13 травня 2021 р. № 400/3018/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови від 29.03.2021 року ВП № 63721106,-
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі - позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з позовними вимогами про скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 29.03.2021 року ВП № 63721106 про накладлення штрафу у розмірі 5100, 00 грн.
Ухвалою від 05.05.2021 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/3018/21 та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з особливостями розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ та призначив судове засідання на 12.05.2021 року.
Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення прийнята відповідачем протиправно, оскільки ГУ ПФУ виконано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 року у справі №400/3838/20 в межах своїх повноважень, а саме: згідно рішення здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, про що повідомлено відповідача. Виплата нарахованого щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці позивачем не здійснена у повному обсязі у зв'язку з тим, що відсутні додаткові асигнування на виплату заборгованості. Невиконання судового рішення не може в даному випадку вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Окрім того, позивач посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2018 року у справі № 405/3663/13-а, згідно якого невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
12.05.2021 року за вх. № 2528/06-25 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що у провадженні Відділу перебуває виконавче провадження №63721106 з примусового виконання виконавчого листа №400/3838/20, виданого 13.10.2020 року Миколаївським окружним адміністративним судом про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці ОСОБА_1 з 19 лютого 2020 року на підставі довідки, виданої відділом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївської області, про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №7/1-410/20 від 24 лютого 2020 року. 12.01.2021 року на адресу Відділу надійшов лист ГУ ПФУ в Миколаївській області, відповідно до якого у відповідності до рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , що підтверджується протоколом про перерахунок пенсії. Після перерахунку розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01.12.2020 року склав 84903,98 гривні, загальний розмір доплати по перерахунку за рішенням суду з 19.02.2019 року по 30.11.2020 року склав - 317258,74 гривні. З січня 2021 року ОСОБА_1 розпочато виплату пенсії в перерахованому розмірі, що складає 84903,98 гривні та виплачено різницю між виплаченою та нарахованою сумою пенсії за грудень 2020 року в сумі 33825,38 гривень. Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області не оспорюється, а навпаки підтверджується, що сума доплати не виплачена у повному обсязі ОСОБА_1 , а її сплата здійснюватиметься у межах виділених асигнувань. Таким чином, спірна постанова була прийнята відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Представник позивача в судове засідання, призначене на 12.05.2021 року не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив. Заяв чи клопотань до суду не надходило.
Представник відповідача в судове засідання, призначене на 12.05.2021 року не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій Відділ просив суд розглядати справу за його відсутності в порядку письмового провадження.
Суд клопотання представника відповідача задовольнив та на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України здійснив розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 року у справі №400/3838/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 28/03.07-р від 27.08.2020 року про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 згідно заяви від 19.08.2020 року та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 згідно із довідкою ТУДСА України у Миколаївській області від 24.02.2020 року № 7/1-410/20 відповідно до розмірів, визначених ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року, з урахуванням фактично виплачених сум, з 19.02.2020 року. В решті позову відмовлено.
На виконання резолютивної частини рішення від 13.10.2020 року Миколаївським окружним адміністративним судом 18.11.2020 року видано виконавчий лист по справі №400/3838//20.
При цьому, позивачем перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 19.02.2020 року було проведено 11.11.2020 року згідно протоколу про перерахунок.
Після перерахунку розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01.12.2020 року склав 84903,98 гривні, загальний розмір доплати по перерахунку за рішенням суду з 19.02.2019 року по 30.11.2020 року склав - 317258,74 гривні.
З січня 2021 року ОСОБА_1 розпочато виплату пенсії в перерахованому розмірі, що складає 84903,98 гривні та виплачено різницю між виплаченою та нарахованою сумою пенсії за грудень 2020 року в сумі 33825,38 гривень.
25.11.2020 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП№63721106) на підставі виконавчого листа №400/3838/20, виданого 18.11.2020 року Миколаївським окружним адміністративним судом.
У зазначеній постанові було вказано про необхідність боржнику виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Вищезазначену постанову було направлено відповідачем на адресу Головного управління ПФУ в Миколаївській області.
Разом з тим, 30.12.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області направило на адресу відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) лист №1400-0801-5/77700, в якому зазначило, що виплата боргу ОСОБА_1 за період з 19.02.2020 року по 30.11.2020 року буде здійсненна позивачем після виділення коштів на фінансування з державного бюджету.
29.03.2021 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за невиконання виконавчого документа в повному обсязі на позивача було накладено штраф у розмірі 5100,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся з вказаним адміністративним позовом до суду для захисту своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч.ч.1-2 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч.2 та ч.4 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регламентовані Законом України №1404- VIII від 02.06.2016 року “Про виконавче провадження” (далі - Закон №1404- VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі ст.5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно частин 1, 2 статті 15 Закону №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Статтею 18 Закону №1404-VIII встановлені обов'язки і права виконавців. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч.6 ст.26 Закону України №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Частиною 1 ст. 28 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що Копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Згідно зі ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до частини 1 статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Таким чином, з вищевказаних норм вбачається, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте не зробив цього.
Як вбачається з адміністративної справи, оскаржувану постанову державним виконавцем було винесено у зв'язку із невиконанням боржником виконавчого документа в повному обсязі, а саме за невиплату ОСОБА_2 перерахованого щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці.
Разом з тим, як вбачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №1400-0801-5/77700 позивачем перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 19.02.2020 року було проведено 11.11.2020 року згідно протоколу про перерахунок. Після перерахунку розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01.12.2020 року склав 84903,98 гривні, загальний розмір доплати по перерахунку за рішенням суду з 19.02.2019 року по 30.11.2020 року склав - 317258,74 гривні. З січня 2021 року ОСОБА_1 розпочато виплату пенсії в перерахованому розмірі, що складає 84903,98 гривні та виплачено різницю між виплаченою та нарахованою сумою пенсії за грудень 2020 року в сумі 33825,38 гривень. Також в листі зазначено, що виплата боргу ОСОБА_1 за період з 19.02.2020 року по 30.11.2020 року буде здійсненна позивачем після виділення коштів на фінансування з державного бюджету.
Суд зазначає, що відповідно до положень частини 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються Законом України про Державний бюджет України.
Згідно з пунктами 20 та 20 ч.1 ст. 116 Бюджетного кодексу України здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень, або їх перевищення всупереч цьому кодексу чи Державному бюджету України, є порушенням бюджетного законодавства.
Відповідно до ч. 5 ст. 142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402, пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно із статтею 72 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Згідно з частиною 2 статті 73 зазначеного Закону забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
Судом встановлено, що згідно бюджету Пенсійного фонду України на 2020 рік, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 22 від 24.01.2020 року, видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду становлять 200 000 000, 00 грн. Відповідно до звіту про виконання Бюджету Пенсійного фонду України за 2020 рік за категорією «видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду» фактично виконано коштів на суму 200 000 000, 00 грн.
Згідно черговості виконання рішень суду, на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 року у справі №400/3838/20 фінансове забезпечення у 2020 році відсутнє.
Відповідно до бюджету Пенсійного фонду України на 2021 рік, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 126 від 17.02.2021 року, видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду становлять 360 000 000, 00 грн.
Судом встановлено, що позивачем внесено відомості щодо заборгованості за рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 року у справі №400/3838/20 до "Реєстру судових рішень" Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що невиконання судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області в частині виплати грошових коштів ОСОБА_1 за період з 19.02.2020 року по 30.11.2020 року через відсутність відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не можна вважати невиконанням позивачем судового рішення без поважних причин.
Крім того, на думку суду, накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за невиконання судового рішення за встановлених судом обставин жодним чином не захищає право пенсіонера на отримання бюджетних коштів.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладалась Верховним Судом України у постановах від 30.06.2015 року у справі №21-1044а15, від 03.11.2015 року у справі №21-1044а15№21-5099а15, від 02.02.2016 року у справі №825/3715/14, а також висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 03.06.2018 року у справі №757/29541/14-а.
Вказані висновки Верховного Суду, в силу ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин при розгляді адміністративної справи №400/3018/21.
Суд зауважує, що обставини, які повідомило ГУ ПФУ, в своїй сукупності свідчать, що невиплата в повному обсязі перерахованої пенсії за рішенням суду зумовлена не недбалістю позивача чи неналежним виконанням своїх обов'язків, а власне відсутністю фінансуванням витрат на виплату цих пенсій.
Тому в даному випадку, позивач не мав об'єктивної фінансової можливості виконати судове рішення, оскільки коштів з Державного бюджету на виплату пенсії стягувачу передбачених бюджетом на 2020 не вистачило.
Тож у контексті обставин даної справи не можна дійти висновку, що позивачем не були перераховані означені кошти без поважних причин.
Аналогічна позиція висловлена постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №0840/3476/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19 та від 15 квітня 2020 року у справі №811/1324/18, від 15.05.2020 по справі № 812/1813/18.
Невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Виконання рішення суду не може ставитись у залежність лише від волі та/або бажання боржника щодо такого виконання, а й повинно бути оцінено виконавчою службою на предмет наявності об'єктивних можливостей та відповідного законодавчого регулювання такого виконання.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду від 18.06.2019 року № 826/721/16.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності свого рішення.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Оскільки спір вирішено на користь позивача як суб'єкта владних повноважень, а також за відсутністю витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати (судовий збір), згідно з ч.2 ст.139 КАС України стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 139, 241-246, 262, 268, 269, 271, 272, 287 КАС України, суд,
Позов Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (пр-т Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056, ідентифікаційний код 34889877) про скасування постанови від 29.03.2021 року ВП № 63721106 - задовольнити.
Скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 29.03.2021 року ВП № 6372110 про накладлення штрафу у розмірі 5100, 00 грн.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 13.05.2021 року.
Суддя Г. В. Лебедєва