Рішення від 13.05.2021 по справі 600/2084/20-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/2084/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення Кадрової комісії №1 з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №281 від 10 квітня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльність на Чернівецьку область ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності на навички з використанням комп'ютерної техніки".

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач, з урахуванням відповіді на відзив та письмових пояснень, зазначав таке.

Оскаржуване рішення, на думку позивача, прийняте всупереч вимог Конституції України та на підставі дискримінаційних щодо нього норм законодавства, воно ухвалене за відсутності належного правового обґрунтування та порушує право позивача на працю.

Позивач посилався на норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ), якими встановлено, що прокурори можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ. Проте позивач вважає, що названий Закон сам по собі взагалі не спрямований на реформування органів прокуратури України, оскільки не наділяє прокуратуру новими функціями, як їх і не скасовує. Натомість, норми названого Закону спрямовані на масові необґрунтовані та незаконні звільнення працівників прокуратури у спосіб нехтування їх соціальних прав та гарантій, встановлених Конституцією України, Кодексом законів про працю України та іншими законами. Саме Законом №113-ІХ внесено низку дискримінаційних лише для працівників органів прокуратури України законодавчих змін.

Позивач зазначав, що Законом №113-ІХ до Розділу V Прикінцеві положення до Закону України «Про професійний розвиток працівників» внесено дискримінаційні зміни щодо процедури проведення атестації, згідно з якими положення цього Закону не поширюються на проведення атестації прокурорів. Відтак, такі зміни не стосуються загальних понять, визначених у Законі України «Про професійний розвиток працівників», і їх зміст поширюється на всі категорії працівників без обмежень, у тому числі і прокурорів. Позивач наголошував, що норми Закону України «Про професійний розвиток працівників» стосуються усіх фізичних та юридичних осіб за виключенням працівників прокуратури, що є прямим порушенням вимог статей 21, 22, 24 Конституції України.

На виконання Закону №113-ІХ наказами Генерального прокурора затверджено Порядок проходження прокурорами атестації від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221) та Порядок роботи кадрових комісій від 17 жовтня 2019 року №233 (далі - Порядок №233). Проте, як вважає позивач, Закон України «Про прокуратуру» та його Перехідні положення не містять приписів, що законодавець наділяє органи прокуратури правом самостійного розроблення названих вище нормативно-правових актів, оскільки стосовно таких має бути проведено правову експертизу на відповідність їх Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, також відповідати практиці Європейського суду з прав людини, що забезпечується прийняттям Міністерством юстиції України рішення про державну реєстрацію цих актів присвоєнні їм реєстраційних номерів та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Однак у зв'язку із недотриманням вказаних вище умов Порядок №№221 та 233, на думку позивача, не підлягають застосуванню, а тому, відповідно, рішення про неуспішне проходження позивачем другого етапу тестування є протиправним та не може мати жодної юридичної сили чи правових наслідків.

Поряд з цим Порядок №233 за своїм змістом є актом управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове є застосування, тобто є нормативно-правовим актом. Разом з цим, Генеральний прокурор прийняв цей нормативно-правовий акт поза межами своїх повноважень, що суперечить статті 19 Конституції України, частині другій статті 9 Закону України «Про прокуратуру», пунктам 9, 11, підпунктам 7, 8 пункту 22 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ХІ. Водночас Закон №113-ХІ, на думку позивача, суперечить Конституції України, у зв'язку з чим в Конституційний Суд України подане конституційне подання 50 народних депутатів України за №42/04-03 від 04 березня 2020 року щодо відповідності Конституції України даного Закону. Стосовно вказаного подання Конституційним Судом України 14 травня 2020 року відкрито конституційне провадження.

Крім цього, позивач зазначав, що заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію подавав лише тому, що за неподання такої заяви сприяло б негайному звільненню його із займаної посади згідно пункту 19 розділу II Закону №113-ІХ, хоча у зв'язку із утримання дитини з інвалідністю, на думку позивача, він не підлягав проходженню атестації. Разом з тим, враховуючи сімейне і матеріальне становище, подання такої заяви було вимушеним для позивача, оскільки, фактично, його сім'я залишалася без засобів для існування, а старша донька без можливості забезпечення дороговартісного та тривалого лікування.

Також позивач звертав увагу на те, що всупереч пункту 5 розділу ІІІ Порядку №221 прохідний бал для успішного анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки під час атестації прокурорів регіональних прокуратур (93 бали) був встановлений наказом Генерального прокурора України №105 від 21 лютого 2020 року до складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а не після складання такого іспиту.

Разом з цим, під час під час проведення тестування періодично траплявся збій комп'ютерної системи на відведеному позивачу комп'ютері, тобто програма тестування функціонувала некоректно, про що було повідомлено уповноважену особу-спостерігача. Проте жодних відповідних заходів щодо усунення недоліків роботи системи не вживалось. Враховуючи наведене, а також у зв'язку із виникненням у позивача стресу за такої ситуації, яка супроводжувалась різким головним болем, запамороченням та загальною слабкістю, він вважає невірним та необ'єктивним результат пройденого тестування, який склав 90 балів при необхідних 93 балах. Після проходження тестування секретарю кадрової комісії було подано письмову заяву про підтвердження наявності технічних несправностей на відведеному позивачу комп'ютері, однак результатів розгляду такої він не отримав.

У зв'язку із некоректним функціонуванням комп'ютерної системи, яка не працювала належним чином, результат тестування на загальні здібності та навички не відповідає дійсності, оскільки позивач впевнений в тому, що на всі питання, які він відповідав, ним надавалися правильні відповіді, а отриманий негативний результат тестування є наслідком неналежної роботи комп'ютерної системи, її постійних збоїв, що в свою чергу спровокувало сильну головну біль, запаморочення голови та загальну слабкість, стрес та тривогу у зв'язку з чим він проходив медичне обстеження медичними працівниками після атестації.

Крім цього, позивач не погоджується з результатами тестування через неможливість об'єктивно оцінити його інтелектуальні здібності та перевірити загальні навички, оскільки проведення такого тестування було організовано на неналежному рівні, графік проведення тестування без попередження був змінений із суттєвим запізненням, при цьому позивача разом з іншими прокурорами, які проходили атестацію, не забезпечено місцями для відпочинку без можливості прийому їжі та підготовки до тестування. До того ж, таке проходило у вечірній час після 19 години.

Також позивач звертав увагу на неспроможність продукту програмного забезпечення, який використовувався під час проходження прокурорами другого етапу атестації, об'єктивно перевірити здібності та навички за рівнем абстрактно-логічного мислення та вербального інтелекту. Так, тестування прокурорів на загальні здібності проводилось із застосуванням програмного комплексу «PSYMETRICS» без відповідної комплексної системи захисту та дозвільних документів, яке не спроможне об'єктивно оцінити професійну компетентність та етику позивача, а тому прийняте на підставі тестування оскаржуване рішення за своїм змістом суперечить поняттю та предмету атестації. У свою чергу, кадровою комісією не вжито жодних заходів щодо обставин про технічні збої програмного забезпечення, на які у тому числі скаржились й інші прокурори (крім позивача), які проходили атестацію.

Вказував і про те, що умови другого етапу тестування, в якому приймав участь позивач, різнилися з умовами тестування для прокурорів Генеральної прокуратури України та місцевих прокуратур. Так, працівники Генеральної прокуратури України після першого етапу тестування мали 5 днів на підготовку до другого етапу, що відповідало вимогам пункту 2 розділу III Порядку №221. Аналогічні умови для проходження тестувань створені для працівників місцевих прокуратур. Разом з тим, наказом Генерального прокурора від 04 лютого 2020 року №65 пункт 2 розділу III Порядку №221 було доповнено частиною другою, в якій зазначено, що кадрова комісія може прийняти рішення про складання прокурорами тестування в один день. Вказане, на думку позивача, дискримінує прокурорів регіональних прокуратур і ставить їх у нерівні умови з іншими працівниками прокуратури під час проходження атестації.

Зазначено, що порядок проходження атестації не відповідає й не враховує спеціалізацію прокурорів, оцінку їх досягнень, ефективності та результатів роботи, оскільки, ухвалюючи рішення про неуспішне проходження атестації прокурором, який не набрав прохідний бал, він не допускається до наступного етапу, який перевіряє відповідність прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, оцінює рівень володіння практичними навичками.

Позивач звертав увагу на те, що на час прийняття рішення першою кадровою комісією були відсутні будь-які правові підстави функціонування цієї кадрової комісії, а також повноваження щодо прийняття рішення стосовно атестації позивача. Так, згідно з нормами Закону №113-ХІ станом на 25 вересня 2019 року (дата набрання чинності вказаним законом) та станом на 10 квітня 2020 року (день прийняття оскаржуваного рішення) перетворення регіональної прокуратури на обласну прокуратуру (як суб'єкт владних повноважень та орган в системі органів прокуратури України) не відбулося. Отже, комісії, що працювали у Генеральній прокуратурі, не мали відношення до кадрових комісій обласних прокуратур, призначених провести атестацію прокурорів з метою забезпечення можливості переведення на посаду прокурора в обласних прокуратурах та окружних прокуратур.

Вказував, що Офіс Генерального прокурора не є правонаступником Генеральної прокуратури України (він є правонаступником тільки у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України - пункт 5 Закону №113-ХІ).

Ухвалою суду від 06 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання; встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач, не погоджуючись з адміністративним позовом, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказував, що наказом Генерального прокурора від 21 лютого 2020 року №105 встановлено 93 бали для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, за результатами складання якого позивачем набрано 90 балів, що менше прохідного балу для успішного складання іспиту, у зв'язку з чим його не допущено до проходження наступного етапу атестації - співбесіди. Ці результати відображені у відповідній відомості, про що позивач ознайомлений шляхом проставлення власного підпису. Водночас у примітках до цієї відомості будь-які зауваження з боку позивача щодо процедури та порядку складання іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.

Крім цього, як вбачається із протоколів засідання першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10 квітня 2020 року №8 і від 13 квітня 2020 року №9 Комісією розглянуто заяву позивача про повторне проходження тестування на загальні здібності та навички, який під час проходження тестування не набрав прохідного балу. Згідно з даними системи тестування та відомостей про його результати тестування заявника було завершено. Під час тестування акти про дострокове його завершення з незалежних причин від членів комісії та прокурора не складалися. У зв'язку з цим першою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур, відповідно допункту 6 розділу І, пункту 6 розділу ІІІ Порядку №221, обґрунтовано прийнято рішення про відмову у призначенні нового дня для складання іспиту на загальні здібності і навички та ухвалено рішення від 10 квітня 2020 року №281 про неуспішне проходження позивачем атестації.

Зазначав, що розгляд кадровими комісіями скарг і звернень прокурорів (слідчих прокуратур) здійснюється у відповідності до вимог Порядку №221 та Порядку №233, положеннями яких не передбачено надання відповідей кадровими комісіями на отримані заяви. Відповідно до пункту 10 Порядку роботи кадрових комісій інформація про істотні питання, пов'язані з діяльністю комісії, а також процедурні рішення комісії фіксуються у протоколі засідання.

Разом з цим позивач усвідомлював, що у випадку прибуття на тестуванні ініціювати питання про перенесення дати його складання він міг виключно до моменту завершення цього тестування, зважаючи на те, що пункту 7 Розділу І Порядку №221 передбачає право кадрової комісії призначити новий час іспиту лише у випадку, якщо іспит був перерваний чи не відбувся, тобто, не був завершений. Позивачем прийнято рішення про проходження іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки та завершено відповідне тестування. Подання заяви вже після проходження відповідного тестування, а також фактичне обстеження медичними працівниками не може слугувати доказом того, що позивач погано себе почував під час тестування і такий стан вплинув на можливість ним пройти це тестування. На думку відповідача, про неможливість виконувати певні функції свідчить не сам по собі факт поганого самопочуття, що є суто суб'єктивним, а тимчасова непрацездатність, яка засвідчується належними і об'єктивними доказами та наявністю документа, що її підтверджує (зокрема, листка непрацездатності). На момент проходження тестування доказів та документів, які б підтверджували непрацездатність позивача, надано не було, а його дії щодо участі у тестуванні та його завершенні вказують про відсутність об'єктивних перешкод для складання іспиту. Зважаючи на викладене, повідомлення позивачем членів кадрової комісії про погіршення стану здоров'я (яке нібито мало місце під час проходження тестування) після того, як він завершив таке тестування, не було належним та своєчасним.

Крім цього, відповідач вважає безпідставними доводи позивача про те, що під час проведення атестації його не забезпечено харчуванням, місцем відпочинку, місцем для очікування та підготовкою до іспиту, що збільшило психологічне навантаження на нього, та стало причиною негативного результату тестування, оскільки ні Законом №113-IX, ні Порядком №221 не передбачено обов'язку кадрових комісій та Офісу Генерального прокурора забезпечувати прокурорів харчуванням, місцем відпочинку чи місцем очікуванням та забезпечення підготовки до іспиту. Водночас позивач не був позбавлений можливості належним чином підготовитись до іспиту завчасно, а враховуючи, що йому було відомо про складання ним двох іспитів в один день, він мав можливість забезпечити себе продуктами харчування.

В обґрунтування законності проведення другого етапу атестації у вигляді тестування на загальні здібності та навички з метою з'ясування загального рівня здібностей та компетентності відповідач посилався на норми статті 15 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року та «Європейські керівні принципи з етики і поведінки для прокурорів» («Будапештські керівні принципи»), прийняті на 6-й конференції Генеральних прокурорів Європи у Будапешті 31 травня 2005 року, згідно з якими прокурор зобов'язаний постійно підвищувати свій загальноосвітній та професійний рівень, культуру спілкування, виявляти ініціативу, відповідальне ставлення та творчий підхід до виконання своїх службових обов'язків, фахово орієнтуватися у чинному законодавстві, передавати власний професійний досвід колегам, бути завжди добре поінформованим, тренованим і не відставати від значущих юридичних та соціальних змін.

Таким чином, виявлення рівня аналітичних здібностей, під якими розуміють інтелектуальну, логіко-мисленнєву діяльність, спрямовану на вирішення практичних завдань, загальних здібностей людини, що тією чи іншою мірою виявляються в усіх видах її діяльності, включають в себе здібності до навчання, загальні розумові здібності людини, її здібності до праці, умінні усвідомлювати завдання, планувати й організовувати їхнє виконання, використовуючи наявні в досвіді людини засоби, розкривати зв'язки тих речей, яких стосується діяльність, оволодівати новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до мети, у повній мірі відноситься до предмету атестації - оцінки професійної компетентності прокурора.

На переконання відповідача, в оскаржуваному рішенні наявне його обґрунтування - набрання позивачем за результатами складення іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички 90 балів, що є менше і прохідного балу для успішного складення іспиту. Іншого обґрунтування у силу специфіки складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використання комп'ютерної техніки таке рішення не потребує.

Поряд з цим вказано, що законодавством не передбачено необхідності створювати комплексну систему захисту інформації для інформаційної системи «Аналітична система оцінки знань». Зокрема, не передбачено будь-яких вимог щодо отримання ліцензії або висновку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на програмне забезпечення, яке використовувалося для проведення атестації. Листом №20320-1 від 02 березня 2020 року ТОВ «Сайметрікс-Україна» засвідчило виникнення технічної несправності під час проведення тестування на загальні здібності лише 02 березня 2020 року, що призвела до тимчасового зриву тестування під час його проведення, натомість в період з 03 по 05 березня 2020 року жодних збоїв та/або технічних проблем в роботі інструменту або серверу, що могло б вплинути на результати тестування, не виникало. Перевірка на належність функціонування інструменту з урахуванням обсягу навантаження проводилася кожного дня перед початком тестування. Починаючи з 03 березня 2020 року ТОВ «Сайметрікс-Україна» здійснювало перевірку не лише інструменту, а й серверу.

Адміністрування (в тому числі запуск) програмного забезпечення, яке використовувалося для проведення атестації прокурорів, здійснювали члени робочих груп кадрових комісій в присутності членів кадрових комісій, що (забезпечували загальне управління процесом складення прокурорами іспитів. Робочі групи були створені на підставі наказів Генерального прокурора від 07 лютого 2020 року №79 «Про створення робочої групи першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур» та №80 «Про створення робочої групи другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур». До складу робочих груп були включені, зокрема, працівники Національної академії прокуратури України та Офісу Генерального прокурора, які за своїми посадовими обов'язками відповідальні за адміністрування програмного забезпечення. Водночас ні в Законі №113-ІХ, ні в Законі №1697-VII, ні у Порядку проходження прокурорами атестації чи Порядку роботи кадрових комісій, не вказані вимоги, критерії чи порядок відбору членів робочих груп кадрових комісій. Формування складу робочих груп кадрових комісій належить до дозволеної законом дискреції Генерального прокурора та не передбачає жодної формалізованої процедури відбору. Відсутність такої встановленої процедури жодним чином не порушує права прокурорів. У випадку наявності у зацікавлених сторін сумнівів щодо правомірності видання наказу Генерального прокурора про утворення робочих груп, такий наказ може бути оскаржений у порядку адміністративного судочинства. Проте наказ про утворення робочої групи першої кадрової комісії не був оскаржений ні позивачем, ні жодним іншим прокурором.

Також відповідач звертав увагу на те, що прокурори вільно обирали комп'ютер (робочий стіл) за яким проходили тестування. Під час реєстрації в програмному забезпеченні прокурори вводили логіни та паролі, які вони до того також обирали самостійно. Жодних персональних даних, за якими можна було б ідентифікувати особу (прізвище, ім'я, по батькові) прокурори під час використання програмного забезпечення для проходження тестування не вводили Такі персональні дані не фіксуються програмним забезпеченням, не збираються, не зберігаються та не можуть бути використані. Відповідно, ідентифікувати особу прокурора з використанням програмного забезпечення під час проходження тестування неможливо, що гарантує анонімність складення іспиту. Персональні дані, які дозволяють ідентифікувати особу прокурора, містяться винятково на паперових відомостях, які використовуються кадровою комісією та робочими групами для фіксації результатів складення прокурорами іспитів. При цьому, під час тестування було вжито всіх необхідних заходів безпеки, які б гарантували анонімність, конфіденційність та захист від втручання третіх осіб. Зокрема, доступ до серверів та програмного забезпечення мали винятково члени робочої групи кадрової комісії, які знаходилися на території місця, де проходило тестування, а доступ до програмного забезпечення за межами приміщення був неможливий. За час складання іспиту не було зафіксовано жодної спроби втручання до програмного забезпечення від третіх осіб. Вказане, на думку відповідача, свідчить про безпідставність тверджень позивача щодо порушення анонімності під час складання іспиту.

Стосовно тверджень позивача про дискримінаційність положень законодавства по відношенню до прокурорів Генеральної прокуратури та прокурорів місцевих прокуратур щодо того, що прокурори регіональних прокуратур мали менше часу для підготовки до тестування відповідач зазначив, що у працівників Генеральної прокуратури час підготовки був обмежений 7 днями з моменту оприлюднення зразків (прикладів завдань), а перерва між іспитами була в межах трьох тижнів. Водночас працівники регіональних прокуратур мали більше, ніж півроку часу для підготовки. Крім цього, позивач мав реальну можливість ознайомитись з тестовими питаннями для перевірки знань та вмінь у застосуванні закону, а також зі зразком тестового завдання для перевірки на загальні здібності та навички в рамках атестації прокурорів Генеральної прокуратури України, які були оприлюднені на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України, а проведення двох іспитів в один день пов'язане з необхідністю забезпечення безперервності роботи регіональних прокуратур та оптимізацією і витрат часу та ресурсів прокурорів на участь у атестації.

Щодо роботи кадрової комісії, яка ухвалила оскаржуване рішення, відповідач вказав, що остання діяла виключно умежах та у спосіб, передбачений Порядком проходження прокурорами атестації та Порядком роботи кадрових комісій. Крім цього, кадрова комісія створена на час атестації прокурорів та її діяльність мала тимчасовий характер. Так, наказом Генерального прокурора від 02 червня 2020 року №259 визнано такими, що втратили чинність накази Генерального прокурора, зокрема наказ від 07 лютого 2020 року №77 «Про створення першої кадрової комісії з атестації прокурорі регіональних прокуратур», у зв'язку з чим першу кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур було ліквідовано.

Разом з цим зазначено, що положення Закону України «Про професійний і розвиток працівників», на які посилається позивач, не можуть застосовуватися до проведення атестації прокурорів, що прямо передбачено названим вище законом.

Стосовно доводів позивача про невідповідність Конституції України та дискримінаційному характері Закону №113-ІХ та Порядку №221 відповідач зауважив, що неконституційність закону чи окремих їх положень може бути визнано лише Конституційним Судом України. Між тим, на даний час такого рішення щодо Закону №113-ІХ чи окремих його положень не прийнято. Аналогічно положення Порядку №221 нечинними в установленому законом порядку не визнавалися.

Крім цього, відповідач вважає помилковими твердження позивача про недодержання Генеральною прокуратурою України порядку прийняття та введення в дію нормативно-правових актів, оскільки Законом №113-ІХ внесено зміни, якими виключено положення щодо обов'язкової державної реєстрації нормативно-правових актів Генеральної прокуратури України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Наведені вимоги закону свідчать про те, що накази Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 та від 03 жовтня 2019 року №221 видано на підставі, у спосіб та в межах повноважень, встановлених законом.

Враховуючи наведене, вважаючи, що оскаржуване рішення прийнято на законних підставах, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позов у повному обсязі.

Ухвалою суду від 06 квітня 2021 року закрито підготовче провадження у даній справі і призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач з 2006 року проходить службу в органах прокуратури України.

Так, наказом прокурора Чернівецької області від 12 грудня 2018 року №785-к призначено старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаду прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльність на Чернівецьку область з 12 грудня 2018 року з посадовим окладом згідно штатного розпису, звільнивши його з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Чернівецької області.

15 жовтня 2019 року позивач подав Генеральному прокурору заяву, в якій просив перевести його на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації.

У заяві, зокрема, вказано, що позивач підтверджує, усвідомлює та погоджується, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи прокуратури України», його буде звільнено з посади прокурора.

З матеріалів справи вбачається, що позивач складав іспит у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.

Відповідно до змісту рішення Кадрової комісії №1 від 10 квітня 2020 року №281 за результатами іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички позивач набрав 90 балів, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту, у зв'язку з чим він не допускається до етапу проходження співбесіди.

На підставі наведеного кадрова комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.

Крім цього, з судом встановлено, що наказом прокурора Чернівецької області №206-к від 21 квітня 2020 року позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а саме з 21 квітня 2020 року до 05 червня 2020 року.

Згідно з наказом прокуратури Чернівецької області від 27 травня 2020 року №295-к позивач приступив до виконання своїх службових обов'язків з 27 травня 2020 року у зв'язку з перериванням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку.

Цим же наказом ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов'язків прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльність на Чернівецьку область з 27 травня 2020 року у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України осіб сержантського складу строком на три роки. На період перебування на військовій службі за контрактом осіб сержантського складу, за ОСОБА_1 зберігається місце роботи, посада та середній заробіток.

За таких обставин, не погоджуючись із рішенням Кадрової комісії №1 від 10 квітня 2020 року №281 про неуспішне проходження атестації, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або наяку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

25.09.2019 року набрав чинності Закон №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Згідно пункту 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697.

Згідно положень пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктами 10-14 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тесту завдання оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

Отже, Закон №113-ІХ містить бланкетну норму, яка дозволяє запровадження інших етапів атестації (не передбачених в самому законі), які можуть бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором.

Відповідно до пункту 16 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором

Таким чином, законодавець при її формуванні виходив з того, що питання допуску прокурора до проведення співбесіди має ухвалюватися виходячи з того здав чи не здав він іспит.

При цьому слово "іспит" зазначено в однині, а не множині "іспити", що свідчить про послідовність законодавця при вирішенні питань щодо кількості етапів тестування (якщо іспит, то один етап перед співбесідою).

Згідно пункту 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Тобто, неуспішне проходження атестації (або його окремого етапу) унеможливлює його повторне проходження.

Пунктом 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Наказом Генерального прокурора затверджено Порядок №221.

Відповідно пункту 1 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур (пункт 2 Порядку №221).

Згідно пункту 6 розділу І Порядку №221 атестація включає такі етапи:

1)складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2)складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;

3)проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Відповідно до пункту 7 розділу І Порядку №221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що Порядок №221 порівняно з Законом №113-ІХ збільшив кількість етапів атестації до трьох (додано складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки), а також надав право кадровій комісії призначати новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора, якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора.

Згідно пунктів 8, 9 розділу І Порядку №221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку.

Пунктом 10 розділу І Порядку №221 передбачено, що заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Особа, яку за рішенням суду поновлено на посаді прокурора або слідчого прокуратури після 15 жовтня 2019 року, подає таку заяву Генеральному прокурору упродовж 5 днів після видання керівником органу прокуратури наказу про її поновлення на посаді. Заява підписується прокурором особисто.

Так, з обставин справи вбачається подання позивачем 15 жовтня 2019 року на ім'я Генерального прокурора указаної вище заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Тобто, позивач реалізував своє право на переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

Розділом ІІІ Порядку №221 визначено порядок складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку №221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.

З матеріалів справи вбачається успішне проходження ОСОБА_1 першого етапу атестації - складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. У зв'язку з цим він був допущений до наступного етапу атестації - іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, за наслідками якого отримав 90 балів при необхідному мінімумі 93 бали.

Так, відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку №221 зразок тестових питань та правила складання іспиту оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту, а згідно пункту 5 цього ж розділу Порядку №221 прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту встановлює своїм наказом Генеральний прокурор після складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Наказом Генерального прокурора №105 від 21.02.2020 року "Про встановлення прохідного балу для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички під час атестації прокурорів регіональних прокуратур, а також оприлюднення зразка тестових питань та правил складання іспиту" встановлено прохідний бал (мінімально допустиму кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки під час атестації прокурорів регіональних прокуратур - 93 бали.

Згідно пункту 6 розділу ІІІ Порядку №221 прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до співбесіди, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

З обставин справи вбачається, що оскільки позивач за наслідками тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки отримав 90 балів, що є меншим ніж встановлено Генеральним прокурором, він на підставі пункту 6 розділу ІІІ Порядку №221 не був допущений до співбесіди, внаслідок чого кадровою комісією №1 ухвалено оскаржуване у цій справі рішення від 10.04.2020 року №281 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки".

Надаючи оцінку діям відповідача щодо винесення оскаржуваного у цій справі рішення та, власне, самому рішенню з огляду на низку доводів позивача, суд, перш за все, звертає увагу на таке.

Відповідно до пунктів 1, 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури.

Отже, тільки законами України встановлюються гарантії прав людини, а також організація та діяльність прокуратури. При цьому втручання в такі права також мають бути передбачені виключно законами.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про прокуратуру" Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.

Аналізуючи наведені положення Закону України "Про прокуратуру" щодо повноважень Генерального прокурора, через призму статей 8, 19, 92 Конституції України, можна прийти до висновку, що Генеральний прокурор уповноважений здійснювати свою діяльність в межах визначених законом. При цьому, враховуючи конституційні приписи діяльності суб'єктів владних повноважень, Генеральний прокурор має діяти не створюючи додатково норми, які не розкривають зміст спеціального закону (втручання в будь-які прав особи можливе виключно на підставі закону).

Європейська комісія "За демократія через право" (Венеціанська комісія) у своїй доповіді про верховенство права до обов'язкових елементів верховенства права віднесла заборону свавілля, зміст якого полягає в наступному "Хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб. Їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права" (пункт 52 доповіді).

Отже, дискреційні повноваження Генерального прокурора мають бути обмеженими конституційними принципами, засадами права, вимогами спеціального закону та здоровим глуздом.

Вводячи в Порядок №221 додатковий етап атестації у вигляді складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, Генеральний прокурор діяв на реалізацію положень пункту 13 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, який надав йому повноваження включати інші етапи атестації, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором.

Тобто, слово "можуть" в цій нормі свідчить про її рекомендаційний та дискреційний характер, не проходження додаткового (не передбаченого Законом №113-ІХ ) етапу атестації "може" бути підставою, а "не є" підставою для звільнення прокурора.

Однак в Порядку №221 Генеральним прокурором упущено слово "можуть", внаслідок чого непроходження атестації у вигляді складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки є безумовною підставою для звільнення такого прокурора, без права на оскарження.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Порядок №221 погіршує становище прокурора, порівняно з положеннями Закону №113-ІХ, а тому з огляду на приписи частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в даному випадку - Закон №113-ІХ, який не містить норм зобов'язального характеру щодо звільнення прокурора у зв'язку з непроходженням ним атестації у вигляді складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.

Крім цього, межами дискреційних повноважень Генерального прокурора є вимоги спеціального закону, яким, зокрема, є Закон №113-ІХ.

Пунктом 12 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ передбачено, що предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.

Отже, межами дискреції Генерального прокурора при визначенні інших етапів атестації є також предмет атестації, вихід за який суперечить суті Закону №113-ІХ. Предмет атестації передбачений цим Законом не містить вимог щодо перевірки загальних здібностей прокурора. Натомість пункт 5 Порядку №221 виклав предмет атестації прокурора дещо в іншій словесній формі, а саме "Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора".

Аналізуючи наведене у своїй сукупності, суд приходить до висновку, що до предмета атестації, передбаченого Порядком №221, додатково включено оцінка загальних здібностей та навичок, які ототожнюються з оцінкою професійної компетентності прокурора, що зокрема слідує із словосполучення "у тому числі".

Ототожнення поняття "загальних здібностей та навичок" та "професійна компетентність" є неправильним, оскільки професійну компетентність слід віднести до спеціальних та практичних здібностей прокурора, обсяг яких визначається насамперед відповідним Законом.

При цьому суд виходить також і з положень пункту 6 Порядку №221, яким визначено абсолютно різні за своєю природою іспити у формі анонімного тестування, один з яким проводиться "з метою виявлення рівня та знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора", що є ніщо іншим як перевірка професійної компетентності прокурора, а інший - "на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки", що саме по собі беззаперечно не може свідчити про невідповідність прокурора займаній посаді (на відміну від попереднього етапу).

Отже, суд приходить до висновку, що відповідно до Закону №113-ІХ предметом атестації не передбачена оцінка загальних здібностей та навичок прокурора, а тому таке втручання в право на працю ОСОБА_1 відбулось поза законом, що дає правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення Кадрової комісії №1 з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №281 від 10 квітня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльність на Чернівецьку область Кожелянком Віктором Дмитровичем атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності на навички з використанням комп'ютерної техніки".

В контексті наведеного суд також звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частин першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно положень статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

ЄСПЛ визнає звільнення працівника з роботи, у тому числі з посад публічної служби однозначним втручанням у право на повагу до приватного життя.

За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. пункт 25 "C. проти Бельгії" від 07.08.96 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. пункт 61 рішення Суду у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа N 2346/02, ECHR 2002)). Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. пункт 29 рішення Суду у справі "Niemietz проти Німеччини" від 16.12.92). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. пункт 47 рішення Суду у справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи N 55480/00 та N 59330/00, ECHR 2004) і пункти 22-25 рішення Суду у справі "Bigaeva проти Греції" від 28.05.2009 (справа N 26713/05)). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пункти 43-48 рішення Суду у справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19.10.2010 (справа N 20999/04)).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення становить втручання держави у приватне життя позивача і оцінюється судом крізь призму дотримання нею наступних критеріїв: 1) чи здійснювалося таке втручання на підставі закону, тобто чи мало втручання правове підґрунтя у національному законодавстві; 2) чи мало втручання у здійснення права легітимну мету; 3) чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві.

Згідно з усталеної практики Європейського Суду з прав людини, втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява N 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).

17.10.2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі "Полях та інші проти України" (набуло статусу остаточного 24.02.2020), яке стосувалося звільнення п'ятьох державних службовців на підставі приписів Закону України "Про очищення влади". ЄСПЛ визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя. Застосовані заборони мали дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та зашкодили їхній соціальній і професійній репутації, а також значною мірою вплинули на них. Заявники були звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (пункт 209 рішення).

ЄСПЛ вказав, що застосування до заявників встановлених Законом України "Про очищення влади" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан Янукович був Президентом України (пункт 294).

На переконання суду, у цій адміністративній справі прийняття рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності на навички з використанням комп'ютерної техніки, що згідно норм, які регулюють спірні відносини, є підставою для прийняття в подальшому рішення про звільнення позивача із займаної посади в органі прокуратури, не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді прокурора, йому не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумної зі статусом прокурора.

Зазначене дає підстави для висновку про необґрунтованість та незаконність оскаржуваного рішення.

Крім цього, вирішуючи спір, суд зазначає таке.

На момент написання позивачем заяви про намір пройти атестацію (жовтень 2019) був чинним пункт 2 Розділу III Порядку №221 у наступній редакції: «Кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п'ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора)».

Тобто, на Кадрові комісії було покладено обов'язок повідомити прокурорів про дату, час та місце проведення тестування не пізніше ніж за п'ять календарних днів до дня складання іспиту, шляхом оприлюднення зазначеної інформації на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

Проте, наказом Генерального Прокурора від 04.02.2020 №65 було внесено зміни до вищезазначеного пункту та доповнено його новим абзацом такого змісту: «Кадрова комісія може прийняти рішення про складання прокурорами іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки в один день. У цьому випадку, кадрова комісія формує графік складання вказаних іспитів із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестувань, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за п'ять календарних днів до дня складання іспитів. До складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки допускаються прокурори, які за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрали кількість балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, встановлений у пункті 4 розділу ІІ цього Порядку».

Таким чином, внесеними змінами надано право Комісіям обмежувати одним днем час складання прокурорами іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.

Однак, суд зауважує, що такого обмеження не існувало на момент надання позивачем згоди на проходження тестування (15 жовтня 2019 року).

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Окрім того, виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України» зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, суд вважає, що невиконання суб'єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині стосовно позивача призводить до втрати легітимності процедури проведення атестації на етапі тестування на загальні здібності на навички з використанням комп'ютерної техніки відносно нього та, як наслідок, прийнятого за її результатом рішення, що є предметом цього спору.

Поряд з цим суд звертає увагу і на те, що положеннями пункту 12 Порядку №233 чітко визначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Однак рішення кадрової комісії №1 з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10.04.2020 року №281 таким вимогам не відповідає, оскільки у ньому вказано лише кількість отриманих позивачем за результатами іспиту балів (90).

Натомість, аргументи комісії щодо виставлення саме такої кількості балів відсутні та не вказано з яких дійсних підстав виходила кадрова комісія під час ухвалення цього рішення.

Водночас в обгрунтування заявлених вимог позивач, з-поміж іншого, зазначав про надання ним більшої кількості правильних відповідей під час тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, а результат у 90 балів є необ'єктивним та не відповідає дійсності.

Так, особливістю адміністративного судочинства, порівняно з іншими видами судочинства, є обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Однак у ході судового розгляду цієї справи відповідачем зазначеного не спростовано належними та достовірними у розумінні статтей 73 та 75 Кодексу адміністративного судочинства України доказами.

Наявні у справі матеріали свідчать про те, що тести проводив суб'єкт господарювання ТОВ "САЙМЕТРІКС-УКРАЇНА" на замовлення неурядової іноземної організації, при цьому будь-який орган державної влади України, відношення до цього тесту мав опосередковане, будь-яких пояснень щодо стандартів, якими суб'єкт господарювання (ТОВ "САЙМЕТРІКС-УКРАЇНА") керувався при підготовці тестів на загальні здібності та навички прокурорам не має, як немає й інформації, яка підтверджує правдивість цих тестів в частині оцінки професійної компетентності прокурора.

Позивач, будучи респондентом при тестуванні, за наслідками його проведення, не міг отримати будь-якої інформації, окрім загальних балів.

Як було зазначено представником відповідача у ході підготовчого провадження у цій справі та вказано у відзиві, відповідач не взмозі надати суду дійсні результати тестування позивача на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки (роздруківку результатів проходження тестування).

Між тим, суд вважає, що позивач має право знати, а відповідач зобов'язаний йому при потребі пояснити, в чому він помилився.

Реалізація такого підходу сприяє легітимізації цього тесту. Питання результатів тестування на загальні здібності та навички перебуває поза зоною будь-якої урегульованості, що однозначно суперечить принципу верховенству права.

Надаючи оцінку обґрунтуванню позовних вимог щодо невідповідності результатів тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, внаслідок технічних збоїв програмного забезпечення, які не дали можливості відповісти на більшу кількість питань і що не було належних письмових доказів, які б свідчили про перебіг іспиту (тестування) на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, який відбувався за участю позивача 04.03.2020 року, суд звертає увагу на те, що відповідачем на спростування цих доводів позивача належних доказів не надано.

Водночас, як уже зазначено вище, судом встановлено, що послуги з оцінки загальних здібностей під час атестації прокурорів регіональних прокуратур надавало ТОВ "САЙМЕТРІКС-УКРАЇНА", шляхом забезпечення доступу учасниками тестування до тестової платформи, за допомогою якої учасникам пред'являлися тестові завдання, а також забезпечувалась асистентська підтримка під час тестування.

Поряд з цим листом №20320-1 від 02.03.2020 ТОВ "САЙМЕТРІКС-УКРАЇНА" засвідчило виникнення технічної несправності під час проведення тестування на загальні здібності 02.03.2020, що призвела до тимчасового зриву тестування під час його проведення.

В листі ТОВ "САЙМЕТРІКС-УКРАЇНА" на адресу Генерального прокурора зазначено, що "на цьому етапі вдалося знайти тимчасове рішення, яке дозволяє продовжувати тестування із суттєвою затримкою в часі, а пошук технічного рішення, яке дозволить повноцінно відновити процедуру тестування продовжується".

Отже, цим листом не підтверджується повне усунення технічних неполадок у програмному забезпеченні, а вказується лише на тимчасове рішення, яке дозволяє продовжити тестування.

Відповідач у ході розгляду цієї справи не спростував доводи позивача про технічні збої ("некоректну роботу") у програмі в процесі іспиту 04.03.2020 року.

Належних та достовірних доказів про належну роботу програми в ході проходження позивачем іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички відповідач суду не надав.

Щодо твердження Офісу Генерального прокурора про те, що згідно листа ТОВ "Сайметрікс-Україна" №270420-1 технічна несправність була зафіксована під час тестування 02.03.2020 року, у той час як жодних технічних проблем у період з 03 по 05 березня 2020 року, які б могли вплинути на результати тестування на загальні здібності, зафіксовано не було, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідний лист не може вважатися належним доказом відсутності технічних збоїв у програмі під час проведення тестування 04.03.2020 року, позаяк у наявному у матеріалах цієї справи протоколі від 13.04.2020 року №9 засідання Першої кадрової комісії зафіксовано, що принаймні одного разу технічний збій мав місце.

Викладене, у свою чергу унеможливлює врахування в якості доказів відсутності технічних збоїв комп'ютерної програми під час тестування саме 04.03.2020 року листа ТОВ "Сайметрікс-Україна", оскільки останній містить суперечливі протоколу засідання Першої кадрової комісії відомості.

При цьому суд звертає увагу і на ту обставину, встановлену на підставі наявних у справі протоколів засідання комісій відповідача, що з приводу існування технічних збоїв у системі тестування, окрім позивача, до відповідача звернулись ще інші прокурори, які приймали у ньому участь.

Також з матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із некоректним функціонуванням системb на відведеному йому комп'ютері ОСОБА_1 04.03.2020 року о 20 год. 55 хв. після завершення тестування звернувся до голови першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур ОСОБА_2 із відповідною заявою. А 05.03.2020 року на ім'я секретаря першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Яковлєва А.А. позивач подав заяву щодо результатів тестування на загальні здібності та навички, яка надіслана на електрону адресу 1kadrcom@gp.gov.ua.

У цій заяві позивач, зокрема, зазначив, що під час проведення тестування періодично траплявся збій комп'ютерної системи на відведеному йому комп'ютері, програма тестування функціонувала некоректно, про що після здачі іспиту він повідомив першу кадрову комісію із атестації прокурорів, звернувшись із відповідною заявою. У зв'язку з цим у нього виник сильний стрес, тривога, що не дало йому можливості сконцентруватися та пройти на належному рівні тестування. Просив результати тестування визнати недійсними та надати йому можливість пройти і скласти зазначений іспит із призначенням нового часу (дати) його складання. Окрім цього, просив при розгляді заяви врахувати його соціальний статус, оскільки він є багатодітним батьком і на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, одна з яких є дитиною з інвалідністю. Також просив звернути увагу і на те, що в органах прокуратури він працює з 2006 року і за весь час служби жодних дисциплінарних стягнень не мав, натомість до нього неодноразово застосовувались заохочувальні заходи.

Однак, такі твердження позивача при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано. Дослідженням змісту оскаржуваного рішення судом встановлено, що жодної розумної аргументації щодо позивача воно не містить, оскільки у ньому не відображено та не розкрито питання, які позивач поставив у своїх заявах від 04.03.2020 та від 05.03.2020 року.

Крім того, суд зазначає і те, що 21.02.2020 року Генеральним прокурором було погоджено зразок тестових питань та правила складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки під час атестації прокурорів регіональних прокуратур (https://www.gp.gov.ua/userfiles/Pravila_zrazok_test_pitan.pdf).

Зі змісту указаних Правил вбачається, що тестування побудовано на завданнях різного типу, рівня складності та оснащене адаптивним механізмом вибору системою запитань. Усього іспит складається з 60 питань (кожен блок включає 30 питань), що обираються системою респондентові у довільному порядку за допомогою адаптивного механізму.

Хоча в кожному з блоків по 30 завдань, необхідно зосередитись на правильності відповідей, а не на тому, аби пройти їх усі. На блоки вербальний інтелект виділено 8 хвилин та на абстрактно-логічний - 20 хвилин.

Із спливом часу кожен блок тесту автоматично завершується, система блокується для подальшого надання відповідей і проводиться автоматичний підрахунок результатів.

Адаптивний механізм передбачає вибір системою кожного наступного питання з урахуванням індексу складності попереднього. Таким чином, при наданні правильної відповіді на запитання наступне буде запропоноване із підвищеним рівнем складності. Це забезпечує більш точне вимірювання здібностей кожного респондента.

Разом з тим, ні вказаними Правилами, ні Порядком №221 не передбачено складання відповідних актів технічних збоїв під час виконання іспиту, на які посилалась першка кадрова кромісія у своїх протоколах №8 від 10.04.2020 року та №9 від 13.04.2020 року (наявні у матеріалах справи), не визначено їх форму та не встановлено порядку перевірки інформації, яка в них відображена.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що Перша кадрова комісія, приймаючи оскаржуване рішення, не вжила жодних заходів щодо перевірки обставин, викладених у них, обмежившись лише посиланням на відсутність існування акту, складання якого не передбачено ні Порядком №221, ні Правилами.

Отже, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єктом владних повноважень не спростовано доводи позивача про те, що під час проведення 04.03.2020 року іспиту (тестування) на загальні здібності та навички постійно відбувалися технічні збої в роботі комп'ютера, що в процесі проходження тестування система працювала некоректно, зокрема, при переході до іншого питання, "зависала" (підвисала), а також те, що позивач правильно відповідав на переважну більшість питань на всіх рівнях складності тесту.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час судового розгляду справи відповідачем не було надано до суду докази на підставі яких прийнято спірне рішення від 10.04.2020 року №281, зокрема копію роздруківки з проходження тестування позивачем на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, із зазначенням результату складання його іспиту та зроблених ним помилок, що унеможливлює підтвердити факт набрання позивачем саме 90 балів, який являється менше прохідного балу для успішного складання іспиту. В оскарженому рішенні не надано оцінку щодо технічних проблем, які відбулися під час тестування 02.03.2020 року і як це вплинуло на подальше проходження тестування в інші дні, зокрема під час проходження позивачем тестування 04.03.2020 року, з огляду на його заяви про наявність проблем при проходженні тестування саме в цей день.

Перевіряючи оскаржуване ОСОБА_1 рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при його прийнятті відповідач діяв не на підставі закону; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; нерозсудливо та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте ним рішення.

А тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому у даній справі суд не перебирає на себе повноваження кадрової комісії щодо проведення атестації прокурорів, а лише надає оцінку зовнішній стороні рішення, а саме тому, чи є воно законним та обґрунтованим.

Отже, позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо інших доводів позивача, наведених в обґрунтування позову, то такі з огляду на вказані вище підстави для визнання судом оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень протиправним уже не мають значення для правильного вирішення цього спору.

Згідно положень частини першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення позову. Натомість доводи відповідача не свідчать про обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно наявної у справі квитанції від 03 листопада 2020 року позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 840,80 рн.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат у виді судового збору в розмірі 840,80 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії №1 з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №281 від 10 квітня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльність на Чернівецьку область ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності на навички з використанням комп'ютерної техніки".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 травня 2021 року.

Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) відповідач - Офіс Генерального прокурора (м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051).

Суддя О.П. Лелюк