іменем України
11 травня 2021 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 748/359/20
Головуючий у першій інстанції - Меженнікова С. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/428/21
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючої - судді Шитченко Н.В.,
суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
із секретарями: Зіньковець О.О., Шкарупою Ю.В.,
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
відповідачі: Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , Державна казначейська служба України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Міністерства оборони України на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 , Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями органів державної влади,
місце ухвалення судового рішення - м. Чернігів,
час проголошення рішення - 8 год. 00 хв,
дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 28 грудня 2020 року.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка діяла в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , звернулися з позовом до МОУ, в/ч НОМЕР_1 , ДКСУ, в якому просили стягнути на користь кожного з них з Державного бюджету України по 1 000 000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням та діями органів державної влади щодо їхнього загиблого сина, чоловіка та батька, ОСОБА_6 .
У мотивування заявлених вимог зазначали, що 22 лютого 2015 року поблизу села Златоустівка Донецької області загинув їх син, чоловік та батько ОСОБА_6 , який на час своєї загибелі був мобілізованим військовослужбовцем в/ч НОМЕР_2 (яка у подальшому змінила свою польову пошту) та приймав безпосередню участь в антитерористичній операції. У зв'язку зі встановленням зв'язку смерті ОСОБА_6 із захистом Батьківщини, вони, як члени сім'ї загиблого ветерана війни, набули права на відповідний соціальний захист з боку держави, в тому числі на отримання одноразової грошової державної допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка була визначена та виплачена їм у червні 2019 року в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2015 року, а саме, в сумі 913 500 грн у рівних долях кожному.
Указували, що, незважаючи на гарантоване законом право на отримання указаної державної допомоги, для безпосереднього отримання грошових коштів вони були змушені відстоювати свої права в судовому порядку, оскаржувати рішення, дії та бездіяльність уповноважених посадових осіб військової частини та МОУ, а судові розгляди тривали з 2015 року до середини 2019 року, тобто, більше трьох з половиною років. У зв'язку з протиправними діяннями і рішеннями посадових осіб, довготривалими судовими процесами, пов'язаними з необхідністю їх оскаржувати, вони постійно перебували у стресовому стані та зазнавали моральних страждань через неодноразові намагання встановити істину у справі, вимагали від посадових осіб органів державної влади повно та об'єктивно з'ясувати дійсні обставини загибелі ОСОБА_6 . Їх глибокі душевні та моральні страждання пов'язані не лише із тяжкою втратою рідної людини, а й з необхідністю, всупереч нормам ст. 3 Конституції України, постійної боротьби з власною державою за честь і гідність загиблого воїна. Завдану моральну шкоду оцінюють в 1 000 000 грн кожному.
Рішенням від 17 грудня 2020 року Чернігівський районний суд позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивачів по 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних відмовив.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , вважаючи рішення суду необ'єктивним та несправедливим, просять скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, застосувавши засади розумності та справедливості, дійшов необґрунтованого висновку про стягнення на користь кожного позивача у відшкодування моральної шкоди лише 10 000 грн.
Скаржники зазначають, що наведене рішення суду фактично являється черговим знущанням та нелюдським поводженням з ними, як особами, які втратили рідну людину через дії та недбалість командирів військової частини, а не «від руки» ворога у ході військових дій.
Стверджують, що районний суд, вирішуючи питання про розмір завданої моральної шкоди, врахував лише факт оскарження ними рішень, дій і бездіяльності органів влади та їх посадових осіб, при цьому проігнорував те, скільки часу та як важко доводилося їм відстоювати у судових інстанціях честь і гідність ОСОБА_6 , що завдавало їм лише болю та неймовірних душевних страждань.
Звертають увагу на той факт, що протягом значного проміжку часу - з червня 2016 року і до березня 2019 року їхня сім'я була вимушена захищатися від образливих висловів та поглядів своїх односельців і рідних, які вважали ОСОБА_6 самогубцем та намагалися переконати їх у тому, що він не вартий визнання його особою, загиблою під час захисту Батьківщини.
