іменем України
13 травня 2021 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/2510/20
Головуючий у першій інстанції - Павлов В. Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/372/21
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/373/21
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бечка Є.М.,
суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.,
секретарі:
Шапко В.М., Бивалькевич Т.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року та на додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки спільного сумісного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю,
дата та місце складання повного тексту рішення: 07 жовтня 2020 року, 29 жовтня 2020 року, м. Прилуки,
У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання транспортного засобу марки Nissan модель Qashqai, кросовер - В, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виділивши ОСОБА_1 транспортний засіб, стягнувши на користь позивачки вартість 1/2 частини транспортного засобу в сумі 165550 грн.
В обґрунтування позову зазначила, що з 07 грудня 2011 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем. За час шлюбу, а саме в 2020 році ними було придбано автомобіль Nissan Qashqai, який за згодою подружжя було оформлено на ОСОБА_1 . Після припинення шлюбних відносин автомобілем користувався відповідач, який у нього і залишився.
В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання автомобіля Nissan Qashqai його особистою приватною власністю.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що транспортний засіб був придбаний ним в травні 2020 року за його особисті кошти, які отримані як аванс від продажу належної йому на праві приватної власності частини будинку по АДРЕСА_1 . Після фактичного припинення шлюбних стосунків з ініціативи дружини, в зв'язку з тим, що він фактично залишився без даху над головою (свій власний будинок він продав, а дружина виставила його за двері свого дому), ОСОБА_1 довелось продати автомобіль, для отримання коштів на нове житло.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року задоволено позов ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивачки грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки «Nissan» (д.н.з. НОМЕР_1 ) у сумі 165550 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання автомобіля марки «Nissan» (д.н.з. НОМЕР_1 ) його особистою приватною власністю відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що спірний автомобіль придбано в період шлюбу тому є спільною сумісною власністю подружжя. Надані суду письмові докази щодо заробітної плати сторін, а також розписку про отримання відповідачем завдатку від продажу частини житлового будинку, окрім припущень, всупереч процесуального обов'язку, не доводять факту придбання спірного майна саме за його особисті кошти і, як наслідок, не спростовують презумпцію права спільної сумісної власності на транспортний засіб. Оскільки судом встановлено, що автомобіль був відчужений відповідачем без згоди позивачки, він підлягає поділу у рівних частках кожному.
Додатковим рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 жовтня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу
Суд виходив з того, що наявні в матеріалах справи договір про надання правової допомоги, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Ткаченко Н.М., розрахунок розміру витрат на правничу допомогу та Акт приймання-передачі виконаних робіт, не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Визначаючи розмір витрат на оплату послуг адвоката суд врахував складність справи та характер, обсяг виконаних адвокатом послуг, з огляду на принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, загальну сукупність часу представництва в судових засіданнях першої інстанції, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивачки 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року та додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та вимог про стягнення витрат на правничу допомогу.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідно до положень ст. 60 СК України поділу підлягає лише майно набуте подружжям спільно, що провадження у справі відкрито 14 вересня 2020 року, проте до відкриття провадження судом з власної ініціативи здійснено запит до сервісного центру про спірний автомобіль, що, на думку скаржника, свідчить про упередженість суду. ОСОБА_1 зазначає, що заяву ОСОБА_3 від 02 жовтня 2020 року про збільшення позовних вимог та залучення співвідповідачем ОСОБА_4 відповідачу та співвідповідачці судом направлено не було та в справі відсутні будь-які рішення щодо залучення ОСОБА_4 . Також скаржник вказує, що йому не було направлено заяву ОСОБА_2 від 06 жовтня 2020 року про уточнення позовних вимог.
Особа, яка подає апеляційну скаргу вказує, що ухвалою суду від 06 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження, прийнято зустрічний позов, призначено справу до розгляду та задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, накладено арешт на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 . Однак, незважаючи на арешт частини будинку, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_2 про повернення їй заяви про забезпечення позову та сплати судового збору. Квитанції про сплату судового збору за подання заяв про забезпечення позову у скаржника також викликають сумнів щодо сплати даних сум. Крім того, його не було повідомлено про розгляд справи 07 жовтня 2020 року.
Апеляційна скарга також мотивована тим, що позивачкою не доведено вартість 1/2 частини автомобіля саме 165555 грн та що кошти від продажу автомобіля були використані не в інтересах сім'ї.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що не погоджується з додатковим рішенням суду, оскільки з наданих позивачкою документів вбачається, що оплату нею здійснено 12 жовтня 2020 року, тобто після ухвалення рішення суду. Позивачкою та її представником під час розгляду справи по суті не було подано доказів про витрати на правову допомогу, а також не було подано відповідної заяви про такі витрати відповідно до приписів ч.8 ст.141 ЦПК України.
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Доводи відзиву зводяться до того, що ОСОБА_1 пропущено строк на подання апеляційної скарги, адже він був присутнім при проголошення судом вступної та резолютивної частини рішення, був обізнаний з таким рішенням, проте від отримання рішення на пошті відмовився від його отримання. Також копія рішення була отримана і його адвокатом Зибінською Г.В. одразу після його виготовлення, що вбачається з розписки.
ОСОБА_2 вказує, що із наданих нею та витребуваних судом документів вбачається, що автомобіль був придбаний за час перебування у шлюбі, такі обставини відповідачем не спростовуються, посилання ж ОСОБА_1 що даний транспортний засіб був придбаний за його особисті кошти не підтверджені належними та допустимими доказами.
Також позивачка за первісним позовом вказує, що її адвокатом до подання позову подавався запит до ТСЦ 7442 про надання інформації щодо автомобіля, однак їм відмовлено у зв'язку з тим, що вказана інформація з обмеженим доступом, тому судом правомірно було здійснено запит про надання інформації щодо автомобіля. При цьому ОСОБА_1 у зустрічному позові підтверджує ті обставини, що на момент продажу вказаного автомобіля вони не проживали разом як подружжя, отримані грошові кошти від продажу вказаного майна він використав не в інтересах сім'ї.
Крім того ОСОБА_2 зауважує, що у разі неможливості встановлення дійсної вартості майна, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
Сторони в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась судом належним чином. У відповідності до вимог статей 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
На підставі ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Даним вимогам відповідає рішення суду першої інстанції.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб (а.с.5)
Спірний автомобіль марки «Nissan» згідно договору купівлі-продажу №744/2020/2005445 було придбано ОСОБА_1 21 травня 2020 року у ОСОБА_5 за 344320 грн (а.с.18, 22-23).
Таким чином, судом встановлено, що автомобіль придбано відповідачем за первісним позовом в період перебування в шлюбі з ОСОБА_2 .
В подальшому, 12 вересня 2020 року автомобіль марки «Nissan» продано ОСОБА_4 (а.с.17).
Вбачається, що ОСОБА_4 є внучкою ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою Линовицької селищної ради Прилуцького району від 28 вересня 2020 року (а.с.38).
Також вбачається, що сторони перебувають у конфліктних відносинах між собою, зокрема ОСОБА_2 18 серпня 2020 року зверталась до поліції з заявою про домашнє насильство, на підставі якої була проведена перевірка. Також позивачка надавала пояснення, що ОСОБА_4 забрав речі та не проживає з нею (а.с.39-41).
Перевіряючи доводи ОСОБА_4 щодо придбання автомобіля за особисті кошти судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належала 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.52, 53, 71). Інша 1/2 частина даного житлового будинку належала ОСОБА_6 , колишній дружині відповідача за первісним позовом (а.с.54), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.55).
ОСОБА_1 17 травня 2020 року отримав завдаток за продаж даного житлового будинку АДРЕСА_1 від ОСОБА_7 в сумі 13 тисяч доларів США. ОСОБА_8 , дочка ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , надала дозвіл на продаж даного будинку, що підтверджується відповідною розпискою (а.с.56).
З довідки про доходи вбачається, що ОСОБА_1 працює в ТОВ «Курс-Агро» на посаді охоронника та за період з вересня 2019 року по серпень 2020 року його дохід склав 98637 грн 62 коп. (а.с.51).
Також з довідки про доходи вбачається, що ОСОБА_2 працює у Центрі соціальних послуг на посаді соціального робітника та в період з 01 вересня 2019 року по 31 серпня 2020 року отримала дохід в сумі 58518 грн 88 коп. (а.с.72, 73-85).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення ЄСПЛ у справі «GUREPKA v. UKRAINE» (No. 2), № 38789/04, § 23, від 08 квітня 2010 року).
Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип та було б позбавлене сенсу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Згідно ч.ч.1, 2 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення міститься й в частині третій статті 368 ЦК України.
Відповідно ст.ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. Аналогічне положення закріплене в частині другій статті 372 ЦК України.
У постанові від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина 3 статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1, 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частині 1 статті 70 СК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по- друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 квітня 2020 року у справі №565/495/18.
Виходячи з принципу диспозитивності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд першої інстанції, спростовуючи доводи ОСОБА_1 про те, що автомобіль є його особистою приватною власністю, послався лише на те, що він не довів, що факт придбання спірного майна саме за його особисті кошти, а довідка про доходи і розписка даний факт не підтверджують.
Апеляційний суд вважає, що такий «спрощений» підхід до оцінки доводів та доказів сторін є неприйнятним, є порушенням вимог статей 89, 265, 382 ЦПК України щодо оцінки доказів, мотивування кожного аргументу учасника процесу.
Згідно ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.89 ЦПК України).
Так, без належної оцінки суду залишились доводи та надані докази ОСОБА_1 , якими він спростовував презумпцію спільності майна подружжя, посилаючись на копію розписки про отримання завдатку за продаж будинку від ОСОБА_7 , в якому зазначено суму 13000 доларів США отриману від продажу, які вчинені в один й той самий місяць (травень 2020 року), за три дні до придбання спірного автомобіля.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 доведено належними та допустимим доказами, що спірний автомобіль придбано ним за особисті кошти, отримані від продажу будинку, тому слід відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля. Тож доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 заслуговують на увагу.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 оскаржується рішення суду першої інстанції лише в частині позовних вимог ОСОБА_2 , тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Крім того, оскільки рішення суду скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та відмовлено в позові, також слід скасувати додаткове рішення суду про стягнення витрат на правову допомогу.
Доводи ОСОБА_2 , викладені у відзиві на апеляційну скаргу відхиляються апеляційним судом оскільки, строк на подання апеляційної скарги ухвалою суду від 08 лютого 2021 року ОСОБА_1 поновлено, як пропущений з поважних причин. ОСОБА_1 не заперечує, що автомобіль придбано в період перебування в шлюбі сторін та належними доказами довів, що спірний автомобіль придбано ним за особисті кошти та в подальшому він особисто розпорядився даним майном.
Доводи відзиву, що адвокатом позивачки до подання позову подавався запит до ТСЦ 7442 про надання інформації щодо автомобіля, однак їм відмовлено, у зв'язку з чим суд здійснив запит, відхиляються апеляційним судом, оскільки на підтвердження даного факту до позовної заяви ОСОБА_2 доказів надано не було.
Також відхиляються інші доводи відзиву ОСОБА_2 у зв'язку з доведеністю ОСОБА_1 факту придбання автомобіля за власні кошти.
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, слід стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати у зв'язку з подачею апеляційної скарги у розмірі 2483 грн 25 коп.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ч.1 п.4, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року та додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 жовтня 2020 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки спільного сумісного майна подружжя - відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 2483 (дві тисячі чотириста вісімдесят три) грн 25 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 13 травня 2021 року.
Головуючий: Судді: