13 травня 2021 року м. Дніпросправа № 160/5544/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
за участю секретаря судового засідання Волкової К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро
апеляційну скаргу Комунального підприємства "Міський тролейбус"
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року
у справі №160/5544/20
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Комунального підприємства "Міський тролейбус"
про стягнення заборгованості,-
25 травня 2020 р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства "Міський тролейбус" в якому просило стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 1353438,36грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем нормативу про створенню робочих місць для осіб з інвалідністю.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 р. у справі № 160/5544/20 адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Міський тролейбус" про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з Комунального підприємства "Міський тролейбус" на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019р. у розмірі 1240651,83 грн. (один мільйон двісті сорок тисяч шістсот п'ятдесят одна грн. 83 коп.).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Судом встановлено, що позивач за результатами розгляду поданого підприємством звіту встановив невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, в кількості 12 робочих місці, та звернувся за стягненням адміністративно-господарських санкцій за невиконання покладеного законом на роботодавця обов'язку. Суд встановив, що протягом року, відповідачем до центру зайнятості надано звіт за формою 3-ПН щодо 1 робочого місця облаштованого для особи з інвалідністю, щодо інших робочих місць підприємством до центру зайнятості направлялись лише листи з інформацією про актуальні станом на кожен місяць 2019 року вакансії які потребують комплектування особами з інвалідністю.
Дослідивши встановлені обставини суд дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів створення 11 робочих місць для інвалідів, а отже, вимоги в цій частині щодо застосування фінансових санкцій, підлягають задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду, Комунальним підприємством "Міський тролейбус" подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 р. у справі № 160/5544/20, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не врахував, що 11 робочих місць наявні на підприємстві вже декілька років, і з огляду на те, що дані робочі місця не є новоствореними, відсутні підстави для подання звітів за формою 3-ПН, проте, про наявність вакантних робочих місць відповідач звітував до центру занятості кожен місяць.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, надав пояснення та просив скасувати рішення суду в частині стягнутої адміністративно -господарської санкції, як такої, що на думку представника застосована безпідставно.
Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника, з проханням залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги, та зазначає:
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, 24.02.2020р. відповідачем подано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою №10-ПІ, в якому відповідачем самостійно зазначено про те, що на підприємстві відповідача у 2019 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 1019 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 29, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів» - 41 особа, фонд оплати праці штатних працівників 114929,47 грн., середньомісячна заробітна плата штатного працівника 112786,53 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 1353438,36 (грн.)
Згідно наданого позивачем розрахунку, середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві у відповідача складала 1019 осіб, середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві склала 29 осіб, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів», повинна була становити - 41 особа.
Також, із розрахунку суми позовних вимог видно, що відповідачем у 2019 році не виконано вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у кількості 12 робочого місця, а тому відповідач повинен самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 1353438,39 грн.
Відповідачем у добровільному порядку не здійснено сплату адміністративно-господарських санкції та пені, натомість КП « Міський тролейбус» звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 12040651,83 грн., та за результатами перегляду рішення суду приходить до переконання щодо відсутності підстав для задоволення вимог адміністративного позову з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Відповідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.1 ст.19 цього Закону України для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч.5 вказаної статті виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
При цьому слід зазначити, що основним місцем роботи є місце роботи, де особа працює на підставі укладеного трудового договору із оформленням трудової книжки та занесенням до неї запису про працевлаштування.
Створення спеціального робочого місця для інваліда з урахуванням його індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю - працевлаштування безробітного інваліда на наявне окреме робоче місце або наявну ділянку виробничої площі із здійсненням щодо них додаткових заходів з організації праці інваліда (пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) або працевлаштування безробітного інваліда на нове робоче місце або нову ділянку виробничої площі, що створені із здійсненням додаткових заходів з організації праці інваліда (встановлення основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) постанова Кабінету Міністрів України № 1836 від 27.12.2006 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"».
Одночасно згідно ст.5 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012, який набрав чинності з 01.01.2013, держава гарантує у сфері зайнятості додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.
До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про зайнятість населення»).
Відповідно до пп.1 п.4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011р. №29, завданням Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів.
Згідно з ч.3 ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
При цьому суб'єкти господарювання зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі Порядок №316).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Отже, роботодавець, створивши робоче місце для інваліда та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію.
Згідно до матеріалів справи, Комунальним підприємством «Міський тролейбус» протягом 2019 року створено 1 нове робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів, звіти про створення одного робочого місця для працевлаштування інваліда до Центру зайнятості подавались у січні 2019р., що підтверджується інформацією Дніпропетровського обласного центру зайнятості, відображеною у копії листа №12/19-1480 від 27.04.2020р. та додатком до неї.
Разом з тим, на підприємстві були в наявності 11 вакантних робочих місць, що створені у попередніх звітних періодах, та звіти за формою 3-ПН за які подавались в 2017-2018 роках, відповідно до фактичного створення робочого місця. Про наявність даних посад та вільних для працевлаштування інвалідів робочих місць, підприємство кожен місяць сповіщало центр зайнятості відповідними листами, оскільки подання форми 3-ПН передбачається тільки на новостворене робоче місця (у зв'язку зі звільненням працівника та вивільнення посади, або зі створенням нового робочого місяця), чого в даному випадку не відбулось.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем створено необхідну нормативну кількість робочих місць для інвалідів та здійснено всі можливі заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на дані посади, шляхом сповіщення центру зайнятості про наявність вакансій, підтвердження чого наявне в матеріалах справи і стосовно чого суд першої інстанції не надав належної оцінки.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідальність передбачена ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» за нестворення робочих місць для інвалідів, а не за відсутність звіту визначеної форми.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів.
До того ж, колегія суддів вказує, що сам по собі факт відсутності працевлаштованих інвалідів відповідно до нормативу ще не є безспірною підставою для відповідальності, оскільки у разі відсутності на обліку інвалідів, які мешкають на території, де знаходиться підприємство відповідача, і бажають працювати на вказаному підприємстві, не вбачається за можливе виконання законодавчо встановленого нормативу.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання.
Передбачена ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідальність за своєю суттю є господарсько-правовою відповідальністю, підставою для застосування якої є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. При перегляді рішення суду першої інстанції у даній справі, відповідач належними доказами та визначеною правовою позицією довів відсутність підстав для застосування до нього фінансових санкцій.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції надано невірну оцінку встановленим по справі обставинам, що призвело до невірного вирішення справи по суті спору, та згідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та прийняття нового про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Міський тролейбус" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 р. у справі № 160/5544/20 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 р. у справі № 160/5544/20 - скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.ст.328, 329 КАС України
Головуючий - суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко