Київський апеляційний суд
23 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
перекладача ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12020100020003032 щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Баку, Азербайджан, громадянина Азербайджану,
що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
судимого вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 27.02.2015 з урахуванням змін, внесених ухвалою
Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.05.2015,
за ч.1 ст.119 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі,
ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 20.07.2017
звільненого умовно-достроково на невідбуту частину 8 місяців 24 дні,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України,
за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 і захисника ОСОБА_9 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 7 жовтня 2020 року,
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 07.10.2020 року ОСОБА_8 визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.263 КК України і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке виразилося в порушенні його права на захист. Як стверджує ОСОБА_8 , він є громадянином Азербайджану, нетривалий час проживає на території України та не розуміє українську мову. Однак під час досудового розслідування перекладач залучений не був, і копії процесуальних документів у перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він достатньо володіє для розуміння суті обвинувачення, йому вручені не були. Суд першої інстанції також не з'ясував це питання, не залучив перекладача і не вручив йому копію вироку у відповідному перекладі.
Крім того, зі змісту вироку вбачається, що він визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення та не оспорює фактичні обставини кримінального провадження, у зв'язку з чим суд на підставі ч.3 ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів, які ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Зазначені обставини не відповідають дійсності з огляду на те, що він практично не володіє мовою судочинства, частково розуміє слова, які вживаються в побуті, а юридичну термінологію не розуміє, взагалі. Від захисника, який захищав його під час досудового розслідування, відмовився, і за 5-10 хвилин до початку судового засідання підписав угоду з адвокатом ОСОБА_10 , який переконав його у тому, що домовився з прокурором і судом, щоб йому призначили покарання, не пов'язане з позбавленням волі, якщо він беззаперечно братиме чужу провину на себе і буде з усім погоджуватись. Саме тому за вказівкою захисника він сказав, що розуміє суть положень та правові наслідки застосування ч.3 ст.349 КПК України. Що стосується розписки, у відповідності з якою він не заперечує проти розгляду кримінального провадження у такому порядку та визнає вину, то припускає, що відбулося службове підроблення, оскільки в судових засідання він її не підписував і суду не подавав. Звертає увагу і на те, що головуючий в судовому засіданні запропонував йому надати “покази”, хоча в КПК України таке поняття відсутнє, а згідно з ст.95 КПК України обвинувачений має права давати показання. Захист його інтересів у суді першої інстанції не був ефективним, захисник не звернув уваги на це порушення, а тому ОСОБА_8 вважає, що не давав показання в суді.
Також обвинувачений вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки виявлення та вилучення вогнепальної зброї та бойових припасів з автомобіля “Skoda Octavia A7” відбулося не під час санкціонованого обшуку автомобіля, а в ході огляду без ухвали суду, що вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування. Що ж стосується посилань у вироку на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення “Ірландія проти Сполученого Королівства”, “Коробов проти України”, то вони є формальними, зважаючи на те, що висновки в цих рішеннях вирвані з основного контексту.
В апеляційній скарзі захисника ОСОБА_11 зі змінами, внесеними захисником ОСОБА_7 , порушується питання про зміну вироку в частині призначеного ОСОБА_8 покарання. Як вказують захисники, обставинами, які пом'якшують покарання, є визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, наявність на утриманні малолітньої дитини. Що стосується особи обвинуваченого, то він судимий за необережне кримінальне правопорушення, посередньо характеризується за місцем проживання, проте має стійкі соціальні зв'язки, адже проживає однією сім'єю з ОСОБА_12 , працює, утримує малолітню доньку, 2018 року народження, на обліках нарколога та психіатра не перебуває. Обставини, які обтяжують покарання, відсутні.
Враховуючи викладене та принципи індивідуалізації, гуманізації та справедливості покарання, захисники вважають, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, і виправлення ОСОБА_8 можливе без відбування покарання, а тому просять звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника ОСОБА_7 і обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу захисника зі змінами і просили звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням; доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, вважаючи вирок суду першої інстанції законним, обґрунтованим і вмотивованим; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що в їх задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_8 придбав і зберігав вогнепальну зброю та бойові припаси без передбаченого законом дозволу за наступних обставин.
За невстановлених досудовим розслідуванням обставин ОСОБА_8 незаконно придбав 9 патронів з маркуванням “270 И”, які є боєприпасами до нарізної вогнепальної зброї, які поклав у бардачок автомобіля “Skoda Octavia A7” д/н НОМЕР_1 , а також самозарядний пістолет “Glock 19”№ НОМЕР_2 калібру 9 x 19 мм, виготовлений промисловим способом і придатний до стрільби, який є короткоствольною нарізною вогнепальною зброєю, у зборі з магазином і 15 патронами, які є боєприпасами до бойової нарізної вогнепальної зброї, пістолет без маркувальних позначень, що є переробленим самозарядним пістолетом, ймовірно, моделі “6П42” (серія та номер видалені саморобним способом), який є короткоствольною нарізною вогнепальною зброєю, у зборі з магазином і 7 патронами з маркуванням “38 82”, які є боєприпасами до бойової нарізної вогнепальної зброї, та 1 патрон з маркуванням “270 И”, який є боєприпасом до бойової нарізної вогнепальної зброї, які поклав у сумку, а її, в свою чергу, на заднє сидіння вказаного автомобіля, який мав у користуванні, де зберігав без передбаченого законом дозволу.
31 травня 2020 року близько 23 години 30 хвилин за адресою: м. Київ, просп. Бажана, 19, працівниками поліції був помічений автомобіль “Skoda Octavia A7” д/н НОМЕР_1 , припаркований з порушенням вимог Правил дорожнього руху. В подальшому 1 червня 2020 року в період з 01 години 06 хвилин по 02 годину під час санкціонованого обшуку вказаного автомобіля, за кермом якого знаходився ОСОБА_8 , було виявлено: в бардачку (під кермом) картонну коробку, всередині якої 9 патронів з маркуванням “270 И”, що є пістолетними патронами калібру 9 x 18 мм, зразку 1951 року, споряджених кулями “Л” зі свинцевим осердям, придатних до стрільби, які є боєприпасами до нарізної вогнепальної зброї; на задньому сидінні сумку чорного кольору, всередині якої самозарядний пістолет “Glock 19” № НОМЕР_2 калібру 9 x 19 мм, виготовлений промисловим способом, придатний до стрільби, який є короткоствольною нарізною вогнепальною зброєю, у зборі з магазином і 15 пістолетними патронами калібру 9 x 19 мм, виготовленими промисловим способом, придатними до стрільби (1 з яких знаходився у патроннику пістолету), які є боєприпасами до бойової нарізної вогнепальної зброї, та пістолет без маркувальних позначень, що є переробленим самозарядним пістолетом, ймовірно, з газового пістолету моделі “6П42” (серія та номер видалені саморобним способом) на базі пістолету Макарова (ПМ), придатний до стрільби, який є короткоствольною нарізною вогнепальною зброєю, у зборі з магазином і 7 патронами з маркуванням “38 82”, що є пістолетними патронами калібру 9 x 18 мм, спорядженими кулями зі сталевим осердям, виготовленими промисловим способом, придатними до стрільби (1 з яких знаходився у патроннику пістолету), які є боєприпасами до бойової нарізної вогнепальної зброї, та 1 патрон з маркуванням “270 И”, який є бойовим пістолетним патроном калібру 9 x 18 мм, що споряджений кулею зі сталевим осердям, виготовлений промисловим способом, який є боєприпасом до бойової нарізної вогнепальної зброї,
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які досліджувалися в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч.1 ст.263 КК України - придбання та зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу - є вірною.
Згідно з ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Записом на технічному носії інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, доведено, що після оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта та встановлення особи обвинуваченого на запитання суду ОСОБА_8 відповів, що суть обвинувачення йому зрозуміла, він визнає себе винним і погодився давати показання. У зв'язку з цим суд за згодою прокурора, захисника та обвинуваченого на підставі ч.3 ст.349 КПК України обмежив дослідження доказів допитом ОСОБА_8 та дослідженням даних про його особу.
Суд з'ясував правильне розуміння ОСОБА_8 фактичних обставин кримінального провадження, відсутність сумнівів у добровільності його позиції, а також роз'яснив наслідки застосування положень вказаної норми, а саме, позбавлення права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. При цьому обвинувачений заявив, що погоджується на такий порядок, повністю визнає свою вину і дав показання, в яких підтвердив фактичні обставини кримінального правопорушення відповідно до висунутого обвинувачення. І неправильне використання головуючим, який запропонував дати “покази”, а не показання, юридичної термінології, не свідчить про те, що ОСОБА_8 їх не давав.
Дійсно, ОСОБА_8 народився в м. Баку, Республіка Азербайджан, є азербайджанцем за національністю та громадянином Республіки Азербайджан. Разом з тим, принаймні з 2014 року, коли йому виповнилося 22 роки, він постійно проживає на території України, відбував покарання в Державній установі “Крюківська виправна колонія № 29” у Полтавській області, наразі проживає в м. Києві, тобто весь час перебуває в україномовному середовищі.
Під час досудового розслідування перекладач не залучався і відповідне клопотання від сторони захисту не надходило. В суді першої інстанції обвинувачений відповідав на запитання, давав показання та звертався до суду російською мовою. Однак на поставлені українською мовою запитання ОСОБА_8 відповідав у швидкому темпі, без заминки. З долучених до кримінального провадження копій вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.02.2015, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.05.2015, а так само ухвал Полтавського районного суду Полтавської області від 30.01.2017 та Апеляційного суду Полтавської області від 20.07.2017 за наслідками розгляду клопотання про умовно-дострокове звільнення, які постановлювалися щодо обвинуваченого (а.с.33-35, 38, 39-42, 43-45), вбачається, що перекладач також не залучався.
Вказані обставини беззаперечно свідчать про те, що ОСОБА_8 володіє державною мовою на достатньому рівні і послуг перекладача не потребує. А тому посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого на порушення в ході досудового розслідування та в суді першої інстанції його прав, оскільки він не розумів зміст фактичних обставин кримінального провадження та наслідки застосування положень ч.3 ст.349 КПК України через незнання юридичної термінології і те, що майже не розуміє українську мову, а так само припущення стосовно нібито службового підроблення розписки, є надуманими. І навіть залучення за ініціативою сторони захисту перекладача в суді апеляційної інстанції, що, на переконання колегії суддів, є формальним, таких висновків не спростовують.
Непереконливими є і твердження ОСОБА_8 про неналежний його захист адвокатом ОСОБА_10 , якого обвинувачений самостійно залучив, користуючись своїм правом на вільний вибір захисника. Оскільки в судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений та захисник притримувалися тієї позиції, що ОСОБА_8 щиро кається та повністю визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, тобто такої ж самої позиції, як і в суді першої інстанції, посилання останнього в апеляційній скарзі на те, що адвокат ОСОБА_10 переконав його взяти на себе чужу провину та з усім погоджуватись, є недоречними.
Відтак, порушень вимог кримінального процесуального закону, в тому числі при вирішенні питання про визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження, колегією суддів не встановлено, у зв'язку з чим доводи обвинуваченого, який стверджує про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи в частині підстав для проведення обшуку автомобіля, не можуть бути предметом перегляду судом апеляційної інстанції відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що після проведення огляду автомобіля ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 04.06.2020 було надано дозвіл на обшук, що вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування.
Посилаючись у вироку на практику ЄСПЛ, суд застосував стандарт доказування “поза розумним сумнівом”, і дійшов висновку, що докази у цьому кримінальному провадженні повністю доводять винуватість ОСОБА_8 . Отже, посилання обвинуваченого на неправильне застосування практики ЄСПЛ, є безпідставними.
Призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного у сукупності з обставинами кримінального правопорушення, який, незважаючи на наявність у нього судимості, придбав та зберігав у місці, яке дозволяє швидко та безперешкодно скористуватися, два комплекти готової до застосування вогнепальної зброї з боєприпасами. Звернув увагу суд на посередню характеристику обвинуваченого за місцем проживання, відсутність у нього роботи та сім'ї, обставину, що пом'якшує покарання, - щире каяття, та відсутність обставин, що його обтяжують.
Посилання захисника на проживання ОСОБА_8 однією сім'єю з ОСОБА_12 та наявність на його утриманні малолітньої дитини, у свідоцтві про народження якої він батьком не зазначений, не можуть бути враховані, оскільки під час розгляду кримінального провадження до повноважень суду не входить встановлення відповідного юридичного факту, а так само батьківства. Не дають підстав вважати, що виправлення обвинуваченого можливе без відбування покарання, і дані в договорі найму квартири, який укладений між третіми особами і в якому лише зазначено, що ОСОБА_8 має право в ній проживати. При цьому колегія суддів зауважує, що дані в цьому договорі не узгоджуються з твердженнями обвинуваченого про те, що він має сім'ю.
А тому саме покарання у виді позбавлення волі, яке полягає в ізоляції та поміщенні до кримінально-виконавчої установи закритого типу, яке суд призначив на мінімальний строк, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами, що відповідатиме принципу невідворотності покарання.
Отже, вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, і підстави для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та захисника відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 7 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 і захисника ОСОБА_9 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3