На їх переконання, оскаржуване рішення далеке від принципів справедливості та людських цінностей, ураховуючи те, що у справах про відшкодування моральної шкоди споживачам або через недостовірні публікації розмір стягнутої шкоди у десятки разів більше, ніж у їхній справі, тому висновок суду про справедливий розмір морального відшкодування вважають не просто хибним, а таким, що знаходиться поза межами розуміння і сприйняття.
У своїй апеляційній скарзі МОУ, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до відсутності у позовній заяві посилань на те, в чому полягає порушення прав позивачів саме Міністерством оборони України із зазначенням конкретних посадових чи службових осіб, а письмові докази на підтвердження вчинення працівниками МОУ незаконних дій чи бездіяльності щодо позивачів у матеріалах справи відсутні.
Представник відповідача зазначає, що з урахуванням роз'яснень, наявних у п. 5 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, предметом доказування для позивачів у даній справі, окрім душевної тривоги, захворювань та їх наслідків, має бути протиправність дій відповідача та причинно-наслідковий зв'язок із такими діями та наслідками у вигляді моральних страждань.
Звертає увагу на ту обставину, що умовами застосування ст. 1167 ЦК України, на яку посилаються позивачі в обґрунтування доводів позову, є завдання моральної шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями і шкодою та вини заподіювача, з чого вбачається правило генерального делікту стосовно моральної шкоди. Оскільки вину Міністерства жодним документом не підтверджено, а приписи ст. 1167 ЦК України регулюють правовідносини, які виникають з наявності вини одного суб'єкта перед іншим, підстави для застосування указаної норми відсутні.
Наголошує на тому, що судом першої інстанції невірно встановлено, що МОУ прийнято два незаконних рішення (щодо повернення документів позивачів на доопрацювання та щодо відмови у призначенні та виплаті їм одноразової грошової допомоги), оскільки на момент подання апеляційної скарги відкрито кримінальне провадження за ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а документу про те, що смерть ОСОБА_6 не пов'язана із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, позивачами не надано. Наведене, на його переконання, свідчить про повне дотримання МОУ вимог чинного законодавства, яке діяло на момент розгляду питання призначення позивачам одноразової грошової допомоги.
Апеляційна скарга МОУ також містить посилання про невмотивованість заявленої позивачами суми завданої моральної шкоди у 5 000 000 грн, на підтвердження якої не надається жодного відповідного розрахунку. На думку представника, визначена районним судом сума моральних страждань не є співмірною з наведеною позивачами моральною шкодою, вона не відповідає принципам розумності та справедливості, і такий спосіб захисту цивільних прав, як компенсація моральної шкоди, не повинен стати засобом заробітку.
У наданому на апеляційну скаргу родини Петриків відзиві Міністерство оборони України, не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні. Доводи відзиву є повністю аналогічними з доводами, викладеними у апеляційній скарзі міністерства.
Іншими учасниками справи відзиви на подані апеляційні скарги родини ОСОБА_7 та МОУ у встановлений строк не подавались.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , їх представника, представника Міністерства оборони України, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив з доведеності факту заподіяння позивачам моральної шкоди з посиланням на те, що командиром військової частини був виданий незаконний наказ в частині визнання смерті військовослужбовця ОСОБА_6 непов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, а комісією МОУ було прийнято два незаконних рішення - щодо повернення документів позивачів на доопрацювання та щодо відмови в призначенні і виплаті позивачам одноразової грошової допомоги через загибель їхнього сина, чоловіка та батька. Також суд констатував, що позивачі зазнали моральної шкоди через допущену протиправну бездіяльність стосовно неприйняття у встановлений законодавством строк рішення про виплату допомоги, що було встановлено та доведено судами різних інстанцій та юрисдикцій.
Дійшовши висновку про стягнення на користь кожного з позивачів по 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди, районний суд виходив із засад розумності та справедливості, врахував спричинені позивачам протягом значного часу душевні страждання та тривалість докладання ними додаткових зусиль для відновлення своїх порушених прав, що завдавало психологічного напруження, розчарування та незручностей.
Суд апеляційної інстанції погоджується з прийнятим висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, що ОСОБА_6 у період з 07 лютого по 22 лютого 2015 року, на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 05 лютого 2015 року № 26, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_2 від 03 березня 2015 року № 1689 (т. 1 а.с. 13).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (т. 1 а.с. 11).
23 лютого 2015 року відомості за фактом смерті ОСОБА_6 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050630000223 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України (т. 1 а.с. 75). З витягу з реєстру вбачається, що 22 лютого 2015 року, близько 20 год 10 хв., у с. Златоустівка, на території взводу спеціальних та ремонтних робіт невстановлені особи здійснили вбивство військовослужбовця ОСОБА_6 , 1987 року народження, шляхом пострілу в область голови з автоматичної зброї, під час знаходження потерпілого біля закріпленого за ним у зв'язку із виконанням службових обов'язків автомобіля.
По факту смерті старшого солдата ОСОБА_6 , на підставі п. 11 наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 23 лютого 2015 року № 38, було проведено службове розслідування, за результатами якого 27 лютого 2015 року був складений акт проведення службового розслідування (т. 1 а.с. 25). На підставі вказаного акту командиром в/ч НОМЕР_2 був виданий наказ про результати службового розслідування по факту смерті військовослужбовця від 27 лютого 2015 року № 132 (т. 1 а.с. 34), відповідно до якого смерть водія-слюсаря взводу спеціальних робіт ремонтно-відновлювальної роти старшого солдата ОСОБА_6 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається такою, що не пов'язана із виконанням обов'язків військової служби.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками загиблого ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ; ОСОБА_3 - дружиною (вдовою) загиблого ОСОБА_6 , про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - дітьми загиблого ОСОБА_6 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_5 та серії НОМЕР_6 (т. 1 а.с. 14-17).
10 березня 2015 року дружину загиблого старшого солдата ОСОБА_6 - ОСОБА_3 було сповіщено про смерть чоловіка, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок пострілу із ручної вогнепальної зброї та пов'язана з виконання обов'язків військової служби (т. 1 а.с. 21).
ІНФОРМАЦІЯ_4 повнолітні позивачі, як члени сім'ї загиблого військовослужбовця, подали заяви про виплату їм одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що встановлено судовими рішеннями та не оспорюється сторонами.
Постановою слідчого СВ Волноваського РВ ГУМВС України в Донецькій області від 27 червня 2915 року кримінальне провадження № 12015050630000223, внесене до ЄРДР 23 лютого 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку зs встановленням відсутності події кримінального правопорушення (т. 1 а.с. 79-80).
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії від 17 серпня 2016 року № 3559 поранення та причина смерті старшого солдата ОСОБА_6 пов'язані з проходженням військової служби (т. 1 а.с. 20).
30 вересня 2016 року при розгляді заяв позивачів про виплату їм одноразової грошової допомоги комісія МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців прийняла рішення, оформлене протоколом № 83, про необхідність повернення поданих на розгляд документів на доопрацювання, оскільки згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 24 лютого 2015 року № 75 смерть ОСОБА_6 настала внаслідок пострілу із ручної вогнепальної зброї, намір не визначений, а згідно з актом розслідування нещасного випадку в/ч НОМЕР_2 від 27 лютого 2015 року старший солдат ОСОБА_6 пострілом в ліве око з особистої зброї заподіяв собі смерть (т. 1 а.с. 24).
Указане рішення комісії та результати службового розслідування у в/ч НОМЕР_2 по факту смерті військовослужбовця ОСОБА_10 позивач ОСОБА_1 оскаржував у судовому порядку.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у справі № 825/2265/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ командира в/ч НОМЕР_2 від 27 лютого 2015 року № 132 в частині визнання смерті військовослужбовця ОСОБА_6 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , непов'язаною із виконанням обов'язків військової служби. Визнано протиправним рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, при МОУ, викладене у п. 13 протоколу засідання № 83 від 30 вересня 2016 року. В іншій частині позову відмовлено (т. 1 а.с. 26-33).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року в частині розподілу судових витрат скасовано, а в решті постанову суду - залишено без змін (т. 1 а.с. 35-39).
Вважаючи, що Міністерство оборони України допускає протиправну бездіяльність щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у власних інтересах та в інтересах своїх дітей зверталися до суду.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, було визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо неприйняття у встановлений законодавством строк рішення про виплату одноразової грошової допомоги членам родини загиблого військовослужбовця ОСОБА_6 та зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення з питання виплати одноразової грошової допомоги членам родини загиблого військовослужбовця ОСОБА_6 . У задоволенні інших вимог відмовлено (т. 1 а.с. 48-54, 55-59).
17 серпня 2018 року комісія МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянувши подані документи щодо призначення позивачам одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю ОСОБА_6 , прийняла рішення, оформлене протоколом № 85, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що у поданих документах відсутні докази на підтвердження того, що смерть ОСОБА_6 не є наслідком навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (т. 1 а.с. 61).
Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у військовослужбовця № 2522 від 12 вересня 2018 року поранення та причина смерті ОСОБА_6 пов'язані із захистом Батьківщини, а причинний зв'язок смерті за протоколом засідання ЦВЛК від 17 серпня 2016 року № 3559 - відмінено (т. 1 а.с. 22).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року, яке залишено без змін Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року, було визнано протиправним та скасовано рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, при МОУ, викладене у протоколі від 17 серпня 2018 року № 85, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім'ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_6 . Зобов'язано МОУ призначити та виплатити у рівних частинах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 одноразову грошову допомогу, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, як членам сім'ї загиблого 22 лютого 2015 року військовослужбовця в/ч ПП НОМЕР_2 ОСОБА_6 під час виконання обов'язків військової служби (т. 1 а.с. 62-68, 70-72).
З листа військового комісара Чернігівського ОТЦК та СП від 20 листопада 2019 року вбачається, що протоколом засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31 травня 2019 року № 67 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року було прийнято рішення про призначення позивачам одноразової грошової допомоги в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2015 року, в сумі 913 500 грн у рівних долях кожному. У червні 2019 року, на підставі наказу військового комісара від 10 червня 2019 року № 474, позивачам виплачена одноразова грошова допомога в сумі 913 500 грн у рівних долях кожному на рахунки одержувачів (т. 1 а.с. 23).
На підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 01 липня 2017 року № 1 з 01 липня 2017 року було анульоване умовне найменування в/ч ПП НОМЕР_2 та надане умовне найменування в/ч НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 118).
Звернувшись з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням органів державної влади, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначали, що вони, як члени сім'ї загиблого 22 лютого 2015 року ветерана війни ОСОБА_6 , набули права на отримання одноразової грошової державної допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка була визначена та виплачена їм лише у червні 2019 року в сумі 913 500 грн. Указували, що, незважаючи на гарантоване законом право на отримання грошової державної допомоги, для безпосереднього отримання грошових коштів вони більше чотирьох років були змушені відстоювати свої права в судовому порядку та захищати чесне ім'я загиблого військовослужбовця ОСОБА_6 стосовно дійсних обставин його смерті, оскаржуючи рішення, дії та бездіяльність уповноважених посадових осіб військової частини та МОУ, що завдавало їм лише болю та неймовірних душевних страждань.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 3 Конституції України проголошує, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Це конституційне положення більшу конкретизацію знаходить у ст. 56 Основного Закону, яка закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень
За змістом ч.ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму ВСУ).
Загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами передбачені ст.ст. 1173, 1174 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У ч. 1 ст. 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Застосовуючи положення ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.
За правилами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби.
У такому випадку одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (ч. 1 ст. 16-2 Закону).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , повністю відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Так, за матеріалами справи встановлено, що 22 лютого 2015 року поблизу села Златоустівка Волноваського району Донецької області загинув ОСОБА_6 - син позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , чоловік позивачки ОСОБА_3 та батько позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Як члени сім'ї військовослужбовця, загиблого під час виконання ним обов'язків військової служби, позивачі набули права на отримання одноразової грошової державної допомоги, передбаченої ст.ст. 16, 16-1, 16-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, тому в червні 2016 року вони звернулися з відповідними заявами.
Вищенаведена державна одноразова грошова допомога у загальній сумі 913 500 грн була виплачена позивачам у рівних долях кожному лише у червні 2019 року. Тривалість проведення такої виплати була пов'язана з тим, що спочатку, після розгляду заяв позивачів про виплату їм одноразової грошової допомоги комісією МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців було прийняте рішення про повернення поданих на розгляд документів для доопрацювання з посиланням на недоведеність загибелі військовослужбовця ОСОБА_6 під час виконання ним обов'язків військової служби.
У подальшому, а саме у серпні 2018 року, цією ж комісією було прийняте інше рішення про відмову в призначенні позивачам одноразової грошової допомоги зі вказівкою про те, що у поданих документах відсутні докази на підтвердження того, що смерть ОСОБА_6 не є наслідком навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства.
Протиправність зазначених рішень та бездіяльність посадових осіб органу державної влади встановлена судовими рішеннями, зокрема, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 червня 2017 року, рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 грудня 2017 року, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року.
З наведеного вбачається, що протягом 2016-2019 років родина ОСОБА_7 , оскаржуючи рішення, дії та бездіяльність уповноважених посадових осіб військової частини та МОУ у судах різних інстанцій та юрисдикцій, встановлювала обставини та причину загибелі ОСОБА_6 для подальшого захисту своїх прав стосовно гарантованого їм чинним законодавством права на отримання одноразової грошової допомоги як членам сім'ї загиблого військовослужбовця. На переконання позивачів, саме через тривалі судові процеси, у ході яких були змушені відстоювати свої права та захищати чесне ім'я загиблого військовослужбовця ОСОБА_6 стосовно дійсних обставин його смерті, вони постійно перебували у стресовому стані, зазнавали болю та неймовірних душевних страждань. Указані обставини є доводами позову про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями органів державної влади.
Верховний Суд у своїх постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, доводи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей, про завдання їм моральної шкоди бездіяльністю та протиправними рішеннями МОУ та військової частини, що встановлені рішеннями судів, які набрали законної сили, знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв'язку з чим районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачі мають право на відшкодування завданої їм моральної шкоди за рахунок держави.
Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди у сумі 10 000 грн, яку належить стягнути на користь кожного з позивачів, суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості, врахував спричинені позивачам протягом значного часу душевні страждання та тривалість докладання ними додаткових зусиль для відновлення своїх порушених прав, що завдавало психологічного напруження, розчарування та незручностей.
Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз'яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
На думку колегії суддів, з урахуванням тривалості судових процесів, характеру та обсягу душевних страждань позивачів, що безумовно змінило їхній нормальний життєвий ритм, розмір моральної шкоди у сумі 10 000 грн на користь кожного з позивачів судом першої інстанції визначено з урахуванням вимог розумності та справедливості, й підстав для його зменшення чи збільшення не вбачається. Суд відхиляє доводи позивачів щодо затягування судових розглядів стороною відповідача шляхом оскарження винесених судами першої інстанції рішень, зважаючи на те, що таке оскарження є гарантованим законом правом сторони у разі незгоди з постановленим рішенням. Отже, Міністерство оборони України лише реалізовувало свої процесуальні права у визначений законом спосіб. Колегія суддів вважає, що позивачами належними доказами не вмотивовано завдання їм моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн кожному, разом з тим, відшкодування у сумі 10 000 грн буде достатнім для розумного задоволення потреб потерпілих осіб.
Апеляційний суд виходить з того, що матеріалами даної справи спростовуються доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України щодо відсутності вини відповідачів у спричиненні позивачам моральної шкоди, оскільки неправомірність дій та рішень службових осіб Міністерства оборони України встановлено наявними у ній судовими рішеннями. Суд вважає також безпідставними доводи відповідача про передчасність відшкодування моральної шкоди на користь позивачів з огляду на наявність кримінального провадження за фактом смерті ОСОБА_6 , яке не завершено, оскільки за доводами позову родина ОСОБА_7 просить стягнути на їх користь не моральну шкоду, що пов'язана зі смертю особи, а моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органу державної влади, їх службовою чи посадовою особою, що підтверджено судовими рішеннями.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла до переконання, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Доводи апеляційних скарг цього висновку суду не спростовують і не дають підстав для скасування судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 грудня 2020року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 травня 2021 року.
Головуюча: Судді: