№ 33/824/415/2021 Постанова винесена суддею Лужецькою О.Р.
Категорія: ст. 185 КУпАП
27 січня 2021 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Горб І.М., за участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 та його захисника Панчишина Р.І., розглянувши апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомиргород Кіровоградської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який раніше не притягувався до адміністративної відповідальності,
на постанову судді Дарницького районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року,
Постановою судді Дарницького районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 136 гривень.
Також постановлено стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420 грн. 40 коп.
Згідно з постановою, суд розглянув протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до якого, 06 травня 2020 року о 17 год. 35 хв. по пр. Бажана, 1-А в м. Києві ОСОБА_1 заліз у свій автомобіль, державний номерний знак НОМЕР_1 , який знаходився на евакуаторі, нецензурно висловлювався, зухвало себе поводив в бік громадян та поліцейських, відмовлявся припинити правопорушення та покинути транспортний засіб, який знаходився на евакуаторі, та продовжував чинити злісну непокору законним вимогам поліцейського, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи постанову суду незаконною, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, що потягло за собою неповне з'ясування усіх обставин справи, просить її скасувати та закрити провадження у справі.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суддя проігнорувала його клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з тим, що в нього підписаний договір з адвокатом і він хотів, щоб адвокат представляв його інтереси в суді, чим порушила його право на захист, яке гарантовано законом.
Також зазначає, що суд першої інстанції встановив, що його вина у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується протоколом, в якому він зазначив, що з правопорушенням погоджується, але цей протокол він підписав під тиском та після побоїв поліцейськими, і за даним фактом ДБР у місті Києві розслідується кримінальне провадження №12020120220000216, в якому 08.05.2020 року він визнаний потерпілим.
Крім того, співробітниками поліції йому не були роз'яснені його права та обов'язки, відповідно він був позбавлений права скористатися правовою допомогою.
Щодо того, що в матеріалах справи зазначено, що він здійснив злісну непокору, то відеозаписом з нагрудних відеокамер це не підтверджено.
Також є недостовірною і інформація про те, що він нібито «зухвало себе поводив, погрожував, висловлювався нецензурно», а у протоколі та оскаржуваній постанові не вказано яким саме законним вимогам нібито він не підкорився та від кого саме ці вимоги були.
За таких обставин, суть правопорушення з кваліфікацією дій за ст. 185 КУпАП є сумнівною, що є не прийнятним, оскільки, суперечить практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що вина особи повинна бути обґрунтована доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту, тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», та позбавляє суд змоги встановити, на виконання положень ст. 283 КУпАП, самі обставини скоєння правопорушення, а саме- його час, місце та інші обставини, та призводить до ігнорування прав особи, яку притягають до відповідальності, оскільки позбавляє її права бути проінформованою про характер і причини притягнення до адміністративної відповідальності, не дає змоги підготуватися до свого захисту.
Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення ОСОБА_1 та захисника Панчишина Р.І. на підтримку доводів апеляційної скарги, а також свідка ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Всупереч тверджень апелянта, ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 були дотримані, а висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі та постанові судді, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності, які були досліджені у судовому засіданні та наведені у постанові.
Зокрема, такий висновок ґрунтується на даних, що зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення, який складено з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП,підписано відповідною посадовою особою та ОСОБА_1 без будь-яких заперечень на дії працівників поліції, та який при цьому в поясненнях лише вказав, що «не згоден з протоколом»; протоколі про адміністративне затримання АЗ № 101881 від 06.05.2020 року, в якому ОСОБА_1 власноручно зазначено, що скарг та зауважень до дій посадових осіб органів поліції на даний момент не має; рапорті головного інспектора з паркування ОСОБА_3 , а також поясненнях свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які, відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, є належними доказами у справі про адміністративне правопорушення.
За поясненнями же ОСОБА_1 , наданими ним при апеляційному розгляді справи, він з напарником ОСОБА_2 їхав на своєму автомобілі додому в Новомиргород та зупинився в районі Південного мосту, щоб купити ліки дружині, а коли повернувся, то вже стояв евакуатор, на якому знаходився його автомобіль. Він звернувся до інспектора з евакуатора, який оформлював документи, за роз'ясненнями з приводу даної ситуації, оскільки його автомобіль був припаркований з дотриманням ПДР, і там не було ніяких знаків, але він сказав йому, що «вже все», та не захотів з ним далі спілкуватися. Тоді він заліз на евакуатор, щоб забрати зі свого автомобіля документи та гроші, а так як йшов дощ, то він сів в автомобіль та став дзвонити своєму адвокату. При цьому, працівники евакуатора до нього в цей час не підходили та вимогу вийти з автомобіля та злізти з евакуатора не висловлювали, вони взагалі сиділи в автомобілі. Він подзвонив у поліцію, але не додзвонився, проте працівники поліції приїхали через 10 хвилин, але вже за викликом працівника евакуатора. На момент приїзду працівників поліції він знаходився у своєму автомобілі на евакуаторі, які, підійшовши до нього, у нецензурній формі наказали йому вийти з автомобіля. Потім вони його виволокли з автомобіля, почали бити, а він в цей час включив свій телефон і все знімав. Коли вже його рука ослабла, телефон випав. Весь цей час його топорищ знаходився на вулиці біля іншого евакуатора, який стояв пустий на вул. Зарічній, щоб з'ясувати чому забрали саме їх автомобіль, а не інші, які також там були припарковані. Потім працівники поліції посадили його до свого автомобіля та довго возили по Дарницькому району, погрожували, вели себе агресивно та неподобаючим чином. Після цього вони його привезли у відділок та під тиском і погрозами заставили підписати протокол, в якому він написав двояко, що згоден з протоколом і начебто не згоден з ним. Також зазначив, що ніяких матеріалів щодо неправильної парковки автомобіля на нього не складали, тому за фактом перевищення службових повноважень та нанесення тілесних ушкоджень працівниками поліції внесено відомості до ЄРДР і його визнано потерпілим.
З пояснень допитаного в суді апеляційної інстанції свідка ОСОБА_2 , вбачається, що ОСОБА_1 є його товаришем, з яким вони їхали 06.05.2020 року із Києва додому в Новомиргород, та зупинилися щоб купити ліки, і коли вийшли з аптеки, то побачили, що автомобіль ОСОБА_1 стоїть на евакуаторі. Вони спитали у працівників евакуатора, як вони можуть забрати автомобіль, так як в ньому знаходилися гроші та документи, а нічого іншого вони не робили, але ті сказали, що «вже все», що автомобіль вже забрали. Тоді ОСОБА_1 виліз на евакуатор, щоб забрати зі свого автомобіля гроші та документи, але інспектор чи водій евакуатора викликали працівників поліції, які приїхали менше чим через 15 хвилин, та не представившись і не висуваючи вимогу ОСОБА_1 злізти з евакуатора, піднялись на евакуатор та відкрили двері автомобіля. ОСОБА_1 , не відпускаючи дверей, почав їх знімати на свій телефон, тоді один із поліцейських, намагаючись забрати телефон, схопив його за руку та почав її викручувати, а іншою рукою став наносити по ньому удари. Потім двоє поліцейських залізли на евакуатор з іншого боку та почали діставати ОСОБА_1 з автомобіля, а коли він обійшов евакуатор з іншого боку, щоб зафіксувати дії поліцейських, то ОСОБА_1 вже лежав на проїжджій частині, а поліцейські наносили йому удари по тулубу, заламували руку та ногу. Він спитав, що вони роблять, але один із поліцейських підійшов до нього та у грубій формі попросив його відійти, бо також може получити, та вдарив його по тулубу. Вони казали працівникам поліції, що зараз під'їде їх адвокат, але вони не захотіли їх слухати, і коли приїхав їх адвокат, то вони почали з ними по іншому спілкуватися, стали ввічливими. Після цього один патруль посадив ОСОБА_1 до свого автомобіля та відвезли до райвідділу, і відпустили його десь біля години ночі, а інший патруль залишився розмовляти з адвокатом, при цьому його на місці події ніхто не опитував. Також зазначив, що після цієї події телефон ОСОБА_1 зник, працівники поліції вирвали його у ОСОБА_1 з рук і його не стало.
Разом з тим, до пояснень ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 суд відноситься критично, оскільки вони спростовуються іншими доказами по справі, в тому числі і поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також рапортом головного інспектора з паркування ОСОБА_3 , з яких не вбачається таких дій працівників поліції, які б свідчили про їх явну незаконність та підтверджували пояснення ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції.
Крім того, з пояснень свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також рапорту головного інспектора з паркування ОСОБА_3 , вбачається, що як до приїзду працівників поліції, так і після їх приїзду ОСОБА_1 не хотів покидати свій автомобіль, який знаходився на евакуаторі, на законну вимогу працівників поліції покинути автомобіль, злізти з платформи евакуатора та поводити себе спокійно не реагував, вів себе неадекватно та покинув автомобіль лише за допомогою поліції, при цьому водій пручався поліції, почав бігати по дорозі, утворюючи загрозу собі та оточуючим, поводив себе зухвало, чим чинив злісну непокору працівникам поліції, тому був затриманий працівниками поліції.
Оскільки ці докази об'єктивно узгоджується між собою, їх правильно покладено в обґрунтування висновків суду. І будь-яких даних, які б свідчили про невідповідність вимогам закону дій працівників поліції, матеріали справи не містять, адже, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція, відповідно до покладених на неї завдань, наділена повноваженнями стосовно припинення виявлених адміністративних правопорушень.
Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що в протоколі про адміністративне правопорушення та постанові суду не вказано яким саме законним вимогам нібито він не підкорився та від кого саме ці вимоги були взагалі не зазначені, у зв'язку з чим є сумнівноюсуть правопорушення з кваліфікацією дій за ст. 185 КУпАП, є надуманими.
Так, з протоколу про адміністративне правопорушення та оскаржуваної постанови суду встановлено, що 06 травня 2020 року о 17 год. 35 хв. по пр. Бажана, 1-А в м. Києві ОСОБА_1 заліз у свій автомобіль, державний номерний знак НОМЕР_1 , який знаходився на евакуаторі, нецензурно висловлювався, зухвало себе поводив в бік громадян та поліцейських, відмовлявся припинити правопорушення та покинути транспортний засіб, який знаходився на евакуаторі та продовжував чинити злісну непокору законним вимогам поліцейського.
Саме непокора ОСОБА_1 законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, утворила правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП.
Щодо твердження ОСОБА_1 про те, що протокол про адміністративне правопорушення він підписав під тиском та після побоїв поліцейськими, і за даним фактом ДБР у місті Києві розслідується кримінальне провадження №12020120220000216, в якому 08.05.2020 року він визнаний потерпілим, то ці відомості про прийняття та реєстрацію заяви ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення не підтверджують його доводи про невідповідність вимогам закону дій співробітників поліції.
Що стосується доводів ОСОБА_1 про порушення суддею місцевого суду його права на захист через ігнорування його клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з тим, що в нього підписаний договір з адвокатом і він хотів, щоб адвокат представляв його інтереси в суді, то вони не заслуговують на увагу, оскільки будь-яких даних про те, що ОСОБА_1 заявляв таке клопотання, а також даних про призначення чи запрошення захисника для розгляду справи в суді першої інстанції в матеріалах справи немає, а оригінал відповідного клопотання та копія Договору про надання правової допомоги від 2017 року були долучені ОСОБА_1 лише до його апеляційної скарги та не містять даних про їх подачу до районного суду.
До того ж зазначені права ОСОБА_1 в повній мірі реалізовані в суді апеляційної інстанції, проте будь-яких вагомих доказів та доводів на спростування правильності висновків суду про доведеність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, ні ним, ні його захисником Панчишин им Р.І. не надано.
Також є безпідставними доводи ОСОБА_1 про те, що співробітниками поліції йому не були роз'яснені його права та обов'язки, у зв'язку з чим він був позбавлений права скористатися правовою допомогою, оскільки зі змісту протоколу слідує, що ОСОБА_1 були роз'яснені права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження в справі, в апеляційній скарзі не наведено.
Отже, розглядаючи матеріали справи, суд першої інстанції дослідив належним чином зібрані докази по справі, а також з'ясував всі обставини у справі, тобто дотримався вимог ст.ст. 251, 280 КУпАП.
Висновки, які викладені в постанові суду, відповідають матеріалам справи і фактичним обставинам події. При винесенні постанови суддею було вжито заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження матеріалів справи.
Накладаючи адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 136 гривень, яке передбачено санкцією ст. 185 КУпАП, суддя дотримався загальних правил накладення стягнення за адміністративне правопорушення, передбачених ст. 33 КУпАП, і обґрунтовано визначив вид та розмір адміністративного стягнення, виходячи з особи ОСОБА_1 , конкретних обставин справи, наслідків правопорушення та ступеня його вини.
За таких обставин, постанова суду є законною та обґрунтованою, тому підстави для її скасування - відсутні, а відтак, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суддя
Постанову суддіДарницького районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 136 гривень, - залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду Горб І.М.