Провадження № 22-ц/803/3770/21 Справа № 211/2919/17 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
12 травня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Голуб О.О.
сторони:
позивач за первісним позовом: ОСОБА_1 , опікуном якої є ОСОБА_2
відповідач за первісним позовом: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2021року, яке постановлене суддею Ткаченко С.В.в місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення суду складено 20 січня 2021року, -
В липні2017 року позивач ОСОБА_1 , опікуном якої є ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою та стягнення моральної шкоди, який в подальшому уточнила.
Вобґрунтування уточненого позову зазначила, що 17 лютого 2015 року відповідач ОСОБА_3 взяла у позивача в борг 5 000 грн. та 1 174 грн. та зобов'язувалася здійснювати погашення боргу щомісячно по 163 грн. в термін 28 місяців, що підтверджується власноруч написаною ОСОБА_3 розпискою. Однак кошти досі не повернуті.
У зв'язку з чим позивач просила суд стягнути ці кошти на її користь та стягнути моральну шкоду у розмірі 5000 грн., яка полягає у моральних переживаннях та втраті нормальних життєвих зв'язків, так як позивач не в змозі забезпечити себе тими речами, які вона була б в змозі придбати, якщо мала б кошти, що призвело до зниження самопочуття та здоров'я. Крім того, позивач є інвалідом другої групи.
В квітні 2018 року відповідач ОСОБА_3 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , опікуном якої є ОСОБА_2 про визнання договору позики таким, що не укладався.
В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що розписка від 17 лютого 2015 року на суму 1 174 грн. була за оплату офісу, а не кошти, взяті у борг. Доводи позивача ОСОБА_1 щодо надання відповідачем у борг грошових коштів у сумі 5000 грн. також не відповідають дійсності, а надана нею відповідна розписка не відображає справжньої правової природи правочину укладеного між сторонами та за суттю своєю не є борговою розпискою в розумінні ст. 1046 ЦК України, оскільки між сторонами не виникли правовідносини позики, а отже договір позики не укладався. Між сторонами у зв'язку з укладанням договору поруки від 05 лютого 2015 року існували спільні обов'язки, згідно до яких ОСОБА_3 , як поручитель ОСОБА_1 , зобов'язувалася перед ТзОВ « Гранфінресурс» у повному обсязі солідарно відповідати за повернення позики в розмірі 15 000 грн., що були отримані ОСОБА_3 з щомісячним порядком погашення, а саме до 15 числа кожного місяця. Кошти в розмірі 15 000 грн. сторони отримали за солідарною згодою, відповідно до якої позивач отримала 10 000 грн., а відповідач 5 000 грн., на підтвердження чого і була складена розписка від 17 лютого 2015 року, згідно до якого ОСОБА_3 повинна сплачувати 163 грн., щомісячно. Такий обов'язок щодо щомісячної сплати по 163 грн. слідує зі змісту самої розписки. Видаючи вказану розписку, волевиявлення та внутрішня воля ОСОБА_3 були направлені на підтвердження своєї згоди разом із ОСОБА_1 отримати позику від ТзОВ « Гранфінресурс» в розмірі 15 000 грн., з яких ОСОБА_3 отримала 5000 грн., внаслідок чого повинна була сплачувати 163 грн., щомісячно протягом 28 місяців та уклала вищевказаний договір поруки від 05 лютого 2015 року.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 вважає, що розписка за змістом відображає саме домовленість між сторонами про те, що ОСОБА_3 буде сплачувати обов'язкові внески на виконання договору поруки від 05 лютого 2015 року, а не позики.
У зв'язку з чим, просила суд у задоволенні первісного позову відмовити, задовольнивши зустрічний позов та визнати договір позики таким, що не укладався.
Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 березня 2019 року залучено до участі у справі в якості позивача ОСОБА_2 , як опікуна ОСОБА_1 (а.с. 146 ).
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2021року позовні вимоги ОСОБА_1 , опікуном якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою та стягнення моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , яка є опікуном ОСОБА_1 борг за розпискою від 17 лютого 2015 року у розмірі 5000 грн.
В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , опікуном якої є ОСОБА_2 про визнання договору позики, укладеного 17 лютого 2015 року, таким, що не укладався відмовлено.
Судові витрати по справі компенсовано за рахунок держави у відповідності до ч. 6 ст. 141 ЦПК України.
Не погодившись з рішенням суду відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду та просить у задоволені позову ОСОБА_1 , опікуном якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою та стягнення моральної шкоди відмовити, зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , опікуном якої є ОСОБА_2 про визнання договору позики укладеного 17 лютого 2015 року, таким, що не укладався задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.
Зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що якщо при свідках кошти не передавалися не свідчить, що ці кошти не передані раніше є помилковими, оскільки це свідчить про те, що передача грошей не проводилися ні при свідках, ні раніше.
Вказує на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги розписки, зі змісту яких видно, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 неодноразово отримувала від відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 гроші у розмірі 163 гривні, та суд не зарахував ці суми у погашення боргу.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині відмови у задоволенні позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 , опікуном якої є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою від 17 лютого 2015 року у розмірі 1174 грн.та про стягнення моральної шкоди, тому, відповіднодо ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в цій частині не підглядає перегляду судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 , її представника ОСОБА_4 , які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, опікуна позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 17 лютого 2015 року ОСОБА_3 взяла у борг у ОСОБА_1 кошти в розмірі 5000 грн. та зобов'язалася погашати щомісячно по 163 грн. на протязі 28 місяців, що підтверджується розпискою, яка підписана позивачем у присутності свідка ОСОБА_5 ( а.с. 6, 107).
Відповідно до розписки від 17 лютого 2015 року, відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 отримала від позивача ОСОБА_1 кошти в розмірі 1174 грн. за оплату офісу за грудень 2014 року, січень 2015 року, лютий 2015 року за встановлення телефону та оплату за телефон за січень, лютий (а.с. 7, 108 ).
Однак відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 на сьогоднішній день не повернула позивачу за первісним позовом ОСОБА_1 суму позики.
Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом про стягнення боргу за розпискою від 17 лютого 2015 року у розмірі 5000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено договір позики, за якими відповідач отримала у борг грошові кошті, що підтверджується розпискою, зобов'язання за укладеними договорами відповідач не виконала, а тому порушене право позивача підлягає захисту.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 17 лютого 2015 року не укладеним, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно зі статтею 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка підтверджує укладення договору позики.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зроблено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, 17 лютого 2015 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 взяла в боргу у позивача за первісним позовом ОСОБА_1 кошти в розмірі 5000 грн. та зобов'язалася погашати щомісячно по 163 грн. на протязі 28 місяців, що підтверджується розпискою, яка підписана позивачем у присутності свідка ОСОБА_5 ( а.с. 6, 107), однак не виконала належним чином свої зобов'язання, грошові кошти за договором позики не повернула, в зв'язку з чим, станом на 03 липня 2017 року, заборгованість відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 перед позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 становить 5 000 гривень.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом неповернутої суми боргу за договорами позики в сумі 5 000 гривень, в межах заявлених позовних вимог.
Доводи апеляційної відповідача про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що якщо при свідках кошти не передавалися, то це свідчить про те, що передача грошей не проводилися ні при свідках, ні раніше колегія суддів не бере до уваги, оскільки розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, а отже розписка є не лише фактом укладення договору, а й фактом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику. Таким чином, власноручно написана відповідачем розписка є правочином, укладеним в письмовій формі, який має ознаки договору позики, так як відображає вже вчинену дію щодо отримання грошових коштів. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Відповідно до ст. 1051 ЦК України Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Однак, відповідачем у відповідності до вимог зазначеної норми закону, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договір поруки був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги розписки, зі змісту яких видно, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 неодноразово отримувала від відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 гроші у розмірі 163 гривні, та не зарахував ці суми у погашення боргу, не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розписок ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 за березень 2015 року грошові кошти у розмірі 164 грн., за квітень 2015 року у розмірі 164 грн., за травень 2015 року у розмірі 164 грн., за червень 2015 року у розмірі 164 грн. для погашення кредиту в «Альянс Украинс» та ТзОВ «Гранфінресурс», а не в рахунок погашення боргу за договором позики.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення суду, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2021року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 травня 2021 року.
Головуючий:
Судді: