Провадження № 22-ц/803/3388/21 Справа № 210/1282/20 Суддя у 1-й інстанції - Ступак С. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
12 травня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Барильської А.П.,
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання - Голуб О.О.
сторони:
позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідачі - Прокуратура Дніпропетровської області, Державна казначейська служба України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року, яке постановлено суддею Ступаком С.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення суду складено 27 листопада 2020 року, -
В березні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до Прокуратури Дніпропетровської області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і незаконного утримання під вартою, незаконного засудження, незаконних обшуків, незаконної конфіскації майна та катування.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що 25 травня 2004 року ОСОБА_1 та 07 червня 2004 року ОСОБА_2 були незаконно затримані слідчим ОВС СУ УМВС України в Дніпропетровській області, за підозрою у вчиненні кримінальних злочинів, передбачених ч.3 ст.289 та ч.2 ст.186 КК України. В період досудового розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 застосовувались питки, катування, різного виду тортури, а саме працівники міліції обмотували голову курткою і били головою об підлогу, натягали на голову поліетиленовий пакет, надягали кайданки за спиною та вивертали руки, на вуха одягали металеву клему та по ній пускали струм. Вказані дії вчинялися працівниками міліції для отримання показань від підозрюваних про вчинення злочинів, які ними не вчинялись.
24 жовтня 2004 року старший слідчий відділу внутрішніх справ СУ УМВС України в Дніпропетровській області полковник поліції Павлів В.М., розглянувши матеріали кримінальної справи, виніс постанову про притягнення в якості обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.3 ст.289, ч.2 ст. 186 КК України, вказані дії призвели до обмеження конституційних прав на вільне пересування, вільне користування майном яке їм належало, спричинили довгострокові моральні та фізичні страждання.
15 червня 2006 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська було винесено вирок про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 винними у вчинені злочинів, передбачених ч.3 ст.289, ч.2 ст.186 КК України та призначене покарання ОСОБА_1 у вигляді 7 років 7 місяців позбавлення волі та ОСОБА_2 у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.
Дніпровським апеляційним судом вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2006 року залишено без змін.
04 жовтня 2007 року Верховний Суд України скасував вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2006 року та направив справу до суду першої інстанції.
08 вересня 2008 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було направлено на додаткове розслідування до прокуратури Дніпропетровської області, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були звільнені з під варти і їм був обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, який фактично діяв по 31 грудня 2019 року, так як слідчими діями запобіжний захід не скасований.
12 вересня 2008 року прокуратурою Дніпропетровської області кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було направлено до ГУ МВС України в Дніпропетровській області для проведення досудового розслідування.
З 2009 року кримінальна справа з неприйнятим кінцевим процесуальним рішенням відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було здана до архіву, де і знаходилась до 2018 року, з даного часу жодних слідчих дій працівниками правоохоронних органів проведено не було.
Позивач ОСОБА_1 , отримавши довідку про судимість, побачив, що в ній відображено, що він засуджений Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська, вирок якого скасовано Верховним Судом України та справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, тобто він під слідством. За для захисту законних прав та інтересів ОСОБА_1 , 08 серпня 2018 року звернувся до Начальника СУ НП в Дніпропетровській області з клопотанням про закриття кримінального провадження, однак відповіді на своє клопотання він не отримав, тому ним було подано скаргу на бездіяльність начальника слідчого управління НП в Дніпропетровській області.
Однак, Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська було відмовлено в задоволенні скарги, оскільки під час її розгляду стало відомо, що матеріали кримінальної справи знаходяться в провадженні Саксаганського ВП ГУНП в Дніпропетровській області.
04 січня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про закриття кримінального провадження до Саксаганського ВП ГУНП в Дніпропетровській області та 08 січня 2019 року було отримано відповідь на вказане клопотання, в якому повідомлено, що розглянути вказане клопотання вони не мають можливості, оскільки кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 відсутнє.
15 січня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області зі скаргою на дії та бездіяльність працівників правоохоронних органів.
19 лютого 2019 року слідчому СВ Саксаганського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Дубовик А.М. було подано письмове клопотання про закриття кримінального провадження №12019040750000220, однак 22 лютого 2019 року було отримано постанову про відмову в закритті кримінального провадження, в зв'язку з відсутністю в матеріалах кримінального провадження даних про те, що адвокат Мотрук В.І. є захисником ОСОБА_1 . В зв'язку з чим, представником позивачів було подано скаргу до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про скасування вказаної постанови слідчого.
28 березня 2019 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області скаргу було задоволено та постанову слідчого скасовано, проте, незважаючи на скасування постанови, слідчим винесено 17 квітня 2019 року постанову про відмову в прийнятті законного процесуального рішення відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним діями та бездіяльністю Прокуратури Дніпропетровської області та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, а також були подані чергові скарги вже до офісу Генеральної прокуратури України та МВС України, в результаті чого 28 грудня 2019 року було винесено постанову про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У зв'язку з незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду ОСОБА_1 незаконно знаходився під вартою 4 роки 1 місяць і 8 днів і фактично під підпискою про невиїзд - 11 років 5 місяців 25 днів, ОСОБА_2 знаходився під вартою 4 роки один місяць і на підписці про невиїзд - 11 років 5 місяців 25 днів. Загальний період знаходження під слідством в ОСОБА_1 становить 15 років і 7 місяців, ОСОБА_2 15 років 6 місяців і 25 днів.
Вказані незаконні дії, завдали їм значних моральних довгострокових страждань так і значну моральну шкоду, обсяг якої безмежний, яку, кожен окремо, оцінює в 3 мільйони гривень з розрахунку мінімальної заробітної плати за кожен місяць знаходження під підпискою про невиїзд, 5 кратний розмір мінімальної заробітної плати на день подачі позову згідно, судової практики за кожен місяць знаходження в місцях позбавлення волі, а також за побої, катування та знущання. Характер довгострокового правопорушення відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконне притягнення в якості обвинувачених, арешт, утримання під вартою, тортури та катування, підписки про невиїзд, проведення незаконних обшуків, становлять підвищену суспільну небезпеку, які викликали глибокі моральні довгострокові страждання, через усвідомлення, що вони є безвинними жертвами державних органів.
На підставі вищевикладеного, позивачі просили суд стягнути з Державної казначейської служби України в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і незаконного утримання під вартою, незаконного засудження, незаконних обшуків, незаконної конфіскації майна та катування 3 мільйони кожному.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 2 500 000 грн.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_2 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 2 500 000 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції залишено поза увагою роз'яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди» щодо розміру відшкодування моральної шкоди.
Державна казначейська служба України вважає, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідно до ст. 1176 ЦК України відсутні підстави для задоволення позову позивачів так як досудове розслідування у кримінальному провадженні триває та остаточного процесуального рішення не прийнято.
На думку Державної казначейської служби України, суд безпідставно не закрив провадження по даній цивільній справи, оскільки в провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління Національної поліції у Дніпропетровської області, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю прокуратури Дніпропетровської області та Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, тобто прийняття судом двох окремих рішень щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди, буде вважатись подвійним стягненням з одних і тих де підстав.
Відповідач Державна казначейська служба України звертає увагу на те, що суд залишив поза увагою відсутність доказів, які мали би надати позивачі для підтвердження заподіяння їм моральних чи фізичних страждань або втрат майнового характеру.
Апелянт зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 23 Бюджетного Кодексу України передбачено, що будь - які бюджетні зобов'язання та платежі бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 01 березня 2002 року СВ Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровський області порушено кримінальну справу № 63021245 за ч.3 ст.289 КК України.
25 травня 2004 року ОСОБА_1 затриманий в порядку ст.115 КПК України та 28 травня 2004 року ОСОБА_1 обраний запобіжний захід - тримання під вартою.
10 червня 2004 року ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення за ч.3 ст.289, ч.5 ст.186, ч.3 ст.357 Кк України.
26 жовтня 2004 року ОСОБА_1 перепред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст.289, ч.5 ст. 186, ч.3 ст.357 КК України.
Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджені за ч.3 ст.289, ч.2 ст.186 КК України.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2006 року вирок залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду України від 26 липня 2007 року вирок скасовано та кримінальна справа повернута на новий судовий розгляд до місцевого суду у іншому складі суддів.
03 липня 2008 року постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська кримінальна справа повернута для проведення додаткового розслідування, та обрано запобіжний захід ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписку про невиїзд.
10 вересня 2008 року кримінальна справа надійшла до прокуратури Дніпропетровської області та 12 вересня 2008 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.3 ст.289, ч.4 ст.187, ч.3 ст.357 КК України направлена заступнику прокурора області ОСОБА_4 та заступнику начальника УМВС України в області Фокіну В.О. для організації розслідування.
23 жовтня 2008 року старшим слідчим СУ ГКМВС України в Дніпропетровській області винесено постанову про зупинення досудового слідства на підставі п.3 ст.206 КПК України до встановлення особи, яка вчинила злочин.
31 серпня 2009 року слідчим СВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області поновлена кримінальна справа №63021245 та прийнята до свого провадження.
03 грудня 2009 року слідчим СВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області винесена постанова про передачу кримінальної справи по підслідності до СВ Саксаганського РВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області,
09 грудня 2009 року слідчим СВ Саксаганського РВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області кримінальна справа прийнята до свого провадження.
29 грудня 2009 року слідчим СВ Саксаганського РВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області винесено постанову про зупинення досудового слідства на підставі п.3 ст.206 КПК України по кримінальній справі до встановлення особи, яка вчинила злочин.
04 листопада 2010 року слідчим СВ Саксаганського РВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області поновлена кримінальна справа №63021245 та прийнята до свого провадження.
27 листопада 2010 року слідчим СВ Саксаганського РВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області винесено постанову про зупинення досудового слідства на підставі п.3 ст.206 КПК України по кримінальній справі до встановлення особи, яка вчинила злочин.
01 лютого 2019 року СВ Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019040750000220, за ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.
07 листопада 2019 року СВ Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019040750001998, за ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України.
Відповідно до Постанови прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 від 28 грудня 2019 року, кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040750000220, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.289 КК України відносно ОСОБА_1 , закрите, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040750000220, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.289 КК України відносно ОСОБА_2 , закрите на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення (а.с.60-62)
Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і незаконного утримання під вартою, незаконного засудження, суд першої інстанції виходив із того, що законом передбачене безумовне право громадянина на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбаченому законодавством, у випадку закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак, не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди та з визначеним судом порядком стягнення моральної шкоди, з огляду на наступне.
За змістом положень статей 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Встановивши, що Постановою прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 від 28 грудня 2019 року, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040750000220, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.289 КК України відносно ОСОБА_1 , закрите, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення; кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040750000220, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.289 КК України відносно ОСОБА_2 , закрите, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення, взявши до уваги, що позивачі перебували під слідством та судом впродовж тривалого часу, а саме більше 15 років, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи.
Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 та у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 вересня 2020 року на час розгляду справи в суді першої інстанції становила 5000 гривень.
Разом із тим, визначений законом розмір є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить.
Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнали позивачі, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у їх життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц зроблено правовий висновок такого змісту: суд, який розглядає справу, повинен з'ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і незаконного утримання під вартою, незаконного засудження, позивачі зазналиглибокі моральні довгострокові страждання, що передбачає право позивачів на відшкодування їм моральної шкоди.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що незаконне притягнення до кримінальної відповідальності і незаконне утримання під вартою, незаконного засудження,позивачам фізичного болю та душевних страждань.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача Державної казначейської служби України про те, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідно до ст. 1176 ЦК України відсутні підстави для задоволення позову позивачів так як досудове розслідування у кримінальному провадженні триває та остаточного процесуального рішення не прийнято, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Постанови прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 Пруднікова Р.А. від 28 грудня 2019 року, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040750000220, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.289 КК України відносно ОСОБА_1 , закрите на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040750000220, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.289 КК України відносно ОСОБА_2 , закрите на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у в зв'язку з відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення (а.с.60-62)
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що суд залишив поза увагою відсутність доказів, які мали би надати позивачі для підтвердження заподіяння їм моральних чи фізичних страждань або втрат майнового характеру, оскільки як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду ОСОБА_1 незаконно знаходився під слідством 15 років і 7 місяців та ОСОБА_2 - 15 років 6 місяців і 25 днів.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача Державної казначейської служби України про те, що суд безпідставно не закрив провадження по даній цивільній справи, оскільки в провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління Національної поліції у Дніпропетровської області, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями та бездіяльністю прокуратури Дніпропетровської області та Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, тобто прийняття судом двох окремих рішень щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди, буде вважатись подвійним стягненням з одних і тих де підстав, з огляду на наступне.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача ОСОБА_1 до суду з позовом до Прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління Національної поліції у Дніпропетровської області, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями та бездіяльністю прокуратури Дніпропетровської області та Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області є бездіяльність працівників Головного управління Національної поліції у Дніпропетровської області, що виразилась в тривалому досудовому розслідувані на протязі з 2008 року по 2019 року. Натомість, предметом розгляду даного спору є відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і незаконного утримання під вартою, незаконного засудження.
У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактичні обставини, на яких ґрунтувалися вимоги позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і незаконного утримання під вартою, незаконного засудження, незаконних обшуків, незаконної конфіскації майна та катування та фактичні обставини справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління Національної поліції у Дніпропетровської області, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю прокуратури Дніпропетровської області та Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області є різними, а тому, відсутні підстави для закриття провадження у справі, відповідно до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги представника відповідача про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є завищеним, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Однак при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачам, суд першої інстанції не в повній мірі врахував зазначені роз'яснення, обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивачів, тривалість їх перебування під слідством і судом, глибину переживань у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, змін у житті, у зв'язку з чим колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивачів, та необхідні зусилля для організації свого життя, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з Державної казначейської служби України і зменшити його з 2 500 000 гривень до 1 000 000 гривень, на користь кожного з позивачів.
Крім того, колегія суддів вважа є за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині порядку стягнення моральної шкоди, з огляду на наступне.
Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК України.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України, самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна.
За приписами статті 176 ЦК України, юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави.
Також, згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується Державою незалежно від вини цього органу.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною 2 ст. 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава реалізує правосуб'єктність через систему своїх органів. Від імені держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державою органи. Казначейська служба є юридичною особою, яка діє від імені держави.
Згідно із п. п. 5 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дійшовши обґрунтованого висновку про те, що завдана позивачу моральна шкода має бути відшкодована за рахунок державного бюджету, однак, помилково стягнув шкоду з Державної казначейської служби, некоректно виклавши резолютивну частину свого рішення.
У зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку щодо зміни порядку виплати моральної шкоди, а саме: про стягнення моральної шкоди з відповідача, яке проводиться Державною казначейською службою України за рахунок державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку у відповідності до вимог ст. ст. 23, 48 Бюджетного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові ВС від 02 вересня 2020 року по справі №177/63/19.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню, із зміненням рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Державної казначейської служби України на користь на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди зменшивши цей розмір з 2 500 000 грн. до 1 000 000 грн., на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди, зменшивши цей розмір з 2 500 000 грн. до 1 000 000 грн.; в частині порядку стягнення моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з викладенням другого та третього абзацу резолютивної частини рішення суду наступним змістом: «Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000 грн. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Державної казначейської служби України на користь на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди зменшивши цей розмір з 2 500 000 грн. до 1 000 000 (один мільйон) грн.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Державної казначейської служби України на користь на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди зменшивши цей розмір з 2 500 000 грн. до 1 000 000 (один мільйон) грн.
Викласти абзац другий та третій резолютивної частини рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000 грн. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 травня 2021 року.
Головуючий:
Судді: