду здоров'я дитини. До Німеччини батько ОСОБА_2 з сином виїхали 27 жовтня 2017 року. Дізнавшись, що відповідач відмовився від проведення сину операції в Німеччині, позивачка ОСОБА_1 звертається до компетентних органів України про виділення імплантів для дитини за бюджетні кошти та вживає заходи для повернення сина в Україну.
Так, позивачка восени 2017 року подає до Міністерства охорони здоров'я України звернення про забезпечення її сина ОСОБА_7 необхідною медичною допомогою відповідно до показань та рекомендацій спеціалістів, які були переадресовані до Національної академії медичних наук України..
За повідомленням Національної академії медичних наук України від 13 грудня 2017 року, відповідно інформації керівництва ДУ «Інститут отоларингології ім. Професора О.С.Коломійченка НАМН України» дитина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , знаходиться на черзі для проведення операції кохлеарної імплантації за бюджетні кошти за номером черги 190.
За консультативним висновком № 41343 від 16 липня 2018 року, виданим Державною установою «Інститут отоларингології ім. проф. О.С.Коломійченка НАМН України», дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно висновку та рекомендації за діагнозом: двостороння хронічна консоневральна глухота, показана кохлеарна імплантація, дитину викликано на засідання комісії з кохлеарної імплантації для виділення системи імплантаційного слухопротезування за бюджетні кошти і подальшого хірургічного лікування. Встановлений в Україні діагноз підтвердили і лікарі медичної установи м.Інгольштадт Німеччина 29 червня 2018 року та рекомендували двосторонню імплантацію вушної раковини. Разом з тим, з педагогічного висновку Дільничого суду Мюнхена від 14 січня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 надав пояснення про те, що він не хоче, щоб йог осина наразі оперували, та вважає, що лікарі в Україні недостатньо кваліфіковані, щоб провести таку операцію, швидше за все, він міг би погодитися, щоб ця операція булла здійснена у Німеччині, але на даний момент не вважає це достатньо необхідним, щоб наражати сина на небезпеку через таку операцію.
За повідомленням Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 9 серпня 2018 року запит щодо встановлення місцезнаходження ОСОБА_7 надіслано на адресу НЦБ Інтерполу в Німеччині. 8 жовтня 2018 року позивачка ОСОБА_1 подала заяву про сприяння поверненню дитини відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
У травні 2019 року відповідач ОСОБА_2 разом з малолітнім сином був депортований з Німеччини і вони повернулися в Україну.
6 травня 2019 року , після повернення сина в Україну, позивачка ОСОБА_1 звертається до компетентних органів із заявою про забезпечення реалізації права доступу до дитини відповідно до Конвенції про цивільно- правові аспекти міжнародного викрадення дітей, у якій серед іншого просила зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні з сином, надати їй медичні документи та дозволити дитині ОСОБА_7 у супроводі матері виїжджати для обстеження та проведення операції з кохлеарної імплантації та подальшого супроводження з налаштуванням кохлеарного імпланту, занять з дитиною, навчання та відпочинку.
З 19 червня по 25 червня 2019 року малолітній син сторін ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знаходився на стаціонарному лікуванні в Інституті отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України з діагнозом двостороння сенсоневральна глухота, 20 червня 2019 року дитині проведено правосторонню кохлеарну імплантацію.
КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дніпровського району м.Києва» 8 серпня 2019 року розроблено індивідуальну програму реабілітації дитини- інваліда № 89/19 ОСОБА_7 .
Розпорядженням Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації від 4 жовтня 2019 року № 815 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 з батьком.
Розпорядженням Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації від 18 жовтня 2019 року № 844 визначено участь матері ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_7 у формі спілкування з малолітнім сином щосуботи з 10.00 до 19.00 год.
22 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу заборони ОСОБА_2 їй спілкуватися з дитиною, невиконання відповідачем рішення Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації від 18 жовтня 2019 року, не проведенням відповідачем сину реабілітаційних заходів після встановлення імпланту.
За довідками Міського медичного центру проблем слуху та мовлення «Суваг» від 21 травня 2019 року № 11, від 14 липня 2000 року № 15, дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , діагноз: двобічне зниження слухової функції сенсоневрального характеру, глухота IV ст., у період з 15 грудня 2016 року по 25 жовтня 2017 року проходила діагностику та реабілітацію в ММЦ ПСМ «Суваг», під час навчання булла відмічена позитивна динаміка слухового сприймання та розвитку мовлення. 20 червня 2019 року пацієнту проведено кохлеарну імплантацію, після якої на призначену реабілітацію дитина не з'явилася. З метою розвитку слухомовленних навичок рекомендовано продовжити заняття сурдопедагогом.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини від 17 червня 2020 року № 103/4469/41/3 (протокол засідання комісії № 10 від 10 червня 2020 року), на час розгляду питання комісією встановлено, що починаючи з 2017 року малолітній ОСОБА_7 постійно проживає з батьком ОСОБА_2 . На даний час батько та син мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , займають одну кімнату в комунальній квартирі. В кімнаті порушені санітарно - гігієнічні норми, розміщено душ та санвузол. Хлопчик не має окремого ліжка, куточка для ігор та навчання. Малолітній ОСОБА_7 , 2015 року народження, інвалід дитинства, має діагноз «двостороння сенсоневральна глухота». Батько ОСОБА_2 не в повній мірі виконує індивідуальну програму реабілітації дитини, не прислуховується до рекомендацій спеціалісті служби у справах дітей та сім'ї, дитина не відвідує спеціалізований дошкільний навчальний заклад. ОСОБА_2 не має постійного місця роботи та стабільного доходу. Мати дитини ОСОБА_1 проживає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , де створено належні умови для проживання та розвитку дитини. ОСОБА_1 працює на посаді представника торговельного з 4 січня 2016 року в ТОВ «Дельта Медікел», має стабільний дохід, за місцем роботи характеризується позитивно. Зі слів матері дитини вона має можливість створити всі умови для постійного догляду та лікування дитини, його фактичного та гармонійного розвитку. ОСОБА_1 бажає щоб дитина постійно проживала з нею, займатися його вихованням та утриманням. Орган опіки та піклування вважає за можливе визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір'ю ОСОБА_1 .
Зі змісту висновку спеціаліста за результатами дослідження за зверненням ОСОБА_1 від 20 грудня 2019 року, складеного психологом Копишинською Л.О. у разі коли глухих дітей не навчають мови спеціальними засобами (не роблять належної сурдологічної і логопедичної допомоги з яких-небудь зовні спеціальних причин), вони стають німими. Можливість повністю відчувати звукове оточення і тим самим розвинути мову дітям з вадами слуху дозволяють слухові апарати або імпланти. Сучасні слухові апарати, кохлеарні імпланти допомагають подолати фізичні обмеження і значно покращують слухові здібності мозку. Показанням до імплантації є туговухість III або IV ступеня і глухота. У глухих дітей без навчання мова не формується. У таких дітей визначаються різні голосові реакції, звукосполучення, лепет. Без навчання число голосових реакцій з часом скорочується, вони зупиняться більш одноманітними і до п'яти-шести років зникають зовсім. Реабілітація дітей з порушенням слуху передбачає індивідуальні та групові заняття з допомогою підсилювачів і слухових апаратів. Така робота проводиться в спеціальних дитячих садах для дітей зі зниженим слухом, починаючи з 2-3 річного віку, надалі вона триває в спеціалізованих школах. Складові успішної реабілітації людей з вадами слуху і глухих наступні: - раннє виявлення порушення слуху і ранній початок реабілітаційних заходів; - інтенсивність і систематичний характер слухового тренування, що становить основу процесу реабілітації; природне мовне оточення дитини, постійне спілкування з людьми, що мають нормальний слух і нормальну мову.
У висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 17 вересня 2019 року № 555, складеного Інклюзивно-ресурсним центром № 4 Дніпровського району м.Києва, зазначено, що дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , заклад дошкільної освіти не відвідує, рівень загальної обізнаності дитини нижче вікової норми, слід продовжувати розвивати та використовувати набуті знання, уміння та навички, зв'язне мовлення, рекомендоване навчання за освітньою програмою з внесенням необхідних адаптацій, корекційно-розвиткова робота за програмою розвитку глухих дітей дошкільного віку (6 занять на тиждень), заняття з практичним психологом, вчителем-дефектологом, сурдопедагогом, вихователем.
Визначаючи місце проживання малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з мамою ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із інтересів самої дитини. При цьому, судом враховано, що мати дитини ОСОБА_1 постійно працевлаштована, має стабільний дохід, місце проживання на законних підставах, займалася вихованням дитини до моменту виникнення спору, а також забезпечувала дитину всім необхідним, постійно піклується про здоров'я малолітнього сина, який потребує проходження індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю за лікарсько-консультативними висновками комісії лікувально-профілактичних закладів, корекційно-розвиткового навчання. Натомість, батько ОСОБА_2 , з яким проживав малолітній син з осені 2017 року, після проведеної 20 червня 2019 року дитині операції з кохлеальної імплантації не виконує рекомендацій щодо проходження дитиною реабілітаційних заходів.
Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на встановлених судом обставинах.
Згідно з ч.ч.2,8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між учасниками). Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості. Поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних. Історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння. Миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність а виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина е розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опіку або місцезнаходження навчального закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч.4 ст.29 ЦК України).
Згідно зі ст.141 СК України мати і батько мають рівна права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначення найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним ( параграф 76).
У параграфі 54 Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуваючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, а й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначення місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами ст.19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитино, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У постанові Верховного Суду в справі № 377/128/18 вказано, що «тлумачення частини1 статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків;, відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Встановивши, що для забезпечення інтересів малолітнього сина сторін ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , саме визначення місця проживання з матір'ю буде відповідати йог інтересам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Виходячи з обставин цієї справи, а саме, зважаючи на стан здоров'я малолітньої дитини, яка потребує проходження реабілітаційних заходів, корекційно-розвиткового навчання, що не забезпечив відповідач - батько дитини після проведеної 20 червня 2019 року дитині операції, та враховуючи, що мати ОСОБА_1 постійно піклується про стан здоров'я сина з метою покращання його здоров'я та розвитку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що визначення місця проживання сина з матір'ю буде відповідати якнайкращим інтересам ОСОБА_7 .
Посилання в апеляційні скарзі на те, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки тому факту, що він має відповідну фахову педагогічну освіту щодо виховання та навчання дітей із вадами слуху і може забезпечити проходження сином реабілітації в домашніх умова, суд до уваги не приймає, оскільки постійне перебування дитини вдома і спілкування лише з батьком не забезпечить успішної реабілітації, складовою частиною якої є природне мовне оточення дитини, постійне спілкування з людьми. Крім того, обмеження в спілкуванні з людьми не буде сприяти становленню майбутньої особистості дитини, її подальшого повноцінного розвитку, виховання та навчання.
Посилання на те, що визначення місця проживання дитини з матір'ю буде для дитини надмірним психологічним навантаженням, оскільки син останнім часом постійно проживав з батьком, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки належними та допустимими доказами не доведені.
Зважаючи на вік дитини, а також ставлення позивачки ОСОБА_1 як матері до своїх обов'язків, яка постійно піклується про стан здоров'я дитини, про фізичний, розумовий, мовленнєвий розвиток дитини, суд вважає, що саме мати може забезпечити більш сприятливі умови виховання сина з урахуванням його стану здоров'я.
Що стосується доводів апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції не навів у судовому рішенні мотивів , за яких він надав перевагу одному висновку органу опіки та піклування та відхилив інший, то і ці доводи не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Висновок органу опіки та піклування Дніпровського районної в м.Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини від 17 червня 2020 року №103/4469/41/3, з яким погодився суд першої інстанції, є достатньо обґрунтованим і не суперечить інтересам дитини. Такий висновок складений на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання матері, батька та хлопчика, який на момент розгляду справи в суді проживав з батьком. Викладені у висновку відомості не суперечать матеріалам справи.
Іншого висновку матеріали справи не містять. Наявне в матеріалах справи розпорядження Дніпровського районної в м.Києві державної адміністрації № 815 від 4 жовтня 2019 року про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 з батьком не є висновком органу опіки та піклування в розумінні ст.19 СК України.
Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність. Не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Душиним Олексієм Владиславовичем, залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 19 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 13 травня 2021 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус